Рішення № 18384446, 19.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 20-30-21/72-08-2816-36/1419.09.11 За позовом Релігійної громади Свято-Благовіщенської Церкви Одеської

єпархії Української Православної церкви

до 1) Одеського науково-дослідного інституту телевізійної техніки;

2) Міністерства промислової політики України

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаОдеська єпархія Української Православної церкви

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів

1) Регіональне відділення Фонду державного майна України по

Одеській області;

2) Одеська обласна державна адміністрація;

3) Одеська міська рада;

4) Виконавчий комітет Одеської міської ради

5)Державне агентство України з управління державними

корпоративними правами та майном, агентство держмайна

За участь прокуратури міста Києва

про визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва та

зобовязання вчинити певні дії

Суддя Т.Ю.Трофименко

Представники:

Від прокуратури: Цюкало Ю.В. посвідчення №274 від 16.12.2009р.

Від позивача ОСОБА_1 по дов. № 2 від 19.04.2011 р.

Від відповідача 1: ОСОБА_2, - по дов. №01-300 від 20.10.2010р.

Від відповідача 2: ОСОБА_3 по дов. №20/1-6-135 від 23.03.2010р.

Від третіх осіб: не зявились

Обставини справи:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.04.2010р. у справі № 30-21/72-08-2816 позов задоволено повністю. Суд визнав право власності Релігійної громади Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви на будівлю загальною площею 3 555,8 кв.м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132. Суд визнав недійсним Свідоцтво про право власності Держави в особі Міністерства промислової політики України на будівлю, загальною площею 3 320,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 18.06.2008р. Суд зобовязав Державне підприємство “Одеський науково-дослідний інститут телевізійної техніки” передати приміщення загальною площею 3 320,3 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, Релігійній громаді Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української Православної церкви. Суд стягнув з Міністерства промислової політики України та з Державного підприємства “Одеський науково-дослідний інститут телевізійної техніки”на користь Релігійної громади Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви по 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита та по 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2010р. рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2010р. у справі № 30-21/72-08-2816 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2010р. рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2010р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2010р. у справі № 30-21/72-08-2816 скасовано, справу повернуто до Господарського суду Одеської області для виконання ним вимог ч. 1 ст. 17 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.11.2010р., на підставі ст. 17 Господарського процесуального кодексу України, справу № 30-21/72-08-2816 прийнято до провадження судді Щавинської Ю.М., присвоєно їй номер № 20-30-21/72-08-2816, матеріали справи № 20-30-21/72-08-2816 передано до Господарського суду міста Києва за встановленою підсудністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2010р. справа № 20-30-21/72-08-2816 прийнята до провадження судді Трофименко Т.Ю. та присвоєний справі № 20-30-21/72-08-2816-36/14, розгляд справи призначено на 17.01.2011р.

В судовому засіданні 17.01.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 02.02.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні 02.02.2011р. надав додаткові пояснення на позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2011р., на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору у справі, оголошено перерву в судовому засіданні до 23.02.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2011р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2011р., на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі № 20-30-21/72-08-2816-36/14 зупинено до заміни відповідача-2 Міністерства промислової політики України, його правонаступником внаслідок реорганізації.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.02.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2011р. у справі № 20-30-21/72-08-2816-36/14 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2011 р. розгляд справи № 20-30-21/72-08-2816-36/14 призначено на 08.08.2011 р. за участю представників прокуратури, сторін та третіх осіб.

Ухвалою від 08.08.2011р. суд залучив до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, агентство держмайна та у звязку із залученням третьої особи та неявкою в судове засідання представника відповідача -2 розгляду справи було відкладено на 07.09.2011р.

В судове засідання 07.09.2011р. представник відповідача -1 та третіх осіб не з”явилися.

Від представника відповідача -1 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що представник відповідача -1 приймає участь в судовому процесі в Апеляційному суді м. Києва.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечує.

Представник відповідача -2 не заперечує проти задоволення клопотання.

