Рішення № 18193620, 15.08.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.11 Справа № 5015/3733/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Волошин О.Я. за участю представника позивача Логойди В.М., представників відповідача Гачака І.О., Федак О.М.,, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик”, м. Чоп до Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”, м. Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної податкової інспекції у м. Львові про стягнення 18010 грн. 63 коп.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик” звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”, м. Львів про стягнення 18010 грн. 63 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 11.08.2008 р. призначив розгляд справи на 17.09.2008 р.

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.05.2009 р. у справі №5/222 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик” задоволено повністю, стягнуто з Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця” 18010 грн. 63 коп. безпідставно списаних за травень, вересень-грудень 2005 р. коштів за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, а також судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2009 р. у справі №5/222 рішення господарського суду Львівської області від 14.05.2009 р. у справі №5/222 скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Справі присвоєно номер 26/249 (5/222), ухвалою суду від 07.12.2009 р. судове засідання призначено на 12.01.2010 р.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.01.2010 р. у справі №26/249 (5/222) позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик” задоволено повністю, стягнуто з Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця” 18010 грн. 63 коп. безпідставно списаних за травень, вересень-грудень 2005 р. коштів за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, а також судові витрати. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 р. рішення господарського суду Львівської області від 12.01.2010 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2011 р. рішення господарського суду Львівської області від 12.01.2010 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 р. у справі №26/249 (5/222) скасовано, справу направлено до господарського суду Львівської області на новий розгляд.

Справі присвоєно номер 5015/3733/11, ухвалою суду від 07.07.2011 р. судове засідання призначено на 26.07.2011 р. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що позивач здійснює діяльність по перевантаженню експортно-імпортних та транзитних вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм на вагони стандарту колії 1520 мм та митне декларування вантажів. Відповідач надає позивачу послуги, які є пов’язаними з перевезенням вантажу в режимі імпорту та транзиту через територію України. Вказані послуги надаються згідно угоди про партнерство в галузі перевантаження, експедування і виконання додаткових послуг при перевезенні, договорами про подачу та забирання вагонів, договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення, угодою про взаємодію між сторонами при перевезенні вантажів, договором по наданню послуг по навантажувально-розвантажувальним роботам при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів. За надані послуги, зокрема, за подачу та забирання вагонів, за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, за перевід стрілок при подачі та забиранні вагонів, відповідач стягнув з позивача у травні, вересні-грудні 2005 р. відповідну суму плати, а також суму податку на додану вартість в розмірі 18010 грн. 63 коп. Оскільки позивач є безпосереднім учасником єдиного технологічного процесу транзитного перевезення вантажів, що підтверджується долученими до позовної заяви перевізними документами, то надані відповідачем послуги є пов’язаними з перевезенням вантажу транзитом через територію України і згідно п. 6.2.4., 5.15. Закону України “Про податок на додану вартість” підлягають оплаті без донарахування податку на додану вартість. Таким чином, стягнута відповідачем з позивача травні, вересні-грудні 2005 р. сума податку на додану вартість в розмірі 18010 грн. 63 коп. є безпідставно набутою відповідачем та підлягає поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. У відзиві на позовну заяву зазначив, що між сторонами не укладався договір перевезення вантажу транзитом, а також відсутні договори транспортного експедирування, договори доручення, агентські угоди тощо, які б регулювали надання транзитних послуг. Відсутність зазначених вище угод, укладених у відповідності із ст.ст. 1, 7 Закону України “Про транзит вантажів”, а також відсутність належним чином оформлених залізничних накладних свідчить про те, що відповідачем на надавалися позивачу послуги, які є пов’язаними з перевезенням вантажу транзитом через територію України. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем не долучено до справи жодного первинного документа, який би відображав спірну суму і свідчив би про господарську операцію, пов’язану з перевезенням вантажу транзитом. Таким чином, сума позовних вимог не ґрунтується на первинних документах, оскільки не має посилання на документи, що можна ідентифікувати за їх реквізитами, зокрема: зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції. Долучені документи не містять даних про спірні господарські операції, зокрема про приналежність вантажу до транзитного. Правомірність нарахування відповідачем сум податку на додану вартість підтверджується актом контролюючого органу №140/23-0/01059900 від 20.11.2006 р. “Про результати виїзної планової документальної перевірки ДТГО “Львівська залізниця” (код ЄДРПОУ 01059900) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006 р.”. Оскільки спірна сума є податком на додану вартість та перерахована до Державного бюджету України, тому вона не може вважатися як отримане відповідачем збагачення, що в свою чергу свідчить про безпідставність посилання відповідача на ст. 1212 ЦК України. У зв’язку з наведеним, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Третя особа явку представника в судові засідання не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представникам роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 15.08.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 19.08.2011 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

30.01.2003 р. між позивачем (вантажовласник) та відповідачем (залізниця) був укладений договір №753/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Предметом цього договору є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно п. 2.2. договору №753/12 від 30.01.2003 р., залізниця зобов’язалась приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласнику, подавати під завантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов’язані з перевезенням вантажів.

Пунктом 3.2. договору №753/12 від 30.01.2003 р. встановлено, що у міру виконання перевезень та надання послуг залізниця списує відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи) з особового рахунку вантажовласника на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і т. ін.

По закінченні кожного місяця залізниця надає вантажовласнику витяг з його особового рахунку і податкову накладну (п. 3.3. договору).

