Постанова № 18158847, 01.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2011 р. м. КиївК-20176/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. головуючий,

Кобилянського М.Г.,

Стародуба О.П.,

Тракало В.В.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 серпня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в Хмельницькій області про стягнення грошової компенсації вартості невиданого службового обмундирування,

в с т а н о в и л а :

У березні 2007 року ОСОБА_1. звернулася в суд з адміністративним позовом, в якому зазначала, що працює суддею Нетішинського міського суду Хмельницької області та має право на забезпечення безкоштовним службовим обмундируванням, яке протягом 2000-2006 років не отримувала.

Виходячи з норм забезпечення службовим обмундируванням та терміну носіння, просила стягнути на її користь вартість невиданого обмундирування на суму 18903 грн.

Постановою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 серпня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства фінансів України в грошову компенсацію за невидане службове обмундирування за період з 20 березня 2002 року по 04 вересня 2003 року в сумі 2669 грн., списавши ці кошти з розрахункового рахунку 35133300101 Головного управління Державного казначейства України, МФО 30001, код 20055032 ОПЕРУ Національного банку України, м. Київ.

У касаційних скаргах, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, Державна судова адміністрація України ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що вимоги про виплату грошової компенсації вартості службового обмундирування в період часу з 20 березня 2002 року по 04 вересня 2003 року є безпідставними і не можуть бути задоволені, оскільки законом, який регулював даний вид правовідносин у відповідний період часу це не передбачалося, таке право у позивача виникло після 04 вересня 2003 року. Також поновлюючи пропущений строк звернення до суду в порушення статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України суди не вказали з яких саме поважних причин позивач його пропустила.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. працює суддею з 22 червня 1987 року, зокрема з 11 грудня 1995 року суддею Нетішинського міського суду Хмельницької області.

У період з 20 березня 2002 року по 04 вересня 2003 року службове обмундирування позивачу не видавалося і грошова компенсація замість нього не виплачувалася. Загальна вартість невиданого службового обмундирування становить 2669 грн.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право позивача на службове обмундирування або грошову компенсацію його вартості не може ставитися у залежність від бюджетних асигнувань. Посилаючись на пункти 1.2 та 2.10 Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 квітня 1994 року № 16/5, суд виходив з того, що службове обмундирування видається суддям безкоштовно згідно з нормами забезпечення, а за одяг, який не видано за нормами забезпечення суддям виплачується грошова компенсація. Оскільки зазначене Положення діяло в період з 20 березня 2002 року по 04 вересня 2003 року, то і позовні вимоги підлягають задоволенню за цей період.

Строк звернення до суду поновлено, виходячи з пояснень позивачки, яка вважала, що спір відсутній і питання видачі службового обмундирування чи виплати компенсації замість нього має вирішуватися в добровільному порядку.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частини дванадцятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», в редакції, що була чинною до 11 березня 2000 року, судді забезпечувалися безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначалися Урядом України.

На виконання вказаних вимог Закону Кабінетом Міністрів України було затверджено постанову від 19 березня 1994 року №177 «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України».

Наказом Міністерства юстиції України від 22 квітня 1994 року № 16/5 затверджено Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, пунктом 2.10 якого було передбачено, що за одяг, який не виданий, згідно з нормами забезпечення з причин незалежних від Верховного Суду України, Вищого Арбітражного Суду України, Міністерства юстиції України, суддям виплачується грошова компенсація вартості даного одягу і згідно із нормами зараховується у термін його носіння. Для оформлення компенсаційних виплат подається заява судді на ім'я голови Верховного Суду України, Вищого Арбітражного Суду України, обласного (міського) суду, арбітражного суду, Міністра юстиції Республіки Крим, начальника управління юстиції.

Виплата грошової компенсації проводилася бухгалтеріями Верховного Суду України, Вищого Арбітражного Суду України, обласного, Київського, Севастопольського міського суду, арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя, Міністерства юстиції Республіки Крим, управлінь юстиції обласних, Київського, Севастопольського міських держадміністрацій.

11 березня 2000 року набув чинності Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17 лютого 2000 року, пунктом 1 статті першої якого перше речення частини 12 статті 44 Закону України «Про статус суддів»виключено.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 пункт 1 статті 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»визнано неконституційними.

13 березня 2003 року Міністерством юстиції України прийнято наказ №19/5 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Мін'юсту України від 22 квітня 1994 року №16/5».

З 04 вересня 2003 року постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №177 «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України»втратила чинність на підставі постанови Уряду від 04 вересня 2003 року №1393 «Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції».

Тобто, забезпечення службовим обмундируванням суддів або виплата грошової компенсація за невикористане службове обмундирування була передбачено законодавством в період з 1996 року по 11 березня 2000 року та з 20 березня 2002 року по 13 березня 2003 року.

До 01 червня 2002 року відповідно до статті 19 Закону УРСР «Про судоустрій України»від 05 червня 1981 року організаційне забезпечення діяльності судів при суворому додержанні принципу їх незалежності та підкорення лише законові здійснювалося Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими управліннями юстиції, якщо інше не передбачено законом.

Вказаною статтею Закону було встановлено, що зазначені органи організують матеріально-технічне забезпечення апеляційних та місцевих судів, якщо інше не передбачено законом, створюють належні умови для належного функціонування судів і діяльності суддів.

З 01 червня 2002 року вказаний Закон втратив чинність у звязку з набранням чинності Закону України «Про судоустрій України»від 07 лютого 2002 року.

Пунктом 20 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про судоустрій України»було визначено, що державна судова адміністрація утворюється згідно з цим Законом до 1 січня 2003 року. До утворення державної судової адміністрації зберігається існуючий порядок організаційного забезпечення та фінансування діяльності судів.

До 01 січня 2003 року фінансування і матеріально-технічне забезпечення місцевих та апеляційних судів здійснюються в обсязі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2002 рік».

Тобто, матеріально-технічне забезпечення судів, в тому числі і забезпечення суддів службовим обмундируванням у період до 01 січня 2003 року здійснювали Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції, після 01 січня 2003 року - Державна судова адміністрація України.

Державна судова адміністрація України не є правонаступником вказаних державних органів та не може нести відповідальність по зобовязаннях, що виникли до 01 січня 2003 року, щодо заборгованості по виплаті компенсації за невикористане службове обмундирування.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №177 «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України», яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04 вересня 2003 року №1393 «Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції», Міністерство фінансів України повинно було передбачати, починаючи з 1994 року, виділення бюджетних асигнувань для забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України.

Отже, на час виникнення спірних відносин на Міністерство фінансів України було покладено обовязок здійснювати належне фінансування судів, зокрема, забезпечення суддів службовим обмундируванням, мантією і знаком судді України.

Державне казначейство України утворено при Міністерстві фінансів України Указом Президента України від 27 квітня 1995 року №335/95 «Про Державне казначейство України»утворено з метою забезпечення ефективного управління коштами Державного бюджету України.

Пунктом 2 зазначеного Указу визначено, що основними завданнями Державного казначейства України є, зокрема, організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю за цим; управління наявними коштами Державного бюджету України, фінансування видатків Державного бюджету України.

Оскільки Міністерство фінансів України не виконало обовязок по належному фінансуванню судів, то суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про порушення прав судді на забезпечення службовим обмундируванням.

Однак, відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України було встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України та Головне управління юстиції у Хмельницькій області у своїх запереченнях заявляли клопотання про відмову у задоволені позову у звязку з пропуском строку звернення до суду.

Районним судом поновлено процесуальний строк без наведення поважних причин його пропуску та належного обґрунтування такого поновлення.

Суд апеляційної інстанції на це не звернув увагу та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Звертаючись у березні 2007 року до суду з позовними вимогами за 2000-2003 роки, позивач не зазначила доводи, що вказують на перешкоди для своєчасного звернення до суду в межах строків, встановлених процесуальними законами. Сподівання на врегулювання питання щодо видачі службового обмундирування чи виплати компенсації замість нього в добровільному порядку після внесення змін у законодавство, якими скасовані такі зобовязання перед суддями, колегія суддів не може визнати поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Інші підстави пропуску строку судами не встановлені.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, то відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення.

Керуючись статтями 160, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 серпня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді:С.Є. Амєлін

М.Г. Кобилянський

О.П. Стародуб

В.В. Тракало

В.В. Юрченко