Постанова № 18201748, 25.07.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2011 р. Справа № 2a-583/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представника позивача: Гавриляка Б.Б.,

представника відповідача: Ковтун Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Шлях Буд»

до державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську

про визнання недійсними висновків акту планової виїзної перевірки № 4/23-2/32360878 від 04.01.2011 року, податкових повідомлень-рішень №№ 0000162302/0 та 0000172302/0 від 20.01.2011 року, податкової вимоги від 02.02.2011 року № 327/2487/10/24-150/905 та рішення про опис майна у податкову заставу від 08.02.2011 року № 2733/995,-

ВСТАНОВИВ:

14.02.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Шлях Буд»(надалі ТОВ «Енерго Шлях Буд», позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську (надалі ДПІ в м. Івано-Франківську, відповідач) про визнання недійсними висновків акту планової виїзної перевірки №4/23-2/32360878 від 04.01.2011 року, податкових повідомлень-рішень №№0000162302/0, 0000172302/0 від 20.01.2011 року, податкової вимоги №327/2487/10/24-150/905 від 02.02.2011 року та рішення про опис майна у податкову заставу №2733/995 від 08.02.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у порушення вимог Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»в акті перевірки від 04.01.2011 року за №4/23-2/32360878 безпідставно зробив висновки про заниження позивачем сум податку на прибуток в розмірі 1041644,00 грн. та податку на додану вартість в розмірі 1039316,00 грн. Крім того, відповідачем, на думку позивача, у порушення вимог податкового законодавства протиправно винесені податкові повідомлення-рішення №№ 0000162302/0, 0000172302/0 від 20.01.2011 року, податкова вимога від 02.02.2011 року №327/2487/10/24-150/905 та рішення про опис майна у податкову заставу від 08.02.2011 року №2733/995, які підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях. Крім того, пояснила суду, що у жовтні-грудні 2010 року ДПІ в місті Івано-Франківську проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Шлях Буд»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 20.06.2010 року. За результатами перевірки складений акт від 04.01.2011 року за №4/23-2/32360878. Перевіркою, серед іншого, встановлені порушення вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року № 283/97, із змінами та доповненнями, та встановлено заниження суми податку на прибуток підприємства в розмірі 1041644,00 грн.; підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97, із змінами та доповненнями, та встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в розмірі 1039316,00 грн. За наслідками перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 20.01.2011 року за №000162302/0 відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 97699,00 грн. та №000172302/0, відповідно до якого, підприємству збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 101959,00 грн.

У звязку з несплатою позивачем вказаних вище сум податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість, ДПІ в місті Івано-Франківську відповідно до вимог Податкового кодексу України винесені податкова вимога від 02.02.2011 року №327/2487/10/24-150/905 та рішення про опис майна у податкову заставу від 08.02.2011 року №2733/995.

Вказані в акті перевірки порушення вимог податкового законодавства відповідають фактичним обставинам, установленим перевіркою, а податкові повідомлення-рішення, податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу винесені відповідно до вимог податкового законодавства.

В задоволенні адміністративного позову просила відмовити повністю.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, показання свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Шлях Буд»(попередня назва «Енергобуд») зареєстроване виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як юридична особа 07.05.2003 року, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 32360878 (а.с. 94 т.2, 120-127 т.3). 12.05.2003 року Товариство взяте на облік як платник податків ДПІ в місті Івано-Франківську за №10206.

З 11.11.2010 року ТОВ «Енергобуд»змінило назву на ТОВ «Енерго Шлях Буд». Відповідно до п.1.3.1 Статуту Товариства ТОВ «Енерго Шлях Буд»є правонаступником ТОВ «Енергобуд»по всіх його правах і обовязках (а.с. 235-244 т.3).

У жовтні-грудні 2010 року ДПІ в м. Івано-Франківську проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальність «Енерго Шлях Буд»з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2009 року. Перевіркою, серед іншого, встановлені порушення вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97, із змінами та доповненнями, та встановлено заниження суми податку на прибуток підприємства в розмірі 1041644,00 грн.; підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97, із змінами та доповненнями, та встановлено заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в розмірі 1039316,00 грн. (а.с. 76 т.1)

За результатами перевірки складений акт №4/23-2/32360878 від 04.01.2011 року, на підставі якого відповідачем 20 січня 2011 року, винесено податкове повідомлення-рішення № 0000162302/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 97699,00 грн., в тому числі 78159,00 грн. за основним платежем і 19540,00 грн. за штрафними санкціями та податкове повідомлення-рішення №0000172302/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 101959,00 грн., в тому числі 81567,00 грн. за основним платежем і 20392,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 17-92, т.1, 204-234 т.2).

