Постанова № 18292307, 20.09.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2011 р.Справа № 5024/1160/2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мирошниченко М.А.,

Шевченко В. В.,

при секретарі - Риковій О.М.

за участю представників:

Від позивача: Лущай В.О.

Від відповідача: Житкович В.О., Лодига М.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства „Жиспіна”

на рішення господарського суду Херсонської області від 28.07.2011 року

у справі № 5024/1160/2011

за позовом: Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк „Індустріалбанк” в особі Херсонської філії АКБ „Індустріалбанк”

до Приватного підприємства „Жиспіна”

про визнання договору недійсним та визнання права власності на обєкт нерухомості

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2011 року Публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк „Індустріалбанк” в особі Херсонської філії звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до приватного підприємства „Жиспіна” про визнання недійсними договору купівлі-продажу свердловини № 12, укладеного 18.05.2005 року між ОСОБА_1 та ПП "Жиспіна", та визнання права власності на нерухоме майно, а саме свердловину № 12, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування предявлених вимог позивач посилався на те, що він набув право власності на спірне нерухоме майно у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку", на підставі договору застави нерухомого майна (іпотеки) № 2301/Z03/1/09 від 09.06.2009р., укладеного з ОСОБА_1, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі АКБ "Індустріалбанк" права власності на нерухоме майно в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором № 2301/0200/1/09 від 09.06.2009р. Проте, це право власності позивача не визнається відповідачем, який на підтвердження свого права власності на свердловину № 12 надав копію договору купівлі-продажу від 18.05.2005р., укладеного ним з ОСОБА_1 в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення та державної реєстрації. А тому, на підставі ст.ст. 15, 16, 181, 216, 285, 316, 321, 392, 657 ЦК України позивач просив задовольнити позов.

ПП „Жиспіна” не визнало позов посилаючись на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору і цей договір жодним чином не стосується його прав та обовязків. Окрім того, права банку на свердловину є вторинними, оскільки виникли після того, як ці права виникли у відповідача і той факт, що цю свердловину було включено до договору іпотеки та взято на баланс банку, не дає банку підстав вважати це майно своєю власністю.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.07.2011 року (суддя Чернявський В.В.) відмовлено у позові щодо визнання недійсним договору купівлі - продажу свердловини № 12, що укладався 18.05.2005р. ОСОБА_1 та ПП "Жиспіна". Задоволено позов про визнання права власності на об'єкт нерухомості. Визнано за ПАТ АКБ "Індустріалбанк" право власності на свердловину АДРЕСА_1.

Судове рішення мотивовано встановленими по справі обставинами наявності права на спірне майно у позивача, оспорення цього права відповідачем, відсутності у відповідача законних підстав для набуття права на це майно, необхідності судового вирішення спору. Належним способом захисту права щодо цього спору є позов про визнання права власності, позов же про визнання недійсним договору у цьому разі не приводить до захисту спірного права, відповідно, кваліфікується як неналежний спосіб захисту права щодо цього спору.

В апеляційній скарзі ПП „Жиспіна” просить зазначене рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, а саме: ст.ст. 177, 179, 657 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на невідповідність викладених у ній доводів фактичним обставинам справи і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України „Про іпотеку” іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі договору застави нерухомого майна (іпотеки) № 2301/Z03/1/09 від 09.06.2009р., укладеного між АКБ „Індустріалбанк” (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець), як майновим поручителем виконання ТОВ „Літо” зобовязань за кредитним договором № 2301/0200/1/09 від 09.06.2009р., в порядку встановленому ст. 37 Закону України „Про іпотеку” позивач набув право власності на нерухоме майно, яке складається із 30-ти найменувань, у тому числі спірну свердловину № 12, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

05.01.2010 року право власності позивача на зазначене нерухоме майно було зареєстровано Херсонським державним бюро технічної інвентаризації за № 4332916, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24981271.

При оформленні права користування земельною ділянкою, на якій розташовані обєкти нерухомого майна, виконавчий комітет Херсонської міської ради листом від 23.07.2010р. № 8-5901-4/12 та Херсонська обласна державна адміністрації листом від 30.07.2010р. № 505-4611/0/8-10/39/404 повідомили позивача про те, що право власності на свердловину № 12 на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2005р. належить ПП „Жиспіна”. Оскільки на свердловину подано правовстановлюючі документи від двох осіб, то право власності на неї слід визначити в судовому порядку і оформлення права користування земельною ділянкою під свердловиною здійснюватиметься на власника споруди.

У звязку з цим позивач і звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом своїх оспорюваних прав і охоронюваних законних інтересів.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним на підставі п. 2 ст. 215 ЦК України договір купівлі-продажу свердловини № 12, укладений 18.05.2005 року між ПП "Жиспіна" та ОСОБА_1, а також визнати за позивачем право власності на свердловину № 12. Обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний договір в порушення вимог ст. 657 ЦК України нотаріально не посвідчений та не зареєстрований у відповідному реєстрі.

Згідно з приписами ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Частиною 1 ст. 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частиною 1 ст. 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 3 ст. 640 ЦК України визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

За вимогами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до п. 2.9 Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009р. N 660/5, така споруда як артезіанська свердловина, є нерухомим майном, оскільки вона не може існувати без землі та має значення і цінність у її місцезнаходженні, а тому право власності на неї підлягає державній реєстрації.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що у порушення наведених вимог закону оспорюваний договір купівлі продажу спірної свердловини № 12 був укладений відповідачем з ОСОБА_1 18.05.2005 року у простій письмовій формі (наслідком якої є нікчемність даного договору згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України) і у наступному будь яких дій щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації сторони цього договору не приймали. А відтак, оскільки підписаний 18.05.2005 року ПП „Жиспіна” з ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1, договір купівлі продажу нерухомого майна, а саме свердловини № 12 нотаріально не посвідчений та не зареєстрований у державному реєстрі, то він є неукладеним і не створив прав та обовязків для його сторін, а тому не може визнаватися недійсним.

Окрім того, згідно з розясненнями, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 216 ЦК України містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України, незалежно від того, чи відповідає оспорювана угода вимогам закону.

Результатом задоволення такого позову буде застосування наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною оспорюваної угоди.

Захист прав такої особи можливий шляхом предявлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності.

Статтею 392 ЦК України унормовано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до приписів ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Обєктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення цивільно-правових підстав набуття права власності на нерухоме майно свердловину № 12.

Як вбачається з матеріалів справи позивач набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі договору застави нерухомого майна (іпотеки) № 2301/Z03/1/09 від 09.06.2009р., укладеного з ОСОБА_1, який у судовому порядку недійсним не визнавався.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

05.01.2010 року право власності позивача на нерухоме майно зареєстровано Херсонським державним бюро технічної інвентаризації за № 4332916, що підтверджується наявним в справі витягом № 24981271.

За таких обставин позов в частині визнання права власності на свердловину № 12 є обґрунтованим і правомірно задоволений судом першої інстанції.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно зясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 28.07.2011 року у справі № 5024/1160/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства „Жиспіна” - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.