Представник прокуратури покладається на розсуд суду.

Розглянувши дане клопотання та заслухавши думку представників сторін, суд визнав, що клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що відповідачем -1 не надано доказів того, що представник відповідача -1 дійсно приймає участь в судовому процесі в Апеляційному суді м. Києва. Крім того, представником відповідача -1 наданий письмовий відзив на позов.

В судовому засіданні 07.09.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до історичної довідки, у 1841 році княгинею Єлісаветою Вороновою та графінею Елінг на власні кошти та на пожертви парафіян був побудований єдиний майновий комплекс Свято-Благовіщенського храму, який склався з таких будівель: Свято-Благовіщенська церква, сирітський притулок для дітей, недільна церковна школа, квартира настоятеля. Крім того, поряд із зазначеними будівлями знаходились хрестильня, приміщення різниці з трапезною, просфорня, пральня та інші підсобні приміщення, які входили до єдиного майнового комплексу храму.

Позивач зазначив, що архітектурний комплекс Свято-Благовіщенського храму був організований з благодійною метою для допомоги дітям , що залишились без батьківського піклування, а також для функціонування недільної церковної школи , що надавало можливість сприяти розвитку громадської моралі та духовності.

Згідно з Постановою Народного комісаріату України „Про духовні училища та семінарії” від 12.02.1919р., яка була прийнята на виконання Декрету Тимчасового Робоче-Селянського уряду України про перехід учбових закладів з інших відомств до відомства Народного Комісаріату освіти та про відділення церкви від держави і школи від церкви , усі духовні училища та семінарії з їх майном та кредитами були передані до відомства Народного Комісаріату освіти України. Духовне відомство було скасовано і Свято Благовіщенський храм припинив своє існування.

У 1983р., за взаємною домовленістю Мінпромзвязку СРСР та Міністерства оборони (протокол від 30.09.1976р.) та у відповідності до розпорядження заступника Міністра оборони СРСР по будівництву та розквартируванню військ від 09.04.1977р. №147\10\23576 про передачу Мінпрозвязку СРСР фондів та земельної ділянки військового містечка №30 в м. Одесі, будівлі, споруди та земельна ділянка площею 4,42 га військового містечка №30, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, були передані на баланс Загальносоюзного науково-дослідному інституту телебачення за актом приймання-передачі.

Рішенням виконкому Одеської міської ради народних депутатів №83 від 07.02.1985р. «Об отводе предприятию п\я В-8093 земельных участков под строительство предприятия по ул.Мечникова, 132»вирішено вилучити з фактичного користування Червоно знаменного Одеського військового округу земельну ділянку площею 4,22 га (колишнє військове містечко №30) по вул. Мечникова, 132, відвести підприємству п\с В-8093 земельну ділянку площею 1,25 га у безстрокове користування під будівництво першої черги підприємства (інженерно-лабораторного корпусу площею 10000 кв.м) та площею 0,66 га у тимчасове користування (строком до 3-х років) для прокладення зовнішніх інженерних мереж, благоустрою. Земельні ділянки були відведені в натурі.

Рішенням виконкому Іллічівськом районної Ради народних депутатів №813 від 27.06.1991р. зареєстровано Одеський науково - дослідний інститут телевізійної техніки.

Розпорядженням представника Президента України від 11.05.1993р. №237/93 „Про реєстрацію статуту релігійної громади української православної церкви Іллічівського району м.Одеси” зареєстровано статут релігійної громади української православної церкви Іллічівського району м.Одеси”.

Відповідно до Розпорядження Президента України від 22.06.1994р. «Про повернення релігійним організацям культового майна»місцевим органам державної виконавчої влади належить забезпечити до 01.12.1997р. передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.

Листом від 20.05.1997р. за №12\3-3-64 Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України повідомило, що не заперечує проти передачі будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, де розміщено центральний склад Одеського НДІ телевізійної техніки, релігійній общині Одеської єпархії Української православної церкви.