В судовому засіданні встановлено, що TOB «Енергобуд»(«Енерго Шлях Бух) уклало з TOB «Респект Плюс»договір транспортного експедирування №26/10/09 від 26.10.2009 року на загальну суму проведених операцій 375162,00 грн., в т.ч. ПДВ 62527 грн. (а.с. 95-97 т.1).

Предметом зазначеного договору є надання TOB «Респект Плюс»транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажу товариству «Енергобуд». На виконання договору надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме транспортно-експедиційних послуг, відповідно до яких позивачем включено до складу валових витрат кошти в сумі 312635,00 грн., в т.ч. ПДВ 62527,00 грн. (а.с. 62-65 т.2).

Разом з тим, інших документів, які б підтверджували виконання робіт за вказаним вище договором з ТОВ «Респект Плюс»позивачем не надано ні в ході перевірки, яка проводилася податковим органом, ні до суду.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі Закон №996).

Статтею 1 Закону №996 встановлено, що первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 2 статті 3 Закону №996 передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 визначено, що первинні документи надаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»від 01.07.2004 року №1955-ІУ передбачено, що транспортно-експедиторська діяльність це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; учасниками транспортно-експедиторської діяльності є клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Відповідно до статті 8 цього Закону серед видів транспортно-експедиторських послуг експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.

Експедитори за дорученням клієнтів здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю.

Згідно статті 9 Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути:

авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);

міжнародна автомобільна накладна (CMR);

накладна СМГС (накладна УМВС);

коносамент (Bill of Lading);

накладна ЦІМ (CIM);

вантажна відомість (Cargo Manifest);

інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (надалі Правил), що комплектом юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, є транспортна документація, а єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, є товарно-транспортна накладна яка відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік.

Відповідно до підпункту 11.1 пункту 11 Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Також правилами перевезень визначається, яким чином, у скількох примірниках оформляються товарно-транспортні накладні, ким завіряються та ін.

Відповідно до пункту 11.5 статті 11 Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (п.11.5 ст. 11 Правил).

Крім того, відповідно до статті 1 Правил, товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобовязаний сплачувати податки і збори впорядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97 (надалі Закон №283/97), зі змінами та доповненнями, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №283/97 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №283/97 передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Враховуючи зазначене, у звязку з відсутністю у позивача первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, у даному випадку товарно-транспортної накладної, суд дійшов висновку про те, що платник податку не має підстав відносити такі витрати до складу валових витрат.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача протягом періоду, що перевірявся податковим органом, були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закону № 168), із змінами та доповненнями.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є обєктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування відповідно до статті 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168 визначено, що платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Як встановлено в судовому засіданні, у ході перевірки ТОВ «Енерго Шлях Буд», позивачем на підтвердження правомірності включення до складу ПДВ відповідних сум не подано до податкового органу відповідних первинних бухгалтерських документів.

Крім викладеного, безпідставність включення позивачем до складу валових витрат коштів на загальну суму проведених операцій 375162,00 грн., в т.ч. ПДВ 62527,00 грн., за договором транспортного експедирування з TOB «Респект Плюс»№26/10/09 від 26.10.2009 року підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінальної справи №326302, порушеної відносно директора ТОВ «Енерго Шлях Буд» ОСОБА_3 за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 212 ч.3, 366 ч.2 КК України (а.с. 173-177 т.2, 2-8 т.3).

Допитані в судовому засіданні в якості свідків у справі водії позивача громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_5 показали, що виконували рейси по маршруту Івано-Франківськ Коростень в інтересах ТОВ «Енерго Шлях Буд». Рейси, у ході яких вони перевозили техніку та обладнання фірми, виконували самостійно, без експедиторів. Працівники фірми «Респект Плюс»їм не відомі та їх з ними не було.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року №2181-III (надалі Закон №2181) встановлювався порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону №2181 за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно підпункту 15.1.2 пункту 15.1 статті 15 Закону №2181 податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли: а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано; б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що ДПІ в м. Івано-Франківську правомірно винесені податкові повідомлення-рішення від 20.01.11 року №0000162302/0 та №0000172302/0, яким підприємству визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 97699,00 грн. та з податку на додану вартість в сумі 101959,00 грн., відповідно.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсними податкової вимоги від 02.02.2011 року №327/2487/10/24-150/905 та рішення про опис майна у податкову заставу від 08.02.2011 року №2733/995, судом установлено наступне.

