Постанова № 18242791, 20.09.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2011 р.Справа № 5016/1816/2011(4/66)

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Шевченко В.В.

Суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.

при секретарі судового засідання: Риковій О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за дорученням

від відповідача: ОСОБА_2 за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „РОПА України”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 20.07.2011 року

у справі № 5016/1816/2011(4/66)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „РОПА України”

до Приватного підприємства виробничо-комерційного підприємства „Каро”

про стягнення 153443 грн. 55 коп.

ВСТАНОВИВ:

06.06.2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „РОПА України” (далі позивач, Товариство) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства виробничо-комерційного підприємства „Каро” (далі відповідач, Підприємство) про стягнення грошових коштів в сумі 153443 грн. 55 коп.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово зменшував розмір заявлених позовних вимог та остаточно просив суд стягнути з відповідача на свою користь 98564 грн. 53 коп. заборгованості посилаючись на те, що останній несвоєчасно та не в повному обсязі виконав свої зобовязання за укладеним між сторонами у справі договором купівлі-продажу № 6/2007 від 04.06.2007 р. щодо оплати отриманих запчастин, а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 37454 грн. 52 коп. збитків від інфляції (індекс інфляції) та 8887 грн. 91 коп. 3 % річних, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі.

У відзиві на позов Підприємство позовні вимоги Товариства вважало необґрунтованими та безпідставними посилаючись на те, що відповідач не має боргу перед позивачем за поставлені за договором купівлі-продажу № 6/2007 від 04.06.2007 р. запчастини, а вимоги позивача оплатити товар, який вже був оплачений відповідачем за ціною визначеною самим директором позивача при усній домовленості з відповідачем є порушенням цієї домовленості та звичаїв ділового обороту. Крім того, за умовами договору відповідач повинний був розрахуватись за поставлений товар до 13.07.2007 р., у звязку з чим з 14.11.2007 р. почався перебіг строку позовної давності і 14.11.2010 р. цей строк сплинув, внаслідок чого позовні вимоги задоволені бути не можуть.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.07.2011 року (суддя Дубова Т.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач знав про порушення свого права на отримання коштів за договором з 14.11.2007 р., тому строк позовної давності сплинув 14.11.2010 р., між тим, позов предявлено 02.06.2011 р., а згідно ч. ч. 2-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту, у звязку з чим клопотання відповідача про застосування строку позовної давності підлягає задоволенню, а в позові як до основного боргу, так і до додаткових вимог слід відмовити, оскільки позивачем не наведено будь-яких поважних причин пропуску строку позовної давності.

Щодо посилань позивача на перерву строку позовної давності оплатою вартості отриманого товару 05.08.2010 р. суми 15000 грн., то вони не заслуговують на увагу з тих підстав, що в платіжному дорученні № 235 від 05.08.2010 р. у призначені платежу визначено: „за запасні частини”. За тих же підстав здійснювались платежі на протязі 2009-2010 років.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Проте, платіжне доручення № 235 від 05.08.2010 р. та інші платежі на протязі 2009-2010 років свідчать про прострочення оплати запчастин, які поставлялись відповідачу у 2006-2007 роках. При цьому, як зазначив позивач, відносини з поставки відповідачу запасних частин за період з 12.09.2006 р. по 04.06.2007 р. мали позадоговірний характер. Як свідчить розрахунок боргу та заява про зменшення позовних вимог, останні платежі 2009-2010 років, були спрямовані позивачем на погашення заборгованості, що виникла до укладення договору та на погашення боргу за видатковою накладною № РУ-0190 від 22.08.2007 р., згідно якої було поставлено товару на суму 63272 грн. 93 коп., проте, позивач визначив залишок боргу 41203 грн. 61 коп.

За таких обставин, зазначені платежі не прийняті місцевим судом як доказ визнання боргу відповідачем саме за договором № 6/2007, внаслідок чого позовні вимоги залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник відповідача просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства без задоволення.