Згідно Акту передачі у власність релігійної організації культової будівлі , що був складений 10.07.1997р. Одеське НДІ телевізійної техніки передало зі свого балансу на баланс Єпархії Української православної церкви (у власність) культову будівлю Свято-Благовіщенського храму, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Зовнішня (Мечникова), 132.

27.10.1997р. Одеською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження №748\А-97 „Про повернення у власність православному приходу Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви Іллічівського району м. Одеси колишньої культової споруди, розташованої по вул. Мечникова, 132”.

На підставі розпорядження Іллічівської районної адміністрації №974 від 05.10.1998р., 05.10.1998р. Свято-Благовіщенській церкві видано свідоцтво про право власності, згідно якого церква є власником будівлі площею 168,3 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132.

Позивач зазначив, що відповідно до розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №748\А-97 від 27.10.1997р. „Про повернення у власність православному приходу Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви Іллічівського району м. Одеси колишньої культової споруди, розташованої по вул. Мечникова, 132”, йому у власність мала бути повернута вся культова споруда, яка уявляє собою окремо стоячу будівлю загальною площею 3555,8 кв.м. Але, дане розпорядження було виконано лише частково і у власність позивача повернули лише частину цієї будівлі площею 168,3 кв.м, що є порушенням прав та інтересів позивача, у звязку з чим він звернувся до суду за захистом та просить суд визнати за ним право власності на будівлю загальною площею 3555,8 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132.

Крім того, позивач просить суд визнати недійсним повністю Свідоцтво про право власності Держави в особі Міністерства промислової політики України на будівлю, загальною площею 3320,3 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 18.06.2008р., посилаючись на те, що дане Свідоцтво, по-перше, було видано вже після розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №748\А-97 від 27.10.1997р. „Про повернення у власність православному приходу Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви Іллічівського району м. Одеси колишньої культової споруди, розташованої по вул. Мечникова, 132”, яким було повернуто церкві всю споруду. По-друге, Свідоцтво видано на підставі довідки ДП „ОНДІ телевізійної техніки” від 06.12.2007р. №01-492 та листа Міністерства промислової політики України від 21.01.2008р. №15\7-2-19. Але, такі документи не є підставою для оформлення Свідоцтва про право власності відповідно до п.6.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Позивач вважає, що у даному випадку дане Свідоцтво є правовстановлюючим документом, який підлягає оскарженню, так як ані довідка, ані лист взагалі не можуть бути предметом оскарження і не можуть породжувати право власності.

Позивач також просить суд зобовязати відповідача -1 передати приміщення загальною площею 3320,3 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, Релігійній громаді Свято-Благовіщенської Церкви Одеської єпархії Української православної церкви.

В обґрунтування позову позивач посилається на ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України, згідно якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Крім того, позивач зазначив, що відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Представник відповідача -2 проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що відповідач -2 Міністерство промислової політики України проти позову заперечує, посилаючись на те, що на виконання ст.17 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” та Указу Президента України „Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна” від 04.03.1992р. №125 у власність Одеської єпархії Української православної церкви було передано будівлю Свято-Благовіщенської церкви площею 168 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132. Будівля колишнього сирітського притулку, яка використовується як дослідне виробництво, в графіку повернення зазначена не була.

Представник відповідача -2 також зазначив, що спірні приміщення, на його думку, не можуть служити для задоволення релігійних потреб громадян (здійснення релігійних обрядів, служб тощо), отже, ці приміщення не є культовими і не підлягають поверненню у власність релігійних організацій.

Крім того, відповідач -2 вважає, комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, ніколи не був власністю церкви.

Третя особа - Одеська єпархія Української православної церкви, в наданих суду поясненнях, повністю підтримує позов Релігійної громади Свято-Благовіщенської Церкви Одеської єпархії Української православної церкви, посилаючись на те, що Свято - Благовіщенська церква уявляє собою єдиний майновий комплекс, який має бути переданий позивачу на підставі ст.17 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”. При цьому, третя особа зазначає, що під культовими будівлями та майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян, а всі інші будівлі та приміщення не можуть бути визнані культовими, за винятком випадків, коли вони є невідємною частиною культової споруди і знаходяться на земельній ділянці, необхідній для обслуговування цієї (культової) споруди. У даному випадку, розташовані поруч із церквою будівлі та приміщення є невідємною частиною Свято - Благовіщенського храму та знаходяться на земельній ділянці, що необхідна для обслуговування цієї культової споруди.

Третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по

Одеській області надала письмові пояснення на позов, в яких проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що спірні приміщення не є культовими і не підлягають поверненню у власність релігійних організацій згідно з вимогами ст.. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій». також в даних поясненнях третя особа просить розглядати справу без участі її представника у звязку з великою завантаженістю співробітників юридичного відділу.

Треті особи Одеська обласна державна адміністрація, Одеська міська ради, виконком Одеської міської ради та Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, агентство держмайна письмових пояснень щодо позову до суду не надали. В судові засідання представники третіх осіб не з»явилися. Треті особи про час та місце розгляду повідомлені належним чином. Від третьої особи - Одеської обласної державної адміністрації до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника.

Представник прокуратури проти задоволення позову заперечував.

В судовому засіданні 07.09.2011р. оголошувалась перерва до 19.09.2011р. відповідно до приписів ст. 77 Господарського процессуального кодексу України.

В судовому засіданні 19.09.2011р. представник відповідача -1 проти задоволення позову заперечував посилаючись на те,що відповідно до ст.17 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” повертаються у власність релігійним організаціям лише культові споруди і майно, лише його колишнім власникам та відповідно до встановленого порядку повернення власності.

На думку відповідача , вимоги позивача не відповідають зазначеним вимогам законодавства. Зокрема, приміщення колишнього сирітського притулку, недільної шкоди та квартири настоятеля відповідач не вважає культовими спорудами.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем не надано відповідних доказів належності спірних приміщень Російській православній церкві, правонаступником якої є Українська православна церква. Благовіщенська церква, яка збудована у 1841 р. княгинею Вороновою та графінею Елінг на власні кошти та пожертвування мешканців Воронцовки не мала власного майна та приходу, сама церква мала статус домової, а жалування священик одержував від Жіночого благодійного товариства.

Крім того, відповідач -1 зазначає, що всі доводи позивача зводяться до такого:

1)вся будівля за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 132 є культовою будівлею;

2)позивачу було передано всю згадану будівлю у власність;

3)навіть якщо не всю будівлю було передано - доцільно передати її в цілому позивачу, адже вона не використовується за призначенням (для реалізації релігійних потреб парафіян) і церква не може функціонувати як така в даному приміщенні як не пристосованому для відправлення релігійних обрядів.

Проте ці аргументи є необґрунтованими.

Так, висновок про «культовість»згаданої будівлі суперечить архівним документам, наявним у справі, які визначають, що належні державі будівлі, що не передавалися Позивачу, будувалися з головною метою «призрения»(піклування) щодо сиріт. А відправлення релігійних обрядів було похідним від даної функції і здійснювалося в пізніше прибудованій будівлі Свято-Благовіщенської церкви.

Відтак позивачу було обґрунтовано передано культову будівлю, яка на момент її зведення була культовою - «придомовою»Свято-Благовіщенської церкви, інші будівлі були світськими, адже будувалися на кошти світської організації для світських (хоча і «богоугодных») цілей.

Що ж до аргументу про доцільність, на якому наполягає позивач, то доцільність відповідно до законодавства України та в цілому теорії права не є підставою законності в даному випадку передачі спірної будівлі позивачу.

Посилання позивача на посібник «Культові будинки та споруди різних конфесій»(Київ КиївЗНДІЕГІ, 2002) є обгрунтованими, але ані даний Посібник, ані, що найважливіше, державні будівельні норми (ДБН В.2.2-9-99) «Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення»не містять заборони щодо функціонування в межах одного будівельного комплексу культової споруди (невеликої за розміром) та, зокрема, науково-дослідного заводу.

