Рішення № 18290256, 14.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/47714.09.11 За позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Міністерства аграрної політики України;

2) Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд"

про витребування нерухомого майна загальною вартістю 14 771 250,00 грн.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя: Головатюк Л.Д.

суддя Гавриловська І.О.

суддя Ягічева Н.І.

Представники:

Від прокуратури Цюкало Ю.В.(прок. відділу, посв. № 274)

Від позивача-1 не з"явився

Від позивача-2 не з"явився

Від відповідача не з"явився

В судовому засіданні 14.09.2011 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду м. Києва передані вимоги заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України та Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" про витребування з незаконного володіння нерухоме майно, а саме комплекс будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м., розташованих на вул. Каховській, 60 в місті Києві, вартістю 14 771 250,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2008 у справі № 3/226 були визнано недійсним договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м., розташованих по вул. Каховській, 60 в м. Києві, укладений 04.07.2006р. між Державним комплексним торговельним підприємством “Хрещатик” та Приватним підприємством “Новий лідер”.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.09.2010 порушено провадження у справі № 50/477 та призначено її до розгляду на 20.09.2010.

Представники прокуратури та позивача-2 в судове засідання 20.09.2010 не зявилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судове засідання 20.09.2010 зявилися представники відповідача та позивача-1 і дали пояснення по справі. Розгляд справи було відкладено на 11.10.2010.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено перерву до 27.10.2010 для підготовки сторонами додаткових доказів.

В судове засідання 27.10.2010 представник відповідача не зявився, всіх витребуваних доказів суду не надав, прете через відділ Діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. Суд дане клопотання задовольнив.

27.10.2010 у судове засідання зявилися представники прокуратури і позивачів та дали пояснення по справі. Розгляд справи було відкладено на 15.11.2010.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.11.2010 було оголошено перерву до 22.11.2010.

В судове засідання 22.11.2010 представники позивача-1 та позивача-2 не зявилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

22.11.2010 у судове засідання зявилися представники прокуратури та відповідача і надали пояснення по справі.

У звязку з неявкою представників позивачів в судове засідання та невиконання сторонами вимог суду, розгляд справи відкладено на 08.12.2010.

В судове засідання 08.12.2010 прибули представники сторін та дали пояснення по справі. Представник відповідача порушив перед судом клопотання про зупинення провадження у справі.

На підставі частини 1 статті 79 ГПК України, провадження у даній справі було зупинено до вирішення повязаної з нею іншої справи.

29.03.2011 через канцелярію суду від голови ліквідаційної комісії Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" надійшло клопотання про відновлення провадження у справі, оскільки обставини що зумовили зупинення провадження відпали з винесенням Постанови Вищого господарського суду України від 22.03.2011 по справі № 3/266, до вирішення якої справа № 50/477 була зупинена.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.05.2011 провадження у справі було поновлено, та призначено її до розгляду на 01.06.2011.

В судове засідання 01.06.2011 представники позивача-1 та позивача-2 не зявилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

01.06.2011 у судове засідання зявилися представники прокуратури та відповідача і надали пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 20.06.2011.

20.06.2011 у судове засідання зявилися представники позивача-2 та відповідача і надали пояснення по справі.

Представники прокуратури та позивача-1 в судове засідання не зявилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

20.06.2011 в судовому засіданні, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом було встановлено, що справа № 50/477 відноситься до категорії складних, в звязку з чим підлягає колегіальному розгляду.

З метою забезпечення неупередженого, повного та обєктивного розгляду справи, а також, зважаючи на ту обставину, що справа № 50/477 відноситься до категорії складних, враховуючи особливу важливість справи, склад учасників справи, значну ціну позову, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 03.02.2011(протокол №1 від 03.02.2011) суддя Головатюк Л.Д. звернувся до голови господарського суду м. Києва із заявою щодо колегіального розгляду справи №50/477.

Розпорядженням від 20.06.2011 Голова господарського суду м. Києва Ємельянов А.С. розпорядився справу №50/477 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1) Міністерства аграрної політики України; 2) Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" про витребування нерухомого майна загальною вартістю 14 771 250,00 грн., розглянути колегіально у складі трьох суддів: головуючий суддя - Головатюк Л.Д., суддя Чебикіна С.О., суддя Ягічева Н.І.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.06.2011 ухвалено здійснити розгляд справи №50/477 колегіально у складі трьох суддів: головуючий суддя - Головатюк Л.Д., суддя Чебикіна С.О., суддя Ягічева Н.І., відкладено розгляд справи на 13.07.2011.

Представники позивачів та відповідача в судове засідання 13.07.2011 не зявилися, витребувані судом докази не подали, позивачі причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

В судове засідання прибув представник прокуратури та дав пояснення по справі.

