Рішення № 18197236, 14.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

14.09.2011Справа №5002-32/2860-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Заступника прокурора міста Ялти (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Кірова, 18) в інтересах держави в особі 1) Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим (95000, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 114, ідентифікаційний код 00048113).

2) Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код 20055032).

До відповідача - Лівадійської селищної ради (98655, АР Крим, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - 1) Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41);

2) Дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця"( 98656, АР Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкінське шосе, 12-А).

3) ОСОБА_2 ( 98600, АДРЕСА_1).

Про визнання недійсним рішення

За участю представників:

Від позивача № 1 не зявився.

Від позивача № 2 не зявився.

Від відповідача не зявився.

Від третьої особи № 1 - ОСОБА_3, представник, дов. №11-07/03 від 11.07.2011р., ОСОБА_4, довіреність № 11-07/02 від 11.07.2011р. у справі.

Від третьої особи № 2 - ОСОБА_5 представник, дов. б/н від 06.07.2011р.

Від третьої особи №3 ОСОБА_6, довіреність б/н від 07.08.2011р. у справі.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Заступник прокурора міста Ялти звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим та Фонду державного майна України до Лівадійської селищної ради, та до ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; Дочірнє підприємство "Санаторій "Курпати" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпроф-оздоровниця", в якому просить суд визнати недійсним рішення Лівадійської селищної ради № 274 від 10.11.2005р. та № 8 від 22.12.2006р., та зобовязати Шил якова В.Д. повернути земельну ділянку площею 0, 1342 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2.

Ухвалою господарського суду від 01.07.2011 року порушено провадження у справі в частині вимог заявлених до Лівадійської селищної ради та розгляд справи призначено на 11.07.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Ухвалою Господарського суду від 05.07.2011р. відмовлено в прийнятті позовної заяви в частині вимог до ОСОБА_2 про повернення земельної ділянки.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 14.07.2011р., від 23.08.2011р., від 30.08.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Строк розгляду справи продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваними рішеннями Лівадійська селищна рада розпорядилась земельною ділянкою підприємства, що у статутному фонді має частку державної власності.

Крім того, до позовної заяви була додана заява про забезпечення позову шляхом накладання арешту на земельну ділянку площею 0,1342 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 14.09.2011р. у задоволенні зазначеної заяви відмовлено.

23.08.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від Прокурора надійшла ще одна заява про забезпечення позову шляхом накладання заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, реєстрації, перереєстрації щодо земельної ділянки площею 0,1342 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 14.09.2011р. у задоволенні зазначеної заяви відмовлено.

Третя особа ЗАТ Лікувально-оздоровчих профспілок України «Укрпрофоздоровиця» Дочірнє підприємство Санаторій «Курпати» проти задоволення позовних вимог заперечувала, мотивуючи заперечення недоведеністю прокурором позовних вимог.

Третя особа ПАТ Лікувально-оздоровчих профспілок України «Укрпрофоздоровиця» просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог застосувавши строки позовної давності.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Лівадійської селищної ради № 274 від 10.11.2005 року (а.с. 126) припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0, 1342 га, наданою КОК «Курпати».

Рішенням Лівадійської селищної ради № 8 від 22.12.2006р. затверджено проект землеустрою з відводу земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Так, заявлений позов обґрунтований тим, що оспорюваними рішеннями Лівадійська селищна рада фактично розпорядилася земельною ділянкою підприємства, що має частку державного майна у статутному фонді, чим, в свою чергу, перевищила надані їй повноваження.

16.06.1994р. курортно-оздоровчому комплексу «Курпати» виданий Державний акт на право постійного користування землею I-КМ №0009 ПС, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 9 . ( а.с. 15).

Як вбачається з вказаного акту на право постійного користування землею рішенням за №35 від 21.04.1993р., затверджена та закріплена площа земель, якими користується курортно-оздоровчій комплекс «Курпати» 12, 82 га.

Наказом Дочірнього підприємства „Ялтакурорт” ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” від 05.05.2000р. №80, затверджено положення про «Санаторій „Парус” філія Дочірнього підприємства „Ялтакурорт” Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Відповідно до статті 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

У відповідності до приписів статті 141 Земельного кодексу України добровільна відмова від права користування земельною ділянкою є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою.

Спірна земельна ділянка передана у власність Федерацією незалежних профспілок України на підставі акта приймання-передачі від 24.01.1992р. та відповідного переліку , складеного згідно з постановою Президії Ради Незалежних профспілок України від 22.11.1991р. № ІІ-І І-І «Про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих профспілок України «Укрпрофоздоровниця». ( а.с. 122).