Крім того, відповідачі просять застосувати до позовних вимог позовну давність відповідно до поданої заяви.

Представник позивача надав письмові пояснення на заяви відповідачів про застосування строків позовної давності, відповідно до якої зазначає, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався в 2006 року із листа від 09.02.06 № 01-10/0043 Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради в якому зазначалося, що Розпорядженням від 27.10.97 № 748/А-97 Одеської обласної державної адміністрації релігійній громаді вже передана вся будівля та слід звернутися до Мінпромолітики виконати це розпорядження.

Розглянувши дані заяви суд приходить до висновку про те, що позивачем не пропущенийстрок позовної давності з огляду на наступне:

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Як вбачається матеріалів справи підставою позову релігійної громади є не порушення права, а його оспорювання, не визнання з боку відповідачів певного права на певне майно або його відсутність.

Позов релігійної громади про визнання права направлений па встановлення певного права, прав та обов'язків сторін, а не на поновлення порушеного права.

Відповідачі по справі не визнають та оспорюють набуття релігійною громадою права власності на всю будівлю, що знаходиться у м. Одесі, вул. Мечникова, 132, як на культову будівлю, на підставі Розпорядження від 27.10.97 № 748/А-97 Одеської обласної державної адміністрації про повернення релігійній громаді культової будівлі. Відповідачі вважають, що частина будівлі, крім центральної частини храму та вівтарю, не є культовою, та ця частина будівлі (приміщення) є власністю держави, а вони виконують повноваження власника.

Згідно до ч. І ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При розгляді справи судом встановлено, що про порушення своїх прав позивач дізнався в 2006 року із листа від 09.02.2006 р. № 01-10/0043 Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради в якому зазначалося, що Розпорядженням від 27.10.97 № 748/А-97 Одеської обласної державної адміністрації релігійній громаді вже передана вся будівля та слід звернутися до Мінпромолітики виконати це розпорядження. Оскільки позивач з позовом звернувся до суду в 2008році, тому суд приходить до висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту є визнання права.

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

При розгляді справи судом встановлено, що згідно історичної довідки, у 1841 році княгинею Єлісаветою Вороновою та графінею Елінг на власні кошти та на пожертви парафіян був побудований єдиний майновий комплекс Свято-Благовіщенського храму, який склався з таких будівель: Свято-Благовіщенська церква, сирітський притулок для дітей, недільна церковна школа, квартира настоятеля. Крім того, поряд із зазначеними будівлями знаходились хрестильня, приміщення різниці з трапезною, просфорня, пральня та інші підсобні приміщення, які входили до єдиного майнового комплексу храму. Архітектурний комплекс Свято-Благовіщенського храму був організований з благодійною метою для допомоги дітям , що залишились без батьківського піклування , а також для функціонування недільної церковної школи, що надавало можливість сприяти розвитку громадської моралі та духовності.

Згідно з Постановою Народного комісаріату України „Про духовні училища та семінарії” від 12.02.1919р., яка була прийнята на виконання Декрету Тимчасового Робоче-Селянського уряду України про перехід учбових закладів з інших відомств до відомства Народного Комісаріату освіти та про відділення церкви від держави і школи від церкви, усі духовні училища та семінарії з їх майном та кредитами були передані до відомства Народного Комісаріату освіти України. Духовне відомство було скасовано і Свято Благовіщенський храм припинив своє існування.

До закриття Свято-благовіщенський храм належав Російській Православній церкві, правонаступницею якої за рішенням Архієрейського Собору Російської Православної церкви від 27.10.1990р., є Українська Православна церква.

Згідно п. 8 Статуту Одеської єпархії Української православної церкви, Єпархія це єдине регіональне релігійне обєднання, яке входить до складу релігійного обєднання _Української Православної церкви як її структурний підрозділ та одночасно включає в себе ієрархічно підлеглі структурні підрозділи, у тому числі парафії, обєднані у благочиння, монастирі, братства, місії, представництва, органи адміністративно-господарського управління, навчально-виховні підрозділи та інші єпархіальні заклади, необхідні для виконання цілей та завдань єпархії та Української Православної Церкви, і знаходяться на її території.