01.04.2003 р. між позивачем (користувачем) і підрозділом відповідача (залізницею) було укладено договір №74 про подачу та забирання вагонів.

Відповідно до п. 1 вказаного договору, згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору здійснюється подача, розставляння на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під’їзної колії, яка примикає до станції Чоп Львівської залізниці.

Пунктом 14 договору №74 від 01.04.2003 р. передбачено, що користувач сплачує залізниці плату за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно Тарифного керівництва №1, а за додаткові послуги/перевід ручних стрілок - згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги за фактично виконану роботу. Збори і плати вносяться щодобово по накопичувальній картці та відомості плати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу.

10.06.2005 р. між позивачем (логістик) та відповідачем (залізниця) була укладена угода №410 про взаємодію Львівської державної залізниці та Товариства з обмеженою відповідальністю “Варіант-Логістик” при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС.

За цим договором позивач проводить перевантаження вантажів із вагонів колії 1435 мм у вагони колії 1520 мм, які прибувають по документах ЦІМ та СМГС з відміткою у відповідних графах перевізних документів “Перевантаження “Логістиком”.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, у травні, вересні-грудні 2005 р. на підставі накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами відповідач списав з особового рахунку позивача вартість наданих послуг, нараховуючи на їх вартість податок на додану вартість в сумі 18010 грн. 63 коп.

Представник відповідача не заперечує факту надання позивачеві послуг травні, вересні-грудні 2005 р. та факту списання крім вартості наданих послуг також суми податку на додану вартість в розмірі 18010 грн. 63 коп., однак вважає таке списання правомірним.

Пунктом 7.1. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Відповідно до п. 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000р., у випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з особового рахунку платника. При цьому чинне законодавство не вимагає згоди від платника в будь-якій формі на нарахування та списання податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 3.1.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, об’єктом оподаткування за загальним правилом є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. П. 6.1. Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Згідно 5.15. вказаного закону, звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про транзит вантажів”, транзит вантажів - це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. Транзитні послуги (роботи) - безпосередньо пов’язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.

Згідно ст. 7 Закону України “Про транзит вантажів”, транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. При цьому, договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх надавачів (виконавців), а також засоби транзиту залежно від умов перевезень.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про транзит вантажів” тарифи на транзитні послуги (роботи) визначаються договорами (контрактами), зазначеними у статті 7 цього Закону, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, для забезпечення їх конкурентоспроможності порівняно з відповідними послугами (роботами) у суміжних державах. Розрахунки між вантажовласниками та іншими учасниками транзиту здійснюються у порядку, визначеному цими договорами (контрактами), згідно з якими вантажовласники можуть попередньо перераховувати на рахунки інших учасників транзиту кошти, що не є власністю останніх і використовуються ними виключно для розрахунків від імені вантажовласників за транзитні послуги (роботи) з їх надавачами (виконавцями), після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України як оплата цих послуг (робіт).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, договори (контракти) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод щодо транзиту вантажів у відповідності до вимог ст. 7 Закону України “Про транзит вантажів” між сторонами не укладались. З долучених до матеріалів справи документів, зокрема відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних карток, ВМД, залізничних накладних, не вбачається факту замовлення позивачем у відповідача послуг з транзиту вантажу, надання відповідачем транзитних послуг. При проведенні позивачем оплати наданих відповідачем послуг, не зазначено, що оплата здійснюється за послуги з транзиту вантажів.

Представник позивача зазначив, що вказана плата стягувалась як плата за подачу та забирання вагонів, за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, за перевід стрілок при подачі та забиранні вагонів в рамках договору №753/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 30.01.2003 р. Вказаний договір укладений у відповідності до вимог Статуту залізниць України. Згідно ст. 4 Статуту залізниць України, перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Таким чином, плата за подачу та забирання вагонів передбачена у документах, які регулюють внутрішні вантажні перевезення, а тому вони не можуть встановлювати особливостей при нарахуванні плати за транзит вантажів.

Сума нарахованого відповідачем податку на додану вартість була перерахована до Державного бюджету України відповідно до ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. На суму сплаченого податку на додану вартість відповідач надав позивачу податкові накладні. У зв’язку з цим, відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у позивача виникло право на формування податкового кредиту. Доказів невключення податку на додану вартість до податкового кредиту позивачем суду не надано. Таким чином, позивач не був позбавлений права отримати відшкодування спірної суми податку за рахунок Державного бюджету України, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування вищезазначена сума податку, не подано.

Як вбачається з витягу акту контролюючого органу-органу ДПІ №140/23-0/01059900 від 20.11.2006 р. “Про результати виїзної планової документальної перевірки ДТГО “Львівська залізниця” (код ЄДРПОУ 01059900) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006 р.”, порушень відповідачем податкового законодавства, в тому числі правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, не виявлено.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів.

Верховний Суд України у постанові від 29.11.2010 р. дійшов висновку, що спірна сума не може вважатися отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою у себе за рахунок відповідача, оскільки набувачем є Державний бюджет України.

Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до вимог ст.ст. 1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Спірна сума є податком на додану вартість, яка утримана відповідачем та перерахована до Державного бюджету України. Тому така сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України.

Отже, посилання позивача на ст. 1212-1214 ЦК України є безпідставними.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 1, 7, 8 “Про транзит вантажів” ст.ст. 3-7 Закону України “Про податок на додану вартість” та ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя Мазовіта А.Б.