У зв"язку з неявкою позивачів та відповідача розгляд справи було відкладено на 28.07.2011.

Представники позивача-2 та відповідача в судове засідання 28.07.2011 повторно не зявилися, витребувані судом докази не подали, але через канцелярію суду подали клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дані клопотання.

В судове засідання прибули представники прокуратури та позивача-1 і дали пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 05.08.2011.

05.08.2011 судове засідання не відбулося у зв"язку з перебуванням судді Головатюка Л.Д. у відпустці за сімейними обставинами.

Враховуючи те, що суддя Чебикіна С.О. з 08.08.2011 знаходиться у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, Розпорядженням від 08.08.2011 Голова господарського суду м. Києва Ємельянов А.С. розпорядився справу №50/477 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1) Міністерства аграрної політики України; 2) Державного комплексного торговельного підприємства "Хрещатик" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" про витребування нерухомого майна загальною вартістю 14 771 250,00 грн., розглянути колегіально у складі трьох суддів: головуючий суддя - Головатюк Л.Д., суддя Гавриловська І.О., суддя Ягічева Н.І.

Колегією суддів у складі: головуючий суддя - Головатюк Л.Д., суддя Гавриловська І.О., суддя Ягічева Н.І. справа прийнята до провадження і її розгляд призначено на 14.09.2011.

14.09.2011 в судове засідання прибув представник прокуратури, дав додаткові пояснення по суті справи, в яких позовні вимоги відповідно до заяви від 20.06.0211 про уточнення позовних вимог підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представники позивачів та відповідача в судове засідання не зявилися, витребувані судом докази не подали, позивачі причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Позивачі клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у них поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомили, що дає підстави визначити причини їх неявки до суду неповажними.

Відповідач втретє в судове засідання не прибув та вчетверте подав клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з неможливістю представника прибути в судове засідання.

Суд зазначає, що неможливість прибути в судове засідання одного представника не перешкоджає юридичній особі уповноважити іншого представника на представництво своїх інтересів в суді. Більш того, неможливість явки представника відповідача в судове засідання не є одноразовою, а відбувається систематично, що тільки затягує розгляд справи та призводить до порушення прав та законних інтересів сторін по справі та держави Україна. Крім того, відповідач подавав суду свій письмовий відзив на позовну заяву, його позиція суду зрозуміла.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивачів та відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно вимог ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Пунктом 3 ч. 1, ч. 2 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3 рп/99 інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зважаючи на те, що спірне майно незаконно вибуло із володіння ДКТП «Хрещатик»та зі сфери управління Міністерства аграрної політики України, суд вважає, що позов, в інтересах зазначеного підприємства та уповноваженого органу державної влади, подано прокуратурою правомірно.

Судом встановлено, що прокуратурою м. Києва проведено перевірку законності відчуження ДКТП «Хрещатик»державного майна, а саме комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м, розташованих на вул. Каховській, 60 в м. Києві.

За результатами проведеної перевірки прокуратурою м. Києва у 2008 році до господарського суду м. Києва пред'явлено позов в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України до ДКТП «Хрещатик», ПП «Новий лідер»про визнання недійсним договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м., розташованих на вул. Каховській, 60 в м. Києві від 04.07.2006.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду м. Києва від 03.12.2008 у справі № 3/266 вказаний позов задоволено, рішення набрало законної сили.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що внаслідок укладення вказаного договору дійсно порушено інтереси держави, оскільки за даним договором спірне нерухоме майно незаконно вибуло з державної власності та підлягає поверненню у володіння особи, за якою держава в особі Міністерства аграрної політики України, як власник, закріпила вказане майно.

Крім того, вказаним судовим рішенням встановлено, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу відбулось без погодження з Міністерством аграрної політики України, як органом, до сфери управління якого відноситься вирішення питань про відчуження спірного мана.

Таким чином, вказане нерухоме майно вибуло із державної власності за відсутності волевиявлення уповноваженого органу державної влади.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

В свою чергу, у 2010 році до прокуратури м. Києва звернувся заступник Міністра аграрної політики України Тригубенко С.М. з приводу того, що зазначені вище приміщення були відчужені третім особам, що унеможливлює повернення вказаного майна у державну власність.

Як вбачається з матеріалів справи за вказаним зверненням була проведена перевірка, якою встановлено, що 24.10.2007 між ПП «Новий лідер»та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м, розташованих на вул. Каховській, 60 в м. Києві.

В подальшому, 31.10.2007 між ОСОБА_4 та ТОВ «Мастербуд»укладено договір купівлі-продажу зазначених об'єктів нерухомості.

