Постанова № 18141422, 20.07.2011, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 липня 2011 р. м. Чернівці Справа № 2а-3136/10/2470

16 год. 10 хв.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Огородника А.П., <Текст >при секретарі судового засідання Григорійчуку Я.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Віго" <В особі(назва) >

до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції <Відповідач2(назва) >

про визнання нечинними повідомлень-рішень <Примітка ><Сумма поз >

за участю:

представника позивача - Албу І.В.

представника відповідача- Бишки М.Є.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 21.07.2011р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Про час складення постанови у повному обсязі повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ст. 167 КАС України.

Обставини справи:

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом визнати нечинними та скасувати:

- повідомлення-рішення від 11.10.2010 р. №805/230000182300/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 26965 грн. та штрафна (фінансова) санкція у сумі 13482,50 грн., а всього -40447,50 грн.;

- повідомлення-рішення від 11.10.2010р. №807/17-0009801700/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб 153160,50 грн. та штрафна (фінансова) санкція у сумі 306321 грн., а всього - 459481,5 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що правомірність віднесення до складу валових витрат підтверджується наявними договорами із з СКО "Беркут", ПП ОСОБА_2, ПП ОСОБА_3, актами виконаних робіт наданих послуг та відображенням таких операцій у бухгалтерському обліку ПП "Віго".

Щодо посилання відповідача на донарахування податку з доходів фізичних осіб позивач зазначає, що приватні підприємці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працювали на спрощеній системі оподаткування, здійснювали види діяльності, які зазначені у їх свідоцтвах платників єдиного податку та, як вбачається з вказаних свідоцтв, вони вправі були здавати в оренду належне їм майно (в тому числі рухоме і нерухоме), що означає, що ПДФО вони не сплачують, а тому позивач не повинен був би цей податок нараховувати і сплачувати за них як податковий агент.

Також позивач зазначає, що орендна плата за перевірений період приватним підприємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виплачувалась не за оренду землі (як це зазначено в акті перевірки), а за оренду обладнання та устаткування.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, проти позову заперечив з мотивів, наведених у запереченнях.

В своїх запереченнях відповідач зазначає, що позивач до складу валових витрат відносив послуги, а саме: по розпиловці згідно договорів із СКО "Беркут", із ПП ОСОБА_2, із ПП ОСОБА_3, а не інші послуги та не надав при перевірці актів виконаних робіт, які підтверджують факт вищевказаних послуг. В результаті цього, на думку відповідача, порушено п.п. 5.2.1., 5.3.9. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N334/94-ВР (далі - Закон №334), ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі - Закон №996) щодо недотримання вимог до первинних документів, які є підставою для первинного та бухгалтерського обліку.

З приводу донарахування податку на доходи фізичних осіб відповідач зазначив, що реєстрація права власності на нерухоме майно фізичною особою - суб"єктом підприємницької діяльності чинним законодавством не передбачено а право власності належить фізичним особам, як право приватної власності. Тому фізичні особи ОСОБА_4, та ОСОБА_5, отримували доходи, які оподатковуються за загальними правилами, встановленими Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року N 889-IV (далі - Закон №889), встановленими для платників податку, що не є суб"єктами підприємницької діяльності. А тому у цьому випадку, на думку відповідача, застосовується п.п. 9.1.2. Закону №889, яким передбачається, що податковим агентом платника податку - орендодавця при нарахуванні доходу від надання в оренду нерухомого майна іншого, ніж зазначене у підпункті 9.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під таким нерухомим майном, чи присадибну ділянку), є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається, виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше мінімальної суми орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди.

Також, наводячи положення ст.ст. 325,374, 415 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), відповідач робить висновок, що ЦКУ не встановлює такого суб"єкта права приватної власності як фізична особа.

Таким чином, відповідач вважає, що доходи, одержані від здавання власної нерухомості в оренду, кінцево оподатковуються при їх виплаті за їх рахунок, як це визначено в п.п. 9.1.5. Закону №889. А тому ПП "Віго" є податковим агентом та згідно п.п. а п. 19 Закону №889 зобов"язане було утримувати та сплачувати до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку. <Зявився ><Текст >

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників судового засідання, суд,-

встановив:

Державною податковою інспекцією у Новоселицькому районі було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 1.04.2008 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої складено акт №875/23/32652464 від 28.09.2010 р. (далі - Акт№875).

