Рішення № 18320715, 20.09.2011, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-259/11

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 вересня 2011 року

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Гуревського В.К.

за секретаря -Кузнецовій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності та виселення, -

в с т а н о в и в :

До місцевого Малиновського районного суду міста Одеси звернулася ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12.12.1996 року, укладеного між ОСОБА_10, яка діяла від імені ОСОБА_4 за довіреністю від 25.10.1996р. та ОСОБА_8 та договору дарування зазначеної квартири від 02.10.2002 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 недійсними, визнання права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4, відшкодування моральної шкоди в сумі 20000,0 грн. та вартості юридичних послуг в сумі 5000 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилалась на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло їй разом з її чоловіком ОСОБА_11, померлим ІНФОРМАЦІЯ_3, в рівних частках на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді Ѕ частки спірної квартири. Право власності в порядку спадкування на зазначену частку квартири було оформлено ОСОБА_10, яка діяла по довіреності від імені позивачки на останню. 20.09.1996 року позивачка взяла в борг 6000,0 доларів США у ОСОБА_7, які зобовязалась повернути до 20.09.1997 року у якості забезпечення виконання зазначеного зобовязання надала 25.10.1996 року довіреність на розпорядження спірною квартирою на імя ОСОБА_10, яка не дочекавшись настання строку виконання боргового зобовязання розпорядилась спірною квартирою та 12.12.1996 року продала її ОСОБА_8, яка в подальшому подарувала її ОСОБА_9. Позивачка в строк встановлений розпискою борг ОСОБА_7 повернула, через що вважає, що порушено її право власності на спірну квартиру, оскільки наміру її продавати в неї не було та з огляду на наведене обґрунтування просила суд задовольнити позовні вимоги.

Позивачі позовні вимоги не визнали з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву, де зазначено, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12.12.1996 року, укладений між ОСОБА_10, яка діяла від імені ОСОБА_4 за довіреністю від 25.10.1996 року та ОСОБА_8 не має ніякого відношення до кредитних взаємовідносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_7

ОСОБА_9 предявила зустрічний позов до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення, який за її клопотанням було залишено без розгляду ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9, померла, в звязку з чим судом за клопотанням її правонаступника було допущене процесуальне правонаступництво її прав ОСОБА_3.

Представник позивача уточнив позовні вимоги, а ОСОБА_3 подав зустрічний позов, на які представником позивача були надані заперечення, в звязку з чим до участі в розгляді справи були притягнуті ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

16 січня 2009 року Малиновським районним судом м. Одеси в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_10, треті особи ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відмовлено в повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування та усунення перешкод в користуванні власністю задоволений. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Встановлений порядок виконання рішення суду згідно з яким, у разі набрання ним законної сили воно є підставою для реєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в ОМБТІ та РОН. Зобовязано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звільнити квартиру АДРЕСА_1 Стягнуто з ОСОБА_4 державне мито в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.

19 травня 2009 року Апеляційним судом Одеської області рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 січня 2009 року скасовано та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

16 червня 2009 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси судя Гуревський В.К. прийняв цивільну справу до свого провадження та продовжив провадження у справі.

