Рішення № 18174257, 08.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/27108.09.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Славянский дом”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Ділайт-Україна”

Про стягнення 156520,84 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1. представник за довіреністю від 12.05.2011 р.

Від відповідача ОСОБА_2 представник за довіреністю від 10.06.2011 р.

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.09.2011 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 156520,84 грн. заборгованості по Договору поставки № К-154 від 27.09.2010 р. та відшкодування судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2011 р. було порушено провадження у справі № 47/271, розгляд справи було призначено на 03.08.2011 р.

02.08.2011 р. відповідач через канцелярію суду подав документи для залучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 21.07.2011 р.

02.08.2011 р. відповідач через канцелярію суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

В судовому засіданні 03.08.2011 представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду від 21.07.2011 р., а також заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначав про те, що відповідачем здійснено часткове погашення суми боргу в сумі 1695,53 грн., у звязку з чим просив суд стягнути з відповідача 154825,31 грн. заборгованості за поставлений, але не оплачений товар по договору.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду, новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 154825,31 грн.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року»та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Відповідач своїх представників в судове засідання 03.08.2011р. не направив, вимоги ухвали суду від 21.07.2011 щодо надання витребуваних документів та письмових пояснень по суті спору не надав, але через канцелярію суду 02.08.2011 р. подав письмове клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю представника відповідача бути присутнім в даному судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2011 р. розгляд справи було відкладено до 08.09.2011 р.

09.08.2011 р. позивач через канцелярію суду подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

05.09.2011 р. ТОВ "Ділайт-Україна" заявлено зустрічний позов до ТОВ "Славянский д0м" про стягнення 40 000,00 грн. заборгованості за надані послуги по договору № К-154 від 27.09.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2011 р. № 05-6-47/330 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" у прийнятті та спільному розгляді в одному провадженні в справі № 47/271 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянский дом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ділайт-Україна" про стягнення заборгованості в сумі 156 520,84 грн. за поставлений товар по договору № К-154 від 27.09.2010, зустрічного позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянский дом" про стягнення 40 000,00 грн., як такого, що поданий вже після початку розгляду судом справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 08.09.2011 р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.09.2011 р. подав клопотання про залучення документів до матеріалів справи, відзив на позов не надав, усно заперечував проти розміру заявлених позовних вимог.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.09.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Славянский дом” (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ділайт-Україна” (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № К-154 (надалі Договір), відповідно до умов якого, зокрема, визначено, що постачальник поставляє та передає у власність покупця товари разом з товаросупроводжувальною документацією, відповідно до поданих покупцем Замовлень, а покупець приймає такі товари та своєчасно сплачує їх вартість; постачальник поставляє покупцю товари, відповідно до отриманого від нього Замовлення за цінами й в асортименті, зазначеними у Специфікації, що є невід'ємною частиною Договору (п. 1.1).

Згідно п. 2.1 Договору кількість товарів, що поставляються, вказується у Замовленнях відповідно до Специфікацій, які є невід'ємними частинами Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору товари поставляються за цінами, вказаними в Специфікаціях, які підписуються повноважними представниками сторін і є невід'ємними частинами Договору. Ціни вказуються в національній валюті України, включаючи ПДВ, і включають вартість доставки товарів постачальником в місце поставки, зазначене у Замовленні і розвантаження товару на рампу в місці поставки.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що поставка товарів здійснюється постачальником на умовах DDP - до місця призначення, зазначеного у Замовленні, відповідно до правил "ІНКОТЕРМС 2000", тобто постачальник зобов'язується прийняти від покупця Замовлення на поставку товарів та здійснити поставку своїми засобами та за свій рахунок на адресу та в строк, вказані у такому Замовленні, а також на умовах згідно п. 3.1. даного Договору.

Згідно п. 4.4 Договору ціна, асортимент та інші характеристики товарів, що постачаються, визначаються також у видатковій накладній, має відповідати Замовленню. Відступи у видаткової накладній від змісту Замовлення допускається тільки за згодою покупця.

У пункті 5.1 Договору сторони узгодили, що покупець оплачує поставлений товар шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника на умовах здійснення періодичних платежів шляхом перерахування грошових коштів постачальнику через кожні сім дні, починаючи з дня першої реалізації товарів споживачам.

Відповідно до п. 5.3 Договору сторони передбачили, що покупець має право повернути постачальнику товари, що були поставлені останнім в торгівельну мережу покупця, а постачальник зобов'язаний прийняти такі товари у разі:

-якщо термін придатності/зберігання товарів до кінцевого терміну їх реалізації покупцем сплине більш ніж на 70-100%

-якщо даний товар був повернений покупцю споживачем товару як неякісний протягом строку придатності/зберігання або некомплектний;

-якщо товар не користується попитом у споживачів та не реалізовується більш ніж 60 (шістдесят) календарних днів.

Відповідності до п. 8.1 Договору строк його дії встановлений з моменту підписання та по 31.12.2011 р.

