Рішення № 18200552, 30.08.2011, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" серпня 2011 р. Справа № 2/5027/749/2011. За позовом Дніпропетровського закритого акціонерного товариства „Трест Дніпродорбуд”

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Камтранс”

про стягнення попередньої оплати 494897,95 грн.

Суддя О.С. Тинок

Секретар судового засідання А.В. Кошман

Представники:

від позивача ОСОБА_1 представник (довіреність № 01/393 від 10.06.2011 року)

від відповідача ОСОБА_2 представник (довіреність від 02.07.2007 року)

30 серпня 2011 року у звязку із перебуванням судді Скрипничука І.В. в черговій відпустці, розпорядженням керівника апарату по даній справі було призначено та проведено повторний автоматичний розподіл справи, і передано справу судді Тинку О.С.

СУТЬ СПОРУ: Дніпропетровське закрите акціонерне товариство „Трест Дніпродорбуд” звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Камтранс” про стягнення попередньої оплати у сумі 296568,00 грн., індексу інфляції у сумі 93715,45 грн., трьох процентів річних у сумі 24472,95 грн. та штрафних санкцій у сумі 80141,55 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного 20 серпня 2008 року між сторонами договору № 20/08-11 перерахував відповідачу 21 серпня 2008 року передоплату за пісок та щебінь у сумі 345000,00 грн. Також позивач стверджує, що ним було отримано щебінь лише на загальну суму 48432,00 грн. Далі позивач вказує, що у ході переговорів, між сторонами була досягнута домовленість про зміну договірних зобовязань і повернення попередньої оплати як заборгованості у сумі 296568,00 грн., що зафіксовано в акті звірення взаєморозрахунків, який складено станом на 06 жовтня 2008 року, однак відповідачем отримана сума попередньої оплати не повернута. Одночасно позивач зазначає, що за неповернення суми попередньої оплати відповідачу нараховані індекс інфляції у сумі 93715,45 грн., три проценти річних у сумі 24472,95 грн. та штрафні санкцій у сумі 80141,55 грн.

Відповідач 30 серпня 2011 року у судовому засіданні надав відзив на позов, в якому зазначив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки добросовісно виконав всі умови договору щодо поставки продукції згідно замовлення, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач 30 серпня 2011 року у судовому засіданні звернувся до суду з письмовою заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в розмірі ціни позову та можливих судових витрат. В обґрунтування своєї заяви позивач вказує, що відповідач протягом майже трьох років без пояснення причин ухиляється від повернення попередньої оплати, не відповідає на листи з проханням повернення попередньої оплати, а тому це дає підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

30 серпня 2011 року в 12 годин 30 хвилин у судовому засіданні було оголошено перерву до 30 серпня 2011 року на 14 годин 30 хвилин.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову виходячи з наступного:

20 серпня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Камтранс” та Дніпропетровським закритим акціонерним товариством „Трест Дніпродорбуд” укладено договір поставки № 20/08-11 (а.с. 9), згідно якого відповідач зобовязувався в порядку та на умовах, визначених договором, виготовити і поставити пісок будівельний та щебінь в асортименті. Означений договір поставки № 20/08-11 від 20 серпня 2008 року припинив свою дію 31 грудня 2008 року.

Так, згідно умов вищевказаного договору та на підставі виставленого відповідачем рахунку № КА-0000047 від 20 серпня 2008 року (а.с. 34) позивач платіжним дорученням № 1781 від 21 серпня 2008 року (а.с. 11) здійснив відповідачу попередню оплату у сумі 345000,00 грн., а останній 29 серпня, 03 та 06 жовтня 2008 року здійснив позивачу поставку щебеня у кількості 605,40 куб.м. на загальну суму 48432,00 грн., про що свідчать видаткові накладні № КА-0000147, № КА-0000241, № КА-0000242 (а.с. 12-14).

Як вбачається зі складених між сторонами акту звірення взаєморозрахунків по платежах на підставі документів, зафіксованих у бухгалтерських регістрах та балансі станом на 06 жовтня 2008 року (а.с. 10) та акту звірення взаєморозрахунків по платежах на підставі документів, зафіксованих у бухгалтерських регістрах та балансі станом на 01 червня 2011 року (а.с. 26), які підписані керівниками та скріплені печатками товариств, у відповідача перед позивачем рахується кредиторська заборгованість у сумі 296568,00 грн., яка підлягає поверненню на рахунок позивача.

Сторонами не надано суду, а в матеріалах справі відсутні докази, які свідчать про те, що між ними існували інші господарські відносини. Отже, сума визнаної відповідачем у актах звірення кредиторської заборгованості у розмірі 296568,00 грн. складається з перерахованої відповідачу попередньої оплати, на яку останній у встановлений строк не поставив пісок будівельний та щебінь в асортименті (345000,00 грн. 48432,00 грн. = 296568,00 грн.).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктами 2, 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обовязок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відповідач зобовязаний повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 296568,00 грн., а також має сплатити позивачу три проценти річних у сумі 24472,95 грн. та індекс інфляції у сумі 93715,45 грн.

При цьому, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 80141,55 грн. з наступних підстав.

Частинами 1, 2 статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частинами 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог, позивач здійснив розрахунок саме суми пені у розмірі 80141,55 грн. нараховуючи її у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання, при цьому просить суд стягнути штрафні сінкції.

Так, означеними нормами встановлено, що забезпечення виконання зобовязання визначається договором або законом.

Однак, між сторонами не було укладено договору, який визначає забезпечення виконання зобовязання у даних правовідносинах штрафом, пенею.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 80141,55 грн. є безпідставними.

Також, суд відмовляє позивачу у задоволенні його заяви про забезпечення позову виходячи з наступного.

Згідно статті 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.

Відповідно до вимог статті 66 ГПК України, обґрунтування необхідністю забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими повязано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна; ймовірність припущення, що майно, яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

Окрім того, позивач повинен обґрунтувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати, позовним вимогам.

Також позивачу слід надати суду достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. При цьому, для накладання арешту на кошти слід зазначити номера рахунків і найменування установ банків, де розміщено кошти, а для накладання арешту на майно слід зазначити місцезнаходження цього майна, його ознаки тощо.

Відповідно до статті 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів фактичних даних.

У відповідності статті 34 ГПК України, докази повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

В силу статті 36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Отже, заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин для вжиття таких заходів, не підтвердив їх письмовими та належними доказами, які б свідчили про необхідність вжиття таких заходів, а тому заява позивача про забезпечення позову є необґрунтованою.

Судові витрати з оплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодувати позивачу за рахунок відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 4-2, 4-3, 22, 27, 43, 49, 66, 82, 821, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1.Задовольнити позов частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Камтранс” Чернівецька обл., Глибоцький р-н, с. Камянка, код 31461998 на користь Дніпропетровського закритого акціонерного товариства „Трест Дніпродорбуд” м. Дніпропетровськ, вул. Шевченка, 35, код 03450005 попередню оплату у сумі 296568,00 грн., індекс інфляції у сумі 93715,45 грн., три проценти річних у сумі 24472,95 грн., державне мито у сумі 4147,57 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 197,79 грн.

3.Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 80141,55 грн.

4.Відмовити позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 30 серпня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення підписане та оформлене відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України 05 вересня 2011 року.

Суддя О.С. Тинок