ТОВ «Мастербуд»придбало вказане майно за визначеною в п.п. 4, 5 зазначеного договору вартістю в 14 771 250,00 грн., в подальшому його не відчужувало і на теперішній час являється його власником.

Суд зазначає, що згідно вимог ч. 1 ст. 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.1 Статуту, затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України № 67 від 22.12.2005, ДКТП "Хрещатик" засноване Міністерством аграрної політики України, (надалі - Орган управління майном), на державній власності.

Пунктом 4.4 Статуту встановлено, що майно державного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Відповідно до ч. 2 ст. 145 Господарського кодексу України зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону (ч. 3 ст. 145 Господарського кодексу України).

Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна (далі приватизація) це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 вказаного Закону законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законів України з питань приватизації.

Згідно вимог ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»відповідно до цього Закону можуть приватизуватися підприємства, якщо вони відповідають вимогам ч. 1 ст. 2 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону об'єктом малої приватизації, зокрема, є окреме індивідуально визначене майно.

Крім того, згідно вимог ч.ч. 1, 3 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного майна»Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. У Державній програмі приватизації визначаються, зокрема, відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державну програму приватизації»Державна програма приватизації на 2000-2002 роки, затверджена Законом від 18.05.2000 № 1723-ІІ1, додається до Закону, тобто є невід'ємною складовою його змісту, і, відповідно, її положення мають юридичну силу закону.

Згідно вимог п. 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки класифікація об'єктів приватизації здійснюється з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації відповідно до цієї Програми.

Група А - це, зокрема, окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ВАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення., майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном).

Відповідно до п. 5 вказаної Програми продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї Програми.

Суд наголошує, що спірне нерухоме державне майно безпосередньо являється окремим індивідуально визначеним майном ДКТП "Хрещатик", так як є окремим комплексом будівель, якому присвоєно індивідуальну поштову адресу - м. Київ, вул. Каховській, 60.

Суд наголошує, що комплекс будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м., розташованих на вул. Каховській, 60 в місті Києві належить на праві власності державі Україна, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про право власності від 19.05.2006.

Зважаючи на викладене, приватизація спірного нерухомого державного майна мала здійснюватись у відповідності до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»та Державної програми приватизації на 2000-2002 роки.

Згідно вимог ст. 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами. Також у вказаній статті Закону визначено, що органи, уповноважені виступати продавцями відповідних об'єктів приватизації, іменуються "органи приватизації".

Відповідно до ч.ч. 1, 6, 7 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" до органів, які можуть здійснювати приватизацію, віднесено Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо майна, яке є державною власністю; органи приватизації в Автономній республіці Крим - щодо майна, яке є у власності Автономної республіки Крим; органи, створені відповідними місцевими радами та підпорядкованими їм, підзвітними та підконтрольними - щодо майна, яке перебуває у комунальній власності.

Зазначені органи складають єдину систему державних органів приватизації в Україні, повноваження яких визначено ч. 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Вказаною правовою нормою на органи приватизації покладено наступні владні управлінські функції у сфері приватизації: здійснення повноважень власника державного майна у процесі приватизації; здійснення продажу майна, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств; затвердження планів приватизації майна, що перебуває у державній власності, планів розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації; укладення угод щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу; укладення договорів на проведення незалежної оцінки майна в процесі його приватизації; укладення у випадках, передбачених законодавством, угод щодо проведення екологічного аудиту об'єктів приватизації; контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна; здійснення продажу земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Згідно вимог ч. 1 ст. 317, ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно вимог ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Згідно вимог ч. 1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зважаючи на викладене, договір купівлі-продажу спірного нерухомого державного майна мав укладатись від імені Фонду державного майна України, як органу приватизації, за результатом проведення відповідної приватизаційної процедури в порядку встановленому Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»та Державної програми приватизації на 2000-2002 роки.

В свою чергу, зазначений договір купівлі-продажу спірного нерухомого державного майна укладено безпосередньо від імені ДКТП «Хрещатик»без застосування приватизаційної процедури та, відповідно, за відсутності волевиявлення Фонду державного майна України, як держаного органу, уповноваженого державою, як власником, на відчуження вказаного державного майна.

Таким чином, спірне нерухоме державне майно незаконно вибуло із володіння ДКТП «Хрещатик»не з волі органу приватизації, наділеного у відповідності до закону правомочностями власника щодо вказаного майна в процесі його приватизації та уповноваженого на його відчуження.