Згідно Статуту релігійної громади Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви, Релігійна громада Свято-Благовіщенська церква заснована у 1993р., входить до складу і підзвітна Одеської Єпархії Української Православної церкви.

Відповідно ч. 2 ст. 17 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Відповідно до Розпорядження Президента України від 22.06.1994р. «Про повернення релігійним організаціям культового майна», за погодженням з Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України (лист від 20.05.1997р. за №12\3-3-64), 27.10.1997р. Одеською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження №748\А-97 „Про повернення у власність православному приходу Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви Іллічівського району м. Одеси колишньої культової споруди, розташованої по вул. Мечникова, 132” . При цьому, слід зауважити, що у даному розпорядженні не визначено площу колишньої культової споруди , що підлягає поверненню.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” № 987-ХІІ від 23.04.1991 року, релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

Згідно до п. 4 Роз'яснення ВАСУ від 29.02.96 р. № 02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"»під культовими будівлями та майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян. Тому, зокрема, не можуть бути визнані культовими будівлями ті приміщення, що пристосовані для проживання священнослужителів та інших служителів культу, якщо вони не с невід'ємною частиною культової споруди і не знаходяться на земельній ділянці, необхідній для обслуговування цієї споруди (сторожка тощо).

Під поверненням культових будівель і майна слід розуміти повернення зазначених будівель і майна у власність релігійних організацій того ж самого конфесійного напряму, наприклад, громадам православної церкви, Римо-католицької церкви тощо (п.9.3 Роз'яснення ВАСУ від 29.02.96 р. № 02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»)

Отже згідно з Указом Президента України від 04 березня 1992р. №125/92 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна»допускається не лише повернення, а й передача у власність релігійних громад культових будівель, у т.ч. у власність релігійних громад, які не були їх власниками, (п.7 Роз'яснення ВАСУ від 29.02.96 р. № 02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації»).

Задоволення релігійних потреб громадян полягає в діяльності сповідувати і поширювати віру (ст.7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Та обставина, що вся будівля, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул.Мечникова,132, включаючи невід»ємні від неї приміщення православної церкви, недільної школи, училища, православного притулку, приміщень квартири православного священика, тощо, з огляду на її історичне та функціональне використання, є культовою будівлею, яка використовувалася для сповідування та поширення саме православної віри, підтверджується архівними даними, кі долучені представником позивача до у матеріалів справи.

Фактичний статус Свято-Благовіщенської церкви у період її діяльності до 1928 року як парафіяльного (російською мовою - «приходського») храму, а не суто «домової церкви», підтверджується наявністю метричних книг цієї церкви про народження та смерть її парафіян (т.2 а.с.29-44). «Домові»церкви метричних книг не вели.

Як вбачається з експертного висновку щодо віднесення споруди (будівлі) , в якій знаходяться приміщення Свято-Благовіщенської церкви по вул. Мечникова, 132, у м. Одесі до категорії культових будівель, виготовленого 26.01.2009р. Відкритим акціонерним товариством „Український зональний науково-дослідний проектний інститут по цивільному будівництву”, виходячи з проведеного аналізу історичних, іконографічних та архівних матеріалів, які стосуються будівлі із Свято-Благовіщенською церквою, яка історично склалася за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, і на основі положень Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій”, ДБН В.2.2-9-99 „Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення”, ДК 018-2000 „державний класифікатор будівель і споруд”, а також Посібника з проектування „Культові будинки та споруди різних конфесій”, слід визначати всю дану будівлю як культову, що виконує функції та має відповідний склад приміщень парафіяльного православного комплексу.

