Рішення № 18199247, 29.08.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2011 р.Справа № 27/17-2389-2011 Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. при секретарі судового засідання: Чумаченко І.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник діючий за довіреністю);

від відповідачів: не з'явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Тираспільська автоколона-2809";

до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Злата"; 2. Білгород-Дністровської районної державної адміністрації; 3. Комунального підприємства "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, визнання недійсними розпорядження, свідоцтва про право власності та зобовязання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: 15.06.2011р. Відкрите акціонерне товариство "Тираспільська автоколона-2809" звернулося до господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Злата"; Білгород-Дністровської районної державної адміністрації; Комунального підприємства "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації", в якій просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку „Тирас”, які розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, „Тирас” база відпочинку, територія Будацької коси (біля селища Затока) від 18.12.2003р.; витребувати на користь позивача у Товариства з обмеженою відповідальністю „Злата” будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас”, які розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, „Тирас” база відпочинку, територія Будацької коси (біля селища Затока); визнати недійсним розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області №244 від 01.03.2004р.; визнати недійсним свідоцтво про право власності серії САА №893268; зобовязати комунальне підприємство „Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації” скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ „Злата” на будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас”, які розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, „Тирас” база відпочинку, територія Будацької коси (біля селища Затока).

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 18.12.2003 року між Державним унітарним підприємством „Тираспольська автоколона-2809” та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку „Тирас”, між тим, позивач не мав права відчужувати зазначене майно, оскільки воно знаходилось лише на його балансі на праві господарського відання, в звязку з чим даний договір є недійсним, як такий що не відповідає вимогам законодавства. При цьому Відкрите акціонерне товариство «Тираспільска автоколона-2809»є правонаступником Держаного унітарного підприємства «Тираспільска автоколона-2809»що підтверджується пунктом 1.1. Статуту ВАТ «Тираспільска АК- 2809»та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб в якому зазначено, що ВАТ «Тираспільска АК-2809»створено шляхом реорганізації у формі перетворення.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю „Злата” у судові засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, право на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином, шляхом надсилання ухвал суду на адресу реєстрації, яка не змінювалась, про що свідчить довідка та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України, видані державним реєстратором Виконавчого комітету Одеської міської ради станом на 13.07.2011р. та 27.07.2011р., відповідно.

Згідно до приписів ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності за такою адресою відповідача, суд вважає, що ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу належним чином. Крім того суд зазначає, що відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а у разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідач - Білгород-Дністровська районна державна адміністрація в судові засідання не зявився, про поважність причини відсутності не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, між тим звернувся з клопотанням до господарського суду Одеської області про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним розпорядження Білгород-Дністровської райдержадміністрації №244 від 01.03.2004р., на підставі п.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Судом відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання з огляду на те, що предметом судового дослідження є спір про порушене право, а не оскарження дій Білгород-Дністровської районної державної адміністрації як суб'єкта владних повноважень, про що буде наведено в мотивувальній частині рішення.

Відповідач - Комунальне підприємство "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації" в судові засідання не зявився, про поважність причини відсутності не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, свого права на захист в судовому порядку не використав.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення до відповідача ТОВ „Злата” були повернуті із відміткою поштової установи “такої адреси не має” та за спливом строку зберігання, а відповідачі - Білгород-Дністровська районна державна адміністрація та Комунальне підприємство "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації" були повідомлені належним чином про час та місце проведення судових засідань, між тим без поважних причин не зявились в судові засідання, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідачів за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, встановив.

18 грудня 2003 року між Державним унітарним підприємством "Тираспільська автоколона-2809" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЛАТА" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу будівель та споруд, згідно умов якого Продавець зобовязався передати у власність Покупцю будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас” у вигляді будівлі їдальні та пятнадцяти деревяних будинків, розташованих на території Будацької коси Білгород-Дністровського району, Одеської області на земельній ділянці розміром 0,767 га, а Покупець зобовязався прийняти вказані будівлі та споруди та сплатити ціну, у відповідності з умовами договору та пройти державну реєстрацію будівель та споруд в бюро технічної інвентаризації.

