Рішення № 18212978, 05.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/13705.09.11 За позовом Прокурора Соломянського району міста Києва в інтересах держави в особі 1)Київської міської ради

2)Головного управління Держкомзему в місті Києві

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про звільнення земельної ділянки, приведення її у належний стан та стягнення 68913, 45 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуючий)

Літвінова М.Є., Гулевець О.В.

Представники:

Від прокуратури: Угринович О.М.

Від позивача 1: Телицька В.А.

Від позивача 2: Монолій Є.А.

Від відповідача: не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Соломянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Головного управління Держкомзему в місті Києві звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про зобовязання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1; зобовязання його привести зазначену земельну ділянку у належний стан шляхом знесення павільйону та стягнення 68913, 45 грн. шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані самовільним зайняттям Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вищевказаної земельної ділянки

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 25.05.2011 р. за участю представників сторін та прокуратури, яких зобовязано надати суду певні документи.

25.05.2011 р. позивач 1 подав до суду письмові пояснення по справі, відповідно до яких Київська міська рада підтримала заявлені вимоги та наголосила на тому, що відповідачем здійснюється використання спірної земельної ділянки під розміщення автомобільної стоянки без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, що суперечить ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, що є підставою для зобов'язання відповідача звільнити вказану земельну ділянку та привести її у придатний стан.

Позивач 2 надав до матеріалів справи письмові пояснення, в яких підтримав заявлені прокурором вимоги, та зазначив, що єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту є КП «Київтраспарксервіс», тому КП «Соломянка-Автопарк-Сервіс»не мала права виступати оператором з паркування транспортних засобів, а отже зайняття відповідачем спірної земельної ділянки є самовільним.

Розгляд справи відкладався у звязку з незявленням у судове засідання повноважних представників позивача 1 та відповідача, неналежне виконання учасниками провадження вимог суду та через необхідність витребування додаткових доказів у справі.

Ухвалою суду від 22.06.2011 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 51/137.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва Ємельянова А.С. від 11.07.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 51/137 у складі суддів: Пригунова А.Б. (головуючий), Літвінова М.А. та Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2011 р. справу № 51/137 судом прийнято до свого провадження, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08.08.2011 р. за участю представників сторін та прокуратури, яких зобовязано надати суду певні документи.

08.08.2011 р. розгляд справи відкладався на 05.09.2011 р. у звязку з незявленням у судове засідання повноважних представників позивача 1 та відповідача, та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У процесі розгляду справи прокурор неодноразово уточнював заявлені вимоги. Так, відповідно до останніх уточнень, поданих у судовому засіданні 05.09.2011 р., прокурор просив зобовязати відповідача звільнити земельну ділянку (кадастровий номер 69:136:059) площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1; зобовязати відповідача привести зазначену земельну ділянку у належний стан шляхом знесення металевої споруди охорони, металевого паркану, металевого шлагбаума; стягнути з відповідача на користь позивача 1 суму шкоди у розмірі 68913,45 грн. Зазначена заява приймається судом до розгляду.

У даному судовому засіданні представник прокуратури наполягав на задоволенні заявлених вимог.

Представники позивачів заявлені вимоги прокуратури підтримали.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Конверти, що направлялися судом, на зазначені в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти «за закінченням терміну зберігання»та "за зазначеною адресою не проживає".

Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності вказаного учасника судового процесу, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового процесу.

У судовому засіданні 05.09.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивачів та прокуратури, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням від 04.10.2006 р. № 1772 «Про облаштування тимчасового цілодобового паркувального майданчика для зберігання транспортних засобів за адресою: вул. Гонгадзе 21 (Машинобудівна, 21)»КП «Соломянка-Автопарк-Сервіс»доручено облаштувати тимчасовий цілодобовий майданчик для платного зберігання транспортних засобів за вказаною адресою.

Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 р. № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві»єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту у м. Києві визначено КП «Київтранспарксервіс».

Пунктом 17.3.2 Правил паркування транспортних засобів у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва»встановлені особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, які полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно яких у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.

