Ухвала суду № 1830195, 23.05.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий в 1 інстанції Білак С.В.

Суддя-доповідач Міронова Г.М.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

23.05.2008 року справа № 22-а-2813/08

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого:Міронової Г.М.СуддівГеращенка І.В., Арабей Т.Г.при секретарі

за участі представників

від позивача:

від відповідача:Безруковій В.М.

Волошина А.А., Кривенькая О.В. за дов. від 02.01.2008р.;

Басик Н.О. за довіреністю від 14.05.2008 р.розглянувши у відкритому апеляційну скаргусудовому засіданні

Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції

Донецької областіна постановуДонецького окружного адміністративного судуВід11 грудня 2007 рокуУ адміністративній справі

за позовом№ 2-а-211/07

Державного підприємства «Шахтарськантрацит»ДоШахтарської обєднаної державної податкової інспекції

Донецької областіПровизнання недійсними податкових повідомленьрішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Державне підприємство «Шахтарськантрацит» (далі ДП “Шахтарськантрацит”) звернулося до суду з адміністративним позовом, якій був уточнений в ході судового розгляду справи, до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень податкового органу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на той факт, що відповідачем помилково застосовані положення п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині визначення дій позивача як порушення платником податків граничних строків здійснення платежів, встановлених зазначеним законом.

Постановою Донецького окружного адміністративного судувід 11 грудня 2007 року позов було задоволено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, якою просить оскаржувану постанову скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

ДП «Шахтарськантрацит» є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Шахтарської міської ради Донецької області 30.04.2003 року, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 32299510, знаходиться на обліку як платник податку в Шахтарській обєднаній державній податковій інспекції з 08.05.2003 року за № 187.

12.12.2006 р. відповідачем складений акт невиїзної документальної перевірки № 1043/15/32299510, яким встановлено порушення своєчасної сплати узгоджених сум податкових зобовязань з податку на додану вартість за період листопад 2004 р., грудень 2004 р., червень 2005 р., передбаченого п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 року № 2181 ІІІ із змінами та доповненнями.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 18 грудня і 19 грудня 2006 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якого у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф при затримці, що є більш 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання, - у розмірі пятдесяти відсотків такої суми.

Відповідно до абзацу першого його Преамбули та п.19.6 ст. 19 вищезазначений закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платника податків контролюючими органами, закони та інші нормативні акти діють у частині, що не суперечить нормам цього закону.

Строки сплати узгодженого податкового зобовязання встановлені зазначеним законом у п.5.3.1 ст. 5 та передбачають обовязок платника податків сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п.4.1.4 п.4.1 ст. 4 цього закону для подання податкової декларації.

У відповідності із п.п.4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкові декларації подаються за базовий податковий період, що дорівнює календарному року - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Отже, для того, щоб визначити порядок спрямування сплачених платником податків до бюджету коштів у погашення тих чи інших податкових зобовязань орган державної влади повинний мати на це відповідні повноваження, які були б прямо передбачені Законом або іншим нормативно правовим актом, тобто колегія суддів звертає увагу на те, що у податкового органу на момент прийнятого спірного повідомлення рішення, відсутні такі повноваження на визначення податкових зобовязань (боргу), у погашення яких спрямовуються сплачені платником податків кошти.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у звязку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобовязань, які погашаються, зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає вимогам діючого законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що позивачем не допущено порушення зазначеного граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання, тому застосування до позивача штрафних санкцій на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» суд першої інстанції вірно визнав таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому, відповідач в обґрунтування законності власних дій посилається на п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у відповідності з яким податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Судом першої інстанції правильно не прийняті до уваги такі обґрунтування позиції відповідача з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Законі України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III.

При цьому зазначеним Законом встановлені випадки такого обмеження, які передбачені пп. 8.6.1, 8.6.3 п. 8.6 ст. 8 Закону, ст. 9 стосовно застосування адміністративного арешту активів, ст. 10 стосовно продажу майна.

Підпунктом 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону встановлено, що якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

При цьому, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що пп. 7.7 ст. 7 Закону не встановлено право чи обовязок саме податкового органу, як наприклад у пп. 16.3.3 п. 16 ст. 16 змінювати податкові зобовязання в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та іншими законами.

Крім того, зазначеною нормою взагалі не визначений субєкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобовязань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і як кореспондуюча норма-обовязок, належить саме позивачу.

Право державного органу повинно бути визначено саме Законом.

З урахуванням викладеного та враховуючи принципи частини 2 ст. 71 КАС України, згідно яких в адміністративних справах про протиправність рішень субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, судова колегія вважає, що відповідач не довів правомірність застосування штрафних санкцій та прийняття податкових повідомлень-рішень,вчинив незаконні дії по перерозподілу перерахованих позивачем грошових коштів.

Тобто суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2007 року у справі №2-а-211/07 за позовом Державного підприємства «Шахтарськантрацит» до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області «про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень» залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту набрання законної сили.

Головуючий: Г.М. Міронова

Судді: І.В. Геращенко

Т.Г. Арабей