Рішення № 18173966, 31.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/280

31.08.11

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдітепе-Україна»

про

стягнення 433 478,21 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:

Брус О.М.

від відповідача:

Лесик М.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(надалі –ТОВ «УніКредит Лізинг») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єдітепе-Україна»(надалі –ТОВ «Єдітепе-Україна») про стягнення 433 478,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору фінансового лізингу №68-LD від 19.02.2007 р. позивач передав у користування відповідачу предмет лізингу, а відповідач належним чином грошове зобов’язання по сплаті лізингових платежів не виконав, у зв’язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 308 800,87 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 30 444,23 грн., інфляційних втрат у розмірі 72 639,11 грн. та 3% річних у розмірі 21 594,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.07.2011 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.08.2011 р.

В судовому засіданні 03.08.2011 р. у зв’язку із клопотанням відповідача оголошено перерву до 15.08.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2011 р. у зв’язку із неявкою представників сторін та клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 31.08.2011 р.

В судове засідання 31.08.2011 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвал суду виконав, позовні вимоги підтримав та просить задовольнити їх повністю. Проти тверджень відповідача щодо нарахування пені після припинення дії договору заперечив та вважав їх безпідставними.

Представник відповідача в судове засідання 31.08.2011 р. з'явився, позовні вимоги визнав частково, подав відзив на позовну заяву, в якому проти пені, нарахованої після припинення договору заперечив.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2007 р. між ТОВ «УніКредит Лізинг»(лізингодавець) та ТОВ «Єдітепе-Україна»(лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу №68-LD (надалі –«Договір»).

Положеннями п. 1.1 Договору встановлено, що лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема у Додатку №1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем. Ціна предмета лізингу становить еквівалент 215 000,00 доларів США у тому числі ПДВ.

Згідно із п. 1.3 Договору строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку №2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу.

Відповідно до п. 3.3 Договору лізингоодержувач зобов’язаний оглянути предмет лізингу на власний ризик та за власний рахунок протягом 3 (трьох) робочих днів з передачі та в місці поставки. За результатами огляду, в вищезазначений термін, лізингоодержувач, лізингодавець і продавець підписують акт приймання-передачі, складений за змістом та формою, викладеною в додатку №3 до цього договору. Предмет лізингу вважається прийнятим лізингоодержувачем повністю і у робочому/належному технічному стані після підписання такого акту приймання-передачі. Лізингоодержувач повинен підписати акт приймання-передачі незалежно від того, чи є в нього заперечення щодо поставки предмету лізингу з причин, що не впливають на нормальну експлуатацію предмета лізингу. У цьому випадку лізингоодержувач повинен висувати такі заперечення на адресу продавця з огляду на гарантію.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку лізингових платежів у додатку №2 до цього договору.

Відповідно до п. 7.5 Договору лізингодавець письмово повідомлятиме лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з цим договором, за 3 (три) робочих дні до кожної чергової дати платежу. Якщо лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене повідомлення лізингоодержувач не звільняється від зобов’язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Положеннями п. 7.6 Договору встановлено, що лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку №2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.

Додатками №1 та №2 до Договору сторонами було погоджено специфікацію предмету лізингу та графік лізингових платежів.

27.05.2008 р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору (надалі –«Додаткова угода №1») відповідно до п. 1.1 якої сторони дійшли згоди доповнити п. 1.1 договору наступним: «1.1. При зміні курсу гривні до долару США з моменту передачі предмету лізингу за актом приймання-передачі ціна предмета лізингу має переглядатись сторонами.».

На виконання умов Договору позивач у період з 02.03.2007 р. по 19.03.2007 р. на підставі актів приймання-передачі передав, а відповідач прийняв у користування предмет лізингу, а саме: гусеничний гідравлічний екскаватор Hitachi, моделі Zaxis 330LC-3, серійний номер НСМ1V700Р00051449 у кількості одна штука та реєстраційні документи до нього.

Позивач вказує, що відповідач свого грошового зобов’язання зі сплати лізингових платежів належним чином не виконав внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 308 800,87 грн.

Згідно п. 12.4 Договору Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж згідно з додатком №2 до цього договору, повністю або частково і якщо прострочення платежу становить більше 30 (тридцяти) календарних днів.

Аналогічне твердження міститься у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

10.07.2009 р. позивачем у відповідності до п. 12.4 Договору та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»на адресу відповідача було надіслано повідомлення №571 від 09.07.2009 р. в якому ТОВ «УніКредит Лізинг»повідомило відповідача про односторонню відмову від Договору фінансового лізингу №68-LD від 19.02.2007 р. та його припинення з 10.07.2009 р. Крім того, позивач у вказаному повідомленні вимагав у строк до 10.07.2009 р. повернути предмет лізингу та погасити існуючу заборгованість 308 800,87 грн.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по сплаті лізингових платежів, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача, що виникла у період з 15.12.2008 р. по 15.06.2009 р., а також просить стягнути штрафні санкції та нарахування за прострочення по її оплаті.