Відповідно до пункту 14.1.175 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг сума грошового зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобовязання.

Згідно статті 59 Податкового кодексу України (надалі Кодексу), у разі, якщо платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобовязання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобовязання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобовязання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обовязок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відповідно до пункту 89.1 статті 89 Кодексу право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобовязання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Пунктом 89.2 цієї ж статті встановлено, що право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Згідно пункту 89.3 статті 89 Кодексу майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, який предявляється платнику податків, що має податковий борг.

Пунктом 57.3 статті 57 Кодексу передбачено, що у разі визначення грошового зобовязання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобовязаний самостійно погасити узгоджену суму грошового зобовязання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобовязання платник податків зобовязаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

В судовому засіданні встановлено, що 10-ти денний строк на адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень від 20.01.11 року №0000162302/0 та №0000172302/0 сплинув 01.02.2011 року. Позивачем у вказаний строк податкові повідомлення-рішення до податкового органу чи до суду не оскаржувалися.

Провадження в даній адміністративній справі відкрито судом 15.02.2011 року на підстав позовної заяви від 14.02.2011 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ДПІ в місті Івано-Франківську правомірно винесені податкова вимога від 02.02.2011 року №327/2487/10/24-150/905 та рішення про опис майна у податкову заставу від 08.02.2011 року №2733/995.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсними висновків акту планової виїзної перевірки від 04.01.2011 року за №4/23-2/32360878 в частині встановлення податковим органом факту відсутності поставок товарів (робіт, послуг), що свідчить про укладення договорів між ТОВ «Енерго Шлях Буд» з ТОВ «Інженерно Будівельне обєднання», ТОВ «Буд-ЮА», ТОВ «Респект Плюс»та ТОВ «Багатопрофільна фірма «Універсал-Консалт»без мети настання реальних наслідків та їх нікчемності, а також щодо: порушення позивачем вимог п. 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, що призвело до заниження суми податку на прибуток підприємства у розмірі 1041644,00 грн.; порушення вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми цього податку в розмірі 1039313,00 грн., суд дійшов висновку про те, що вони задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Вказані рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень повинні породжувати, змінювати або припиняти права і обовязки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У контексті положення зазначеної норми КАС України під рішенням субєкта владних повноважень необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії. Нормативно-правовий акт це офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязковий характер для їх субєктів. Правовий акт індивідуальної дії породжує права й обовязки тільки в того субєкта (чи визначеного цим актом певного кола субєктів), якому (яким) його адресовано.

Згідно пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року за №327, за результатами перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень законодавства довідка.

Акт це службовий документ, який стверджує факт проведення перевірки субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства таким субєктом.

Таким чином, акт перевірки не є тим рішенням субєкта владних повноважень, який би породжував певні правові наслідки, був спрямований на регулювання тих чи інших відносин і мав обовязковий характер для субєктів цих відносин та, відповідно, міг би бути предметом розгляду судом.

Крім того, суд зазначає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки мають юридичне значення лише тоді, коли вони будуть відображені в рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу.

Тобто, акт перевірки від 04.01.2011 року за №4/23-2/32360878, в якому зафіксовані факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, не являється рішенням субєкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин, не має обовязкового характеру та не створює прав і не встановлює обовязків для нього.

Таким чином, в задоволені позовних вимог в частині визнання недійсними висновків акту планової виїзної перевірки від 04.01.2011 року за №4/23-2/32360878 щодо встановлення податковим органом факту відсутності поставок товарів (робіт, послуг), що свідчить про укладення договорів між ТОВ «Енерго Шлях Буд»з ТОВ «Інженерно Будівельне обєднання», ТОВ «Буд-ЮА», ТОВ «Респект Плюс»та ТОВ «Багатопрофільна фірма «Універсал-Консалт»без мети настання реальних наслідків та їх нікчемності, а також щодо: порушення позивачем вимог п. 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, що призвело до заниження суми податку на прибуток підприємства у розмірі 1041644,00 грн.; порушення вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми цього податку в розмірі 1039313,00 грн., слід відмовити.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заявлені необґрунтовано та безпідставно, тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано

Суддя:Бобров Ю.О.

Постанова складена в повному обсязі 15.08.2011 року.