З позовом до суду звернулась третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визання права власності та виселення, посилаючись на те, що 18 травня 2006 року громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 за письмовою угодою - договором іпотеки передав позичальнику ОСОБА_9 в борг грошову суму у розмірі 164125,0 гривень. Згідно договору ОСОБА_9 зобов'язалась повернути вказану суму боргу до 18 травня 2007 року. В забезпечення виконання ОСОБА_9 зобов'язань, вказаних у договорі, Іпотекодавець надав в іпотеку ОСОБА_2 квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 померла. 21 липня 2008 року до Спадкового реєстру внесено реєстрацію спадкової справи 400/2008. Згідно з матеріалами спадкової справи єдиним спадкоємцем визнано ОСОБА_3. У ч. 1 ст. 1218 ЦК України вказано, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. 1 ст. 1231 ЦК, до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. А відтак позивач, згідно з п. 26 договору іпотеки від 18 травня 2006 року, керуючись ст. 36, ст. 37 Закону України «Про іпотеку», звернувся до спадкоємця ОСОБА_3 з вимогою повернути борг шляхом переходу права власності до Іпотекодержателя на предмет іпотеки. Відповідач погодився на умови позивача які було закріплено попереднім договором від 26 квітня 2010 року і засвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_16. Але здійснити договір виявилось не можливим, тому що державний нотаріус ОСОБА_1 зупинила вчинення нотаріальних дій стосовно спадкового майна посилаючись на абз. 4 п. 12 глави II Інструкцій про порядок вчинення нотаріальних дій від 03.03.2004 року. Як вбачається з ухвали суду по справі № 2-5029/06 ОСОБА_2 був залучений у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до судового спору між позивачем: ОСОБА_4, відповідачами: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_10, залучених у якості третіх осіб: ОСОБА_17, ОСОБА_5, ОСОБА_6. На підставі вище викладеного постає питання відновлення порушеного права ОСОБА_2, яке можливо лише шляхом визнання за ним права власності на спірну квартиру. Як зазначено причиною виникнення спору в даній справі є неможливість виконання спадкоємцем Іпотекодавця умов договору іпотеки (зважаючи на термін дії договору іпотеки), у зв'язку з чим у позивача виникло питання щодо наявності правових підстав для визнання права власності на заставлене майно. Проте, основним правом Іпотекодержателя у такому випадку є право отримати задоволення з вартості заставленого майна що вбачається з п. 22 договору іпотеки. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом(право застави). Стаття 589 вказаного Кодексу визначає правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Закон передбачає два етапи реалізації цього права: спрямування стягнення на заставлене майно (стаття 590 Цивільного кодексу України), реалізація заставленого майна (стаття 591 Цивільного кодексу України). Тому, Іпотекодержатель - ОСОБА_2, користуючись п.26 договору іпотеки, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», ст.590 ЦКУ використовує своє право спрямувати стягнення на заставлене майно. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку»Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. А також, відповідно ст. 590 ЦКУ, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. А в данному випадку інше вирішення справи не можливо в зв'язку з викладеними вище обставинами. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, встановлено факт проживання у квартирі, яка є предметом договору іпотеки громадян ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які не є власниками вказаного примішення і відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку»у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Згідно з положенням ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. На підставі вищезазначеного, ОСОБА_2 просить визнати за ним право власності на квартиру загальною площею 30,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звільнити приміщення шляхом виселення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 21 березня 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності в порядку спадкування та усунення перешкод в користуванні власністю - залишено без розгляду та продовжено провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними та відшкодування моральної шкоди, треті особи на стороні позивача ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визання права власності та виселення, у звязку з тим, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився повторно, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про слухання справи за його відсутності до суду не подавав. До суду подана уточнена позовна заява ОСОБА_4, за якою вона просить визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 12.12.1996 року недійсним. Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 22.10.2002 року недійсним. Визнати попередній договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 26.04.2010 року недійсним. Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4. Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, солідарно на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 30000,0 гривень. Обґрунтовуючи свої уточнені позовні вимоги посилалась на те, що 29.02.1996 року ОСОБА_12 отримала в борг у ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 6000,0 доларів США, з терміном повернення 20.09.1997 року, що підтверджено розпискою на його ім'я за її підписом та розпискою ОСОБА_4 У зв'язку з відсутністю у ОСОБА_12 забезпечення повернення боргу її мати, ОСОБА_4 виступила поручителем у зазначених відносинах, про що написала розписку. 25.10.1996 року, на підтвердження цього факту ОСОБА_4 надає представнику ОСОБА_7- ОСОБА_10 довіреність на розпорядження 1\2 частиною квартири АДРЕСА_1 власником якої вона перебувала в рівних частках разом із своїм чоловіком, ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно свідоцтва про право власності на житло № 2-6960. На час видачі довіреності ОСОБА_10 на розпорядження зазначеною квартирою, ОСОБА_4 свідоцтво про спадщину у вигляді 1\2 частки квартири АДРЕСА_1 не отримувала. В термін часу до 08.09.1997 року ОСОБА_4 . та ОСОБА_12 передали ОСОБА_7 борг з відсотками у розмірі 9600,0 доларів США, що підтверджено відповідними розписками ОСОБА_7 про їх отримання. 