Історичний досвід функціонування православних храмових комплексів і положення Посібника з проектування „Культові будинки та споруди різних конфесій” до ДБН В.2.2-9-99 „Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення.” Рівнозначні у висновку про те, що не допустимо використання культової будівлі , її приміщень та території земельної ділянки одночасно для діяльності як парафіяльного комплексу релігійної громади (храму з поширеним складом приміщень), так і для іншої діяльності, зокрема, виробничої та складської.

Згідно висновку по результатам спеціального історико-архітектурного дослідження та будівельно-технічного обстеження одно -, двоповерхової нежилої будівлі (загальною площею 3555,8 кв.м), розташованої за адресою: вул. Мечникова, 132 у м. Одесі, виготовленого Одеським відділенням Науково-виробничого центру „ЕКОСТРОЙ” (держ.ліцензія АБ №344394) приміщення Свято-Благовіщенського храму (церкви) входять до складу нежилої будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. .Мечникова, 132 та є невідємною частиною цієї будівлі разом з іншими приміщеннями. Нежила будівля (загальною площею 3555,8 кв.м) , розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, в межах якої знаходяться приміщення Свято-Благовіщенського храму (церкви), цілком (ДК 018-2000) відноситься до категорії культових будівель та її слід визначити як „парафіяльний комплекс”. На момент обстеження Свято-Благовіщенський храм (церква) як діючий православний храм розташований в частині приміщень нежилої будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. .Мечникова, 132, при цьому, зазначений храм не забезпечений відповідними приміщеннями за призначенням та площею згідно положенням і вимогам діючих норм. Технічна можливість усунути ці недоліки по забезпеченню храму необхідними приміщеннями існує шляхом закріплення за храмом комплексу прилеглих приміщень.

Крім того, експерт зазначив, що на момент обстеження встановлено, що нежила будівля, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, в цілому за призначенням не використовується, за виключенням частини приміщень , які фактично належать релігійній громаді Свято-Благовіщенської церкви. Чинними державними будівельними нормами не допускається експлуатація різних приміщень однієї і тої будівлі (споруди) та прилеглої території, зокрема, будівлі що обстежується, одночасно для використання парафіяльного комплексу релігійної громади та для здійснення виробничої та складської діяльності інших осіб.

Згідно Висновку №19407 судової будівельно-технічної експертизи, виготовленого 15.01.2010р. Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, вся будівля, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, в якій розташовані приміщення Свято-Благовіщенської церкви (храму), з урахуванням її історичних та функціональних особливостей, відноситься до категорії культових (згідно ДК 018-2000 „Держаний класифікатор будівель та споруд” до класу „Здание для культовой и религиозной деятельности”) та її слід визначити як приходський (парафіяльний) комплекс Свято-Благовіщенської церкви у відповідності до п.3.2 посібника по проектуванню „Культові будинки та споруди різних конфесій” та п.4.3. табл..1 СП 31-103-99 „Здания, сооружения и комплексы православных храмов». На період обстеження Свято-Благовіщенський храм (церква) як діючий православний храм розташований в частині приміщень нежилої будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул..Мечникова, 132, при цьому, зазначений храм не забезпечений територією та відповідними приміщеннями за призначенням та площею згідно діючим нормам (п.п.2.1: 2.23, 4.1:4.77 Посібника з проектування до ДБН В.2.2-9-99 „Культові будинки та споруди різних конфесій”). Технічна можливість усунути ці недоліки по забезпеченню храму необхідними приміщеннями існує шляхом приєднання до храму комплексу прилеглих приміщень. Подальша експлуатація будівлі (споруди), розташованої за адресою: м. Одеса, вул..Мечникова, 132 різними власниками за різним функціональним призначенням, виходячи з історичного опиту функціонування православних храмових комплексів та положень посібника з проектування „Культові будинки та споруди різних конфесій”, СП 31-103-99 „Здания, сооружения и комплексы православных храмов»не можлива. Подальша експлуатація цього обєкту можлива лише у складі єдиного цілісного комплексу.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, але як свідчать матеріали справи відповідачі в супереч названим нормам закону створили реальні умови, які обмежують права позивача у здійсненні ним своїх прав на майно.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою , а також у разі втрати ним документа , який засвідчує його право власності.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обгрунтваність позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на будівлю загальною площею 3555,8 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132.

