Рішення № 18192889, 23.08.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.08.11 р. Справа № 38/132

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О.

при секретарі судового засіданні Цакадзе М.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу

за позовом: Міністерства юстиції України, м. Київ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” м.Словянськ, Донецька область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державне казначейство України, м.Київ

про стягнення шкоди у розмірі 34745,67грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1- за довір. №8-5-20 від 05.01.2011р.

від відповідача: ліквідатор Котенєва О.О. за паспортом НОМЕР_1; ОСОБА_2- за дов. №333юр від 22.08.2011р.

від третьої особи: не зявився

Суть спору:

Позивач, Міністерство юстиції України, м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” м.Слов”янськ, Донецька область за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державне казначейство України, м.Київ про стягнення шкоди у розмірі 34 745,67грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 19.11.2009р. за заявами №34168/05; №45750/07, платіжні доручення №560 від 17.05.2010р., №561 від 17.05.2010р., копію рішення Словянського міського суду Донецької області від 24.12.1997р., копію виписки з рішення Словянського міського суду Донецької області від 17.07.2000р., тощо.

Ухвалою господарського суду від 12.07.2011р. строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 31.08.2011р., у порядку ст.69 ГПК України.

19.07.2011р. відповідач надав суду відзив на позовну заяву №181 від 13.07.2011р., в якому повідомив суду, що не згоден з позовними вимогами позивача у повному обсязі, посилаючись на те, що у відношенні Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” відкрита ліквідаційна процедура по справі про банкрутство №5/174Б, тому ВАТ “Содовий завод” керується Законом України “Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відділом державної виконавчої служби Словянського міського управління юстиції більш ніж на 3 000000,00грн. реалізоване майно цехів ГОК та ХОМ, однак грошові кошти на погашення заборгованості не направлені у повному обсязі.

Таким чином відповідач вважає, що позовні вимоги повинні бути заявлені до Відділу державної виконавчої служби Словянського міського управління юстиції, оскільки ВАТ “Содовий завод” визнаний банкрутом та не може виконувати рішення судів України.

Відзив судом розглянутий, прийнятий до уваги та долучений до матеріалів справи.

Третя особа Державне казначейство України у судові засідання не прибула, вимоги ухвал суду не виконала, хоча про розгляд справи була повідомлена належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши уповноважених представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.02.2009року за заявами №34168/05, №45750/07 “ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проти України” з держави Україна на користь гр. ОСОБА_3 було присуджено стягнути заборгованість за судовими рішеннями, винесеними на користь заявника, а також 2600 ЄВРО у якості компенсації моральної шкоди. Дане рішення відповідно до статей 42, 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод набуло статусу остаточного.

У рішенні Європейського суду “ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проти України” встановлено, наступне: Рішенням від 24.12.1997р. Словянський міський суд зобовязав ВАТ “Содовий завод”, в якому частина державної власності складає 25%, сплатити пану ОСОБА_3 1829,89грн. заборгованості із заробітної плати. Той же суд рішенням від 17.07.2000р. зобовязав підприємство-боржника сплатити пану ОСОБА_3 7173,09грн. виплат, що належать йому при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою господарського суду від 04.09.2003р. ВАТ “Содовий завод” м.Словянськ визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна.

У рішенні Європейського суду з прав людини №34168/05, 45750/07 від 19.02.2009р. “ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проти України” Суд зазначив, що невиконання рішення Словянського міського суду, винесеного на користь заявника, гр. ОСОБА_3., призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обовязковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобовязуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У звязку із обовязком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обовязковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Рішенням Європейського суду від 19.11.2009 року у справі №34168/05, 45750/07 “ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проти України” встановлено факт невиконання рішень суду, винесених на користь заявників, та факт заподіяння ОСОБА_3 моральної шкоди.

Рішення Європейського суду від 19.11.2009 року у справі №34168/05, 45750/07 “ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проти України” в частині сплати присуджених коштів виконано 17.05.2010року. На рахунок гр.ОСОБА_3 з Державного бюджету України перераховано суму в розмірі 9002,98грн. належну йому за рішеннями Словянського міського суду та суму у розмірі 25 742,69грн., що станом на день виплати 17.05.2010р. є еквівалентно 2600 ЄВРО.

