Рішення № 18200887, 06.09.2011, Господарський суд Чернігівської області

06.09.11

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000 , м. Чернігів проспект Миру, 20 тел. 77-44-62, 698-166

Іменем України

РІШЕННЯ

”01” вересня 2011 року справа № 11/110

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Запорізький електроапаратний завод", вул. Південне шосе, 9, м. Запоріжжя, 69032

Відповідач: Відкрите акціонерне товариство "Ніжинський механічний завод",

вул. Б. Хмельницького, 37, м. Ніжин, Чернігівська область,16600

Предмет спору: про стягнення заборгованості 18 051,51 грн.

Суддя Бобров Ю.М.

Представники сторін:

представник позивача: участі не взяв.

представник відповідача: участі не взяв.

Публічним акціонерним товариством „Запорізький електроапаратний завод” подано позов до Відкритого акціонерного товариства „Ніжинський механічний завод” про стягнення 18 051,51 грн. заборгованості.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач у позовній заяві посилається, зокрема, на те, що відповідачем, в порушення умов договору № Э33/034-2009 від 15.09.2009 р., своєчасно та в повному обсязі не оплачено поставлену позивачем продукцію, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 13 475,40 грн. Позивач просить стягнути з відповідача 13 475,40 грн. основного боргу, 1 804,39 грн. пені за порушення строків оплати поставленого товару, 902,20 грн. процентів за користування грошовими коштами, 419,08 грн. 3 % річних, 1 450,44 грн. інфляційних втрат, всього 18 051,51 грн.

До початку судового засідання від позивача надійшла письмова заява, в якій він просить розглянути справу за відсутності представника позивача.

Від відповідача надійшов лист, в якому він повідомляє, що зазначений борг виник у зв’язку з тимчасовими фінансовими труднощами на підприємстві, заборгованість в сумі 13475,40 грн. знаходиться на контролі і по мірі надходження грошових коштів буде погашатись. Крім того, відповідач просить розглянути справу без участі його представника.

Розглянувши подані матеріали, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між ВАТ „Запорізький електроапаратний завод” (Постачальник) та ВАТ „Ніжинський механічний завод” (Покупець) укладено договір № Э33/034-2009 від 15.09.2009 р. (далі –Договір).

Відповідно до умов Договору Постачальник зобов’язався в договірний період по заявкам Покупця поставляти та передавати у власність (повне господарське ведення) Покупця продукцію, а Покупець зобов’язався приймати та оплачувати її на умовах дійсного Договору (п. 1.1 Договору).

Асортимент, кількість, якісні характеристики та ціна продукції, а також умови та строки її поставки передбачені Специфікаціями, які оформлені у вигляді додатків до дійсного Договору (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору Постачальник виставляє Покупцю рахунки, які служать підставою для взаємних розрахунків.

Так, на виконання умов п. 4.2 Договору позивач виставив відповідачу рахунок № 2-055-05 від 06.05.2010 р. на оплату продукції загальною вартістю 26 950,80 грн.

28.05.2010 р. відповідач, на виконання умов п. 4.3 Договору, шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача, а саме платіжним дорученням № 1087 від 28.05.2010 р. здійснив попередню оплату продукції в розмірі 50% її вартості на суму 13 475,40 грн.

В Специфікації № 4 від 30.04.2009 р. сторони передбачили, що умови оплати: 50% передоплата від загальної суми поставки, залишкові 50% за фактом готовності продукції до відвантаження. Умови поставки: самовивіз.

Враховуючи, що умовами Специфікації № 4 від 30.04.2009 р. та Рахунку № 2-055-05 від 06.05.2010 р. передбачена поставка самовивізом після фактичної 100% оплати вартості продукції, відповідач письмово звернувся до позивача з гарантійним листом № 051/від 31.05.2010 р., в якому просив поставити продукцію перевізником та зобов’язався зробити доплату згідно рахунку № 2-055-05 від 06.05.2010 р. в сумі 13 475,40 грн. до 10.06.2010 р.

