Постанова № 18142019, 07.07.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 липня 2011 року11:15 № 2а-6186/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Костенка Д.А. та Кротюка О.В., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом ОСОБА_1 до Треті особиМіністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в особі Комісії з проведення реорганізації Міністр екології та природних ресурсів України Злочевський М.В.,

Голова Комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища України Макаренко І.Д. провизнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобовязання надати відпустку У судовому засіданні 7 липня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови. О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

ОСОБА_1 (надалі також «Позивач») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України (надалі також «Відповідач 1»), Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в особі Комісії з проведення реорганізації (надалі також «Відповідач 2»), за участю Міністра екології та природних ресурсів України Злочевського М.В. (надалі також «Третя особа 1»), Голови Комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища України Макаренко І.Д. (надалі також «Третя особа 2»), та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 194-о від 12 квітня 2011 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту стратегічного планування; поновити ОСОБА_1 з 12 квітня 2011 року на попередній займаній посаді; стягнути з Міністерства екології та природних ресурсів України (Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 квітня 2011 року до дня поновлення на роботі; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді і стягнення місячної середньої заробітної плати; зобовязати Міністерство екології та природних ресурсів України прийняти рішення в порядку Закону України «Про відпустки»про надання ОСОБА_1 чергової оплачуваної щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів за період з 28.10.2009 по 27.10.2010 та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за 2010 рік тривалістю 15 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати згідно заяви ОСОБА_1 від 21 березня 2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення Позивача з посади директора Департаменту стратегічного планування відбулося з порушенням вимог чинного законодавства України про працю.

Як зазначив в судовому засіданні Позивач, підписуючи наказ про звільнення, голова Комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища України І. Макаренко перевищив свої повноваження та порушив статтю 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади».

Крім того, Позивач посилався на те, що звільнення його з посади відбулося з порушенням процедури звільнення працівника, оскільки всі дії, які передували процедурі звільнення, було вчинено з грубим порушенням законодавства про працю.

Представник Відповідача 1 Міністерства екології та природних ресурсів України, в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача 1 було зазначено про те, що ОСОБА_1 не працював у Міністерстві екології та природних ресурсів України, яке було зареєстровано як юридичну особу 16 лютого 2011 року у Соломянській районній в місті Києві державній адміністрації за номером запису 10731350000020342 та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 37552996.

Крім того, представник Відповідача 1 посилався на те, що у трудовій книжці Позивача Міністерство екології та природних ресурсів не зазначено як місце його роботи, а тимчасовий штатний розпис даного міністерства не передбачає такої посади як директор Департаменту стратегічного планування та взагалі не містить такого департаменту.

За таких обставин, враховуючи те, що Позивач не перебував у трудових відносинах з Міністерством екології та природних ресурсів України, а також те, що Міністерство охорони навколишнього природного середовища України станом на час розгляду даної справи знаходиться в стані припинення і запис про припинення юридичної особи до ЄДРПОУ не внесено, представник Відповідача 1 наголосив на відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства екології та природних ресурсів України.

Представник Відповідача 2 Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в особі Комісії з проведення реорганізації, проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Додатково представник Відповідача 2 зауважив, що Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2010 року у справі № 2а-2395/09/2670 встановлено новий строк подання звіту Міністерством охорони навколишнього природного середовища України про виконання постанови суду від 24 грудня 2009 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та зобовязання прийняти рішення про надання відпустки та стягнення середнього заробітку, зобовязавши Міністерство охорони навколишнього природного середовища України подати такий звіт у місячний строк з дня набрання ухвалою законної сили; накладено на Злочевського Миколу Владиславовича як Міністра охорони навколишнього природного середовища України та з 9 грудня 2010 року Міністра екології та природних ресурсів штраф у розмірі 100 мінімальних заробітних плат, а саме 92200,00 грн. На виконання рішення суду, наказом Мінекології від 17 січня 2011 року № 6-о Позивача було поновлено на посаді директора Департаментиу стратегічного планування Міністерства охорони природного середовища України. Заробітну плату ОСОБА_1 отримував у Міністерстві охорони природного середовища України.