Факт оплати підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №№ 560, 561 від 17.05.2010р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення збитків, позивач посилається на ті обставини, що рішеннями Словянського міського суду Донецької області були задоволені позовні вимоги гр.ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” про стягнення заробітної плати. Несвоєчасна сплата ВАТ “Содовий завод” заборгованості з заробітної плати ОСОБА_3 спричинила збитки сплачені за рішенням Європейського суду від 19.11.2009 р.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Міністерство юстиції України на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ВАТ “Содовий завод” про відшкодування матеріальної шкоди, завданої Державному бюджету України внаслідок виконання державою рішення Європейського суду, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу).

Частиною 4 ст.9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено обовязок Органу представництва звернутись до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.

Органом представництва згідно ст. 1 вказаного Закону є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” таким органом є Міністерство юстиції України.

Згідно із ст.2 ЦК України держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст.170 ЦК України держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Частиною 2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Таким чином, Міністерство юстиції України наділене повноваженнями щодо звернення з позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання державою рішень Європейського суду з прав людини, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою.

Чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом. Відповідачем не доведено існування нормативних застережень щодо недопустимості відшкодування в регресному порядку моральної шкоди, в тому числі на користь держави Україна, яка на виконання рішення Європейського суду з прав людини виплатила своєму громадянину відповідне відшкодування в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Так, у звязку з недотриманням ВАТ “Содовий завод” законодавства про працю ОСОБА_3 був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішеннями Словянського міського суду Донецької області від 24.12.1997р. та 17.07.2000р. було встановлено ряд порушень ВАТ “Содовий завод” законодавства про працю та задоволено позов ОСОБА_3

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд дійшов висновку, що рішення Словянського міського суду Донецької області від 24.12.1997р. та 17.07.2000р., які набули законної сили, є обовязковими для виконання відповідачем ВАТ “Содовий завод” як боржника, за вказаними рішеннями.

Обовязок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості із заробітної плати, а обовязок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаного рішення є похідним та виникає внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості із заробітної плати працівнику.

Наявність виконавчого провадження не є перешкодою для відповідача у виплаті заборгованості працівнику.

Не може вважатися перешкодою при виплаті заборгованості із заробітної плати працівнику наявність справи про банкрутство підприємства-відповідача, оскільки відповідно до статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоровю та життю громадян, авторської винагороди.

Встановлені в рішенні Європейського суду „ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проти України” порушення Конвенції є наслідком не виконання ВАТ “Содовий завод” визначеного діючим законодавством обовязку із виконання судового рішення Словянського міського суду Донецької області та заподіяння моральної шкоди ОСОБА_3

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Аналогічна позиція зазначена в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно якої особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин.

Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. В даному випадку таким державним органом виступає державна виконавча служба.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте відповідач протягом розгляду справи доказів, які б в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, підтвердили факт відсутності вини відповідача та/або наявності неправомірних дій або бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, суду не представив.

Таким чином, вина державної виконавчої служби у не виконанні рішень Словянського міського суду Донецької області не є доведеною.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежного від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_3 встановлено Європейським судом під час розгляду справи (пункт 26 рішення Європейського суду).

Відповідно до частини 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Державне казначейство України було залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до визнання Європейським судом порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та результатом саме його неправомірних дій є заподіяння державі матеріальної шкоди, у вигляді виплати ОСОБА_3 заборгованості із заробітної плати в розмірі 9002,98, а також суми моральної шкоди у розмірі 25 742,69грн., а всього 34 745,67грн. і іншого відповідачем не доведено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідачів викладені у відзиві на позов, оскільки вказані заперечення є недоведеними та спростовуються матеріалами справи.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача в порядку передбаченому ст.49 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.11, 23, 170, 614, 1166, 1167, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 43, 129 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2001р., Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 35, 43, 44, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Міністерства юстиції України, м.Київ до Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” м.Словянськ, Донецька область про стягнення шкоди у розмірі 34745,67грн., задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” м.Словянськ (ЄДРПОУ 00204895, 84112, Донецька область, м.Словянськ, вул.Чубаря,91) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032, банк одержувача Державне казначейство України в м.Києві) шкоду в розмірі 34 745,67грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Содовий завод” м.Словянськ (ЄДРПОУ 00204895, 84112, Донецька область, м.Словянськ, вул.Чубаря,91) на користь Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в розмірі 347,45грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 23.08.2011р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.08.2011р.

Суддя Лейба М.О.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >