Рішення № 18384342, 20.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/11920.09.11 За позовомПублічного акціонерного товариства «Західенерго»

ДоДержавного підприємства «Вугілля України»

Про стягнення 151194,24 грн.

Суддя І.О. Домнічева

Представники:

від позивача

від відповідачаСапса Т.В.

не зявились ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Західенерго», позивача у справі, до Державного підприємства «Вугілля України», відповідач у справі, про стягнення з останнього збитків, завданих поставкою неякісного вугілля.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, ніяких заяв, клопотань до суду не подав та не надіслав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року ” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році ” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

За таких обставин рішення по справі винесене на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При розгляді матеріалів справи встановлено, що:

01.02.2010р. між Відкритим акціонерним товариством "Західенерго" (далі позивач, покупець) та Державним підприємством "Вугілля України" (далі відповідач, постачальник) було укладено договір поставки вугілля № 02-10/1-ЕН (надалі Договір).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах та за якісним характеристиками,приведеними у договорі, а покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених договором.

Відповідно до п.п. 3.1.1., 4.1. Договору на відповідача покладений обов'язок поставити вугілля з якісними характеристиками, які погоджені сторонами та відповідають умова договору.

Базова якість вугілля та граничні показники за марками та фракціями, зокрема по зольності та вологості, визначені п. 7.1 Договору.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору, згідно із накладними, що додані до матеріалів справи, на адресу Бурштинської ТЕС, яка є структурним підрозділом позивача, надійшло вугілля у кількості 1075860 кг, вантажовідправником якого було ТОВ "Вуглеінвестсервіс".

При прийманні спірного вугілля за якістю позивачем виявлено, що поставлене вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає умовам договору, оскільки фактична волога перевищує гранично допустимий показник за договором (не більше 14%).

Результати приймання спірного вугілля оформлені актами приймання вугілля за якістю №6534, №6535 від 04.10.2010, які складені та підписані уповноваженими працівниками Бурштинської ТЕС та представником ДП "Вугілля України".

Пунктом 3.4.5 договору встановлено, що покупець (позивач) має право відмовитись від приймання та оплати вугілля, якісні показники якого перевищують гранично допустимі.

Відповідач та вантажовідправник повідомлялись про те, що у звязку з поставкою вугілля неналежної якості позивач відмовляється прийняти спірне вугілля та просив розпорядитись ним або надати згоду на його повернення вантажовідправнику, про що свідчать факсограми №916 від 04.10.2010, №917 від 04.10.10, № 06/2720 від 04.10.2010.

04.10.2010 спірне вугілля було повернуто вантажовідправнику в залізних вагонах без вивантаження-навантаження, що підтверджується квитанціями про приймання вантажу № 36674444, 36484649.

Пунктом 8.4 договору встановлено, що у випадку поставки неякісного вугілля постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків покупця, звязаних з постачанням такого вугілля.

З метою досудового врегулювання господарських відносин, позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія від 10.11.2010 №119-172 з вимогою відшкодувати збитки, завдані поставкою неякісного вугілля. Однак відповідачем зазначена претензія залишена без відповіді та без задоволення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що у звязку з поставкою вугілля неналежної якості позивач поніс збитки на загальну суму 151194,24 грн., у вигляді сплати Укрзалізниці провізної плати, плати за користування вагонами, зборів за оформлення документів на повернення вагонів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 673 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, договору.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що поставлене відповідачем вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає вимогами договору щодо якості товару.

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України,учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Як передбачено пунктом 8.4 Договору, у випадку відмови від прийняття вугілля, якісні показники якого не відповідають умовам договору, постачальник несе відповідальність перед покупцем у вигляді відшкодування його витрат повязаних з надходженням та поверненням вагонів з неприйнятим вугіллям, а саме вартості залізничного тарифу, оплати за користування вагонами, їх подачу прибирання, маневрові роботи.

З матеріалів справи вбачається, що у звязку з поставкою відповідачем вугілля неналежної якості, позивач поніс збитки у вигляді сплати Укрзалізниці провізної плати, плати за користування вагонами, зборів за оформлення документів на повернення вагонів, на загальну суму 151194,24 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Станом на дату звернення з позовом до суду та дату вирішення спору у судовому засіданні відповідач не надав доказів сплати зазначеної суми збитків, не навів підстав для звільнення від обовязку їх сплатити та не спростував обставини, зазначені позивачем у позові.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 151194,24 грн., понесених у звязку з поставкою вугілля неналежної якості, є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Вугілля України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 4, ідентифікаційний код 32709929) на користь Відкритого акціонерного товариства "Західенерго" (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 15, ідентифікаційний код 2326955), 151194 (сто пятдесят одна тисяча сто девяносто чотири) грн. 24 коп. збитків, 1511 (одна тисяча пятсот одинадцять) грн. 94 коп. - державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяІ.О. Домнічева

Повне рішення складено 23.09.2011р.