Рішення № 18161153, 19.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 59/6819.08.11 За позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" ДоЖитлово-будівельного кооперативу "Будівельник-13"

Простягнення 169 054,96 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 представник (дов. № 211 від 30.06.2011 р.)

від відповідачаАлексєєв П.М. представник (голова правління, протокол № 1 від 11.06.2009 р.)

ОСОБА_2 представник (дов. № 64 від 11.07.2011 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-13" про стягнення грошових коштів у розмірі 169 054,96 грн. за надані послуги з водопостачання та водовідведення, а саме: 146 975,66 грн. основного боргу, 13 743,02 грн. інфляційних витрат, 3 728,08 грн. трьох відсотків річних, 4 608,21 грн. - пені, відповідно до договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 8290/4-14 від 14.07.2000 р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" через свого представника ПЕВГ та ЗВ "Водозбут" (правонаступником якого є ПАТ "АК "Київводоканал") (за договором - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-13" (за договором - абонент) укладено договір № 8290/4-14 від 14.07.2000 р. на послуги водопостачання та водовідведення.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65, які були чинними на момент підписання договору та втратили чинність 18.10.2008 р. у зв'язку з тим, що вступили в силу нові Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Міністерством з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р. (далі - Правила користування), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, що виникають за договором.

Так, за період з липня 2009 р. по лютий 2011 р. відповідачу надано позивачем послуг з водопостачання та водовідведення на суму 264 380,65 грн., а відповідачем сплачено 144 961,43 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 146 957,66 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.06.2011 р. порушено провадження у справі № 59/68 та призначено розгляд справи на 29.06.2011 р.

22.06.2011 р. відділом діловодства суду від представника відповідача отримано телеграму про перенесення слухання на пізніший термін.

В судовому засіданні 29.06.2011 р. представник відповідача підтримав клопотання про перенесення слухання справи. Представник позивача не заперечив проти даного клопотання. Клопотання задоволено, в судовому засіданні 29.06.2011 р. оголошено перерву до 13.07.2011 р.

В судовому засіданні 13.07.2011 р. представник відповідача надав, на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, додаткові документи та відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує повністю.

В судовому засіданні 13.07.2011 р. представник відповідача заявив клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою проведення звірки взаєморозрахунків. Клопотання задоволено.

Також, в судовому засіданні 13.07.2011 р. представники сторін надали заяву про продовження строку вирішення спору відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів, то суд задовольнив зазначене клопотання.

В судовому засіданні 13.07.2011 р. оголошена перерва до 17.08.2011 р.

В судовому засіданні 17.08.2011 р. представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи, з метою ознайомлення з письмовими поясненнями відповідача. Клопотання задоволено.

Суд, відповідно до вимог ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 17.08.2011 р. оголосив перерву до 19.08.2011 р.

В судовому засіданні 19.08.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" через свого представника ПЕВГ та ЗВ "Водозбут" (правонаступником якого є ПАТ "АК "Київводоканал") (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Будівельник-13" (абонент) був укладений договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 8290/4-14 від 14.07.2000 р., відповідно до умов якого постачальник зобовязується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва, а абонент зобовязується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 р. за № 165/374 (правила - 1), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Правила - 1 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила 2).

Позивач пояснив суду, що ним належним чином виконані договірні зобовязання за договором № 8290/4-14 від 14.07.2000 р. за період з липня 2009 р. по лютий 2011 р. на суму 264380,65 грн., що підтверджується двосторонніми актами про зняття показань з приладу обліку, платіжними вимогами-дорученнями, розшифровками рахунків із зазначенням тарифів. Однак Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-13" зобовязання щодо оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення виконало частково в сумі 144961,43 грн., у звязку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 146975,66 грн.

За таких обставин ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-13" про стягнення 146975,66 грн. основного боргу, 13743,02 грн. інфляційних нарахувань, 3 728,08 грн. трьох процентів річних та 4 608,21 грн. пені, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 8290/4-14 від 14.07.2000 р.

Відповідач Житлово-будівельний кооператив "Будівельник-13" проти позовних вимог заперечив, вказуючи наступне.

У відповідності до п. 1 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності зазначеним Законом, мали бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року, а договори, що не приведені у відповідність із цим законом у зазначений строк, втрачають чинність.

Вказаний договір не зазнав жодних змін у визначений вказаною нормою строк. Таким чином, договір № 8290/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення між сторонами втратив чинність з 01.01.2006 р.