Згідно Статуту Дочірнього підприємства «Санаторій «Курпати», затвердженого установчими зборами 25.05.2006р., останній створений в результаті реорганізації є правонаступником Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» ( а.с. 62).

У відповідності до приписів статті 22 Земельного кодексу від 18 грудня 1990 року N 562-XII, було визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

При цьому стаття 23 вказаного Кодексу визначала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Як одну з основних підстав позовних вимог, Прокурор зазначає розпорядження Лівадійською селищною радою земельною ділянкою підприємства, що в статутному фонді має частку державної власності.

Проте доводи прокурора є помилковими.

Так, у відповідності до пункту 1.1 Статуту Дочірнє підприємство «Санаторій «Курпати» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» створене одним засновником Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», яке є власником Підприємства , у відповідності до пункту 1.2 Статуту.

Приписами статті 167 Цивільного кодексу України встановлено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Як вже було зазначено вище, стаття 108 Цивільного кодексу України передбачає , що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Пунктом 2 статті 22 Господарського кодексу України закріплено, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Згідно з пунктом 1 статті 65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Відповідно до пункту 1 статті 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Отже, як вбачається із установчих документів Дочірнього підприємства «Санаторій Курпати» та взагалі з матеріалів справи, жодного документу, якій би підтверджував належність частки державної власності в статутному капіталі Дочірнього підприємства «Санаторій Курпати», в матеріалах справи не міститься.

Крім того, матеріали справи також не містять й доказів того, що Приватне акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця» має частку державної власності у капіталі.

Отже доводи Прокурора, щодо розпорядження радою земельною ділянкою підприємства, яке в статутному капіталі має частку державної власності ніяк не підтверджується документально, а отже не може прийнятись судом в обґрунтування позовних вимог.

Крім того, у судовому засідання 12.09.2011р. Прокурором наданазаява, відповідно до якої прокурор зазначає, що Верховним судом України стосовно правового статусу майна ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» зазначена в Постанові по справі № 2-24/4765-2008 від 25.03.2009р., де визначене, що це майно є державною власністю, що не потребує доказування в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, з цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, оскільки в справі № 2-24/4765-2008 мав місце інший субєктний склад сторін, в даному випадку не можливе застосування цих фактів на підставі статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з Договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженням профспілковим майном, за Федерацією незалежних профспілок України, яка є одним із засновників Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», закріплено на праві власності майно, згідно із додатком.( а.с. 85).

12.09.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від ДП «Санаторій «Курпати» також надійшли копії свідоцтв про право власності будівель санаторію «Кирпати», відповідно до яких ці будівлі належать Закритому ( пізніше приватному) акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на праві колективної власності.

Окрім того, неспроможними виглядають доводи прокурора щодо наявності державної власності у статутному фонді закритого акціонерного товариства дочірнього підприємства «Курпати» виходячи з наступного:

У відповідності до преамбули Закону України «Про управління об'єктами державної власності», цей Закон відповідно до Конституції України, визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Статтею 1 зазначеного Закону визначено поняття управління об'єктами державної власності, відповідно до якої, управління об'єктами державної власності це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Стаття 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» відносить до об'єктів управління державної власності наступне майно:

-майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;

-майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям;

-майно, яке передане державним господарським об'єднанням;

-корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави);

-державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами;

-державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;

-державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;

-державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

-безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Дія цього Закону не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, а також на здійснення прав інтелектуальної власності.

Статтею 4 вищезазначеного Закону України, законодавець визначив виключний перелік суб'єктів управління об'єктами державної власності, відповідно до якого, суб'єктами управління об'єктами державної власності є:

-Кабінет Міністрів України;

-Фонд державного майна України;

-міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління);

-органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

-державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);

-юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи);

-Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Статтею 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено повноваження Фонду державного майна України, серед яких, зокрема, Фонд державного майна України щодо державних підприємств, установ і організацій:

в) виступає від імені держави засновником господарських організацій, до статутних капіталів яких передається державне майно, у тому числі холдингових компаній та підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства;

г) виступає в установленому порядку правонаступником державних підприємств стосовно суб'єктів господарювання, раніше створених за їх участю, а також державних внесків до статутного капіталу недержавних суб'єктів господарювання;

ґ) приймає рішення про створення, реорганізацію (реструктуризацію) та ліквідацію підприємств і організацій, заснованих на державній власності, що перебувають у його управлінні;

е) забезпечує розроблення умов реструктуризації та санації підприємств, що перебувають у його управлінні, та їх погодження щодо господарських організацій, у статутних капіталах яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

и) бере участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів щодо об'єктів державної власності України, оформлює відповідно до міжнародних договорів право державної власності на майно та приймає рішення щодо його подальшого ефективного використання;

і) забезпечує захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства, а за її межами - відповідно до чинних міжнародних договорів у межах своїх повноважень;

ї) погоджує підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери його управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність;

2) щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна:

г) приймає рішення про передачу до статутного капіталу господарських організацій об'єктів державної власності;

ґ) забезпечує в межах повноважень функціонування єдиної державної інформаційної системи обліку, зберігання та оцінки майна, що реалізується за рішенням органів виконавчої влади;

д) здійснює в межах, визначених законодавством, формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності;

е) виступає розпорядником Єдиного реєстру об'єктів державної власності;

з) за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі;

и) дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством;

і) дає дозвіл на здійснення застави майна державних підприємств, що перебувають у його управлінні;

ї) здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного;

3) щодо корпоративних прав держави:

а) здійснює управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

б) створює і веде реєстр корпоративних прав держави, який є складовою Єдиного реєстру об'єктів державної власності, відповідно до законодавства;

в) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо закріплення в державній власності пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, доцільності їх відчуження або придбання державою відповідних пакетів акцій (часток) в інших власників та акцій додаткової емісії в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

г) встановлює наявність та визначає розмір корпоративних прав держави в майні господарських організацій, а також у майні громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України;

ґ) передає за рішенням Кабінету Міністрів України функції з управління об'єктами державної власності, що перебувають у його управлінні, уповноваженим органам управління, господарським структурам та уповноваженим особам, укладає з ними договори доручення і здійснює контроль за ефективністю управління цими об'єктами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

д) здійснює контроль за виконанням функцій з управління корпоративними правами держави уповноваженими органами управління та уповноваженими особами;

е) здійснює методологічне забезпечення управління корпоративними правами держави;

є) визначає критерії ефективності управління корпоративними правами держави;

ж) здійснює разом з центральним органом виконавчої влади з питань економіки та Міністерством фінансів України формування дивідендної політики та забезпечує її реалізацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

з) проводить відповідно до законодавства конкурси щодо визначення уповноважених осіб, яким передаються функції з управління корпоративними правами держави, та укладає з ними відповідні договори;

и) призначає відповідно до законодавства представників держави в органи управління господарських організацій, корпоративні права держави яких перебувають у його управлінні;

і) укладає та розриває контракти з державними контролерами господарських організацій, у статутному капіталі яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків та які перебувають у його управлінні, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

ї) здійснює контроль за виконанням умов контрактів керівниками виконавчих органів господарських організацій та державними контролерами господарських організацій, які перебувають у його управлінні;

й) забезпечує координацію діяльності щодо підвищення професійного рівня посадових осіб уповноважених органів управління, які виконують функції з управління корпоративними правами держави, та уповноважених осіб;

к) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо джерел і порядку виплати винагороди уповноваженим особам;

л) виконує інші передбачені законодавством функції з управління корпоративними правами держави.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що наявність корпоративних прав держави в майні господарських організацій, частки у статутному капіталі, що належить державі, визначається представництвом саме Фонду державного майна України в статутних документах, як представника держави.

Проте, прокурор на вимогу суду не надав жодних доказів наявності ані в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності ЗАТ Дочірнього підприємства «Санаторій «Курпати», ані інших допустимих в господарському судочинстві доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У в звязку із чим, підсумовуючи викладене, суд вимушений зробити висновок, що наявність частки державної власності у статутному фонді землекористувача - ЗАТ ДП «Санаторій «Курпати», на наявності якої наполягав прокурор, не підтвердилась документами, залученими до матеріалів справи.

При цьому, слід звернути увагу на те, що доказів оскарження рішень Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, які стали підставою для видачі вищезазначених правовстановлюючих документів ані прокурором ані позивачами не подано.

У відповідності до рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. по справі № 137/7, залишеного без змін колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997р. було встановлено, що Федерація незалежних профспілок правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Відповідно до частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не витікає із закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом.

Частиною 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" також встановлено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, придбані згідно чинним нормативно-правовим актам на набуття чинності цього Закону, визнаються державою.

При цьому питання правомірності придбання права власності на цілісний майновий комплекс ДП «Санаторій «Курпати» в даній справі не розглядається, оскільки дане право власності ніким не оскаржувалось, предметом позову не було та ніхто з учасників судового процесу не заявляв клопотання про необхідність виходу за межі позовних вимог.