Договір є договором фінансового лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов’язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи (акти приймання-передачі) та не заперечується відповідачем.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно графіку лізингових платежів (додаток №2) відповідач у період з 15.02.2007 р. по 15.06.2009 р. зобов’язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 1 125 588,78 грн.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що відповідачем було частково сплачено суму лізингових платежів у розмірі 816 787,91 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів, нарахована за визначений в позові період, становить 308 800,87 грн., а з урахуванням положень ч. 1 ст. 530, ст. 762 Цивільного кодексу України та Графіку лізингових платежів зобов’язання по її сплаті на момент подачі позову до суду настало.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів за період з 15.12.2008 р. по 15.06.2009 р. у розмірі 308 800,87 грн. на підставі Договору. Вказана заборгованість визнана представником відповідача в судовому засіданні. Доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ "Єдітепе-Україна" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "УніКредит Лізинг" про стягнення з ТОВ «Єдітепе-Україна»основного боргу у розмірі 308 800,87 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 30 444,23 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно із ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а ст. 3 цього ж Закону розмір пені, передбачений статтею 1 нього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2 Договору встановлено, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі 20% річних за кожний день прострочення.

Посилання відповідача на припинення зобов’язань за Договором внаслідок його розірвання є помилковим, оскільки за змістом ст.ст. 598-609, 651, 653 Цивільного кодексу України розірвання Договору не має наслідок припинення зобов’язань, які вже виникли з Договору (та є простроченими на момент розірвання).

Разом із цим, суд відзначає, що з урахуванням приписів ч.2 ст. 653 Цивільного кодексу України з 10.07.2009 р. відсутні підстави вважати діючим пункт 8.2 Договору, який є підставою для нарахування пені. Оскільки необхідними елементами для застосування відповідальності у вигляді пені, яка нараховується за триваюче порушення, тобто визначається щоденно, є наявність прострочення та правової підстави для застосування пені, то припинення дії п. 8.2 Договору за відсутності іншої норми договору чи закону, яка встановлює відповідальність за таке прострочення у вигляді пені свідчить про відсутність сукупності елементів, необхідних для нарахування пені.

Таким чином, правомірним є нарахування пені за період по 10.07.2009 р.

Суд здійснює перерахунок пені, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня та з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, за прострочення виконання грошового зобов’язання складає 10 220,07 грн.

Позовні вимоги про стягнення пені в іншій частині задоволенню не підлягають, оскільки після 10.07.2009 р. відпала підстава нарахування пені.

Згідно ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність (один рік), проте відповідачем заяви про застосування строку позовної давності ні усно, ні письмово не подано. Крім того, відповідач в судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення пені, нарахованої до 10.07.2009 р. визнав, а тому у суду відсутні правові підстави для застосування судом положень статті 267 Цивільного кодексу України.

Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 72 639,11 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов’язання по кожному лізинговому платежу окремо у загальний період з грудня 2008 року по червень 2011 року, та 3% річних у розмірі 21 594,00 грн., нарахованих за прострочення по сплаті лізингових платежів окремо по кожному у загальний період з 16.12.2008 р. по 15.07.2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення вказаної норми не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62 97р.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за липень, серпень 2009 р., квітень, травень, червень та липень 2010 р., які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного, за перерахунком суду, розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача, становить 64 444,96 грн.

Суд перевірив та погоджується з наданими позивачем розрахунками 3% річних, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 21 594,00 грн. підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "Єдітепе-Україна" на користь ТОВ "УніКредит Лізинг" заборгованості у розмірі 308 800,87 грн., пені у розмірі 10 220,07 грн., інфляційних втрат у розмірі 64 444,96 грн. та 3% річних у розмірі 21 594,00 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 20 224,16 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 558,36 грн. необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" зайво сплачене за платіжним дорученням №11442 від 15.07.2011 р. державне мито в сумі 5,22 грн. повертається позивачу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдітепе-Україна" (03127, м. Київ, пр-т. 40-річчя Жовтня, 100/2; ідентифікаційний код 32821445) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1; ідентифікаційний код 33942232) основний борг у розмірі 308 800 (триста вісім тисяч вісімсот) грн. 87 коп., пеню у розмірі 10 220 (десять тисяч двісті двадцять) грн. 07 коп., інфляційні втрати у розмірі 64 444 (шістдесят чотири тисячі чотириста сорок чотири) грн. 96 коп., 3% річних у розмірі 21 594 (двадцять одна тисяча п’ятсот дев’яносто чотири) грн. 00 коп., державне мито у розмірі 4 050 (чотири тисячі п’ятдесят) грн. 60 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 220 (двісті двадцять) грн. 53 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1; ідентифікаційний код 33942232) з Державного бюджету України зайво сплачене згідно платіжного доручення №11442 від 15.07.2011 р. державне мито у розмірі 5 (п’ять) грн. 22 коп. Видати довідку.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В.Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –02.09.2011 р.