Позивачем, на виконання умов Договору та Специфікації № 4 від 30.04.2009 р., а також враховуючи прохання відповідача, було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 26 950,80грн., що підтверджується накладною № 100 від 28.05.2010 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Відповідач, свого зобов’язання згідно гарантійного листа № 051/від 31.05.2010 р. в зазначений строк не виконав. Листом № 101 від 09.08.2010 р. відповідач визнав заборгованість за поставлену йому продукцію в сумі 13 475,40 грн. та звернувся з проханням продовжити строк оплати до 10.09.2010 р.

Однак, відповідач свої зобов’язання до 10.09.2010 р. не виконав, своєчасно та в повному обсязі оплату за отриману продукцію не здійснив.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 13 475,40 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2010 р., підписаним обома сторонами та скріпленим печатками сторін. На день прийняття рішення по справі заборгованість відповідачем не сплачена.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що надані позивачем письмові докази доводять ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Відповідач доказів своєчасної оплати отриманого товару, як і доказів, які б спростовували викладені в позовній заяві обставини, суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню в повній сумі.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов’язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов’язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Відповідно до п. 6.3 Договору Покупець сплачує за порушення строків оплати поставленої продукції пеню в розмірі 0,2% суми недоплати за кожен день просточення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня.

Статтею 3 Закону України „Про несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи положення п. 6.3 Договору та ст. 3 Закону України „Про несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” позивач просить стягнути також пеню в сумі 1 804,39 грн.

Оскільки в Договорі встановлена пеня у розмірі 0,2% від суми простроченого боргу за кожен день прострочення, що значно перевищує розмір пені, який розраховується виходячи з положень Закону України „Про несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, позивач вірно здійснив розрахунок суми пені з урахуванням зазначених норм чинного законодавства України.

Однак, позивачем при розрахунку пені не враховано норми п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним пунктом передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Позивачем в розрахунку пені взято період з 10.09.2010 р. по 29.06.2011 р., що становить 293 дні прострочки платежу, і що значно перевищує період встановлений п. 6 ст. 232 ГК України.

За розрахунком суду пеня, яка підлягає стягненню з відповідача, повинна нараховуватись за період з 10.09.2010 р. по 10.03.2011 р. та становити 1 041,48 грн.

Враховуючи зазначене вище, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 1 041,48 грн.

Разом з тим, позивач просить суд також стягнути з відповідача 902,20 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 10.09.2010 р. по 18.07.2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом та іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Беручи до уваги те, що Договором не передбачено відповідальності у вигляді процентів за користування чужими коштами, а також те, що позивачем не надано належного правового обґрунтування заявлених до стягнення процентів за користування чужими коштами, суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення 902,20 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач заявив до стягнення 419,08 грн. 3% річних та 1450,44 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що сума основного боргу не була своєчасно сплачена відповідачем, відповідно до поданих позивачем розрахунків відповідачу правомірно нараховано та пред’явлено до стягнення 414,61 грн. 3 % річних та 1618,74 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 16 386,40 грн., в тому числі 13 475,40 грн. основного боргу, 1 041,48 грн. пені за порушення строків оплати поставленого товару, 419,08 грн. 3 % річних, 1 450,44 грн. інфляційних втрат

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Ніжинський механічний завод” (вул. Б.Хмельницького, 37, м. Ніжин, 16600, р/р 26000301835057 в ПІБ м. Ніжина, МФО 353434, код ЄДРПОУ 14312565) на користь Публічного акціонерного товариства „Запорізький електроапаратний завод” (вул. Південне шосе, 9, м. Запоріжжя, 69032; р/р 2600401753484 в Філії АТ „Укрексімбанк” в м. Запоріжжя, МФО 313979, код ЄДРПОУ 24905013) 13 475,40 грн. основного боргу, 1 041,48 грн. пені за порушення строків оплати поставленого товару, 419,08 грн. 3 % річних, 1 450,44 грн. інфляційних втрат, всього 16 386,40 грн.; 163,86 грн. на відшкодування витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. на відшкодування витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду у судах.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні 01.09.2011 р., на підставі ст. 85 ГПК України оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя Ю.М. Бобров

Повне рішення складено 06.09.2011 р.