На підставі вказаного вище акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.10.2010 року:

- № 805/230000182300/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 26965 грн. та штрафна (фінансова) санкція у сумі 13482,50 грн., а всього -40447,50 грн.;

- №807/17-0009801700/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 153160,50 грн. та штрафна (фінансова) санкція у сумі 306321 грн., а всього - 459481,5 грн.

Перевіркою зокрема:

1. Зафіксовано порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 і зазначено про неправомірність віднесення до складу валових витрат вартості "послуг по розпиловці давальницької сировини", які згідно договорів виконувало СКО "Беркут" ім. В. Олійника через відсутність акту про надання таких послуг.

2. Зафіксовано порушення пп.5.2.1 п.5.2, пп..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334 по віднесенню до складу валових витрат "послуг по розпиловці давальницької сировини", які згідно договорів виконував приватний підприємець ОСОБА_2 (ід. Код НОМЕР_2), через неподання для перевірки акту виконаних робіт на загальну суму 30000 грн.

3. На підставі на пп.5.2.1 п.5.2, пп..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР зменшено суму валових витрат за березень 2010 року. В акті зазначено про те, що Позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат послуги по розпиловці давальницької сировини, які згідно договорів виконувала приватний підприємець ОСОБА_3 ід. код НОМЕР_1, а саме: не подання для перевірки акта виконаних робіт загальною сумою 26000 грн.

Підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 153160,50 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 306321 грн., а всього - 459481,5 грн. послужило те, що виплачені орендодавцям приватним підприємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як орендарям, за договорами оренди обладнання кошти відповідач визнав пасивним доходом, з якого Позивач мав би утримувати ПДФО як податковий агент.

Листом №55 від 29.09.2010 року було направлено заперечення (далі - Заперечення №55) до акту перевірки та копії даних документів до податкового органу. Листом за №8876/10/17-007 від 05.10.2010 року (далі - Відповідь №8876) Новоселицькою МДПІ було направлено на адресу позивача відповідь про результати розгляду заперечень.

Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом "Про державну податкову службу в Україні" від4 грудня 1990 року N 509-XII (далі - Закон №509), Законами № 334, №889, 996.

Встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на таке.

Позивач надав суду копії первинних документів, які містять відомості про господарські операції, проведені з тими самими контрагентами та в той самий період, за який проводилась перевірка. Вирішуючи питання про належність та допустимість вказаних документів, суд встановив наступне.

Як зазначено у Запереченні №55, 29.09.2010р. позивач направив до відповідача копії вказаних документів для врахування при перегляді акту №875 (а.с.59, том 1.), у абзаці 5 вказано: "Копії надаються".

У останньому абзаці відповіді №8876 (а.с.64 -том 1) відповідач вказав: "До заперечення №55 від 29.09.2010р., яке надано на адресу Новоселицької МДПІ, підприємством додані копії первинних документів по вищевказаних порушеннях. Копії документів складені в порушення вищезазначених нормативних документів"

Такі докази спростовують твердження відповідача, про те, що позивачем копії первинних документів відповідачу не надавались при проведенні перевірки а тому їх не можна брати до уваги у судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні вказав, що первинні документи при проведенні перевірки надані відповідачу у повному обсязі. Всупереч вимогам ч.2 ст. 71 КАС України, відповідачем не надано жодного письмового доказу щодо його вимоги про надання чи витребування додаткових документів при проведенні перевірки, а також не надано доказів відмови позивача щодо надання таких документів.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідачу при проведенні перевірки вказані документи надавались, а тому, на підставі ст. 70 КАС України, визнає їх належними та допустимими доказами при розгляді справи. При перевірці цих документів (а.с. 67-104,135-143,155-217, - том 1.; 5-76 - том 2.) суд встановив, що вони містять необхідні реквізити а зміст цих документів дає змогу зробити висновок про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Існування інших документів, які могли б свідчити про здійснення позивачем господарських операцій іншого змісту, відповідач не довів.

Оцінюючи господарські операції, проведені з СКО "Беркут", суд встановив, що Позивачем укладено з СКО "Беркут" ім. В.Олійника договір на переробку давальницької сировини № 19 (а.с. 93-94 - 1 том.). Проте, предметом договору, згідно розділу 1. є перевезення лісоматеріалу. Як зазначив представник позивача, назва вказана помилково. Незважаючи на назву договору, по суті договір укладений про перевезення лісодеревини. З таким висновком суду погодилась представник відповідача. А тому господарські операції із СКО "Беркут" про здійснення 54 рейсів за маршрутом Путила - Черногузи на суму 51840 грн. без ПДВ, сума ПДВ 10368 грн., всього на загальну суму 62208 грн., підтверджує також акт виконаних робіт № 1 від 31 січня 2009 року. (а.с. 95 - том 1), податкова накладна №1 від 31 січня 2009 року (а.с.96 - том1), товаро-транспортні накладні (а.с. 163-217 - том 1).