Клопотання представника відповідача про залучення до матеріалів справи додаткових доказів відхилено колегією суддів з огляду на те, що заявник, всупереч вимогам ч. 1 ст. 101 ГПК України, нічим не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 04.06.2007 р. між сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу № 6/2007 за умовами якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу запасні частини до сільськогосподарської техніки в асортименті, кількості, за цінами, в порядку та строки, що передбачені договором та додатками до нього. При цьому, сторонами погоджено, що додатком до договору є кожна видаткова накладна на отримання товару. Відповідач за умовами договору зобов'язався оплачувати отриманий товар своєчасно та в повному розмірі.

Згідно п. п. 4.1, 4.2, 4.3 договору ціни на товар є договірними та встановлюються за погодженням сторін на кожну партію товару, що підлягає поставці. Після погодження цін на товар продавець виписує рахунок-фактуру із зазначенням асортименту товару та цін на нього. Зазначений рахунок-фактура є підставою для оплати і отримання товару. Ціни на товар та загальна вартість кожної партії товару зазначається у видаткових накладних на передачу товару. В рахунок оплати товару відповідач протягом дії договору повинен здійснювати планові авансові платежі на користь позивача, виходячи із орієнтованої вартості товару, що підлягає поставці в майбутньому.

У п. 4.4 договору сторонами передбачена можливість відпуску товару без попередньої його оплати. Але, остаточний розрахунок за отриманий товар відповідач повинний провести протягом 5 днів із дня поставки цієї партії товару.

Відповідно до вимог ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самі формі, що й договір, що змінюється або розривається, у звязку з чим доводи відповідача про те, що за усною домовленістю сторін були змінені ціни на отримані ним запчастини, а тому він повністю розрахувався з позивачем до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки спростовуються останнім та не ґрунтуються на умовах укладеного договору на чинному законодавстві України.

Позивач стверджує, що відповідачем не оплачений товар отриманий за названим договором за накладними: № РУ-0190 від 22.08.2007 р. на суму 41203 грн. 61 коп., № РУ-0236 від 29.08.2007 р. на суму 3459 грн. 97 коп., № РУ-0235 від 29.08.2007 р. на суму 22015 грн. 88 коп., № РУ-0370 від 15.09.2007 р. на суму 1652 грн. 64 коп., № РУ-0443 від 26.09.2007 р. на суму 10042 грн. 62 коп., № РУ-0676 від 25.10.2007 р. на суму 8967 грн. 36 коп., № РУ-0691 від 26.10.2007 р. на суму 5896 грн. 58 грн., № РУ-0693 від 26.10.2007 р. на суму 942 грн. 87 грн., № РУ-0738 від 08.11.2007р. на суму 2292 грн. 74 грн. та № РУ-0739 від 08.11.2007 р. на суму 2090 грн. 26 коп., а всього на суму 98563 грн. 94 коп.

Всупереч вимогам ст. 33 ГПК України відповідач не надав доказів, що спростовують вищевказані доводи позивача та свідчать про оплату отриманого товару за вищеназваними накладними, у звязку з чим колегія суддів вважає встановленим та доведеним, що відповідачем не був своєчасно оплачений товар отриманий за вказаними накладними.

Але, відповідно до умов укладеного договору відповідач повинний був оплатити отриманий товар протягом 5 днів з дня його поставки.

Тому, товар отриманий:

за накладною № РУ-0190 від 22.08.2007 р. на суму 41203 грн. 61 коп. відповідач повинний був оплатити в строк до 27.08.2010 р.;

за накладною № РУ-0236 від 29.08.2007 р. на суму 3459 грн. 97 коп. в строк до 03.09.2010р.;

за накладною № РУ-0235 від 29.08.2007 р. на суму 22015 грн. 88 коп. в строк до 03.09.2010 р.;

за накладною № РУ-0370 від 15.09.2007 р. на суму 1652 грн. 64 коп. в строк до 20.09.2010р.;

за накладною № РУ-0443 від 26.09.2007 р. на суму 10042 грн. 62 коп. в строк до 02.10.2010 р.;

за накладною № РУ-0676 від 25.10.2007 р. на суму 8967 грн. 36 коп. в строк до 01.11.2010р.