При цьому, відповідач не погоджується з розрахунком позивача в частині нарахувань за послуги з постачання та відведення стоків холодної питної води, відведення стоків гарячого водопостачання, оскільки позивачем проведено розрахунок з застосуванням не чинних тарифів, а саме позивачем застосовано тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення, встановлені Розпорядженням КМДА № 516 від 29.04.2009 року (за липень та серпень 2009 року), Розпорядженням КМДА № 980 від 31.08.2009 року (з вересня по грудень 2009 року), Розпорядженням КМДА № 1332 від 30.11.2009 року (з січня 2010 року по лютий 2011 року).

А тому розрахунок вартості наданої послуги з холодного водопостачання та водовідведення повинен здійснюватися, виходячи з чинних тарифів, встановлених Розпорядженням КМДА № 1680 від 28.08.2002 року у розмірі 1,476 грн. з ПДВ за 1 куб.м поставленої та відведеної води.

Стосовно відведення стоків гарячого водопостачання, відповідач вважає їх безпідставно завищеними, оскільки в результаті порівняння обсягів теплової енергії, яка пішла на підігрів та обсягів підігрітої води виявляються суттєві розбіжності. Нарахування обсягів цих стічних вод значно перевищують фактично спожитий обсяг.

Відповідач заперечує проти нарахувань за постачання води на потреби гарячого водопостачання (на підігрів) з тих підстав, що технічними умовами та правилами систем обліку та контролю водокористування та водовідведення в містах України, Законом України "Про Питну воду та питне водопостачання" не передбачено подачу питної води для виготовлення гарячої безпосередньо відповідачу, який не має теплового пункту на балансі або в користуванні, лише передає готову послугу з гарячого водопостачання споживачам.

Чинним законодавством не передбачена послуга з постачання води для приготування гарячої. Відсутній і тариф на таку послугу. Відповідач не є виробником послуги, він не створює послугу, а передає по своїм мережам її у готовому вигляді споживачам.

Також, ні під час укладання вказаного вище між відповідачем і позивачем договору, а ні підчас його дії, інших, крім вищеназваного, водопровідних вводів у будинку, який обслуговується відповідачем, не обладнувалося, інші засоби обліку відповідача позивачем не реєструвалися. Додаткові угоди або додатки до договору щодо розширення переліку послуг та присвоєння додаткових абонентських номерів не укладалися.

Тим більш, позивачем заявлено вимогу про стягнення коштів за період, який знаходиться поза межами строку позовної давності.

Так у розрахунку зазначено сальдо станом на 01.03.2008 року у сумі 27556,44 грн., проведено нарахування за березень, квітень та травень 2008 року на загальну суму 5668,04 грн. Враховуючи те, що позов подано у червні 2011 року, то вимога про стягнення вказаних сум (33224,48 грн.) заявлена з пропуском строку позовної давності. Відповідно усі проведені на неї нарахування санкцій за прострочення грошового зобов'язання у сумі 2724,06 грн. є незаконними та заявленими з пропуском строку позовної давності (ст. 266 ЦК України).

Таким чином, відповідач вважає за необхідне заявити до вимоги про стягнення з відповідача суми у розмірі 35948,54 грн. позовну давність.

Таким чином, позов ПАТ "АК "Київводоканал" до ЖБК "Будівельник-13" задоволенню не підлягає, оскільки за спірний період у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість і відповідно відсутні підстави для застосування відповідальності за порушення строків розрахунків.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення відносяться до комунальних послуг.

Статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.

Згідно з п. 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, що затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 2008 р. за № 936/15627, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

У відповідності до п. 3.1.1. договору № 8290/4-14 від 14.07.2000 р., облік поставленої питної води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника. Зняття показників лічильника (-ів) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника.

Згідно п. 3.2. вищезазначеного договору, якщо водолічильники тимчасово знято представником Постачальника, або їх зіпсовано не з вини Абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водо лічильників. У разі тривалості роботи водолічильника менше 2-ох місяців кількість води визначається за період роботи водолічильника не менше 10-днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не провадиться.

Згідно п. 3.3. вищезазначеного договору, якщо водолічильники відсутні, Постачальник визначає інший засіб обліку використаної води, передбачений Правилами.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію визначається за кількістю води, що надходить. із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п.2.1.2 Правил (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 15 Приміток Розпорядження Київської міської державної адміністрації у розрахунках за послуги з водовідведення кількість стічних вод приймається рівною загальній кількості спожитої холодної та гарячої води.