Згідно положень 1.2 Договору зазначені у договорі будівлі та споруди продані за 46350грн. За умовами п. 2.1 Договору Покупець зобовязався внести 46350 грн. за придбані будівлі та споруди на протязі 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на будівлі та споруди. Розрахунок за придбаний обєкт здійснюється Покупцем шляхом готівкового перерахування усієї суми (п. 2.2 Договору).

За умовами п. 3.1 Договору передача обєкта здійснюється Продавцем Покупцю в триденний строк після підписання договору.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.03.2004 року Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 244 про оформлення права власності на будівлі та споруди бази відпочинку «Тирас»та видано свідоцтво про право власності САА № 893268 від 24.03.2004 р. (а.с.30).

Відповідно до наявного у матеріалах справи свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.03.2004р., виданого на підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №244 від 01.03.2004р., за Товариством з обмеженою відповідальністю „ЗЛАТА” зареєстровано право власності на будівлі і споруди бази відпочинку „Тирас” за адресою Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/р Шабівська, територія Будацької коси (біля селища Затока), з наступними обєктами: їдальня, А, будинки відпочинку Е-У, ємність №1,2 та зареєстровано право власності на обєкт нерухомості 15.07.2004р.(а.с. 29).

Як вбачається з пояснень представника позивача Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЛАТА" договірні зобовязання по сплаті вартості будівель та споруд бази відпочинку виконано не було, договірну ціну не сплачено, у звязку з чим позивачем неодноразово надсилались на адресу відповідача вимоги про розірвання Договору, однак впродовж розгляду справи вказаних документів суду надано не було.

Під час розгляду справи встановлено, що 01.09.2010р. ВАТ “Тираспільська автоколона-2809” звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ “ЗЛАТА” про розірвання договору купівлі-продажу будівель і споруд бази відпочинку “Тирас”, витребування вказаного майна і визнання права власності та за результатами розгляду зазначеного позову господарським судом Одеської області було порушено провадження у справі №3/80-10-3745.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.11.2010р. по справі №3/80-10-3745, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р., позов ВАТ “Тираспільська автоколона-2809” було задоволено.

Між тим, постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2011 року по справі №3/80-10-3745, вищевказані рішення господарського суду Одеської області від 29.11.2010р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2011р. були скасовані, а в задоволенні позову відмовлено. При скасуванні зазначених судових рішень, касаційною інстанцією було зазначено, що Державне унітарне підприємство «Тираспільська автоколона-2809», як сторона угоди від 18.12.2003 року, не було власником спірних об'єктів нерухомості, оскільки зазначене майно знаходилось на його балансі тільки на праві господарського відання, що не було досліджено судами при розгляді справи.

На підставі встановлених Вищим господарським судом України обставин у справі №3/80-10-3745, ВАТ “Тираспільська автоколона-2809” звернулося до суду з відповідним позовом.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено під час розгляду справи, постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2011 року по справі №3/80-10-3745, було відмовлено у задоволенні позовних вимог ВАТ “Тираспільська автоколона-2809” до ТОВ “ЗЛАТА” про розірвання договору купівлі-продажу будівель і споруд бази відпочинку “Тирас”, витребування вказаного майна і визнання права власності. При цьому, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Вищим господарським судом України зазначено, що Державне унітарне підприємство «Тираспільська автоколона-2809», правонаступником якого є ВАТ “Тираспільська автоколона-2809”, як сторона угоди від 18.12.2003 року, не було власником спірних об'єктів нерухомості, оскільки зазначене майно знаходилось на його балансі тільки на праві господарського відання. Зазначена постанова Вищого господарського суду України є чинною на момент прийняття рішення по даній справі та ніким не оскаржена.