за накладною № РУ-0691 від 26.10.2007 р. на суму 5896 грн. 58 грн. в строк до 02.11.2010р.;

за накладною № РУ-0693 від 26.10.2007 р. на суму 942 грн. 87 грн. в строк до 02.11.2010р.;

за накладною № РУ-0738 від 08.11.2007 р. на суму 2292 грн. 74 грн. в строк до 13.11.2010р.;

за накладною № РУ-0739 від 08.11.2007 р. на суму 2090 грн. 26 коп. в строк до 13.11.2010р.

Поняття позовної давності унормовано Главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов громадянин, юридична особа, держава тощо. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Згідно зі статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. За приписами частини 3 вказаної статті, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Чинним законодавством не передбачено переліку дій, що свідчать про визнання боргу. Такими діями, зокрема, можуть бути відправлення боржником кредиторові письмового повідомлення з проханням відстрочити борг або часткове виконання зобовязання. Обставини, що переривають перебіг строку позовної давності повинні виникнути в будь-який момент, але до його закінчення.

Як свідчать матеріали справи платіжним дорученням № 235 від 05.08.2010 р., тобто в межах 3-х річного строку позовної давності за всіма вищевказаними накладними відповідач перерахував позивачеві 15000 грн. зазначивши призначення платежу „за запчастини”, чим фактично здійснив дії, що свідчать про визнання Підприємством свого боргу саме за договором купівлі-продажу № 6/2007 від 04.06.2007 р., оскільки матеріали справи однозначно свідчать про те, що між сторонами існували відносини з поставки запасних частин, при цьому за період з 12.09.2006 р. по 04.06.2007 р. вони мали позадоговірних характер, а починаючи з 22.08.2007 р. по 08.11.2007 р. поставку запасних частин було врегульовано договором купівлі-продажу № 6/2007 від 04.06.2007 р.

З матеріалів справи також видно, що заборгованість за отримані запчастини по позадоговірній поставці на загальну суму 64947 грн. 18 коп., з урахуванням повернутого товару, була повністю погашена відповідачем 30.11.2009 р., що слідує з банківських виписок № РУ-ОООО315, № РУ-0000352, № РУ-0000388, № РУ-0000533 на загальну суму 70000 грн. При цьому, призначенням платежу відповідач зазначав: „за запасні частини”.

З огляду на те, що вартість поставлених у позадоговірному порядку запасних частин станом на 30.11.2009 р. була сплачена відповідачем повністю, подальше погашення заборгованості за запасні частини відбувалось саме за договором купівлі-продажу № 6/2007 від 04.06.2007 р., в тому числі 5052 грн. 82 коп. (решта грошових коштів, які залишились після оплати позадоговірної поставки за платіжним дорученням № 361 від 30.11.2009 р.) була зарахована позивачем в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною № РУ-0190 від 22.08.2007 р., виданою за договором купівлі-продажу № 6/2007 від 04.06.2007 р. Платіж, здійснений відповідачем 05.08.2010 р. з призначенням платежу „за запасні частини” також зарахований позивачем в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною № РУ-0190.

З матеріалів справи вбачається, що в платіжних дорученнях призначенням платежу відповідач зазначав: „за запасні частини”, які є предметом договору купівлі-продажу № 6/2007 від 04.06.2007 р. Інших договорів на поставку запасних частин чи домовленостей сторін про поставку запасних частин між сторонами не існувало.

Згідно Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 реквізит „Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення „Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками.

Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону України „Про банки та банківську діяльність” платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Згідно роз'яснень Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України у листі № 06-10/10-1215 від 29.10.2004 р. питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення, тобто позивач має право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.

