Рішення № 18384293, 16.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 58/25916.09.11 За позовомПриватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Мир” ДоВідкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”

Провідшкодування збитків на підставі права регресу, 7963,81 грн.

Суддя Блажівська О.Є.

Представники сторін:

Від позивача Пономаренко С.М.

Від відповідача не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Мир” звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” про відшкодування збитків на підставі права регресу, 7963,81 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2011 р. порушено провадження у справі № 58/259, розгляд справи призначено на 05.08.2011 р.

У судове засідання 05.08.2011 року представники позивача та відповідача з'явились.

05.08.2011 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Представник позивача на часткове виконання вимог ухвали суду надав витребувані документи по справі.

Судом оголошено про перехід до розгляду справи по суті.

Представник позивача надав усні пояснення по справі, в усних поясненнях заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по справі, в усних поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі.

Суд зобовязав сторони вимоги попередньої ухвали суду виконати у повному обсязі.

В звязку з необхідністю вивчення поданих суду документів та необхідністю витребування документів по справі, відповідно до ст. 77 ГПК України судом оголошено перерву до 05.09.2011 року на 11:15.

18.08.2011 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи по справі.

Розпорядженням від 05.09.2011 року, Заступника Голови Господарського суду міста Києва Джарти В.В., у звязку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному та з метою дотримання процесуальних строків, керуючись п. 2.6. рішення зборів суддів Господарського суду міста Києва від 03.02.2011р. (протокол №1 від 03.02.2011р.) та ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справу 58/259 передано для розгляду судді Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 року розгляд справи відкладено на 16.09.2011 року.

Розпорядженням від 14.09.2011 року, Заступника Голови Господарського суду міста Києва, Джарти В.В. у звязку з виходом судді Блажівської О.Є. з лікарняного та з метою дотримання процесуальних строків справу 58/259 передано для розгляду судді Блажівській О.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2011 р. справу прийнято суддею Блажівською О.Є. до провадження, розгляд справи призначено на 16.09.2011 р.

У судове засідання 16.09.2011 р. представник позивача з'явився.

Представник позивача надав документи по справі.

Представник позивача надав усні пояснення по справі.

В усних поясненнях заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки належним чином суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва надсилались на адресу відповідача, яка вказана в позовній заяві та адресу, зазначену в Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За вказаних обставин відповідач вважається належним чином повідомленим господарським судом про час і місце її розгляду справи.

На підставі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 16.09.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19 липня 2010 року між ПАТ «Страхова компанія «Мир»та ОСОБА_1 був укладений Договір страхування наземного транспорту № 08-02478АВТО, предметом якого є страхування транспортного засобу “Peugeot 607”, державний номер НОМЕР_1.

28 серпня 2010 року у м. Вознесенську Миколаївської області водій транспортного засобу “DAEWOO Lanos”, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 не дотримався безпечної дистанції руху та здійснив зіткнення з автомобілем “Peugeot 607”, державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1.

Постановою Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 30.09.2010 року по справі № 3-3173/10 визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований в Публічному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Мир»“Peugeot 607”, державний номер НОМЕР_1.

На підставі актів виконаних робіт СТО № СС00009433 від 23.09.2010 року було складено страховий акт № 184/10 від 30.12.2010 року та розрахунок страхового відшкодування від 20.12.2010 року.

Платіжними дорученнями № 1877 від 26.01.2011 року та № 2238 від 07.04.2011 позивачем перераховано страхувальнику суму збитків в загальному розмірі 8023,81 грн.

Цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу “DAEWOO Lanos”, державний номер НОМЕР_2, застраховано в Відкритому акціонерному товаристві "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів поліс № ВС/5879322.

З моменту виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до відповідача по відшкодуванню спричиненого збитку.

Відповідачем 05.08.2011 року через канцелярію Господарського суду міста Києва було подано відзив на позовну заяву, у якому відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що позивачу необхідно звертатися з позовом до ОСОБА_2 (винуватий в ДТП) особи, яка нанесла матеріальну шкоду, а не до страхової компанії, яка застрахувала його цивільно-правову відповідальність.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про страхування” страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно постанови Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 30.09.2010 року по справі № 3-3173/10 визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.

Як свідчать матеріали справи, цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу “DAEWOO Lanos”, державний номер НОМЕР_2, застраховано в Відкритому акціонерному товаристві "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів поліс № ВС/5879322.