Посилання відповідача на існування акту виконаних робіт по розпиловці давальницької сировини є безпідставними, зважаючи на те, що жодних доказів про виконання позивачем таких робіт не має.

Суд додатково зазначає, що у відповідності до п.7.2.3. Закону № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд погоджується з позивачем, що за своїм змістом наведені норми Закону №334 передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Проте, в матеріалах справи наявна податкова накладна №1 від 31 січня 2009 року (а.с. 22 - том 2), яка свідчить про надання послуг з перевезення, та знайшла відображення у декларації з податку на додану вартість за січень місяць та в додатку №5 в сумі 62208 грн.

Порушень щодо включення до податкового кредиту по даній операції перевіркою не встановлено та фінансові санкції не застосовувалися.

При цьому представник відповідача не змогла пояснити суду причину з якої перевіркою не вказано про порушення норм Закону №168 та не застосовані штрафні санкції у разі якщо податковий орган не врахував зазначену податкову накладну, як первинний розрахунковий документ.

Оцінюючи господарські операції, проведені з ОСОБА_2, суд встановив, що між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір субпідряду № 18 від 01 жовтня 2008 року (а.с.89-91). Предметом даного договору, як зазначено у розіділі 1, було проведення робіт по розробці лісосічного фонду ділянок РПР хвойного господарства у Славецькому лісництві Берегометского ДЛМГ. Про виконання даного договору приватним підприємцем ОСОБА_2 та надання послуг по звалюванню, обрубування гілок, підвезення до цеху та розкряжування на сортименти свідчать накладна № 3103 від 31.03. 2009 року, рахунок №7 (а.с. 92 - том1) та акт виконаних робіт б/н від 31 березня 2009 року.

Підтверджує такі операції також укладені між ПП "Віго" та Державним підприємством "Берегометське лісомисливське господарство" договора підряду №5/03 від 10.01.2008р. (а.с. 155-157 - том 1), №10/03 від 23.01.2008р. (а.с.158-160), квитанції до касових ордерів (а.с. 161-162 - том 1).

Посилання відповідача на акт виконаних робіт по розпиловці давальницької сировини є безпідставним зважаючи на те, що жодних доказів про виконання позивачем таких робіт не має.

Оцінюючи господарські операції, проведені з ОСОБА_3, суд встановив, що між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір на переробку давальницької сировини №2 від 02 січня 2009 року (а.с. 97-98 - 1 том). Предметом цього договору є проведення робіт з розпиловки давальницької сировини пиловника хвойних та твердих порід у пиломатеріали. На виконання даного договору були оформлені накладні, які свідчать про надання приватному підприємцю ОСОБА_3 пиловника (а.с.102-104). Надані послуги було оформлено актом виконаних робіт від 31 березня 2010 року та актом виконаних робіт від 29 березня 2010 року (а.с.99-100 - том 1).

Як зазначив у судовому засіданні представник позивача, ця операція знайшла відображення по даним бухгалтерського обліку наступним чином:

Дт 206 Кт 201 "передана лісопродукція в переробку".

Дт 201 Кт 206 "оприбуткована готова продукція".

Також представник позивача вказав, що оплата за надані послуги проводились шляхом перерахування на розрахунковий рахунок 09.02.2010 року 25 тис. грн. Згідно даних бухгалтерського обліку станом на 31 березня 2010 року кредиторська заборгованість становить 1000 грн.

Посилання відповідача на акт виконаних робіт по розпиловці давальницької сировини є безпідставним, зважаючи на те, що жодних доказів про виконання позивачем таких робіт не має.

Жодних доказів про те, що вказані роботи підприємству не надавалися, відповідач не навів.

Щодо неправомірності донарахування податку з доходів фізичних осіб суд встановив наступне.

Підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 153160,50 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 306321 грн., а всього - 459481,5 грн. послужило те, що, на думку Відповідача, "здавання в оренду не можна кваліфікувати як продукцію. Не можна її кваліфікувати і як роботу (немає матеріального результату діяльності виконавця), як послугу здавання в оренду кваліфікувати теж неможна" (останній абзац стор.38 акту перевірки, а.с. 50 - том 1). А тому, на думку відповідача, виплачені орендодавцям приватним підприємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як орендарям за договорами оренди обладнання, кошти є пасивним доходом, з якого Позивач мав би утримувати ПДФО як податковий агент.

