Рішення № 18285002, 22.08.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.08.11 р. Справа № 19/44

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді ДемідовоїП.В.

При секретарі судового засідання Мозговій Н.І.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк”, м.Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю „СінбіасФарма”, м.Донецьк

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю „ОнкоДженерікс”, м.Донецьк

про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором №391 від 28.12.2011р., що становить 117210813,72 грн. (еквівалентна 14676383,33 дол. США за курсом НБУ станом на 17.05.2011р.)

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю.

від відповідача-1: не з'явився.

від відповідача-2: не з'явився.

Суд перебував в нарадчій кімнаті

22.08.2011р. з 14.40 год. по 14.50 год.

Суть справи:

Публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський акціонерний банк”, м.Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „СінбіасФарма”, м.Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю „ОнкоДженерікс”, м.Донецьк про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором №391 від 28.12.2011р., що становить 117210813,72 грн. (еквівалентна 14676383,33 дол. США за курсом НБУ станом на 17.05.2011р.).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем-1 зобов'язань за кредитним договором №391 від 28.12.2011р., у звязку з чим притягає до солідарної відповідальності поручителя позичальника відповідача-2.

Ухвалою від 14.06.2011р. за вказаним позовом порушено провадження по справі №19/44.

Разом з позовом 14.06.2011р. позивачем було надано заяву про його забезпечення шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачу-1, в межах суми позову, та заборони у будь-який спосіб його відчужувати; накладення арешту в межах суми позову на нерухоме майно відповідача-2, а саме: будівлю цеху №1 з виробництва готових лікарських форм за літ.„А-2” загальною площею 5402,1 кв.м та будівлю котельні за літ.„Б-1” загальною площею 65,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Донецьк, вул. Баумана, 3а, та заборони його відчужувати; накладення арешту в межах суми позову на рухоме майно основні засоби, передані в заставу відповідно до договору №391-З від 28.12.2010р., та заборони його відчужувати.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позивачем не підтверджено ймовірність припущення того, що майно, яке є у відповідачів на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Крім того, позивачем не визначено, на яке саме майно відповідача-1 має накладатись арешт та заборона відчуження, що унеможливлює вжиття таких заходів.

Відтак, заява щодо забезпечення позову у справі №19/44 шляхом накладання арешту в межах суми позову на майно відповідачів та заборони його відчуження не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтовано заявленою.

29 червня 2011р. від відповідачів надійшло узгоджене клопотання про припинення провадження по справі №19/44 у звязку з відсутністю предмету спору, оскільки позивачем вимагається стягнення заборгованості за кредитним договором №391 від 28.12.2011р., який між сторонами не укладався з огляду на те, що відповідна дата ще не настала.

Дослідивши матеріали справи, зокрема, документи, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, судом встановлено, що спірна заборгованість, яка вимагається до стягнення в межах справи №19/44, виникла на підставі кредитного договору №391 від 28.12.2010р., аналогічна позиція викладена позивачем за текстом позовної заяви №31/2-5334 від 20.05.2011р.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що визначення в резолютивній частині позовної заяви 28.12.2011р. датою договору, за яким стягується заборгованість, є технічною помилкою, допущеною виконавцем при підготовці зазначеної позовної заяви, та не свідчить про відсутність між сторонами спору про стягнення заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідачів про припинення провадження по справі не підлягає задоволенню.

На підставі ч.3 ст.69 ГПК України, ухвалою суду від 19.07.2011р. строк розгляду справи №19/44 продовжений на 15днів.

За клопотанням сторін, розгляд справи неодноразово відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

15 серпня 2011р. від відповідачів надійшли узгоджені письмові пояснення по справі №19/44, в яких вони наголошують на виконанні позичальником зобовязань зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за договором №391 від 28.12.2011р. та повідомили суд про наявність документів, необхідних для укладення договору іпотеки в забезпечення кредитної угоди, у звязку з чим просять суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 22.08.2011р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором №391 від 28.12.2011р. в гривневому еквіваленті.

Представник відповідачів в судове засідання не зявився, через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи №19/44 у звязку з неможливістю явки через зайнятість в іншому судовому процесі та необхідністю надати докази і пояснення, які мають важливе значення для правильного та обєктивного вирішення спору.

Відповідно до розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, тільки якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що представником відповідачів на надано доказів в підтвердження обставин, якими він обґрунтовує поважність причин свого незявлення в судове засідання, та тривалість судового провадження по справі №19/44, під час якого відповідачі мали змогу представити документи в обґрунтування своєї правової позиції, клопотання про відкладення розгляду справи судом відхилено. До того, ст. 69 ГПК України, суд обмежений строками розгляду справи.

Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки відповідачів за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обовязками, передбаченими ст.22 ГПК України. Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України, складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.42,43 ГПК, ст. 33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, надані в судових засіданнях, господарський суд -

Встановив:

28 грудня 2010р. між Публічним акціонерним товариством „Всеукраїнський акціонерний банк” (далі - кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сінбіас Фарма” (далі - позичальник) був укладений кредитний договір №391 (далі кредитний договір).

Відповідно до п.1.1 кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (далі - кредит), на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невідємну частину договору.

Згідно з п.1.1.1, кредит надається в сумі 14450000,00 дол.США, що еквівалентно 115037895,00 грн. за офіційним курсом НБУ, що встановлений на дату укладання цього договору.

Пунктом 1.1.2 встановлено термін остаточного повернення кредиту 27.12.2011р., який може буде автоматично продовжено за умовами п.1.1.2.1 кредитного договору.

Відповідно до п.1.1.3, кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом дорівнює 12% річних, порядок сплати яких визначений п.2.6 договору.

За умовами п.2.2 кредитного договору, повернення кредиту здійснюється у повному обсязі до дати, вказаної в п.1.1.2 договору. У випадку автоматичного продовження терміну остаточного повернення кредиту (на умовах, що зазначені в п.1.1.2.1 цього договору) до 27.12.2015р., повернення кредиту здійснюється згідно з графіком зниження заборгованості за кредитним договором, наведеному в п.2.2.

Згідно з п.п.2.10, 2.10.7 кредитодавець має право призупинити надання траншів/кредиту та вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі у разі невиконання пункту 3.3.11 цього договору в строки, передбачені цим пунктом договору.

За приписами п.3.3.11, позичальник зобовязаний в строк до 01.04.2011р. забезпечити оформлення в забезпечення виконання вимог за цим договором іпотеку виробничого приміщення, що належить на праві власності ТОВ „Онко Дженерікс” (код ЄДРПОУ 34456740).

В разі порушення позичальником вищевказаних вимог, він зобовязаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 14450,00 дол.США за реквізитами та у день, вказані кредитодавцем.

Відповідно до п.3.3.6 кредитного договору, позичальник зобовязаний на вимогу кредитодавця достроково повернути наявну заборгованість за кредитом та сплатити проценти за його користування, комісії, можливі штрафні санкції у випадках, визначених п.2.10 цього договору.

Кредитний договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України та ст. 345-346 ГК України.

28 грудня 2010р. між Публічним акціонерним товариством „Всеукраїнський акціонерний банк” (далі - кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю „Онко Дженерікс” (далі - поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сінбіас Фарма” (далі боржник) був укладений договір поруки №391-П (далі договір поруки).

Відповідно до п.1.1, поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором №391 від 28.12.2010р., який укладено між кредитором та боржником та додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, згідно з яким боржнику надано кредит у сумі 14450000,00 дол. США, що еквівалентно 115037895,00 грн. за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату укладення цього договору, зі сплатою процентів за ставкою 12% річних, строком повернення 27.12.2011р. включно з можливістю автоматичної пролонгації до 27.12.2015р. в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором.

За умовами п.1.2 договору поруки, вказані зобовязання поручителя перед кредитором є безумовними і ніяких умов, крім передбачених даним договором, не потребують. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що є боржник, в тому числі за повернення суми боргу, процентів за використання кредитних коштів, відшкодування можливих збитків, за сплату штрафних санкцій, передбачених у вищеназваному кредитному договорі, та зобов'язань щодо страхування.

Згідно з п.2.1 договору поруки, поручитель зобов'язується в разі невиконання або порушення боржником своїх зобов'язань перед кредитором погасити протягом 10 днів з моменту отримання повідомлення кредитора про невиконання боржником своїх зобов'язань заборгованість по кредитному договору, а саме: погасити основну суму кредиту, погасити суму процентів згідно з кредитним договором, погасити суми штрафів, пені, комісій, збитків, витрат по зверненню стягнення на предмет застави та інші платежі згідно з кредитним договором.

У випадку невиконання зобов'язань по кредитному договору та даному договору боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.3.1 договору поруки).

За змістом п.п.3.3, 3.7 договору поруки, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками юридичних осіб, припиняється на підставах та у порядку, передбачених чинним законодавством та цим договором.

Проаналізувавши зміст вищевказаного договору поруки, суд дійшов висновку, що за своєю суттю він є правочином, яким забезпечується виконання кредитного договору №391 від 28.12.2010р., та підпадає під правове регулювання норм §3 Глави 49 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаних правочинів, відсутні докази їх припинення або визнання у встановленому порядку недійсними. З наведеного суд робить висновок, що кредитний договір №391 від 28.12.2010р. та договір поруки №391-П від 28.12.2010р. наразі є чинними, дійсними та обовязковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.ст.525,526 ЦК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом.

