Рішення № 18289833, 14.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 55/29314.09.11 Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,

за участю секретаря Іванова О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Київ

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсел», м.Київ

про: стягнення заборгованості у розмірі 12 788,79 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_2(за довір. № 18/17 від 18.07.2011р.)

від Відповідача не зявився.

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Київ (далі Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсел», м.Київ (далі Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 12788,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.

В судовому засіданні 10.08.2011р. від Позивача надійшли додаткові документи до матеріалів справи, а саме: копію Витягу з ЄДРПОУ станом на 08.08.2011р. щодо статусу та місцезнаходження Відповідача та акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний з боку Позивача із доказами направлення Відповідачу та супровідним листом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2011р. розгляд справи було відкладено на 14.09.2011р.

В судовому засіданні 14.09.2011р. Позивач надав для залучення до матеріалів справи копію Вимоги про сплату заборгованості з доказами направлення Відповідачу.

В судовому засіданні представник Позивача, підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі, клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у звязку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи, а саме за Витягом з ЄДРПОУ щодо статусу та місцезнаходження Відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що вказана судова кореспонденція не отримана Відповідачем, у звязку з відсутністю Відповідача за його юридичною адресою 04070, м.Київ, вул.Набережно-Хрещатицька, буд.25.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві, та в Витязі від 08.08.2011р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно статусу та місцезнаходження Відповідача доданої Позивачем до матеріалів справи на вимогу ухвали суду.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на його юридичну адресу.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази та заслухавши в засіданні пояснення представника Позивача сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»(Первісний боржник) Товариством з обмеженою відповідальністю «Продсел» (Новий кредитор, Відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Кредитор, Позивач) буд укладений Договір про переведення боргу, відповідно до умов якого Первісний боржник передав, а Новий боржник прийняв зобовязання перед Кредитором по сплаті частини боргу (грошового зобовязання), що виникло на підставі договору № 44/06-р від 23.10.2006р. в розмірі 208989,85 грн.

Відповідно до п.2 Договору про переведення боргу, Первісний боржник переводить на Нового боржника частину боргу (грошове зобовязання), що виник на підставі Основного договору, у розмірі 208989 (двісті вісім тисяч девятсот вісімдесят девять) грн. 85 коп. Розрахунки за Договором здійснюються в грошовій формі. Грошові зобовязання визнаються виконаними з моменту надходження грошових коштів на поточний рахунок відповідної Сторони. Згідно з попередніми домовленостями між Сторонами прийнято рішення прострочену дебіторську заборгованість виплачувати за наступним графіком: починаючи з 01.01.2011року, протягом 18 (вісімнадцяти) місяців до 01.06.2012 року включно, Новий Боржник щомісячно перераховує на поточний рахунок Кредитора 11610 (одинадцять тисяч шістсот десять) грн. 55 коп. до повного погашення боргу. Сторони дійшли згоди, що зобовязання Нового боржника відносно погашення заборгованості зберігається у випадку здійснення Кредитором постачання продукції в торгівельну мережу Нового боржника згідно з Договором постачання № 68/10р від 01.09.2010р.

Всупереч положенням Договору від 01.09.2010р. Відповідач не здійснив сплату боргу.

З метою досудового врегулювання спору Позивач направив Відповідачу вимогу від 06.10.2011р., копія якої міститься в матеріалах справи, проте відповіді або грошових коштів не отримав.

За таких обставин та у звязку із неналежним виконання грошових зобовязань Відповідачем Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобовязань за договором про переведення боргу та стягнення штрафних санкцій.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобовязаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обовязок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений договір постачання № 44/06-р від 23.10.2006р. є належною підставою для виникнення у Відповідача грошових зобовязань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Відповідно з п.1. ч.1. ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобовязанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо зміни кредитора у зобовязанні вчиняється у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»(Первісний боржник) Товариством з обмеженою відповідальністю «Продсел» (Новий кредитор, Відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Кредитор, Позивач) буд укладений Договір про переведення боргу, відповідно до умов якого Первісний боржник передав, а Новий боржник прийняв зобовязання перед Кредитором по сплаті частини боргу (грошового зобовязання), що виникло на підставі договору № 44/06-р від 23.10.2006р. в розмірі 208989,85 грн.

Відповідно до п.2 Договору про переведення боргу, Первісний боржник переводить на Нового боржника частину боргу (грошове зобовязання), що виник на підставі Основного договору, у розмірі 208989 (двісті вісім тисяч девятсот вісімдесят девять) грн. 85 коп. Розрахунки за Договором здійснюються в грошовій формі. Грошові зобовязання визнаються виконаними з моменту надходження грошових коштів на поточний рахунок відповідної Сторони. Згідно з попередніми домовленостями між Сторонами прийнято рішення прострочену дебіторську заборгованість виплачувати за наступним графіком: починаючи з 01.01.2011року, протягом 18 (вісімнадцяти) місяців до 01.06.2012 року включно, Новий Боржник щомісячно перераховує на поточний рахунок Кредитора 11610 (одинадцять тисяч шістсот десять) грн. 55 коп. до повного погашення боргу. Сторони дійшли згоди, що зобовязання Нового боржника відносно погашення заборгованості зберігається у випадку здійснення Кредитором постачання продукції в торгівельну мережу Нового боржника згідно з Договором постачання № 68/10р від 01.09.2010р.

Всупереч положенням Договору від 01.09.2010р. Відповідач не здійснив сплату боргу.

З метою досудового врегулювання спору Позивач направив Відповідачу вимогу від 06.10.2011р., копія якої міститься в матеріалах справи, проте відповіді або грошових коштів не отримав.

У звязку з невиконанням Відповідачем своїх зобовязань за Договором цесії, Позивач звернувся за захистом свої прав до суду.

Таке невиконання грошових зобовязань кваліфікується судом як їх порушення зобовязання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, що узгоджується із правами постачальника, передбаченими ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.

Відтак, судом встановлено, що в результаті укладання Договору про відступлення права вимоги (цесії), була здійснена заміна кредитора у зобовязанні.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростована (наявність)/недоведене припинення зобовязання будь-яким передбаченим законом способом, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсягу у сумі 11 610,55 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора має сплатити, крім суми боргу, 3% річних та інфляційну індексацію.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату 3% річних за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН Еліт 8.2.2.”, встановив, що розмір 3% річних, який може бути нарахований протягом періоду, що визначений Позивачем з 01.02.2011р. по 18.07.2011р. не перевищує заявленого до стягнення розміру, а отже підлягає стягненню у розмірі 160,32 грн.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок інфляційних нарахувань встановив, що визначена Позивачем інфляційна індексація у сумі 603,75 грн. за період з 01.02.2011р. по 30.06.2011р., перевищує розміру індексації, яка може бути нарахована за вказаний період з моменту прострочення, а отже підлягає стягненню з Відповідача частково у розмірі 568,92 грн. В решті позовних вимог в цій частині відмовити.

Вимоги Позивача по стягненню штрафних санкцій на порушення грошового зобовязання у розмірі 414,17 грн. на підставі п.6 ст.231 Господарського кодексу України, задоволенню не підлягають, оскільки згідно статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.96р. № 543/96-ВР платники грошових коштів оплачують на користь отримувачів цих коштів за прострочення оплати пеню у розмірі, який встановлюється за згодою сторін. Крім того, відповідно вимог ст. ст. 546, 549 ЦК України неустойка (штраф, пеня) нараховуються в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання, якщо це передбачено договором. З урахуванням зазначеного, штрафні санкції (неустойка, пеня, штраф) можуть стягуватися тільки у випадку встановлення їх розміру в договорі чи в законі.

Пунктом 6 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошового зобовязання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, на підставі вищевикладених статей Господарського та Цивільного кодексу п.6 ст.231 Господарського кодексу України передбачає тільки порядок встановлення штрафних санкцій за невиконання грошових зобовязань в договорах, а не норму на підставі якої стягуються штрафні санкції. У даному випадку договором не передбачено нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату товару.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судової витрати розподіляються пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсел»(ідентифікаційний код 37038600) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) основний борг у розмірі 11 610,55 грн., 3% річних у розмірі 160,32 грн. інфляційні нарахування у розмірі 568,92 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продсел»(ідентифікаційний код 37038600) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 123,40 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 227,71 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 14.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.09.2011р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.

Суддя Н.І. Ягічева