У відповідності до ст. 5 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у звязку з укладенням відповідачем, поліс № ВС/5879322 страхування цивільно-правової відповідальності останнього, відповідач прийняв на себе обовязок відшкодовувати завдану ОСОБА_2 шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації ним транспортного засобу “DAEWOO Lanos”, державний номер НОМЕР_2.

У відповідності до вищевказаних норм, ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до позивача перейшло право вимоги, яке Страхувальник мав до відповідача, як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації водієм ОСОБА_2, транспортного засобу “DAEWOO Lanos”, державний номер НОМЕР_2.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо) володіє транспортним засобом.

На підставі актів виконаних робіт СТО № СС00009433 від 23.09.2010 року було складено страховий акт № 184/10 від 30.12.2010 року та розрахунок страхового відшкодування від 20.12.2010 року.

Платіжними дорученнями № 1877 від 26.01.2011 року та № 2238 від 07.04.2011 позивачем перераховано страхувальнику суму збитків в загальному розмірі 8023,81 грн.

На підставі статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування" до Страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке Страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Згідно частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З моменту виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до відповідача по відшкодуванню спричиненого збитку в межах фактичних затрат в сумі 7513,81 грн.

Відповідачем 05.08.2011 року через канцелярію Господарського суду міста Києва було подано відзив на позовну заяву, у якому відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що позивачу необхідно звертатися з позовом до ОСОБА_2 (винуватий в ДТП) особи, яка нанесла матеріальну шкоду, а не до страхової компанії, яка застрахувала його цивільно-правову відповідальність.

Суд не приймає до уваги зазначене відповідачем, що позивачу необхідно звертатися з позовом до ОСОБА_2 (винуватий в ДТП) особи, яка нанесла матеріальну шкоду, а не до страхової компанії, яка застрахувала його цивільно-правову відповідальність, оскільки судом раніше встановлено, що відповідальними за збитки, завдані власнику пошкодженого автомобіля марки “Peugeot 607”, державний номер НОМЕР_1, в результаті ДТП, є відповідач.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

12.04.2011 року вих. № 126 на адресу відповідача направлено заяву на виплату страхового відшкодування в порядку регресу в 7963,81 грн. Проте, відповідач на вказану претензію відповіді не надіслав, грошові кошти не перерахував.

Відповідно до п. 37.1 ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком регресної вимоги про виплату та додатків до неї.

Враховуючи все вищевикладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача частки страхового відшкодування у розмірі 7513,81 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення суми витрат на проведення автотоварознавчого дослідження суд відзначає наступне.

Зокрема, статтею 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи, лише у випадку якщо страховик не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), не направив аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків і потерпілий самостійно обрав аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що позивач самостійно замовляв та проводив автотоварознавчу експертизу для визначення розміру відшкодування потерпілому, при цьому матеріалами справи не підтверджено, що відповідач був повідомлений про факт настання ДТП його учасниками чи позивачем, а відтак відповідач був позбавлений можливості направити свого аварійного комісара та самостійно визначити розмір завданих збитків, тим самим уникнути понесення додаткових витрат по оплаті позивачем автотоварознавчого дослідження у заявленій до стягнення сумі. Тобто, вина відповідача у понесенні позивачем спірної суми коштів на відшкодування вартості автотоварознавчого дослідження відсутня.

Відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який є спеціальним відносно інших нормативно-правових актів щодо виплати страхового відшкодування за полісами обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховиком відшкодовується тільки оцінена, відповідно до закону, шкода, при цьому види витрат, які відшкодовуються страховиком, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу визначаються законом та ним обмежуються (пункт 22.2. статті 22, статті 28, 29, 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Виходячи з зазначеного, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 450,00 грн. за проведення автотоварознавчого дослідження.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (01032, м. Київ, Голосіївський р-н, вул. Жилянська, буд. 75, ідентифікаційний код 00034186) на користь Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мир»(04114, м. Київ, Оболонський р-н, вул. Автозаводська, буд.54/19, літера «А», 5 поверх; ідентифікаційний код 19209435) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення суму 7513 (сім тисяч пятсот тринадцять) грн. 00 коп. боргу, 96 (девяносто шість) грн. 24 коп. витрат по сплаті державного мита та 222 (двісті двадцять дві) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.Є. Блажівська

Повний текст рішення складено 20.09.2011 року