09.12.1996 року ОСОБА_10 на підставі зазначеної довіреності від 25.10.1996 року, без повідомлення ОСОБА_4, приймає від її імені спадщину на 1\2 частку спірної квартири, а 12.12.1996 року, до закінчення терміну повернення боргу ОСОБА_12, а саме, 20.09.1997 року, не повідомляючи ОСОБА_4 укладає від її імені договір купівлі-продажу зазначеної квартири з ОСОБА_8 - донькою ОСОБА_7 02.10.2002 року зазначена квартира, разом з зареєстрованою у ній ОСОБА_4 була подарована ОСОБА_8 своїй матері - ОСОБА_9 на підставі договору дарування. 18.05.2006 року, ОСОБА_8 укладає з громадянином США ОСОБА_2 договір іпотеки, згідно якого вона отримала у ОСОБА_2 32500 доларів США, терміном дії на один рік, які зобов'язалась повернути 18.05.2007 року. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 померла, у зв'язку з чим всі спадкоємці відмовились від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3, який до теперішнього часу не отримав свідоцтво про право на спадщину у зв'язку із наявністю зазначеного спору у суді. Проте, це не заважає ОСОБА_3 26.04.2010 року укласти попередній договір з ОСОБА_2, щодо продажу йому у майбутньому до 26.07.2010 року квартири АДРЕСА_1. При чому, у п.3. договору зазначено, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 у якості авансу 32500,0 доларів США та будучи попередженим про кримінальну відповідальність за шахрайство, підробку та підроблення документів не попередив його щодо знаходження зазначеної квартири з 2006 року під судовим спором. 12.08.2010 року, через три роки після передбаченого терміну розрахунку за договором іпотеки ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1. та усунення перешкод у здійсненні ним цього права шляхом виселення ОСОБА_4, ОСОБА_18, ОСОБА_6 30.03.2005 року ОСОБА_4 звернулась до паспортного відділу Малиновського РВ УМВС України в Одеській області для обміну паспорту та отримала довідку про склад сім'ї, з якої вбачалось, що квартира АДРЕСА_1 їй не належить. Після звернення за допомогою до юриста та отриманні ним відповіді за запити було з'ясовано, що належна ОСОБА_4 квартира була продана від її імені на підставі довіреності від 25.10.1996 року на імя ОСОБА_10 - ОСОБА_8, а в подальшому подарована нею її матері - ОСОБА_9. Таким чином про порушення своїх житлових прав ОСОБА_4 стало відомо лише 30.03.2005 року, що дало підставу для звернення до суду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними. Під час розгляду справи було з'ясовано, що ОСОБА_10, діючи від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності від 25.10.1996 року, не поставивши ОСОБА_4 до відома про прийняття від її імені спадщини, не маючи у довіреності дозволу продати належну ОСОБА_4 квартиру за ціну та на умовах на свій розсуд, до закінчення терміну проведення розрахунку по боргу, передбаченого розпискою, не поставивши ОСОБА_4 до відома, самовільно продала спірну квартиру, не отримавши від ОСОБА_8 розрахунку за продану квартиру та не передавши вартість квартири ОСОБА_4, що підтверджено її поясненнями у судових засіданнях та її заявою на адресу Малиновського районного суду м. Одеси та Апеляційного суду Одеської області від 08.02.2009 року. Всі вищевикладені факти підтверджують про відсутність у ОСОБА_10 будь-якого законного права на продаж належної ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1. Згідно ч. 3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасників правочину має бути вільним та відповідати їх внутрішній волі та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків обумовлених ним. Необхідно зазначити, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 12.12.1996 року не відповідає вимогам чинності правочину, а саме, зазначений договір був укладений, без відома ОСОБА_4 та без її згоди на його укладання, якщо навіть вважати його таким, що він був укладеним, то відсутній розрахунок за продаж зазначеної квартири у зв'язку з неотриманням грошей згідно договору як представником так і власником, зазначений договір був укладений ОСОБА_10, яка мала довіреність від ОСОБА_4 на представлення її інтересів, не в інтересах самої ОСОБА_4, а в наслідок зловмисної домовленості між нею та ОСОБА_7, що підтверджується відсутністю інформації у ОСОБА_4 про продаж належної їй квартири. З 1971 року по 10.04.2006 року ОСОБА_4 постійно проживала у спірній квартирі, але враховуючи її похилий вік, а саме, 88 років, потреби у сторонньому догляду, вона вимушена була переїхати мешкати до своєї дочки, ОСОБА_12, а у зазначену квартиру переселити онука, ОСОБА_6 разом з дружиною, ОСОБА_5, при тому, що ОСОБА_4 залишилась у ній зареєстрованою та сплачує через онуків комунальні послуги за квартиру до теперішнього часу. Що стосується договору дарування спірної квартири від 02.10.2002 року, укладеному між ОСОБА_8 та ОСОБА_8 то він укладався під час безпосереднього знаходження у ній ОСОБА_4, яка не звільняла її для передачі обдарованій особі. Згідно ч. 1 ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домов леності представника однієї сторони з другою стороною визнається судом недійсним. Згідно ч. 3 ст. 232 ЦК України, довіритель має право вимагати від представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдана йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості ними. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 була продана 12.12.1996 року - до обумовленого терміну повернення боргу ОСОБА_12 та ОСОБА_4, є законні підстави вважати, що між ОСОБА_7, його донькою - ОСОБА_8, його померлою дружиною - ОСОБА_8 та представником ОСОБА_4 ОСОБА_10 існувала зловмисна домовленість, щодо продажу спірної квартири, у зв'язку з чим договір купівлі-продажу від 12.12.1996 року та договір дарування від 02.10.2002 року повинні бути визнаними судом недійсними. Попередній договір від 26.04.2010 року повинен бути визнаний недійсним у зв'язку з його укладенням під час перебування спірної квартири під судовим розглядом та у зв'язку з пропуском строку позовної давнини. Своїми незаконними діями ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10, зусилля яких були спрямовані на позбавлення ОСОБА_4, 1923 року народження, квартири АДРЕСА_1 спричинили їй моральну шкоду, яка виразилась у переживаннях та емоційному стражданні, що привели до погіршенню ї стану здоров'я через два перенесених за термін часу з 2006 по теперішній час мікро інсульти та підлягає відшкодуванню. Спричинену моральну шкоду ОСОБА_4 оцінює у розмірі 30000,0 гривень.

