Рішення № 18289864, 08.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/34-30/19208.09.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»

Про визнання недійсним договору частково

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача не зявився

Від відповідача ОСОБА_1 представник за довіреністю № 6 від 26.04.11.

Рішення прийнято 08.09.11. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в звязку з оголошеними в судових засіданнях перервами з 23.08.11. по 06.09.11., з 06.09.11. по 08.09.11.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На новий розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»про визнання п. 13.2 Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07. укладеного між позивачем та відповідачем недійсним, а даний Договір таким, що припинив свою дію 31.08.09.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.11. у справі № 33/34 (суддя Мудрий С.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.11. у справі № 33/34 рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.11. у справі № 33/34 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.06.11. у справі № 33/34 постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.04.11. у справі № 33/34 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.11. у справі № 33/34 скасовано, справу направлено до Господарського суду міста Києва.

Справу № 33/34 передано на новий розгляд судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.11. суддею Ващенко Т.М. прийнято до свого провадження справу № 33/34 та присвоєно їй № 33/34-30/192; розгляд справи призначено на 19.07.11. о 15-50.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний пункт Договору фінансового лізингу суперечить правовим наслідкам зміни або припинення договору та порушують право сторони на припинення договору, яке, на думку позивача, не може бути обмежене будь якими умовами з боку іншої сторони у зобовязанні.

Представник позивача в судове засідання 19.07.11. не зявився, вимоги ухвали суду від 08.07.11. у справі № 33/34-30/192 не виконав, але до канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем надіслано телеграму, відповідно до якої позивач просить суд відкласти розгляд справи, в звязку з неможливістю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»бути присутнім в судовому засіданні, яке призначене на 19.07.11. о 15-50.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.07.11. не заперечує проти зазначеного вище клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 19.07.11. представником відповідача подано суду письмові пояснення по справі, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»вказує на те, що п. 13.2 Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07. повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та не може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, відповідач зазначає, що транспортні засоби за Договором фінансового лізингу № 174 були повернуті з ініціативи позивача, оскільки отримавши лист № 72 від 17.08.09., відповідач вважав, що Договір лізингу буде припинено на підставі ч. 2 ст. 781 Цивільного кодексу України (ліквідація) і позивач в цьому разі повинен повернути транспортні засоби на підставі ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України. Але станом на 19.07.11. позивач банкрутом не визнаний і Договір лізингу не припинив свою дію на підставі ч. 2 ст. 781 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.11. розгляд справи № 33/34-30/192 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 23.08.11. о 12-10.

15.08.11. представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано письмові пояснення по справі, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»зазначає, що транспортні засоби за Договором фінансового лізингу № 174 були повернені відповідачу з його ініціативи за взаємною згодою обох сторін, факт передачі було оформлено актами без зауважень та заперечень. Позивач вказує на те, що зобовязання за Договором фінансового лізингу № 174 від 26.02.07. у сторін припинились за взаємною згодою.

Позивач зазначає, що згідно положень п. 13.2 Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07., сторони передбачили сплату позивачем неустойки не за порушення ТОВ «ПЕК-АВО ЛТД»своїх договірних зобовязань, а за намір позивача достроково припинити дію зазначеного вище Договору, розірвати Договір, що суперечить нормам чинних Цивільного та Господарського кодексів України, оскільки неустойка є мірою цивільно-правової відповідальності, яка сплачується боржником лише у випадках порушення ним свого зобовязання.

В судовому засіданні 23.08.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.09.11. о 09-50.

06.09.11. представником позивача через канцелярію Господарського суду міста Києва подано письмові пояснення по справі (заяву).

В судовому засіданні 06.09.11. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 08.09.11. о 10-40.

В судове засідання 08.09.11. представник позивача не зявився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.09.11. проти позову заперечує.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 33/34-30/192.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.07. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»(Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 174 (далі Договір), відповідно до умов якого (п. 2.1) Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу транспортний засіб (далі - ТЗ) у відповідності з замовленням на ТЗ.

Згідно п. 5.1 Договору передбачено, що за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюються в Плані лізингу та інших додатках до Договору.

Відповідно до п. 13.1 Договору встановлено, що дія договору може бути достроково припинена:

- за взаємною згодою сторін, про що укладається додаток до Договору;

- з ініціативи Лізингодавця, якщо Лізиногоодержувач не виконує будь-якого зі своїх зобовязань за Договором.

Згідно п. 3.1 Договору погоджено, що Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний в Плані лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.09. згідно актів повернення ТЗ № 174/001, № 174/002, № 174/003, № 174/004 Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВТО ЛТД»повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро лізинг»транспортні засоби, передані відповідно до умов Договору фінансового лізингу.

Пунктом 13.2 Договору передбачено, що у випадку дострокового припинення дії Договору, Лізингоодержувач зобовязаний протягом 10 банківських днів з дати предявлення повідомлення Лізингодавця перерахувати йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені даними Договором та додатками до нього, що залишились несплаченими на дату розірвання договору, та сплатити на вимогу Лізингодавця неустойку за дострокове припинення цього договору в сумі 5 (пяти) лізингових платежів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що положення п. 13.2 Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07., які передбачають обовязок позивача сплатити неустойку за дострокове припинення договірних відносин, суперечать правовим наслідкам зміни або припинення договору та порушують право сторони на припинення договору, яке, на думку позивача, не може бути обмежене будь якими умовами з боку іншої сторони у зобовязанні. Позивач вважає, що оспорюваний пункт Договору суперечить нормам чинного законодавства, а тому, з посиланням на приписи ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, просить суд визнати його недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Вищевказана норма права кореспондує із положеннями ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З наведеного вбачається, що неустойка в розумінні вищевказаної норми права - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватно-правових (цивільно-правових) зобов'язань.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З наведених норм вбачається, що неустойка, яка одночасно є і способом забезпечення виконання зобов'язань, і мірою відповідальності, сплачуються боржником лише у випадках порушення ним свого зобовязання.

