Постанова № 18345245, 29.08.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 серпня 2011 р. № 2-а- 8189/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко О.В. при секретарі судового засідання Кузьменко Ю.В.

за участю:

представника позивача Крицької Ю.О.

представника відповідача - Ламанової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Валрус-Ексім"

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

пропро визнання дій неправомірними ,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Валрус - Ексім” (надалі позивач) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (надалі відповідач), уточнивши який, просить суд: визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Валрус - Ексім”, код за ЄДРПО 37189924,

- з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. до 31.01.2011р., за наслідками якої було складено акт від 08.04.2011р. № 1328/18-010/37189924,

- з питання правильності визначення суми податку на додану вартість за лютий 2011р., за наслідками якої було складено акт від 08.06.11р. № 2259/18-010/31789924.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що товариством по пошті були отримані спірні акти ДПІ у Київському районі м. Харкова про результати позапланових перевірок, які є цілком необґрунтованими та протиправними. Позивач не згоден з висновками спірних актів та вважає, що вони суперечать діючому законодавству, а дії ДПІ по їх викладенню в спірних актах протиправні, такі, що дискредитують ділову репутацію позивача, порушують право на вільне здійснення ним підприємницької діяльності у межах, визначених законом. В отриманих позивачем актах перевірок не наведена жодна з передбачених п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України обставин, при виникненні яких, податковий орган вправі приступити до здійснення позапланової перевірки платника податків. Висновки перевірок, викладені в спірних актах, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та обставини, викладені в позові, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова у запереченнях на позов та представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на правомірність своїх дії щодо проведення перевірки та оформленні її результатів. Відповідач вказує, що ДПІ у Київському районі м. Харкова було виконано всі вимоги щодо обставин, підстав, умов, які встановлені Податковим кодексом України, для проведення документальних позапланових перевірок ТОВ “Валрус -Ексім”. Висновки, викладені в спірних актах проведених перевірок щодо наявних порушень чинного законодавства підприємством Товариство з обмеженою відповідальністю “Валрус - Ексім”, код за ЄДРПО 37189924, обґрунтовані. На підставі цього відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні представник відповідач підтримав письмові запереченнях на позов, просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

24.12.2006р. Верховним Судом України винесена постанова у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ “Мрія”до ДПІ у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки.

Згідно з правовими позиціями, які викладені у названому судовому акті, державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

З огляду на приписи ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 244-2 КАС України, окружний адміністративний суд не знаходить правових підстав для залишення згаданої постанови Верховного Суду України поза увагою при розгляді і вирішенні даного спору по суті.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних невиїзних позапланових перевірок унормовані ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79); документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (п.79.2 ст.79).

З положень наведеної статті Податкового кодексу України слідує, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише в разі існування підстав, котрі передбачені ст.78 згаданого кодексу.

Оглянувши копії наказів про проведення спірних перевірок та повідомлення про дату початку та місце проведення перевірок, суд відзначає, що ДПІ у Київському районі м. Харкова не було дотримано порядку, встановленому вищевказаних норм Податкового кодексу України, зокрема п. 79.2 ст. 79.

Так, наказ № 842 від 29.03.11р. та повідомлення про проведення перевірки № 6961 від 29.03.11р. було направлено податковою позивачу засобами експрес доставки, однак не вручено у звязку з тим, що за адресою отримувач відсутній. Разом з тим, в спірному акті перевірки від 08.04.11р. № 1328/18-010/37189924 на стор. Акту 1 зазначено, що вказані документи були направлені засобами поштового звязку рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Слід зазначити, що накладна експрес доставки не є належним поштовим відправленням в розумінні Закону України «Про поштовий зв'язок», Правил надання послуг поштового звязку, затверджених Постановою КМУ від 05.03.2009р. № 270, наказу Державного комітету звязку та інформатизації України від 12.07.2002р. № 139 «Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому звязку та технічних умов щодо їх виготовлення». Окрім того, накладна курєрської доставки № 1423 від 29.03.11р. не підтверджує факту отримання позивачем зазначеного вище наказу та повідомлення про проведення перевірки.