Пунктом 7.3.1 Правил паркування транспортних засобів у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. №1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва»передбачено, що організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

01.01.2009 р. між КП «Соломянка-Автопарк-Сервіс»та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір № 01/05/06-Ц про надання послуг на організацію цілодобового обєкту платного зберігання (гостьова автостоянка) транспортних засобів, відповідно до якого КП «Соломянка-Автопарк-Сервіс»доручило відповідачу, а останній зобовязався організувати експлуатацію та функціонування тимчасового обєкту цілодобового платного зберігання (гостьова автостоянка) транспортних засобів за адресою: вул. Машинобудівна, 21.

Головним управління Держкомзему у м. Києві проведено ряд перевірок дотримання вимог земельного законодавства, за результатами яких складено акти від 18.10.2010 р., 23.02.2011 р. та 27.01.2011 р. (копії у матеріалах справи), якими встановлено, що земельна ділянка площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1 використовується для розміщення, експлуатації і обслуговування відкритої автостоянки. Земельна ділянка огороджена металевим парканом, охороняється і на ній розміщений кіоск охорони. Документи, що посвідчують право власності або право користування зазначеною земельною ділянкою на момент перевірки відсутні.

Головним управлінням Держкомзему у місті Києві було складено акт обстеження земельної ділянки № 15/3 від 23.02.2011 р. та проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 68913,45 грн.

У відношенні ФОП ОСОБА_1 28.04.2011 р. Головним управлінням Держкомзему у місті Києві було складено протокол про адміністративне правопорушення від № 00069, відповідно до якого відповідачапритягнуто до адміністративної відповідальності.

28.04.2011 р. позивачем 2 винесено припис про усунення порушень чинного земельного законодавства у 30 денний термін.

Як зазначив прокурор у позові, в результаті проведеної перевірки законності використання земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, відповідачем жодних правовстановлюючих документів на користування чи право власності вказаної земельної ділянки не надано, та станом на момент звернення з позовом до суду зазначені обставини залишились незмінними.

20.06.2011 р. позивачем 2 повторно було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт А-378/10, де встановлено, що відповідач продовжує використовувати спірну земельну ділянку для розміщення та обслуговування автостоянки.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 р. у справі №3-рн/99 вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є обєктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про столицю України місто-герой Київ” місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до положень ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначені повноваження міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста.

Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоровя, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі обєкти, визначені відповідно до закону як обєкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

За вказаних підстав суд вважає, що прокурор вірно визначив Київську міську раду в якості органу, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які є предметом розгляду даного спору.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Статтями 123 та 124 Земельного кодексу України визначено умови надання земельних ділянок комунальної власності у користування.

Згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України юридична особа, зацікавлена в одержані земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності звертається із відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 125 Земельного кодексу України визначає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Тож, згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суд відзначає, що землею, яка перебуває у комунальній власності міста Києва, розпоряджається Київська міська рада шляхом прийняття відповідних рішень про надання зацікавленій особі у користування земельної ділянки.

Спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту міста Києва, а тому розпорядження вказаною земельною ділянкою, передача її у власність чи користування громадян та юридичних осіб належать до повноважень Київської міської ради. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до відання сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень про організацію стоянок автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону.

Як встановлено судом, жодного договору між відповідачем та КП «Київтранспарксервіс»щодо організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів не укладалося.

Київська міська рада рішення про передачу у власність чи користування, в тому числі на умовах оренди, земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на користь відповідача не приймала.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Також, згідно з п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного ЇЇ зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч. 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч. 3).

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно з статтею 2 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно з Положенням про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 19.03.2008, Держкомзем є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, одним з основних завдань якого є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно п. 7 вказаного Положення Держкомзем здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи і затверджує положення про них.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17.06.2008 № 123 затверджено Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі.

Одним з основних завдань головного управління є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (п. 3 Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі).

Згідно з підпунктом 37 пункту 4.3 Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за використанням та охороною земель відповідно до Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” та інших законів.

До повноважень державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Закон України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” (ст. 10) відносить, зокрема, можливість безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок.

Порядок проведення перевірок з питань використання земель та складання відповідних актів перевірок встановлюється Порядком планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 р. № 312.