Представник Відповідача 2 також зазначив, що при звільненні Позивача із займаної ним посади Відповідачем 2 було повністю дотримано процедури звільнення, оскільки у встановлений чинним законодавством строк попереджено Позивача про наступне вивільнення та запропоновано йому іншу посаду, від якої ОСОБА_1 відмовився. Відтак, після закінчення двомісячного строку після попередження, ОСОБА_1 було звільнено з посади.

На думку представника Відповідача 2, підписуючи наказ про звільнення Позивача з посади, Голова з комісії з проведення реорганізації міністерства заступник міністра І.Д. Макаренко, діяв виключно в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Крім того, представник Відповідача 2 покликався на відсутність правових підстав для надання ОСОБА_1 відпустки, яку він просив надати у заяві від 21 березня 2011 року, оскільки це б суперечило вимогам статті 10 Закону України «Про відпустки».

Треті особи Міністр екології та природних ресурсів України Злочевський М.В. та Голова Комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища України Макаренко І.Д., явку уповноважених представників до суду не забезпечили, письмового відношення до заявлених позовних вимог суду не надали, про дату та час судових засідань повідомлені належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення Позивача, представників відповідачів, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Пунктом 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12 квітня 2011 року № 194-о «Про звільнення ОСОБА_1.»(за підписом Голови Комісії з проведення реорганізації міністерства, заступника Міністра І.Макаренко) (надалі також «Наказ № 194-о від 12 квітня 2011 року») звільнено ОСОБА_1 з 12 квітня 2011 року з посади директора Департаменту стратегічного планування у звязку зі змінами в організації виробництва і праці за п. 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати; доручено Департаменту економіки та фінансів виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за робочий період з 28.10.2009 по 27.10.2010, за 14 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за робочий період з 28.10.2010 по 12.04.2011 та за 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за 2010 рік.

Вищевказаний наказ про звільнення Позивач вважає незаконними та просить поновити його на попередньо займаній посаді.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є, зокрема, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування Наказу № 194-о від 12 квітня 2011 року, як рішення субєкта владних повноважень у правовідносинах публічної служби, та поновлення ОСОБА_1 на попередній займаній посаді.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) оскаржуваного рішення Відповідача з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що субєкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що субєкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що субєкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Для цілей даної справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступні організаційні питання, повязані з проведенням адміністративної реформи в Україні.

Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010«Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»утворено, зокрема, Міністерство екології та природних ресурсів України, Державну екологічну інспекцію України, Державну службу геології та надр України, реорганізувавши Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Міністерство екології та природних ресурсів України було зареєстровано Соломянською районною в місті Києві державною адміністрацією як юридичну особу 16 лютого 2011 року та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи 37552996 (Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 377588).

Згідно з Витягом з ЄДРПОУ (а.с. 64) станом на 17 березня 2011 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища України перебувало в стані припинення юридичної особи.

Як підтверджується поясненнями представників Відповідачів 1 та 2 та не заперечувалося Позивачем, станом на час розгляду справи Міністерство охорони навколишнього природного середовища України перебуває в стані припинення юридичної особи.

Відповідно до частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Доказів на підтвердження того, що станом на час розгляду справи до ЄДРПОУ внесено запис про припинення юридичної особи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Суду не надано, і Судом не встановлено.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що станом на час розгляду даної адміністративної справи Міністерство охорони навколишнього природного середовища України є юридичною особою, яка перебуває у стані припинення.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2010 року № 2219-р «Про утворення комісій з проведення реорганізації та ліквідації деяких центральних органів виконавчої влади»утворено, зокрема, комісії з проведення реорганізації центральних органів виконавчої влади на чолі з першими заступниками (заступниками) керівників таких органів за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1).

Згідно з Додатком 1 до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2010 року № 2219-р«Перелік центральних органів виконавчої влади, в яких утворюються комісії з проведення їх реорганізації»головою комісії з проведення реорганізації Мінприроди призначено заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища Макаренка Івана Дмитровича.