25 липня 2011 року ухвалою Малиновським районним судом м. Одеси прийнята до розгляду уточнена позовна заява ОСОБА_4, у звязку з тим, що суд може прийняти до справи уточнену позовну заяви під час розгляду справи, оскільки не вбачає зміни підстав позову. Предметом спору за первісним позовом є визнання недійсним договорів купівлі-продажу і дарування. За позовною заявою від 25.12.2009 року ОСОБА_4 однією з підстав визнання недійсним цих договорів вказувалося на вимоги ст. 232 ЦК України.

13 вересня 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_10, треті особи - ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними, відшкодування моральної шкоди - залишено без розгляду; продовжено провадження у справі за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності та виселення, у звязку з тим, що позивач ОСОБА_4 та її представник в судове засідання не з'явилися повторно, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяви про слухання справи за їх відсутності до суду не подавали.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, 18 травня 2006 року громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 за письмовою угодою - договором іпотеки передав позичальнику ОСОБА_9 в борг грошову суму у розмірі 164125,0 гривень. Згідно договору ОСОБА_9 зобов'язалась повернути вказану суму боргу до 18 травня 2007 року. В забезпечення виконання ОСОБА_9 зобов'язань, вказаних у договорі, Іпотекодавець надав в іпотеку ОСОБА_2 квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Вещезазначена квартира, на підставі свідоцтва про право власності на житло № 3-1965, що було видане 19 серпня 1993 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, право власності зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН»28.02.1996 р. за № 127 пр стр.189 реєстр 182, на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_4 та ОСОБА_19 (а.с. 44).

ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневої райради народних депутатів м. Одеси 18 червня 1995 року видане свідоцтво про смерть та в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис за № 6055 (а.с.42 зворотна сторона).

Після смерті ОСОБА_11 відкрилась спадщина у вигляді Ѕ частки спірної квартири.

ОСОБА_4 25 жовтня 1996 року видала на імя ОСОБА_10 довіреність, що була посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_20 та зареєстрована в реєстрі за № 10983, відповідно до якої надала ОСОБА_10 право управляти та розпоряджатися всім її майном, зокрема укладати всі, передбачені законом угоди щодо управління та розпорядження майном: купувати, продавати, дарувати та т.і. (а.с. 29).

Відповідно до ст. 62 ЦК УРСР, що був чинним на момент видачі довіреності угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють. Згідно із ст. 64 ЦК України довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Таким чином, реалізуючі надані їй права ОСОБА_10, яка діяла від імені ОСОБА_4, 09 грудня 1996 року звернулась до Сьомої Одеської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом реєстровий № 2-6960 (а.с. 6).

12 грудня 1996 року ОСОБА_10, яка діяла від імені ОСОБА_4, за довіреністю від 25.10.1996 року уклала договір-купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за 5500,0 грн., який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_20 з ОСОБА_8 Право власності за договором зареєстроване в реєстрі за № 13146. право власності зареєстроване в КП „ОМБТІ та РОН” за реєстровим № 182 на стор.126, в кн. 445 пр. (а.с. 7).

За договором купівлі-продажу, відповідно до вимог ст. 224 ЦК УРСР продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. За ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно. ОСОБА_4 станом на 12 грудня 1996 року була власником всієї квартири, а тому мала права на її відчуження. Оскільки довіреність не була скасована, то представник за нею мав право вчиняти відповідні дії, зокрема укладати оспорюваний правочин.

Згідно з розписки від 20.09.1996 року, що була надана ОСОБА_4 нею було взято у ОСОБА_7 6000,0 доларів США під 5 % щомісячно, які вона зобовязується повернути в строк до 20.09.1997 року (а.с. 9). Таким чином, крім спірних правовідносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 виникли правовідносини, що випливають з договору позики. За договором позики (ст. 374 ЦК УРСР) одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Будь яких умов, які б свідчили про забезпечення виконання зобовязання, зокрема перехід права власності на спірну квартиру з даного договору не вбачається.

Як доказ існування двох видів правовідносин, що витікають з договору доручення та договору позики, які між собою не повязані свідчить і те, що ОСОБА_4 в момент виконання грошового зобовязання 08.09.1997 року відповідно до ст. 69 ЦК УРСР не скасувала довіреність від 25 жовтня 1996 року, яку видала на імя ОСОБА_10 на підставі якої останньою від імені ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, хоча довіреність мала характер генеральної, тобто при оформленні такого доручення ОСОБА_4 знала про обсяг дій які має право вчинити представник.