Вимога позивача щодо визнання недійсним Свідоцтва про право власності Держави в особі Міністерства промислової політики України на будівлю, загальною площею 3320,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 18.06.2008р. також підлягає задоволенню, адже, у даному випадку оскаржуване Свідоцтво є правовстановлювальним документом, який визначає власника майна, обєкт права власності та його місце розташування тощо. Іншого правовстановлювального документу, на підставі якого виникло право власності у даному випадку не має, так як Свідоцтво видано на підставі довідки ДП „Одеський науково-дослідний інститут телевізійної техніки” від 06.12.2007р. за №01-492 та листа Міністерства промислової політики України від 21.01.2008р. №15\7-2-19.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до п.2.7 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно ,нова редакція якого зареєстрована у Мінюсті України 28.01.2003р. за №66\7387 та затверджена Наказом Мінюсту України 28.01.2003р. №6\5, (із змінами та доповненнями) документи, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншим актам чинного законодавства України. Згідно п.п.а). п.6.1 зазначеного Положення фізичним та юридичним особам оформлення права власності на обєкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на обєкти нерухомого майна. Але, жодним актом чинного законодавства України не зазначено, що документом, який підтверджує право власності, є лист або довідка. З урахуванням викладених обставин, оскаржуване Свідоцтво видано не лише з порушенням прав та інтересів позивача, а і з порушенням вимог чинного законодавства України.

Слід зауважити, що у даному випадку вимога щодо визнання свідоцтва про право власності недійсним відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів, передбаченому ст.16 Цивільного кодексу України , як відновлення становища , що існувало до порушення.

З огляду на викладене та виходячи з матеріалів справи, судом встановлено, що на даний час у ОНДІ телевізійної техніки відсутні правові підстави для здійснення права повного господарського відання на будівлю, загальною площею 3320,3 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132.

Відповідно до приписів ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи викладене, вимога позивача щодо зобовязання ДП „Одеський науково-дослідний інститут телевізійної техніки” передати приміщення загальною площею 3320,3 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, Релігійній громаді Свято-Благовіщенської Церкви Одеської єпархії Української православної церкви, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судові витрати понесені позивачем по справі покласти на відповідачів відповідно до ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати право власності Релігійної громади Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви (65007, м. Одеса, вул. Мечникова, 132, код ЄДРПОУ 25047468) на будівлю загальною площею 3555,8 кв.м, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132.

Визнати недійсним Свідоцтво про право власності Держави в особі Міністерства промислової політики України (03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3) на будівлю, загальною площею 3320,3 кв.м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради 18.06.2008р.

Зобовязати Державне підприємство „Одеський науково-дослідний інститут телевізійної техніки” (65028, м. Одеса, вул. Мечникова, 132, код ЄДРПОУ 13884845) передати приміщення загальною площею 3320,3 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 132, Релігійній громаді Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви (65007, м. Одеса, вул. Мечникова, 132, код ЄДРПОУ 25047468).

Стягнути з Державного підприємства „Одеський науково-дослідний інститут телевізійної техніки” (65028, м. Одеса, вул. Мечникова, 132, код ЄДРПОУ 13884845) на користь Релігійної громади Свято-Благовіщенської Церкви Одеської єпархії Української православної церкви (65007, м. Одеса, вул. Мечникова, 132, код ЄДРПОУ 25047468) 42 грн. 50 коп. витрати по сплаті держмита та 59 грн. витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Міністерства промислової політики України (03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3) на користь Релігійної громади Свято-Благовіщенської церкви Одеської єпархії Української православної церкви (65007, м. Одеса, вул. Мечникова, 132, код ЄДРПОУ 25047468) 42 грн. 50 коп. витрати по сплаті держмита та 59 грн. витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Трофименко Т.Ю. Повний текст рішення

складено 21.09.2011р.