Таким чином, враховуючи вимоги Цивільного кодексу України щодо порядку припинення юридичної особи, колегія суддів звертає увагу на те, що саме до комісії з проведення реорганізації центрального органу виконавчої влади (зокрема, Мінприроди) переходять повноваження щодо управління справами такого центрального органу виконавчої влади, зокрема, в частині що стосується забезпечення здійснення заходів, повязаних з реорганізацію, з наділенням її голови відповідним обсягом повноважень, в тому числі із підписанням документів.

Відтак, вищевказані повноваження, в тому числі повноваження підписувати документи Мінприроди, перейшли до голови комісії з проведення реорганізації Мінприроди заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища Макаренка Івана Дмитровича.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 2а-2395/09/2670 від 24 грудня 2009 року, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 617-о від 02.09.2008 р. про попередження ОСОБА_1 про неповну службову відповідність із внесеними змінами згідно наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 374-о від 24 червня 2009 року; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 442-о від 13.07.2009 року про звільнення ОСОБА_1; поновлено ОСОБА_1 з 13.07.09 на попередній займаній посаді; допущено до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на попередній займаній посаді; зобовязано Міністерство охорони навколишнього природного середовища України прийняти рішення в порядку Закону України «Про відпустки» про надання ОСОБА_1 чергової оплачуваної та додаткової відпустки за 2009 рік згідно його заяви від 10.07.2009р. та виплати допомоги на оздоровлення та на вирішення матеріально-побутових питань в порядку Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. № 268; відмовлено в іншій частині вимог.

Таким чином, станом на час поновлення ОСОБА_1 на посаді 17 січня 2011 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища України не було припинено як юридична особа, а всі повноваження даного органу перейшли до комісії з проведення реорганізації Мінприроди (а, зокрема, голови комісії заступника Міністра охорони навколишнього природного середовища Макаренка Івана Дмитровича).

В той же час, як встановлено Судом, ОСОБА_1 було поновлено на по посаді директора Департаменту стратегічного планування Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Міністром екології та природних ресурсів М. Злочевським.

Міністерство екології та природних ресурсів є самостійною юридичною особою, а Міністр екології та природних ресурсів М. Злочевський не є головою комісії з реорганізації Мінприроди.

Водночас, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на те, що, виходячи із закріпленого Кодексом адміністративного судочинства України принципу офіційності, згідно якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, питання дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні процедури поновлення ОСОБА_1 на посаді (на виконання вищевказаного судового рішення, яке набрало законної сили), не є предметом розгляду в даній справі.

В ході розгляду справи представником Відповідача 1 надано Довідку від 2 червня 2011 року № 165/06/3-16, з якої вбачається, що ОСОБА_1 не працював у Міністерстві екології та природних ресурсів України.

Відповідно до запису у трудовій книжці (сторінки 44-47) ОСОБА_1 (оригінал якої оглянуто в судовому засіданні, а належним чином завірена копія міститься в матеріалах справи), ОСОБА_1 обіймав посаду в Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України.

Відтак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що дії Міністерства екології та природних ресурсів України, повязані з виконанням Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва № 2а-2395/09/2670 від 24 грудня 2009 року, не є предметом розгляду в даній адміністративній справі, однак їх правовий аналіз має значення для вірної кваліфікації змісту спірних правовідносин публічної служби.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці закріплено Кодексом законів про працю України.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Як випливає зі змісту оскаржуваного Наказу № 194-о від 12 квітня 2011 року, підставою звільнення ОСОБА_1 з посади є:

- зміни в організації виробництва і праці (п. 1 ст. 40 КЗпП України);

- наказ Мінприроди від 31.01.2011 р. № 35-о;

- повідомлення від 31.01.2011 р.

- акт про відмову від запропонованої посади від 12 квітня 2011 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 Кодексу законів про працю України).

Порядок вивільнення працівників визначено статтею 49-2 Кодексу законів про працю України.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.

Відтак, колегія суддів також звертає увагу на те, що імперативно визначений порядок вивільнення працівників, закріплений статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем:

- строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (частина 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України);

- врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (частина 2 статті 49-2 Кодексу законів про працю України);

- пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України).