Крім того, слід зазначити, що п. 3.6. договору, Абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані Постачальника вважаються прийнятими Абонентом.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з приводу незгоди з кількістю наданих протягом спірного періоду послуг, а відтак, відповідно до умов Договору вони вважаються прийнятими відповідачем.

З огляду на викладене вище, судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що відведення стоків гарячого водопостачання безпідставно завищені та значно перевищують фактично спожитий обсяг.

Згідно з ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Порядок розрахунків за договором сторони погодили відповідно до розділу 2 договору, зокрема, відповідно до п. 2.2 договору Абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг Абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору.

Згідно п. 3.6 договору Абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством, у пятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи.

У платіжних документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів.

Як вбачається з розрахунку позивача та наданих платіжних документів, за період з липня 2009 р. по лютий 2011 р. позивачем застосовувалися наступні тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення:

-з липня 2009 р. по серпень 2009 р. розпорядження КМДА від 29.04.2009 р. № 516 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення";

-з вересня 2009 р. по грудень 2009 р. - розпорядження КМДА від 31.08.2009 р. № 980 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення";

-з січня 2010 р. по лютий 2011 р. - розпорядження КМДА від 30.11.2009 р. № 1332 "Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для населення", Постанова №58 Національної комісії регулювання енергетики України від 20.01.2011 р.

Доводи відповідача щодо чинності тарифів, на підставі яких позивачем визначено вартість наданих за договором послуг є необґрунтованими та не приймаються судом до уваги з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 3.10.1992 р. № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

З часу запровадження обов'язкової державної реєстрації нормативно-правових актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, акти органів місцевого самоврядування, видані в межах своєї компетенції, а саме розпорядження Київської міської державної адміністрації видані як акти виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації в органах юстиції не підлягають.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово - комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, згідно підпункту 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, разом з тим пунктом 2 розділу VII "Прикінцевих положень" Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" зазначено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві, а рішенням Київської міської ради від 11.03.99 №161/262 "Про виконавчий орган Київської міської ради" такий виконавчий орган створено, а саме виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію).

Таким чином з часу формування Київською міською радою власного виконавчого органу на базі міської державної адміністрації в м. Києві виконавчі функції органів місцевої виконавчої влади, здійснює Київська міська державна адміністрація. При виданні розпоряджень щодо зміни тарифів на житлово-комунальні послуги Київська міська державна адміністрація діяла як виконавчий орган Київської міської ради, оскільки статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачає встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади. Правомірність таких дій КМДА підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. №21-рп/2003 справа № 1-45/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", яким визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вищенаведених нормативно-правових актів України, повноваження щодо встановлення тарифів з оплати комунальних послуг водопостачання та водовідведення належить органам місцевого самоврядування, а саме їх виконавчим органам, а самі тарифи визначаються без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами їх розмірів та термінів введення.

Згідно п. 3. статті 23 Господарського кодексу України правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

Таким чином затверджено презумпцію законності актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Як слідує з матеріалів справи позивачем відповідачу надано послуг з водопостачання та водовідведення на загальну суму 264 380,65 грн. З врахуванням знижки, перерахунку та сплачених відповідачем коштів сума основного боргу відповідача становить 146 975,66 грн., з яких:

- борг за послуги по коду 2-792 (постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної так і гарячої води) становить суму 59 866,25 грн.;

- борг за послуги по коду 2-50792 (постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води) становить суму 87 109,41 грн.

Факт надання послуг на зазначену суму підтверджується доданими до матеріалів справи маршрутними картами/актами зняття показань з приладів обліку.

Пунктом 3.13 Правил-2 визначено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами на балансі відповідача не знаходиться теплових пунктів (котелень).

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства відповідач не має обовязку оплачувати питну воду, яка використовується для приготування гарячої води.

Крім того, Правилами-2 (п. 2.1), як і Законом України "Про житлово-комунальні послуги", передбачено договірне формування відносин між Водоканалом та абонентом.

Позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 статті 175 ГК України).

Відповідно до статей 901, 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З наведеного вище вбачається, що умовами Договору не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.

Відповідно до статей 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, законом не визначено такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".

Спірний Договір на послуги водопостачання та водовідведення укладений позивачем з відповідачем на постачання питної води, тобто холодної води. Належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, на підтвердження укладення з відповідачем договорів на постачання води, що йде на підігрів позивачем не надано.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу, який виник внаслідок нарахування позивачем плати за послуги постачання холодної води для виготовлення гарячої води (код 2-50792) в розмірі 87 109,41 грн., задоволенню не підлягають як безпідставні.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача боргу за постачання питної холодної води та прийняття стоків як холодної, так і гарячої води (код 2-792) за період з липня 2009 р. по лютий 2011 р. слід зазначити наступне.