Викладена правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України викладеним у постанові від 24.01.2011 у справі за позовом прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України до Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик», Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та Вищого господарського суду України викладеним у постанові від 08.07.2009 у справі № 11/44 за позовом прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України до Державного комплексного торговельного підприємства «Хрещатик», Товариства з обмеженою Відповідальністю «TRANS GPS SERVISE», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як зазначалося вище, згідно вимог ч. 1, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Із викладеного вбачається, що недійсний правочин взагалі не визнається цивільним законодавством як юридичний факт, що породжує будь-які цивільні права та обов'язки, окрім тих, які, відповідно, спрямовані на повернення його учасників у попередній стан.

Таким чином, рішення суду, яким встановлюється недійсність правочину, одночасно встановлює відсутність факту виникнення будь-яких цивільних прав та обов'язків на підставі такого правочину.

Зважаючи на викладене, покупці спірного нерухомого державного майна ПП «Новий лідер» та ОСОБА_4 не набули у встановленому законом порядку права власності на це майно на підставі договорів купівлі-продажу, а отже відповідно до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України не мали законного права його відчужувати.

Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК У країн) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Зважаючи на викладене, єдиним передбаченим чинним законодавством способом захисту інтересів держави в особі Міністерства аграрної політики України в даному випадку являється витребування державного майна, а саме комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м, вартістю 14 771 250,00 грн., розташованих на вул. Каховській, 60 в м. Києві із незаконного володіння ТОВ «Мастербуд».

Суд також зазначає, що згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Цивільним кодексом України також передбачено відносини щодо визнання недійсності правочинів.

Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 330 ЦК України добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за виплатним договором було придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача зокрема в тому випадку, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд вважає, що дана стаття передбачає не тільки втрату чи розкрадення як підставу для захисту інтересів власника шляхом віндикації, але й інші випадки, хоча закон їх не перелічує. Головним тут являється, щоб майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Матеріали справи та пояснення представників сторін свідчать, що майно вибуло з володіння ДКТП «Хрещатик»за відсутності волевиявлення Фонду державного майна України, як держаного органу, уповноваженого державою, як власником, на відчуження вказаного державного майна.

Суд вважає доведеним той факт, що набувач товариства з обмеженою відповідальністю "Мастербуд" по грубій необережності не взяв до уваги конкретних обставин угоди, з яких одразу було видно, що спірне державне майно відчужується неправомірно, тобто реалізується за відсутності волевиявлення Фонду державного майна України, як держаного органу, уповноваженого державою, як власником, на відчуження вказаного державного майна.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що Фонд державного майна України, як держаний орган, уповноважений державою, як власником, на відчуження вказаного державного майна не вчиняв будь-яких дій щодо схвалення правочину щодо відчуження державного майна, а саме комплексу будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв.м., розташованих на вул. Каховській, 60 в місті Києві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що порушення, які були допущені позивачем-2 та відповідачем при укладанні спірних договорів купівлі - продажу є істотними та суперечать нормам та меті діючого законодавства, а саме запобіганню порушень у сфері відчуження та реалізації державного майна, досягненню оптимального і раціонального використання державного майна, а тому вважає за необхідне витребувати від товариства з обмеженою відповідальністю «Мастербуд»у власність держави України в особі Міністерства аграрної політики України нерухоме майно, а саме: комплекс будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв. м, вартістю 14 771 250,00 грн., розташованих на вул. Каховській, 60 в м. Києві та зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Мастербуд»передати вказане нерухоме майно Державному комплексному торговельному підприємству «Хрещатик».

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, у відповідності до заяви прокуратури від 20.06.0211 про уточнення позовних вимог, у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача шляхом стягнення їх до Державного бюджету України. Зокрема, підлягає стягненню 25500,00 грн. державного мита з вимог про витребування майна, яке визначається, виходячи з вартості майна, що витребовується (п. 2 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України), та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати від товариства з обмеженою відповідальністю «Мастербуд»(код ЄДРПОУ 32155089) у власність держави України в особі Міністерства аграрної політики України нерухоме майно, а саме: комплекс будівель та споруд загальною площею 6 163,10 кв. м, вартістю 14 771 250,00 грн., розташованих на вул. Каховській, 60 в м. Києві та зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Мастербуд»(код ЄДРПОУ 32155089) передати вказане нерухоме майно Державному комплексному торговельному підприємству «Хрещатик»(код ЄДРПОУ 21583968).

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мастербуд»(01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, код ЄДРПОУ 32155089) в доход Державного бюджету України 25 500 (двадцять пять тисяч пятсот) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Головуючий судяГоловатюк Л.Д.

суддя Гавриловська І.О.

суддя Ягічева Н.І.

Дата підписання рішення 19.09.2011