Відповідно до п. 4.2. зазначеного Порядку при проведенні перевірки державний інспектор: установлює особу, яка є власником земельної ділянки чи землекористувачем; при встановленні факту зміни власника чи користувача об'єкта нерухомості уживає заходів для з'ясування особи фактичного власника чи користувача; установлює правомірність використання земельних ділянок іншими землекористувачами, яким вони не надані у власність чи користування; перевіряє наявність документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою; перевіряє дотримання режиму використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення; уточнює відповідність місця розташування та меж земельної ділянки, мір ліній, визначених у документах, які посвідчують право користування земельною ділянкою, фактичним мірам ліній на місцевості.

Згідно з п. 4.3. наведеного Порядку при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор: з'ясовує обставини та суть скоєного порушення земельного законодавства; установлює особу, яка здійснила порушення земельного законодавства; установлює, чи є в діях чи бездіяльності особи, яка вчинила порушення земельного законодавства, ознаки адміністративного правопорушення або склад злочину; обстежує земельну ділянку і встановлює, чи завдана юридичними чи фізичними особами шкода земельним ресурсам унаслідок їхньої господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Після перевірки Головним управлінням земельних ресурсів земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, та встановлення факту відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на користування, оренду чи володіння вказаною земельною ділянкою, відповідачем не було звільнено земельну ділянку, що і стало підставою для звернення з позовом до суду, вказана земельна ділянка станом на момент вирішення спору не звільнена та не повернута, доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору не надано, докази того, що орган, уповноважений на розпорядження землями територіальної громади міста Києва Київська міська рада в порядку ст. ст. 9, 116, 125, 126 Земельного кодексу України приймала рішення про надання відповідачу зазначеної вище земельної ділянки відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач фактично використовує земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 під розміщення автомобільної стоянки без відповідних правовстановлюючих документів, які повинні бути видані відповідним органом місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), та за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, а отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно займає земельну ділянку площею 0,13 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що згідно статті 212 Земельного кодексу України є підставами для зобовязання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

З огляду на викладене, вимога прокурора, заявлена у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради та Головного управління Держкомзему в м. Києві про зобовязання відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,13 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан є законною, обґрунтовано, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

При цьому, в частині вимог щодо знесення металевої споруди охорони, металевого паркану та металевого шлагбауму суд відмовляє, оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження розміщення зазначених обєктів на спірній земельній ділянці саме відповідачем та документальне підтвердження щодо володіння останнім такими, чи то будь-якої належності їх ФОП ОСОБА_1

Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст. 162 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 35 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі. Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншим законодавством України.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 Земельного кодексу України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України особами, що її заподіяли.

Стаття 211 Земельного кодексу України встановлює, що громадяни та юридичні особи за самовільне зайняття земельних ділянок несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 р. затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Згідно з пунктом 3.1. наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції і контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 №110 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, знятгя ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963. підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, знятгя ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

-акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

-протокол про адміністративне правопорушення:

-припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

-акт обстеження земельної ділянки.

Таким чином, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є вказані документи в їх сукупності, оскільки саме такі документи можуть підтвердити факт вчинення цього правопорушення, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Аналогічний висновок міститься в постанові Пленуму Вищого Господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Проаналізувавши надані прокурором та сторонами докази у їх сукупності, в тому числі акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 2202/09 від 18.10.2010 р., № А/16/05 від 27.01.2011 р., № А-69/03 від 23.02.2011 р., № А-378/10 від 20.06.2011 р., акт обстеження земельної ділянки № 15/3 від 23.02.2011 р., протокол про адміністративне правопорушення № 00069 від 28.04.2011 р. та припис № П69/02 від 28.04.2011 р. суд дійшов висновку про наявність підстав щодо здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,13 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який проведений відповідно до положень зазначеної вище Методики, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 р.

Таким чином, враховуючи встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 68913,45 грн. шкоди у звязку з самовільним зайняттям земельної ділянки площею 0,13 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку кадастровий номер 69:136:059 площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, Хрещатик, 36, код 26077951) 68913,45 грн. шкоди.

4. В решті заявлених вимог відмовити.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 774 (сімсот сімдесят чотири) грн. 13 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя Пригунова А.Б.

Суддя Літвінова М.Є.

Суддя Гулевець О.В.

Дата підписання рішення 12.09.2011р.