Крім того, із наданих позивачем документів вбачається, що за наказом від 04.03.1980р. №26, на підставі спільного рішення адміністрації та місцевого комітету профспілок АК-2809 щодо заходів покращення здоровя робітників підприємства та членів їх сімей, було розпочато будівництво бази відпочинку „Автомобіліст” в смт. Затока, Білгород-Дністровського району, Одеської області, УРСР (а.с.57). А із змісту наказу Міністерства автомобільного транспорту Молдавської РСР №261 від 31.05.1982р. вбачається, що протягом 1981-1982р.р. Тираспольська АК-2809 проводила позапланові витрати в частині капітального ремонту для будівництва бази відпочинку в м. Білгород-Дністровський та міністерством було прийнято рішення про взяття, в сумі витрат, зазначеної бази на баланс Тираспольської АК-2809 (а.с. 58). За актом державної приймальної комісії про прийняття завершеного будівництва обєкту бази відпочинку в смт. Затока Білгород-Дністровського району від 24.08.1982р., було прийнято в експлуатацію базу відпочинку на 110 місць в смт. Затока Білгород-Дністровського району (а.с. 59-60). А згідно з наказом Тираспольської автоколони 2809 Міністерства республіканського господарства та транспорту ПМР №92 від 16.09.1996р., було переіменовано базу відпочинку „Автомобіліст” в базу відпочинку „Тирас” (а.с.61).

Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, відповідно до визначених у постанові Вищого господарського суду України від 11.05.2011 року по справі №3/80-10-3745 висновків, суд дійшов висновку, що позивач, який є правонаступником Державного унітарного підприємства «Тираспільська автоколона-2809»- продавця за спірним договором від 18.12.2003 року, не є власником спірних об'єктів нерухомості, а саме бази відпочинку „Тирас”, за адресою Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/р Шабівська, територія Будацької коси (біля селища Затока), оскільки зазначене майно знаходилось на його балансі тільки на праві господарського відання та було державною власністю.

Статтею 225 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції що діяла на час укладання договору) визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Відповідно до ст.ст. 48, 59 Цивільного кодексу Української РСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Таким чином, договір купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку «Тирас», укладений 18.12.2003 року між Державним унітарним товариством «Тираспільска автоколона-2809»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Злата»є недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону, оскільки на момент укладення угоди продавець не був власником майна та не мав належних повноважень на його відчуження.

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник або суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Отже, позивачем за зазначеним віндикаційним позовом має бути суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання і право якого порушено, тобто ВАТ «Тираспільска автоколона-2809», в звязку з чим позовні вимоги щодо витребування на користь ВАТ «Тираспільска автоколона-2809»у ТОВ „Злата” будівель та споруд бази відпочинку „Тирас”, в звязку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу від 18.12.2003р., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання недійсними розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №244 від 01.03.2004р. та свідоцтва про право власності серії САА №893268, суд зазначає наступне:

Відповідно до статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 118 Конституції України встановлено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” визначено, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Як вбачається із змісту розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №244 від 01.03.2004р., яке видане за результатом розгляду клопотання ТОВ „Злата” про оформлення права власності на будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас”, матеріалів інвентаризації будівель та споруд, договору купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку „Тирас” від 18.12.2003р., договору про право тимчасового користування землею від 10.12.1996р., статуту ТОВ „Злата”, на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, керуючись ст.ст. 6, 20 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” голова районної державної адміністрації розпорядився оформити право власності Товариству з обмеженою відповідальністю „Злата” на будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас” з видачею свідоцтва та доручив начальнику Білгород-Дністровського МБТІ зареєструвати свідоцтво про право власності ТОВ „Злата” на будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас”.

Із змісту ст. 6 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” вбачається, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст. 20 цього ж закону, яка встановлює повноваження в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку визначено, що місцева державна адміністрація:

1) організовує розробку та проведення експертизи містобудівної документації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів;

2) забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, зв'язку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності;

3) організовує роботу з атестації об'єктів, сертифікації продукції, робіт і послуг підприємств і організацій житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування населення;

4) організовує охорону, реставрацію та використання пам'яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів.

Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. №7/5 (в редакції, що діяла на момент реєстрації) визначено, що дане Тимчасове положення визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Відповідно до наведеного у даному Тимчасовому положенні переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна вбачається, що до даних документів віднесено:

1. Договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, угоди про розподіл спадкового майна, про розподіл спільного майна подружжя, посвідчені державними та приватними нотаріусами.

2. Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними та приватними нотаріусами.

3. Свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріусами.

4. Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами.

5. Свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними та приватними нотаріусами.

6. Свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

7. Свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді.

8. Свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України.