Як зазначив позивач у позові, на підставі видаткових накладних та у відповідності до попередньо узгоджених замовлень, ним було передано у власність відповідача товар, який був прийнятий відповідачем, проте своєчасно та в повному обсязі відповідно до умов Договору не оплачений.

На підтвердження поставки відповідачу товару, позивач залучив до матеріалів справи копії видаткових накладних за період з 04.01.2011 р. по 19.05.2011 р., які засвідчені підписами уповноважених представників та штампами сторін, та Акт звірки взаємних розрахунків станом на 20.05.2011 р. на суму 164520,84 грн., скріплений підписами та печатками сторін. З наведеного акту також вбачається здійснення відповідачем у наведений період часткового повернення товару позивачу та часткових розрахунків за поставлений товар.

Після підписання сторонами вищенаведеного Акту звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого відповідач визнав заборгованість за поставлений позивачем товар у сумі 164520,84 грн., відповідач 02.06.2011 р. оплатив позивачу 8000,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки, доданої до матеріалів справи.

Крім того, у заяві про зменшення позовних вимог позивач зазначив, що після порушення провадження у справі відповідач повернув позивачу товар на суму 1695,53 грн., у зв»язку з чим сума заборгованості відповідача зменшилась та, на думку позивача, становить 154825,31 грн. основний борг (164520,84 грн. 8000,00 грн. = 154825,31 грн.).

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судом встановлено, що згідно умов укладеного між позивачем та відповідачем Договору поставки № К-154 від 27.09.2010 р., позивачем на підставі видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, було поставлено відповідачу товар, який відповідачем було прийнято з огляду на підпис та штамп останнього в даних видаткових накладних. Проте, всупереч умов Договору, відповідачем не оплачено поставлений товар у повному обсязі та у встановлений п. 5.1 Договору строк, враховуючи при цьому, що остання поставка товару була здійснена позивачем 19.05.2011 р. згідно видаткової накладної № СК-000484.

Судом також встановлено, що відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків станом на 20.05.2011 р., відповідач визнав заборгованість перед позивачем за поставлений товар у сумі 164520,84 грн., після чого, 02.06.2011 р., відповідач погасив заборгованість за поставлений товар в сумі 8000,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки, наявною в матеріалах справи.

В той же час, з огляду на додані до матеріалів справи позивачем та відповідачем копії накладних на повернення товару № 2УКРН001594 від 09.07.2011 р., № 2УКРН002150 від 07.06.2011 р., № 2УКРН001572 від 24.06.2011 р. вбачається, що відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 1744,12 грн. та до подання позивачем позову до суду і порушення провадження у справі № 47/271, у зв»язку з чим не підтверджуються дані позивача стосовно суми повернення відповідачем товару в розмірі 1695,53 грн. та після порушення провадження у справі.

Враховуючи наведене, станом на момент вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем згідно Договору поставки № К-154 від 27.09.2010 р. складає суму у розмірі 154776,72 грн. (164520,84 грн. 8000,00 грн. 1744,12 грн. = 154776,72 грн.) і доказів її погашення суду станом на момент вирішення спору надано не було. Таким чином, суд дійшов висновку, що на даний час у відповідача перед позивачем по Договору поставки № К-154 від 27.09.2010 р. існує непогашена заборгованість в сумі 154776,72 грн., а тому суд визнає в цій частині вимогу позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за переданий позивачем, прийнятий відповідачем, але не оплачений товар - законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню в сумі 154776,72 грн. Тоді як в іншій частині основного боргу, у сумі 48,59 грн., вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлений товар задоволенню не підлягають як необґрунтовані та не доведені належними засобами доказування.

Таким чином, сума основного боргу за поставлений товар згідно Договору поставки № К-154 від 27.09.2010 р. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача частково в розмірі 154776,72 грн.

В судовому засіданні 08.09.2011 р. також була розглянута подана позивачем заява про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до наведеної заяви позивач просив суд накласти арешт на розрахунковий рахунок 260030487900 в АТ «Брокбізнесбанк»у м. Києві, МФО 300249, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Ділайт-Україна” (ідентифікаційний код 35847906) в межах заявлених позовних вимог.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 РозЧяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предЧявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Розяснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову»у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у звязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Розяснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Фактично позивач обґрунтовує необхідність вжиття заходів до забезпечення позову невиконанням відповідачем його договірних зобовязань щодо оплати поставленого товару, що безпосередньо впливає на господарську діяльність позивача, наявністю невиконаних зобов»язань відповідача перед іншими контрагентами.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого субєкта, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 66, 75, 82, 83, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ділайт-Україна” (ідентифікаційний код 35847906, місцезнаходження: 04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 12) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Славянский дом” (ідентифікаційний код 30684452, місцезнаходження: 07800, Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка, вул. Леніна, 224-Б) 154776 (сто п»ятдесят чотири тисячі сімсот сімдесят шість) грн. 72 коп. основного боргу, 1547 (одну тисячу п»ятсот сорок сім) грн. 79 коп. витрат по сплаті державного мита та 233 (двісті тридцять три) грн. 37 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовити.

3. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

Дата складання повного тексту рішення 13.09.2011