Суд зазначає, що застосування неустойки можливе в процесі виконання договору як за порушення кожного окремого обовязку, кожної окремої умови договору, так і за невиконання зобовязання в цілому.

Відповідно ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема з вимогами про визнання правочину (або його частини) недійсним.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші право чини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Оскільки договір є видом правочину, для його укладання та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх вимог, які визначені у ст. 203 Цивільного коджексу України.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 203 Цивільного кодексу України вбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

Як встановлено судом, пунктом 13.2 Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07. сторони передбачили сплату позивачем неустойки не за порушення Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»своїх договірних зобовязань, а за намір сторін достроково припинити дію вищевказаного Договору, що суперечить зазначеним вище нормам Цивільного і Господарського кодексів України, оскільки неустойка, як вже зазначалось, - є мірою цивільно правової відповідальності, яка сплачуються боржником лише у випадках порушення ним свого зобовязання.

Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки зміни або розірвання договору, а саме: у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Таким чином, з наведеного вбачається, що законодавець не передбачає для сторони договору права, у разі зміни або розірвання договору, вимагати від свого контрагента сплати неустойки.

Крім того, право на дострокове розірвання Договору, встановлене п. 13.2, не суперечить вимогам чинного законодавства України, а отже не є порушенням зобовязання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги те, що положення п. 13.2 Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07. суперечать правовим наслідкам зміни або розірвання договору, визначеним ст. 653 Цивільного кодексу України та вимогам ст. 549 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»в частині визнання недійсним п. 13.2 Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07., укладеного між позивачем та відповідачем, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 31.03.11. у справі № 51/209.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»про визнання Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07. таким, що припинив свою дію з 31.08.09., суд встановив наступне.

Позивач обґрунтовує зазначену вище вимогу тим, що згідно актів повернення транспортних засобів від 31.08.09., які є додатком № 4 до Договору, зобовязання сторін за Договором припинились, а отже й припинив свою дію Договір фінансового лізингу № 174 від 26.02.07.

Відповідно до пункту 19.2 Договору передбачено, що термін дії Договору зумовлений строком лізингу. Договір втрачає силу після виконання сторонами своїх зобовязань по ньому.

Згідно з планами лізингу № 174/001, № 174/002, № 174/003, №174/004, з урахуванням внесених змін, загальний строк дії Договору лізингу до 03.04.2011.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з листом № 72 від 17.08.09. з проханням дострокового припинення дії Договору, в звязку з ліквідацією підприємства по процедурі банкрутства.

31.08.09. згідно актів повернення ТЗ № 174/001, № 174/002, № 174/003, № 174/004, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВТО ЛТД»повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро лізинг»транспортні засоби, передані відповідно до умов Договору фінансового лізингу.

Зазначені вище акти повернення ТЗ від 31.08.09. були підписані представниками обох сторін, що не заперечується ні позивачем, ні відповідачем.

Таким чином, судом встановлено, що транспортні засоби були повернуті відповідачу 31.08.09. з ініціативи саме позивача (з посиланням на ліквідацію підприємства по процедурі банкрутства), що підтверджується матеріалами справи.

Також слід зазначити, що твердження позивача про те, що Договір було достроково розірвано з ініціативи відповідача, не приймаються судом до уваги, оскільки наявність печатки лише ТОВ «Євро Лізинг»на зазначених вище актах повернення ТЗ від 31.08.09. не свідчить, що ініціатором повернення транспортних засобів виступив саме відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Статтею 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарських зобов'язань має проводитись відповідно до домовленості сторін чи чинного законодавства, але не може йому суперечити.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 13.5 Договору, сторонами погоджено, що дія Договору може бути достроково припинена з ініціативи Лізингоодержувача, але не раніше 12 місяців з дати передачі ТЗ у лізинг. При цьому Лізингоодержувач повинен повідомити Лізингодавця про намір припинити дію Договору письмово, не менше ніж за 30 днів до дати припинення…

Пунктами 19.1, 19.2, 19.3, 19.7 Договору сторони погодили строк дії Договору та порядок внесення до нього змін, які повинні бути оформлені в письмовій формі та підписані кожною стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Оскільки принцип свободи договору є одним з основних принципів зобов'язальних правовідносин, сторони вправі припинити існуюче між ними зобов'язання за домовленістю. Укласти договір про припинення зобов'язання сторони можуть як до початку виконання зобов'язання, так і в процесі його виконання.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дія Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07. достроково не припиняється в разі дострокового повернення транспортних засобів, оскільки такої підстави Договором не передбачено, відповідні зміни до Договору сторонами не вносились, а акти про повернення транспортних засобів від 31.08.09. не містять положень про дострокове припинення Договору.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що повернення позивачем транспортних засобів відповідачу, відповідно до актів повернення № 174/001, № 174/002, № 174/003, № 174/004 від 31.08.09., є відмовою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»від подальшого виконання умов Договору.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині визнання Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07. таким, що припинив свою дію з 31.08.09.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»задовольнити частково.

2.Визнати недійсним п. 13.2 Договору фінансового лізингу № 174 від 26.02.07. укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД».

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»(03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 32774741) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕК-АВО ЛТД»(02090, м. Київ, вул. Азербайджанська, 8-А, код ЄДРПОУ 34806020) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т.М. Ващенко

Повне рішення

складено 15.09.11.