- доведення до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України).

Як підтверджується матеріалами справи, Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 35-о від 31 січня 2011 року «Про попередження ОСОБА_1» доручено Департаменту забезпечення діяльності Міністра та кадрової роботи (Власова Г.І.) персонально попередити ОСОБА_1 директора Департаменту стратегічного планування Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, про наступне вивільнення у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Підставою попередження в даному наказі зазначено:

- Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»;

- реорганізацію Міністерства охорони навколишнього природного середовища України;

- скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання.

Про ознайомлення ОСОБА_1 з вищевказаним наказом 31 січня 2011 року свідчить його особистий підпис на даному наказі з коментарем «Наказ не відповідає чинному законодавству».

Таким чином, як підтверджується вищевикладеним, рішення про попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення було прийнято Міністерством екології та природних ресурсів України, яке не було роботодавцем Позивача, що, в свою чергу, не відповідає вимогам чинного законодавства про працю.

Суд повторно акцентує особливу увагу на тому, що Мінприроди, в якому було поновлено Позивача, станом на час попередження Позивача, не було припинене як юридичну особу, а всі повноваження, в тому числі в трудових правовідносинах, перейшли до Комісії з реорганізації Мінприроди.

А 31 січня 2011 року Заступником Міністра І. Макаренком ОСОБА_1 було повідомлено про те, що у звязку із введенням в дію нової структури центрального апарату Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, затвердженої наказом Мінприроди від 22 липня 2010 року № 289, і штатного розпису, затвердженого наказом Мінприроди від 20 серпня 2010 року № 346, здійснюються заходи щодо працевлаштування працівників відповідно до нового штатного розпису. Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 запропоновано посаду головного спеціаліста відділу регіональної політики та цільових економічних програм Управління екологічної політики та стратегічного планування (посада тимчасова на період відсутності основного працівника ОСОБА_9, яка знаходиться у відпустці для догляду за дитиною). Про прийняте рішення ОСОБА_1 необхідно було проінформувати відділ кадрового забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Міністра та кадрової роботи у термін до 31 березня 2011 року включно. Крім того, ОСОБА_1повідомлно, що разі відмови від запропонованої посадив він підлягає звільненню за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Про ознайомлення ОСОБА_1 з вищевказаною інформацією 31 січня 2011 року свідчить його особистий підпис у відповідній графі повідомлення з коментарем «Зазначена пропозиція порушує вимоги чинного законодавства України».

Згідно Акту від 11 квітня 2011 року, складеного та підписаного працівниками відділу кадрового забезпечення Департаменту забезпечення діяльності Міністра та кадрової роботи, «11 квітня 2011 року після виходу з відпустки до каб. 425 був запрошений ОСОБА_1 (поновлений за рішенням суду на посаді директора Департаменту стратегічного планування) для надання остаточного рішення щодо запропонованої посади, зазначеної у Повідомленні від 31.01.2001 … ОСОБА_1 у Повідомленні від 31.01.2011 відмовився зробити запис про згоду або відмову стосовно запропонованої посади, про що і складено даний акт».

Відповідно до Акту про відмову ОСОБА_1 від запропонованої посади від 12 квітня 2011 року, складеного та підписаного ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_12, «ОСОБА_1 директор департаменту стратегічного планування 12 квітня 2011 року усно висловив відмову від запропонованої йому посади … та відмовився власноруч зробити запис про прийняте рішення у Повідомленні про запропоновану посаду, яке отримав 31.01.2011».

Актом про вчинення дій, повязаних із звільненням з посади ОСОБА_1 від 12 квітня 2011 року, було засвідчено, що «12 квітня 2011 року ОСОБА_1 … ознайомився з наказом міністерства від 12.04.2011 № 194-о про звільнення його із займаної посади у звязку із змінами в організації виробництва і праці за п.1 ст.40 КЗпП України та отримав копію цього наказу; отримав свою трудову книжку; розписався у своїй особовій справі та відмовився від отримання нарахованих йому грошових коштів (повного розрахунку у звязку із звільненням з посади) і відповідно відмовився власноруч поставити підпис у Відомості на виплату грошей».

