Рішення № 18162202, 22.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/297

22.08.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айленд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Україна»

про стягнення 24 398,13 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Бублик А.В.

від відповідача: не з’явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 24 398,13 грн. за переданий товар відповідно до договору купівлі-продажу № 152/vip від 01.11.2005 р., з яких: основний борг –19 541,32 грн., пеня у розмірі 2 306,95 грн., інфляційні збитки –2 103,35 грн. та 3 % річних в розмірі 446,51 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо сплати за поставлений товар відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08.08.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою представників відповідача та невиконанням сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій ТОВ «Айленд»просило стягнути з відповідача 19 541,32 грн. заборгованості за поставлений товар, 1 502,00 грн. пені, 2 103,35 грн. інфляційних втрат.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв’язку з чим приймає її до розгляду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду у даній справі отримані відповідачем, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованого відправлення.

Провадження у справі порушено ухвалою від 18.07.2011р., що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 22.08.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2005 р. між ТОВ «Айленд»(далі –продавець) та Голосіївською філією ТОВ «Інвест-Україна»(далі –покупець) укладено договір купівлі-продажу № 152/vip (далі –договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 152/vip від 01.11.2005 р. є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов’язався продати, а покупець прийняти й оплатити продукти харчування та алкогольні напої (далі –товар) і по ціні згідно товарно-транспортних накладних на одержання товару, що є додатком до договору.

Згідно з п. 8.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та являється безстроковим. Дія договору може бути припинена за бажанням кожної із сторін із наданням письмового повідомлення не менше ніж за 30 календарних днів.

Оскільки сторонами до суду не надано звернень одна до одної з заявами про припинення договору купівлі-продажу № 152/vip від 01.11.2005 р., тому станом на момент вирішення спору такий є діючим.

Поставка товару може здійснюватись на умовах попередньої оплати або відстрочення платежу. При відстрочці платежу товар повинен бути оплачений не пізніше 14 календарних днів з моменту видачі товару покупцю, якщо інший строк відстрочення платежу не встановлений в накладній. Датою видачі товару вважається дата фактичної передачі товару продавцем покупцю, яка визначається в накладній (розділ 3 догоговору).

З долучених до матеріалів справи накладних на поставку товару не вбачається погодження сторонами інших, ніж встановлені положеннями договору, строків оплати товару, тому судом визнається, що кінцевим строком сплати за товар є 14 календарний день від дати фактичної передачі такого.

Тож, сторонами було погоджено істотні умови договору купівлі-продажу, на виконання якого позивачем передано відповідачу обумовлений договором товар, в свою чергу, оплата останнього відповідачем у повному обсязі та у визначені строки не здійснена.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Матеріалами справи підтверджено, що внаслідок неналежного виконання зобов’язань по оплаті поставленого позивачем товару за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест-Україна»утворилась заборгованість в розмірі 19 451,32 грн.

Таким чином, позивач свої зобов’язання за договором купівлі-продажу № 152/vip від 01.11.2005 р. виконав в повному обсязі, а відповідач вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобов’язання, в результаті чого заборгував перед позивачем 19 451,32 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором № 152/vip від 01.11.2005 р. не здійснив, доказів протилежного до суду не надав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором купівлі-продажу. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв’язку з чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 19 541,32 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.1 сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару у відповідності до п. 3.1 договору покупець сплачує продавцю пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості. В разі прострочення розрахунку по декільком накладним, сума пені визначається по сумарному балансу простроченої заборгованості та приймається покупцем до сплати на підставі претензії продавця та даного до неї розрахунку суми пені.

Суд зазначає, що позивачем не надано до суду доказів направлення відповідачу претензії з розрахунком пені, натомість відсутність таких не виключає наявності заборгованості відповідача, яка, в свою чергу, є підставою для нарахування позивачем штрафних санкцій, встановлених договором у вигляд пені.

За розрахунком суду сума пені за наявною заборгованістю відповідача складає 1 534,38 грн., розрахована відповідно до положень вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та положень ч. 6 ст. 232 ГК України у відповідний період, з урахуванням виникнення зобов’язання щодо оплати по сумах, які складають суму боргу по відповідній накладній та за період прострочення, однак стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 1 502,00 грн., заявлена до стягнення позивачем, оскільки суд позбавлений права виходу за межі позовних вимог, а клопотань в порядку ст. 83 ГПК України позивачем не заявлялось.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В свою чергу, з урахуванням рекомендацій, викладених у Листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», сума інфляційних втрат позивача у заявлений ним період складає 1 729,19 грн., стягнення якої судом задовольняється. При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до рекомендацій Верховного Суду України, викладених у зазначеному вище листі, вважається, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без обліку цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця –інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Айленд»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Україна»(03190, м. Київ, просп. Перемоги, б. 84, код 31957802) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Айленд»(02105, м. Київ, просп. Ю.Гагаріна, б. 9, кв. 24, код 31748637) 19 541 (дев’ятнадцять тисяч п’ятсот сорок одну) грн. 32 коп. заборгованості, 1 729 (одну тисячу сімсот двадцять дев’ять) грн. 19 коп. інфляційних втрат, 1 502 (одну тисячу п’ятсот дві) грн. 00 коп. пені, 227 (двісті двадцять сім) грн. 73 коп. державного мита та 232 (двісті тридцять дві) грн. 18 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

Пригунова А.Б.

Дата підписання рішення: 01.09.2011 р.