Також слід зазначити, що в наказі № 842 від 29.03.11р. відсутні чітко визначені підстави проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Валрус - Ексім» з посиланням на конкретну норму податкового законодавства, якою передбачені обставини, при виникненні яких податковий орган вправі приступити до здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки. Тобто, в наказі відсутні норма про наявність обставин, визначених ст. 78 Податкового кодексу України так само, як і в самому акті перевірки.

Фіскальний чек від 27.05.11р. наданий відповідачем на підтвердження відправлення наказу про проведення перевірки № 1556 від 27.05.11р. та повідомлення про проведення перевірки № 11370 від 27.05.11р., також не відповідає вимогам п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, оскільки дана кореспонденція відправлена без повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу.

Стосовно вимог ТОВ «Валрус -Ексім» про визнання неправомірними дій щодо проведення документальних позапланових невиїзних перевірок, результати яких оформлені спірними актами ДПІ у Київському районі м. Харкова, суд зазначає наступне:

За матеріалами справи, на виконання вищевказаних наказів від 29.03.2011р. №842 та від 27.05.11р. № 1556, відповідачем - ДПІ у Київському районі міста Харкова були проведені документальні позапланові невиїзні перевірки ТОВ «Валрус -Ексім», код за ЄДРПОУ 37189924, з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.01.2011р., за наслідками якої було складено акт від 08.04.2011р. № 1328/18-010/37189924, а також з питання правильності визначення суми податку на додану вартість за лютий 2011р., за наслідками якої було складено акт від 08.06.11р. № 2259/18-010/31789924.

Вивчивши зміст спірних актів перевірок від 08.04.2011р. № 1328/18-010/37189924 та від 08.06.11р. № 2259/18-010/31789924, суд відзначає, що висновки податкового органу про недійсність даних документів обовязкової податкової звітності платника податків, про відсутність обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, про відсутність можливості здійснювати господарську діяльність, про нікчемність угод згідно з ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України грунтуються виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах, котрі ведуться в органах державної податкової служби України та в документах обовязкової податкової звітності платника податків.

При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірних документальних перевірок не досліджувались.

Між тим, як вбачається з доданих позивачем до матеріалів справи копій первинних документів, підприємство має документи, які підтверджують здійснення господарської діяльності ТОВ «Валрус - Ексім» у перевіряємі періоди. У спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, що суперечить закону.

Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, викладені в спірних актах судження субєкта владних повноважень не грунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в актах перевірок 08.04.2011р. № 1328/18-010/37189924 та від 08.06.11р. № 2259/18-010/31789924, судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Консттуції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст спірних актів перевірки від 08.04.2011р. № 1328/18-010/37189924 та від 08.06.11р. № 2259/18-010/31789924, суд наголошує, що дані документи не містять жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши надані позивачем копії правочинів і первинних документів, суд відмічає, що судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

Додатково при вирішенні спору суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобовязання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

За правилами п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобовязання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобовязання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обовязком прийняти відповідне податкове повідомлення рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як субєкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

На наявність у відповідача обовязку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкових повідомлень рішень не виносив.

Таким чином, викладені в спірних актах судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються зібраними по справі доказами.

Суд не бере до уваги доводи ДПІ у Київському районі м. Харкова щодо наявності обставин для проведення перевірки, визначених п. 1 ст. 78 Податкового кодексу України, з огляду на необґрунтованість та недоведеність їхньої наявності, оскільки ДПІ у Київському районі м. Харкова не надало доказів отримання податкової інформації, доказів того, що така інформація взагалі існує та в чому полягають можливі порушення ТОВ “Валрус - Ексім” податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на ДПІ у Київському районі м. Харкова.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин в галузі оподаткування, то поданий позов належить задовольнити.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Валрус-Ексім" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про визнання дій неправомірними - задовольнити.

Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Валрус-Ексім»(код за ЄДРПО 37189924) з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 31.01.2011 року, за наслідками якої було складено акт від 08.04.2011 № 1328/18-010/37189924; з питання правильності визначення суми податку на додану вартість за лютий 2011 року, за наслідками якої було складено акт від 08.06.11р. № 2259/18-010/31789924.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. З , ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 05 вересня 2011 року.

Суддя О.В. Панченко