Суд вважає за необхідне також відзначити, що за розпискою від 06.12.1996 року ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_12 2000,0 доларів США в рахунок заборгованості, тоді як стороною за договором позики була ОСОБА_4, а за розпискою без дати ОСОБА_7 17 квітня 1997 року отримав грошові кошти від матері ОСОБА_12 в сумі 2000,0 доларів США на зберігання до приїзду останньої, а не в рахунок сплати заборгованості. Відповідно до розписки від 08.09.1997 року ОСОБА_7 свідчить про те, що отримав від ОСОБА_4 5600,0 доларів США в рахунок сплати боргу за її розпискою від 20.09.1996 року, грошові кошти отримав в повному обсязі та претензій не має. Зазначена розписка складена в присутності двох свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22

02 жовтня 2002 року за договором дарування укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 право власності на спірну квартиру перейшло до останньої. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_23 та зареєстрований в реєстрі за № 10218 (а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 померла, про що Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси було вчинено актовий запис про смерть № 859 (а.с. 200). Згідно з матеріалами спадкової справи №400/2008 від 21 липня 2008 року після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина у вигляді спірного майна, спадкоємцем якого є ОСОБА_3, що підтверджується відповіддю Першої одеської державної нотаріальної контори від 17 грудня 2008 року (а.с. 201).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_9 є її син позивач по справі ОСОБА_3, який подав заяву про прийняття спадщини. Інші спадкоємці першої черги відмовились від спадщини на його користь. Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права. Таким чином, суд вважає, що зібрані по справі докази та встановлені судом фактичні обставини справи, дозволяють задовольнити позов про визнання права в порядку спадкування за законом.

Згідно зі ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. З рахуванням встановленої чинним законодавством реєстраційної процедури щодо права власності суд встановлює порядок виконання рішення суду згідно з яким, у разі набрання ним законної сили воно є підставою для реєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в КП „ОМБТІ та РОН”.

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. 1 ст. 1231 ЦК, до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

ОСОБА_2, згідно з п. 26 договору іпотеки від 18 травня 2006 року, керуючись ст. 36, ст. 37 Закону України «Про іпотеку», звернувся до спадкоємця ОСОБА_3 з вимогою повернути борг шляхом переходу права власності до Іпотекодержателя на предмет іпотеки. Відповідач погодився на умови позивача які було закріплено попереднім договором від 26 квітня 2010 року і засвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_16 Але здійснити договір виявилось не можливим, тому що державний нотаріус ОСОБА_1 зупинила вчинення нотаріальних дій стосовно спадкового майна посилаючись на абз. 4 п. 12 глави II Інструкцій про порядок вчинення нотаріальних дій від 03.03.2004 року.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом(право застави). Ст. 589 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Закон передбачає два етапи реалізації цього права: спрямування стягнення на заставлене майно (стаття 590 Цивільного кодексу України), реалізація заставленого майна (стаття 591 Цивільного кодексу України). Тому, Іпотекодержатель - ОСОБА_2, користуючись п. 26 договору іпотеки, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», ст. 590 ЦКУ використовує своє право спрямувати стягнення на заставлене майно. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку»Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. А також, відповідно ст. 590 ЦКУ, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. А в данному випадку інше вирішення справи не можливо в зв'язку з викладеними вище обставинами.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено факт проживання у АДРЕСА_1, яка є предметом договору іпотеки громадян ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які не є власниками вказаного примішення і відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку»у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно зі ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Таким чином, суд вважає визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 30,4 кв. м. та усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1. Також підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідачів в рівних частках судового збору у сумі 1641,25 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 120,0 гривень.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 62, 69, 145, 224-225, 374 ЦК УРСР, ст.ст. 16, 317, 319, 391, 572, 589, 590, 591, 1216, 1218, 1231, 1258, 1259, 1261, 1268 1270 ЦК України, ст. ст. 26, 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 60, 61, 74, 88, 130, 208, 209, 212, 213-215, 217 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності та виселення задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 30,4 кв. м.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 державне мито в розмірі 1641,25 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,0 грн.

Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача шляхом звернення із заявою про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: Гуревський В.К.