9. Договори відчуження нерухомого майна, які не підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

10. Рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна та про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна.

11. Акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель.

12. Витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним кооперативом або членом цього кооперативу і місцевими органами виконавчої влади, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію.

13. Рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору.

14. Мирова угода, затверджена ухвалою суду.

15. Накази засновників відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), з додатком - переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам та акт приймання-передавання зазначеного майна, підписаний у встановленому порядку.

16. Дублікати правовстановлювальних документів, видані державними та приватними нотаріусами, органами приватизації, копії архівних документів, видані державними архівами.

17. Свідоцтва про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, які видаються Фондом державного майна.

18. Свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами, на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.

Аналіз наведених норм дає підстави вбачати, що до повноважень районних адміністрацій не віднесено право врегулювання порядку оформлення права власності щодо окремих договорів купівлі-продажу майна між господарюючими субєктами, більш того у визначеному Тимчасовим положенням переліку документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна не значиться розпорядження районних держаних адміністрацій.

У пунктах 1, 2 рекомендації президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. №04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначається, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір -господарським слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

-участь у спорі суб'єкта господарювання;

-наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

-відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При цьому у п. 5.3 вищевказаних рекомендацій наведено поняття "суб'єкт владних повноважень", яке визначено статтею 3 КАС України, згідно з якою це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. N 2-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначається, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти), породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Вищий господарський суд України в п. 2 інформаційного листа від 14.08.2007 р. №01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання чи підлягають розглядові господарським судом позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного чи іншого органу, відповів таке. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб захисту цивільного права та інтересу, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Господарським кодексом України в статті 20 також визначено можливість захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання і споживачів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розглядові господарським судом.

Відповідно до інформаційного листа від 05.01.2006 р. №01-8/12 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 26 грудня 2005 р. N 3.2.-2005" Вищий господарський суд України довів до відома інформаційний лист Верховного Суду України від 26.12.2005 р. №3.2.-2005 щодо "застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і господарськими судами". У цьому листі Верховного Суду України зазначається наступне.

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними об'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Таким чином, з огляду на вищенаведені приписи, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) відповідно до п.1 ч. 1 ст. З КАС України, а вимоги позивача не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушення з боку органа державної влади, оскільки Білгород-Дністровська районна державна адміністрація у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій, отже не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, оскільки розпорядження №244 від 01.03.2004р. видане Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією не за результатами здійснення владних повноважень, а направлене на зобовязання органу реєстрації обєктів нерухомості зареєструвати придбане ТОВ „Злата” за договором купівлі-продажу від 18.12.2003р. майно, позовні вимоги про визнання недійсними розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №244 від 01.03.2004р. та свідоцтва про право власності серії САА №893268, підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, з метою захисту прав позивача, з урахуванням норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ВАТ "Тираспільська автоколона-2809" в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу будівель та споруд бази відпочинку „Тирас”, які розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, „Тирас” база відпочинку, територія Будацької коси (біля селища Затока) від 18.12.2003р.

3.Витребувати на користь Відкритого акціонерного товариства „Тираспольська автоколона 2809” (Придністровська Молдавська республіка, м. Тирасполь, вул.. Українська, буд. 1, номер реєстрації 01-021-4295) у Товариства з обмеженою відповідальністю „Злата” (67772, Україна, Одеська область, Білгород-Дністровський район, Буджакська коса, база відпочинку „Тирас”, ід. код 32129195) будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас”, які розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, „Тирас” база відпочинку, територія Будацької коси (біля селища Затока).

4.Визнати недійсним розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області №244 від 01.03.2004р.

5.Визнати недійсним свідоцтво про право власності серії САА №893268.

6.Зобовязати Комунальне підприємство „Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації” скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Злата” (67772, Україна, Одеська область, Білгород-Дністровський район, Буджакська коса, база відпочинку „Тирас”, ід. код 32129195) на будівлі та споруди бази відпочинку „Тирас”, які розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с/рада Шабівська, „Тирас” база відпочинку, територія Будацької коси (біля селища Затока)

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його

Суддя Невінгловська Ю.М.

Повний текст рішення складено 05.09.2011р.