Системно проаналізувавши вищевикладені обставини на відповідність їх вимогам чинного законодавства, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, рішення про попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення було прийнято Міністерством екології та природних ресурсів України, однак, як вже було зазначено, Міністерство екології та природних ресурсів України не було роботодавцем Позивача, а тому таке рішення про попередження не має юридичного значення, і не може вважатися таким, що має відповідні правові наслідки.

Доказів на підтвердження того, що рішення про попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення приймалося уповноваженою на те посадовою особою головою комісії з реорганізації Мінприроди (з яким Позивач перебував у трудових відносинах) І. Макаренком Суду надано не було.

Крім того, як підтверджується змістом Повідомлення від 31 січня 2011 року, іншу роботу (посаду головного спеціаліста відділу регіональної політики та цільових економічних програм Управління екологічної політики та стратегічного планування) ОСОБА_1 було запропоновано Заступником Міністра І. Макаренком.

Суд звертає увагу на те, що І.Макаренко, який на даний час є заступником Міністра екології та природних ресурсів (інформація з офіційного веб-сайту міністерства http://www.menr.gov.ua/ministry/show) пропонував ОСОБА_1 іншу роботу не як голова комісії з реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (оскільки відповідне формулювання відсутнє в повідомленні), а як заступник Міністра екології та природних ресурсів.

В той же час, як вже було зазначено Судом, Міністерство екології та природних ресурсів не було роботодавцем Позивача, а тому не могло вчиняти дій щодо пропонування іншої посади.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що зазначені в Наказі Міністерства екології та природних ресурсів України № 35-о від 31 січня 2011 року «Про попередження ОСОБА_1»підстави попередження (Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»; реорганізація Міністерства охорони навколишнього природного середовища України; скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання) є відмінними від зазначених в Повідомленні від 31 січня 2011 року підстав (введення в дію нової структури центрального апарату Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, затвердженої наказом Мінприроди від 22 липня 2010 року № 289, і штатного розпису, затвердженого наказом Мінприроди від 20 серпня 2010 року № 346), що суперечить вимогам чинного трудового законодавства України.

За таких обставин, проаналізувавши обставини спірних правовідносин, вимоги чинного законодавства України, враховуючи висновок Суду про те, що роботодавцем ОСОБА_1 було Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (повноваження якого, в тому числі, в сфері трудових правовідносин з колишніми працівниками, виконання судових рішень, станом на час розгляду справи перейшли до Комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Суд дійшов висновку про те, що Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, в особі Комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, було порушено процедуру звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту стратегічних досліджень на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, оскільки:

- не було попереджено у встановленому законом порядку про наступне вивільнення ОСОБА_1 з посади (оскільки за висновком Суду Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України № 35-о від 31 січня 2011 року «Про попередження ОСОБА_1»не може вважатися належним попередженням, так як його прийнято не уповноваженим субєктом);

- не було запропоновано іншої роботи оскільки за висновком Суду Повідомлення від 31 січня 2011 року зроблено не головою комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, заступником Міністра охорони навколишнього природного середовища України Макаренком І.Д., а заступником Міністра екології та природних ресурсів І. Макаренком, який не є уповноваженим субєктом).

Інших документів, які б підтверджували дотримання Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, в особі Комісії з проведення реорганізації, процедури звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпП суду надано не було.

В той же час, Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12 квітня 2011 року № 194-о «Про звільнення ОСОБА_1», зокрема, звільнено ОСОБА_1 з 12 квітня 2011 року з посади директора Департаменту стратегічного планування у звязку зі змінами в організації виробництва і праці за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Як зазначено в даному наказі, підставами звільнення є:

- наказ Мінприроди від 31 січня 2011 року № 35-о;

- повідомлення від 31 січня 2011 року;

- акт про відмову від запропонованої посади від 12 квітня 2011 року.

Однак, як встановлено Судом, наказ Мінприроди від 31 січня 2011 року № 35-о та повідомлення від 31 січня 2011 року не можуть вважатися належними документами, які б підтверджували дотримання процедури звільнення Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, в особі Комісії з проведення реорганізації, ОСОБА_1 із займаної посади.

Відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»«розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи».

Таким чином, при звільненні ОСОБА_1 з посади Відповідач 2 діяв з порушенням імперативних вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку про те, що Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 194-о від 12 квітня 2011 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту стратегічного планування прийнято з порушенням процедури звільнення, а, відтак, вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, сукупність зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів дають суду підстави вважати, що оскаржуваний наказ про звільнення Позивача з посади прийнято субєктом владних повноважень не на підставі та не у спосіб, що визначений чинним законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи висновок суду про незаконність Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 194-о від 12 квітня 2011 року про звільнення ОСОБА_1, Суд, враховуючи вимоги частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, приходить до висновку про необхідність зобовязання Відповідача 2 поновити Позивача на посаді директора Департаменту стратегічного планування (на попередній займаній посаді) з 12 квітня 2011 року, допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

Крім того, враховуючи встановлений Судом факт незаконності звільнення Позивача із займаної посади, Суд приходить до висновку про те, що період часу з 12 квітня 2011 року (день звільнення) та до моменту поновлення на посаді є періодом вимушеного прогулу Позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного трудового законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньомісячного заробітку на день звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Згідно з пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» «судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. 21 КЗпП належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір».

Враховуючи вищезазначене, Окружний адміністративний суд міста Києва, не зазначаючи конкретної суми (яку повинен визначити фінансовий відділ Відповідача 2), зобовязує Відповідача 2 здійснити відповідні розрахунки з Позивачем.

Стосовно позовної вимоги про зобовязання Міністерство екології та природних ресурсів України прийняти рішення в порядку Закону України «Про відпустки»про надання ОСОБА_1 чергової оплачуваної щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів за період з 28.10.2009 по 27.10.2010 та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за 2010 рік тривалістю 15 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати згідно заяви ОСОБА_1 від 21 березня 2011 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено Судом, із заявою про надання чергової оплачуваної щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів за період з 28.10.2009 по 27.10.2010 та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за 2010 рік тривалістю 15 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати згідно заяви ОСОБА_1 від 21 березня 2011 року, ОСОБА_1 звертався до Міністра екології та природних ресурсів України Злочевського М.В.

В той же час, як вже було зазначено Судом, Позивач не перебував у трудових правовідносинах з Міністерством екології та природних ресурсів України, а тому у Відповідача 1 були відсутні правові підстави для прийняття рішення про надання відпустки особі, яка не перебуває з ним у трудових відносинах.

Доказів на підтвердження того, що із заявою про надання чергової оплачуваної щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів за період з 28.10.2009 по 27.10.2010 та додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби за 2010 рік тривалістю 15 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати згідно заяви ОСОБА_1 від 21 березня 2011 року, ОСОБА_1 звертався до уповноваженого субєкта, а саме до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, в особі комісії з проведення реорганізації, Позивачем Суду надано не було.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що за відсутності заяви Позивача про надання відпустки до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, в особі комісії з проведення реорганізації, у Суду відсутні правові підстави для зобовязання Відповідача 2 прийняти рішення про надання відпустки Позивачу, оскільки вирішення позовних вимог на майбутнє суперечить завданню адміністративного судочинства. Таким чином, дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин, заявлені Позивачем позовні вимоги до Відповідача 1 Міністерства екології та природних ресурсів України, не підлягають задоволенню, оскільки Позивач не перебував у трудових правовідносинах з Відповідачем 1.

Згідно з положенням частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є частково обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, в особі Комісії з проведення реорганізації, № 194-о від 12 квітня 2011 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту стратегічного планування у звязку із порушенням процедури його прийняття.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту стратегічного планування (на попередній займаній посаді) в Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України з 12 квітня 2011 року.

4. Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, в особі Комісії з проведення реорганізації, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 квітня 2011 року до дня поновлення на роботі.

5. Відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту стратегічного планування Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та виплати середнього заробітку за 1 місяць виконати негайно.

6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя Н. Є. Блажівська

Судді Д.А. Костенко

О.В.Кротюк