Вищий арбітражний суд України в пункті 6 Інформаційного листа №01-8/98 від 31 січня 2001 року «Про деякі розпорядження законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом», також роз'яснив судам, що чинним законодавством передбачено добросовісне (правомірне) володіння майном, якщо інше не буде встановлено арбітражним судом.

Згідно зі статтею 34 Господарсько процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доведення, не можуть підтверджуватися іншими засобами доведення.

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що посилання Прокурора на приписи статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» також не можуть слугувати правовим обґрунтуванням позовних вимог, оскільки в даному випадку не йдеться про позбавлення профспілки права власності, оскільки по-перше, в рамках взаємовідносин, що розглядаються, відсутнє право власності на землю, а було лише право користування земельною ділянкою, а по-друге, профспілка не була позбавлена права власності, а відмовилась ( в особі правонаступника) від права користування земельною ділянкою.

Також, прокурор посилається в позовній заяві на порушення Лівадійською селищною радою приписів пунктів 3, 4 статті 142, пункту 10 статті 149 Земельного кодексу України, при прийнятті оспорюваного рішення.

Так, відповідно до вищенаведених пунктів статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Ані ДП «Санаторій «Курпати», ані Приватне акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця» не заперечують факту того, що рішення ради було прийняте саме на підставі добровільної відмови від земельної ділянки.

Що ж стосується пункту 10 статті 149 Земельного кодексу України, яка гласить, що у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку, суд вважає за необхідне зауважити, що матеріали справи, пояснення сторін не містять жодного доказу вилучення земельної ділянки без згоди землекористувача.

У відповідності до приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

Таким чином, й посилання на пункт 12 розділу Х перехідних положень Земельного кодексу України не можуть бути прийняті судом в якості обґрунтування своїх вимог, оскільки не доведено факту того, що у статутному фонді підприємства є частки, що належать державі.

А отже, навпаки, як зазначено в пункті 12 розділу Х перехідних положень Земельного кодексу України - до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади, тобто Лівадійська селищна рада діяла в межах повноважень, делегованих їй нормами діючого законодавства.

Крім того, до позовної заяви Прокурором додана заява про визнання причини пропуску строків на подачу позовної заяви поважною та поновлення його.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що норми діючого законодавства взагалі не мають визначення поняття строку на подачу позовної заяви. Статтями 22?50 та 53 Господарського процесуального кодексу України, на які посилається Прокурор в якості нормативного обґрунтування вказаної заяви, не передбачені жодні строки на звернення до господарського суду із позовом, отже така заява є нормативно безпідставною.

Щодо заяви про строки позовної давності, суд вважає за необхідне зауважити, що по-перше, строки позовної давності, встановлені ст. 257 Цивільного кодексу України, при поданні даного позову не пропущені, оскільки прокурору та позивачу стало відомо про виявлені обставини, які стали причиною для звернення із дійсним позовом, лише під час проведеної прокурорської перевірки, а по - друге, у відповідності до пункту 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до приписів статті 18 Господарського процесуального кодексу України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 21 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не є ані позивачем, ані відповідачем в даному спорі, а отже не наділений правом заявляти клопотання про застосування строків позовної давності.

Підсумовуючи викладене, перевіривши доводи Прокурора у позовній заяві та відповідність їх дійсності, детально дослідивши обставини справи, суд встановив, що Лівадійська селищна рада приймаючи рішення № 274 від 10.11.2005р. року діяла в межах наданих повноважень.

Пунктом 1 статті 393 Цивільного кодексу України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Проте, прокурором та позивачем всупереч вимогам діючого законодавства , не доведена невідповідність прийнятого рішення Лівадійської селищної ради вимогам діючого законодавства.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що крім невідповідності рішення № 274 від 10.11.2005р. вимогам діючого законодавства, як підстави визнання недійсним рішення № 8 від 22.12.2006р., прокурор у позові не зазначає жодним підстав в цій частині позовних вимог.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Таким чином, суд не вправі самостійно змінити підставу позову та вважає за необхідне розглядати позовні вимоги в межах підстав, визначених Прокурором у позові.

Отже, оскільки подальше рішення Лівадійської селищної ради № 8 від 11.12.2006р. на затвердження проекту землеустрою з відводу земельної ділянки ОСОБА_2 було прийняте на підставі вищезазначеного рішення № 274 від 10.11.2005р., підстави для визнання недійсним якого у суду відсутні, що було встановлено вище, то й для визнання рішення Лівадійської селищної ради № 8 від 11.12.2006р. також відсутні підстави.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 14.09.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 15.09.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.