Враховуючи те, що в платіжних документах, незважаючи на існування обов'язку по оплаті вартості отриманих запасних частин як за видатковими накладними, так і за договором, відповідач не конкретизував призначення платежу, то керуючись наведеними нормами права позивач обґрунтовано та на законних підставах відносив, здійснені Підприємством платежі, в хронологічному порядку, починаючи з заборгованості, що виникла у найдавніший період спочатку за видатковими накладними за період з 12.09.22006 р. по 17.11.2006 р., а в подальшому, коли названа заборгованість була повністю погашена, то зараховував їх в рахунок оплати вартості поставлених запасних частин за договором купівлі-продажу № 6/2007 від 04.06.2007 р.

Враховуючи повернення позивачем товару та часткову його оплату, не оплаченими лишились поставлені запасні частини на суму 98564 грн. 53 коп., а саме:

- № РУ-0190 від 22.08.2007 р. на суму 41 203,61 грн. (повернуто товару на 2 016,50 грн. за накладною № РУ-0118 від 25.10.2007 р. та оплачено частково у сумі 20 052,82 грн., з яких: 5 052,82 грн. зараховано за банківською випискою № РУ-0000533 та 15000 грн. зараховано за банківською випискою № РУ-0000356); - № РУ-0236 від 29.08.2007 р. на суму 3 459,97 грн.;

- № РУ-0235 від 29.08.2007 р. на суму 22 015,88 грн.;

- № РУ-0370 від 15.09.2007 р. на суму 1 652,64 грн.;

- № РУ-0443 від 26.09.2007 р. на суму 10 042,62 гри.;

- № РУ-0676 від 25.10.2007 р. на суму 8 967,36 грн. (оплачена частково у сумі 1 600,00 грн. - банківська виписка № РУ-0000334); - № РУ-0691 від 26.10.2007 р. на суму 5 896,58 грн.;

- № РУ-0693 від 26.10.2007 р. на суму 942,87 грн. (оплачена частково у сумі 2 500,00 грн. - банківська виписка № РУ-0000376); - № РУ-0738 від 08.11.2007 р. на суму 2 292,74 грн.;

- № РУ-0739 від 08.11.2007 р. на суму 2 090,26 грн.

Як свідчать фактичні обставини справи, періодично відповідач вчиняв дії по частковому виконанню свого зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, зокрема, ним 05.08.2010 р. останній раз було перераховано на рахунок позивача грошові кошти у сумі 15000 грн., а тому перебіг строку позовної давності зі спірних правовідносин розпочався 05.08.2010 р., а закінчується 05.08.2013 р., в той час як позов поданий до суду 03.06.2011 р., тобто в межах строку позовної даності, внаслідок чого протилежні висновки місцевого суду є помилковими, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи та вищенаведеному законодавстві України.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобовязання має виконуватися своєчасно і належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, у звязку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 98564 грн. 53 коп. боргу за отримані запчастини за договором купівлі-продажу № 6/2007 від 04.06.2007 р.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, а тому відповідач повинний сплатити позивачеві: 37454 грн. 52 коп. збитків від інфляції (індекс інфляції) та 8887 грн. 91 коп. 3 % річних за період з 31.05.2008 р. по 31.05.2011 р. виходячи з суми боргу 98564 грн. 53 коп.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України відповідач зобовязаний відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі: 1448 грн. 97 коп. на сплату держмита при поданні позову, 236 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 724 грн. 49 коп. на сплату держмита за подання апеляційної скарги, а всього 2409 грн. 46 коп.

Оскільки при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлений позов у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 99, 101105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „РОПА України” задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 20.07.2011 року у справі № 5016/1816/2011(4/66) скасувати.

Позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „РОПА України” задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційного об'єднання „Каро” (код ЄДРПОУ 20892727, 56301, Миколаївська обл., смт. Врадіївка, вул. Кооперативна, 21) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „РОПА України” (код ЄДРПОУ 32710583, 09431, Київська обл., Ставищенський р-он, с. Полковниче, вул. Поповича, 3): 98564 грн. 53 коп. боргу, 37454 грн. 52 коп. збитків від інфляції (індекс інфляції), 8887 грн. 91 коп. 3 % річних та 2409 грн. 46 коп. понесених судових витрат по справі.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: В.В.Шевченко

Суддя: В.В.Бєляновський

Суддя: М.А.Мирошниченко