Такий висновок суд вважає помилковим, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається майном на власний розсуд.

Суд вважає, що фізична особа має право використовувати належне їй на праві власності нерухоме майно для здійснення своєї підприємницької діяльності.

Статтею 3 Закону №889 встановлено, що об'єктом оподаткування резидента є доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті

Підпунктом 9.12.1 Закону №889 передбачено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Таким спеціальним законодавством, який регулює питання оподаткування доходів субєктів господарювання є Указ Президента України від 03.07.98 N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ №727). Відповідно до пункту 2 цього нормативного акту суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Також статтею 6 вказаного Указу визначено, що платник єдиного податку не є платником податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. 1.21 Закону №889 інші терміни вживаються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів. Іншими законами з питань оподаткування, зокрема, є Закон № 334 та Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (далі - Закон №168) , у пунктах 1.31 та 1.4 яких відповідно визначено:

"Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності."

"1.4. Поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу".

Таким чином, для цілей Закону №889 доходи від надання рухомого та нерухомого майна в оренду визнаються як доходи, отримані фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності від надання послуг.

Отже, дохід фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності від надання рухомого та нерухомого майна в оренду має оподатковуватись за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, зокрема Указом №727.

Приватні підприємці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працювали на спрощеній системі оподаткування, здійснювали види діяльності, які зазначені у їх свідоцтвах платників єдиного податку. Як видно з вказаних свідоцтв, вони вправі були здавати в оренду належне їм майно (в тому числі рухоме і нерухоме), що означає, що податок з доходів фізичних осіб вони не сплачують, а тому Позивач не наділений обов"язком нараховувати і сплачувати за них податок як податковий агент.

Крім цього, орендна плата за перевірений період приватним підприємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виплачувалась не за оренду землі (як це зазначено в акті перевірки), а за оренду обладнання та устаткування.

Такий висновок суду підтверджується наявними у справі копіями свідоцтв про сплату єдиного податку, договорів та актів приймання передачі обладнання, платіжними дорученнями та касовими ордерами (а.с. 65-88 - том. 1, 23-73 - том 2).

Згідно із статтею 93 Земельного Кодексу та статтею 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі право на строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до статті 20 Закону "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Отже, суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки лише у разі укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Проте, інформацію про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок, відповідно до вимог чинного законодавства відповідач не надав. Тому посилання відповідача на факт оренди земельних ділянок позивачем у вказаних осіб не підтверджені доказами.

Крім цього, факт виплати доходу саме приватним підпиємцям а не фізичним особам громадянам підтверджується наявними у справі копіями звіту Форми 1ДФ, форма якого затверджена Наказом ДПА (чинним на момент здійснення виплат) від 29.09.2003, № 451 "Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", де відображена виплата приватним підприємцям з ознакою доходу 42 - дохід, виплачений самозайнятій особі (копії форми 1ДФ додаються).

Порушень порядку заповнення форми 1ДФ перевіркою не встановлено та протилежного відповідачем не доведено.

Виходячи з вищенаведеного, факти виявлених порушень викладено в акті не чітко та не обєктивно, без посиланням на первинні або інші документи, а навпаки, з посиланням на неіснуючі договірні відносини та неіснуючі акти виконаних робіт, а не на реальні документи, що знайшли відображення в бухгалтерському та податковому обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності своїх рішень відповідач не навів.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов"язаних із залученням свідків та проведення судових експертиз та відсутністю відповідних клопотань судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок з доходів фізичних осіб", "Про державну податкову службу в Україні", ст.ст. 69-72, 76,79, 86, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд,-

постановив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 11.10.2010р. №805/230000182300/0 в частині визначення позивачу податкового зобов"язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 19465,00 грн. та штрафних санкцій по цьому платежу в сумі 9732,50 грн., всього на суму 29197,50 грн.

- від 11.10.2010р. №807/17-0009801700/0 про визначення позивачу податкового зобов"язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 153160,50 грн. та штрафних санкцій по цьому платежу в сумі 306321,00 грн., всього на суму 459481,50 грн.

3. Податкові повідомлення-рішення вважати скасованими з моменту їх прийняття.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Відповідно до частини першої статті 185 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених КАС України.

Відповідно до статті 186 КАС України Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова складена у повному обсязі 27 липня 2011 р.

< Текст >СуддяА.П.Огородник

< Текст >