На виконання п.п.1.1.1, 2.1 кредитного договору, відповідно до меморіального ордеру 1033640 від 28.12.2010р. банк перерахував позичальнику грошові кошти в сумі 14450000,00 дол.США.

29 березня 2011р. позичальник (відповідач-1) звернувся до банку з листом №753, в якому повідомив про затримання оформлення правоустановчих документів на нерухоме майно, яке має бути передано в іпотеку задля забезпечення виконання кредитного договору №391 від 28.12.2010р., у звязку з чим просить банк відстрочити термін оформлення іпотеки згідно з п.3.3.11 кредитного договору та не застосовувати штрафні санкції, передбачені цим договором.

15 квітня 2011р. позичальник листом №190/1 повідомив банк про наявність всіх необхідних документів для оформлення договору іпотеки та просив дати розпорядження на підготовку додаткової угоди до кредитного договору та договору іпотеки в разі згоди банку на відстрочення укладення договору іпотеки, повідомивши про намір їх підписати до 01.05.2011р.

На вищевказаний листи банком було надано відповідь №03/1-4200 від 05.05.2011р., в якій зазначено, що причини, з яких позичальник не виконав зобов'язання щодо укладення договору іпотеки, не можуть бути розцінені банком як підстава для відстрочення терміну передачі майна в іпотеку, у звязку з чим вимагає в строк до 17.05.2011р. дострокового повернення кредиту та сплати процентів за його користування, а також штрафу, передбаченого п.4.10кредитного договору.

10.05.2011 року банк звернувся до позичальника вимогою від 5.05.2011 року № 03/1-4200, а 17 травня 2011 р. з повторною вимогою №31-5201, в якій двічі просив повернути заборгованість за кредитом в повному обсязі, сплатити проценти за його користування та штраф, передбачений п.4.10 кредитного договору.

Разом з цим, 17.05.2011р. банк звернувся до поручителя з вимогою №31-5202, в якій повідомив про невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, у звязку з чим на підставі договору поруки №391-П від 28.12.2010р. просить погасити заборгованість в повному обсязі, сплатити відсотки за фактичний час користування кредитом та штраф відповідно до п.4.10 кредитного договору.

В ході судових засідань відповідачі не заперечували проти отримання вимог позивача про повернення кредитних коштів. Враховуючи положення п.п.4.1-4.2 наказу Міністерства транспорту та звязку України №1149 від 12.12.2007р. «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень і поштових переказів», суд вважає вимоги від 17.05.2011 року отриманими адресатами 20.05.2011р.

Водночас, в судовому засіданні 29.06.2011р. представник відповідачів надав усні пояснення, повідомивши суд, що на цей час він здійснює всі дії щодо підготовки до укладання договору іпотеки, отримав витяг БТІ для укладання цієї угоди, але у звязку з наявністю самовільно збудованих обєктів на цей час має намір узаконити право на ці обєкти з метою подальшого надання в іпотеку позивачеві.

Разом з цим, невиконання позичальником обовязку щодо укладення договору іпотеки, за умовами п.4.10 кредитного договору, є підставою для стягнення з нього штрафу в розмірі 14450,00 дол.США.

Стосовно листування між сторонами з приводу можливого відстрочення виконання обовязку, встановленого п.3.2.22 кредитного договору, суд зазначає, що вищевказані листи не можуть розцінюватись в якості документів, якими змінено умови кредитного договору, щодо подовження строків для укладення договору іпотеки, оскільки відсутній акцепт з боку відповідача (ст. 651 ЦК) та порушена встановлена форма зміни договору (ст.654 ЦК України).

До того ж суд враховує, що з боку відповідачів було звернення до позивача з пропозицією про перенесення строку оформлення іпотеки до 1.05.2011 року, а вимога Банку про дострокове погашення заборгованості за кредитом була надіслана на адресу відповідача -1 тільки 10.05.2011 року, та відповідачу-2 17.05.2011 року .

Отже, оскільки відповідачем не виконаний обовязок щодо забезпечення укладення з банком до 01.04.2011р. договору іпотеки, беручи до уваги, що сторони не дійшли згоди щодо зміни (відстрочки виконання) цього зобов'язання в порядку, визначеному законом та п.7.2 договору, вимога позивача щодо стягнення штрафу, передбаченого п.4.10 кредитного договору у гривні в сумі, еквівалентній 14450,00дол.США, є обґрунтованою. Оскільки станом на час вирішення справи №19/44 договір в цій частині сторонами не оскаржений, доказів визнання пункту 4.10 у встановленому порядку недійсним сторонами не надано, суд виходить з презумпції правомірності правочину, встановленої ст.204 Цивільного кодексу України, враховує приписи ст.533 ЦК України та вважає за можливе задовольнити вимоги позивача щодо стягнення штрафу, встановленого п.4.10 кредитного договору, в гривні.