Пунктом 3.1 Правил-2 визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Пунктом 5.1 Правил-2 облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Як слідує з розрахунку позивача, частину з заявленої до стягнення суми по коду 2-792 становлять кошти, нараховані за прийняття стоків гарячої води (в розрахунку зазначені як: "питна вода що йде не підігрів (стоки)").

Враховуючи, що умови Договору регулюють правовідносини з прийняття позивачем від відповідача каналізаційних стоків, нарахування позивачем відповідачу коштів за прийняття стоків гарячої води є цілком правомірним.

Як слідує з розрахунку позивача за період з липня 2009 р. по лютий 2011 р., ним надано послуг з водопостачання та водовідведення "холодна вода" та водовідведення "питна вода що йде не підігрів (стоки)" в розмірі 190 422,80 грн.

Факт надання послуг в зазначеному обсязі підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з особового рахунку відповідача, актами зняття показань з приладів обліку, тощо.

Як вбачається з пояснень представника відповідача, ЖБК "Будівельник 13" не визнає послугу "водопостачання питної води, що йде на підігрів", а тому кошти за дану послугу ніколи не сплачував, та зазначає, що 13 000 грн., які зараховані позивачем по коду 2-50792, сплатив за послугу водопостачання холодної води.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що кошти в сумі 13 000 грн., сплачені відповідачем, та зараховані позивачем як за послугу "водопостачання питної води, що йде на підігрів" по коду 2-50792, слід віднести в рахунок сплати відповідачем боргу за послугу за кодом 2-792.

Тому, як слідує з матеріалів справи, відповідач за отримані протягом спірного періоду послуги з водопостачання холодної води та водовідведення як холодної так гарячої води перерахував відповідачеві 143 484,44 грн., з яких 130 484,44 грн. сплачені за кодом 2-792, 13000 грн. сплачені за кодом 2-50792.

Заперечення відповідача щодо втрати чинності договору № 8290/4-14 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до п. 1 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про житлово-комунальні послуги", не приймаються судом до уваги, оскільки в судовому засіданні представник відповідача зазначив, що ним послуги з холодного водопостачання та водовідведення, відповідно до зазначеного договору отримувалися, оплата за надані послуги проводилась, а тому даний договір ними визнається.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення основного боргу з врахуванням зробленого позивачем перерахунку за холодне водопостачання та водовідведення, як холодної так і гарячої води, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобовязань, то позов ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" по стягнення з ЖБК "Будівельник-13" основного боргу за договором № 8290/4-14 від 14.07.2000 р. судом задовольняється частково, в розмірі 46866,25 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача 13 743,02 грн. інфляційних втрат, 3 728,08 грн. - 3% річних за прострочення грошового зобов'язання, 4 608,21 грн. пені.

Відповідно до п. 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасного внесення плати за використану питну воду за спірний період в розмірі 59 866,25 грн., а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобовязання.

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно статті 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Умовами пункту 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням встановлених судом обставин щодо розміру заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем зобовязання, стану виконання відповідачем цього зобовязання, розміру прострочених сум, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в розмірі 1 956,79 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Таким чином, розмір збитків від зміни індексу інфляції становить 5 961,94 грн. та 3% річних становить 1 674,21 грн., які й підлягають задоволенню.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 7781,08 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 2080,97 грн. та пені в сумі 2 642,41 грн. задоволенню не підлягають, оскільки нараховані безпідставно.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, повязані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційного розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Будівельник-13" (02068, м. Київ, вул. Княжий затон, 3-5-7, р/р 26007301275194 в Харківському від ПІБ м. Києва, МФО 322205, ЄДРПОУ 22882940) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) 46 866 (сорок шість тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 25 коп. - сума основного боргу, 5 961 (пять тисяч девятсот шістдесят одна) грн. 94 коп. - сума інфляційних нарахувань, 1 674 (одна тисяча шістсот сорок сім) грн. 21 коп. - три відсотки річних, 1 956 (одна тисяча девятсот пятдесят шість) грн. 79 коп. - пеня, 564 (пятсот шістдесят чотири) грн. 59 коп. - державного мита та 77 (сімдесят сім) грн. 88 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяЮ.В. Картавцева

Дата складання

повного рішення: 26.08.2011 р.