Як зазначає позивач, станом на 17.05.2011р. заборгованість за кредитним договором №391 від 28.12.2010р. складається зі строкової заборгованості за кредитом в сумі 14450000,00 дол.США та заборгованості за відсотками в сумі 226383,33 дол.США, що відображено у відповідній довідці банку (а.с.14).

На вимогу суду, позивачем до матеріалів справи №19/44 надані документи первинного бухгалтерського обліку (виписки з відповідних рахунків другого класу Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України), які відповідно до ст.ст.1, 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підтверджують наявність у відповідача-1 станом на 15.08.2011р. заборгованості за кредитом в сумі 14450000,00 дол.США та зі сплати відсотків за його користування в сумі 149316,67дол.США.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором №391 від 28.12.2010р. у сумах, підтверджених первинними документами бухгалтерського обліку, а саме заборгованості за кредитом в сумі 14450000,00 дол.США, за відсотками в сумі 149316,67 дол.США.

Відповідно до ч.2 ст.34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку заборгованості за відсотками в сумі 149316,67 дол.США, в цьому судовому провадженні відсутні правові підстави для стягнення заборгованості в більшому розмірі.

Як зазначалось вище, в судовому засіданні 22.08.2011р. позивачем були надані усні пояснення щодо стягнення вищевказаної заборгованості в національної валюті, які суд розглядає як клопотання про стягнення боргу в національній валюті.

Відповідно до ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, валюта України (гривня) є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України, що цілком кореспондується з приписами ст.99 Конституції України, п.3.3 ст.3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Встановлений законодавцем обовязок приймати на території України виконання будь-яких зобовязань в національній валюті, на погляд суду, дає право кредитору заявляти вимоги в валюті України за зобовязаннями, вираженими в іноземній валюті. Оскільки у суду відсутні заперечення з цього приводу з боку відповідача, суд вважає можливим та законним задоволення вимог позивача в цій частині. Аналогічна позиція висловлена Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-08/369 від 29.06.2010р. „Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України” (п.19).

Проте, суд вважає безпідставним застосування позивачем офіційного курсу Національного Банку України станом на 17.05.2011р. при визначенні гривневого еквіваленту заборгованості та штрафу за кредитним договором №391 від 28.12.2010р. та дійшов висновку про необхідність визначення гривневого еквіваленту вказаної заборгованості за курсом долару на момент звернення до суду 14.06.2011р., який склав 797,35 грн. за 100 дол.США.

З урахуванням вищевикладеного, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №391 від 28.12.2010р. в сумі 14613766,67 дол.США, що в гривневому еквіваленті на 14.06.2011р. складає 116522868,55 грн., з яких 115217075,00 грн. заборгованість за кредитом, 1190576,47 грн. заборгованість за відсотками, 115217,08 грн. штраф.

Беручи до уваги викладене і враховуючи, що позовні вимоги, документально доведені і відповідачами не спростовані, вони підлягають задоволенню в обґрунтованій частині.

Разом з цим, відповідно до ч.ч.1-2 ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, вимоги позивача про солідарне стягнення з позичальника (відповідача-1) та його поручителя (відповідача-2) заборгованості та штрафу за кредитним договором №391 від 28.12.2010р. є правомірними.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.99, 129 Конституції України, ст.ст. 641, 642, 525, 526, 611, 612, 625, §3 Глави 49, §2 Глави 71 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, Законами України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність”, „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, ст.ст.1, 4, 22, 33, 34, 38, 43, 44, 49, 66, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сінбіас Фарма”, м.Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю „Онко Дженерікс”, м.Донецьк про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості в сумі 117210813,72 грн. (еквівалентна 14676383,33 дол. США за курсом НБУ станом на 17.05.2011р.) задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю „Сінбіас Фарма” (83092, м.Донецьк, вул. 230-ї Стрілецької дивізії, 13, ЄДРПОУ 33200048) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Онко Дженерікс” (83030, м.Донецьк, вул. Тамбовська, 2, ЄДРПОУ 34456740) на користь Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк” (04119, м.Київ, вул.Зоологічна, 5, ЄДРПОУ 19017482) суму основного боргу за кредитом в розмірі 115217075,00 грн., відсотки за фактичний час користування кредитом в сумі 1190576,47 грн., штраф в сумі 115217,08 грн., витраті по сплаті державного мита в сумі 25350,33 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 234,61 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішення законної сили

У судовому засіданні 22.08.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя Демідова П.В.

Повний текст рішення за правилами

ст.ст.84-85 ГПК України підписано 29.08.2011р.

<Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >