Постанова № 18130097, 20.07.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2011 року 12:57 Справа № 2а-0870/4085/11

Запорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Чернової Ж.М.

при секретарі Батигіні О.В.

за участю:

від позивача: Сьомак О.В.

від відповідача: Бурашнікова О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя адміністративну справу за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Саноіл-Транс»

до: Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

про: скасування податкових повідомленнь-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Саноіл-Транс» звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області про скасування податкового повідомлення-рішення за №0000712301 від 21.04.2011, яким нараховане грошове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 21728,00грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5432,00грн.; скасування податкового повідомлення-рішення №0000722301 від 21.04.2011, яким нараховане грошове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 27160,00грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6790,00грн.

У судовому засіданні 20.07.2011 на підставі ст.160 КАС України судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Позивач підтримав вимоги позовної заяви з підстав, викладених у позові. Зазначає, що висновки перевіряючих, викладені в акті перевірки про порушення ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні та продажу товарів (послуг), а саме товар (послуги) по правочинах не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 ЦК України, та про відсутність об'єктів оподаткування податком на додану вартість при придбанні та продажу товарів (послуг) є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, відповідач не вірно дійшов висновку щодо завищення позивачем суми податкового кредиту, шляхом включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, які отримані від контрагента за нікчемною угодою, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість. Просить позов задовольнити.

В судовому засіданні 29.06.2011 представник позивача заявив клопотання про виклик свідків, відповідно до якого просив викликати в судове засідання в якості свідків: директора та завідуючу складом ТОВ «Саноіл-Транс», з метою доведення факту поставки товарів. В судовому засіданні судом було відмовлено в задоволені клопотання, оскільки факти, які необхідно встановити, підтверджуються наданими сторонами письмовими доказами.

Відповідач з позовними вимогами не погодився з підстав, зазначених у наданих запереченнях. Зазначає, що висновки перевіряючих, викладені в акті перевірки є правомірними та відповідають вимогам податкового законодавства. Просить у задоволенні позову відмовити.

Як вбачається з матеріалів справи Пологівською міжрайонною державною податковою інспекцією була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Саноіл-Транс» з питань достовірності вчиненого правочину та дотримання вимог податкового законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість з 01.06.2009 по 31.12.2009 та з податку на прибуток за вищезазначений період, за результатами якої складено акт №105/2301/33561148 від 04.04.2011.

Відповідно до висновку, зробленого відповідачем у акті перевірки, встановлені порушення ч.1,2 ст.215, ч.1, 5 ст.203, ст.228 ЦК України, ст.207 ГК України, що призвело до визнання нікчемною угоди від 26.06.2009 за №12, яка була укладена між ТОВ «Саноіл-Транс» та ТОВ «ТК «Ольвія». Пунктом 2 висновку встановлено, що позивачем було порушено п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 27160,00грн. Також відповідачем зазначено, що порушення пп.7.2.3. п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 21728,00грн.

До Пологівської міжрайонної Державної податкової інспекції Запорізької області 11.04.2011 року надійшло заперечення до акту документальної позапланової перевірки від 04.04.2011 року № 105/2301/33561148 від ТОВ “Саноіл-Транс”. За результатом розгляду заперечень ТОВ “Саноіл-Транс” висновки до акту перевірки Пологівської міжрайонної ДПІ залишені без змін.

На підставі акту документальної невиїзної перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення, в яких визначені наступні податкові зобовязання:

-№0000712301 від 21.04.2011 за порушення вимог пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» нараховано податок на додану вартість в сумі 21728,00грн. і відповідно до ст.123 Податкового кодексу України нараховано штрафні санкції в розмірі 5432,00грн., всього 27160,00грн.;

-№0000722301 від 21.04.2011 за порушення вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нараховано податок на прибуток в сумі 27160,00грн. та штрафні санкції 6790,00грн., всього 33950,00грн.

З даними податковими повідомленнями-рішеннями позивач не погодився та звернувся до суду про їх скасування.

На думку відповідача товар по вказаному правочинну не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655, 656 ЦК України; перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.06.2009 по 31.12.2009 року, які підпадають під визначення ст.ст.3, 4, 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст.ст.3, 4, 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період - не є дійсними, тобто правочин вчинений та такий, що виконувався протягом перевіряємого періоду між ТОВ “ТК “Ольвія” та ТОВ “Саноіл-Транс” не спричиняв реального настання правових наслідків, а тому є нікчемним.

Як вбачається з акту перевірки, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, встановлено (акт перевірки від 28.05.2010 року № 80/23-02/35628392), що ТОВ “ТК “Ольвія” визнано банкрутом, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 26.11.2009. З метою перевірки дозвільних документів та потужностей ТОВ “ТК “Ольвія” ДПІ у Жовтневому районі направлено запит до АП МБТІ щодо надання інформації стосовно реєстрації прав власності на нерухоме майно та отримано відповідь про відсутність даних стосовно реєстрації прав власності на нерухоме майно ТОВ “ТК “Ольвія”. Також відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

ТОВ “Саноіл-Транс” у періоді з 01.06.2009 по 31.12.2009 мав взаємовідносини з ТОВ “ТК “Ольвія” на підставі договору купівлі-продажу нафтопродуктів №12 від 26.06.2009, укладеного ТОВ “Саноіл-Транс” (далі- замовник) та ТОВ “ТК “Ольвія”, (далі -постачальник), відповідно якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовника нафтопродукти, а замовник зобов'язується прийняти продукцію та своєчасно сплатити на умовах договору. Згідно договору, постачальник зобов'язується доставити товар замовнику, по вказаній ним адресі.

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що ТОВ “ТК “Ольвія” у період з 01.06.2009 по 31.12.2009 року реалізовувало ТОВ “Саноіл-Транс” паливо-мастильні матеріали (дизпаливо) на загальну суму 130367,00грн., в т.ч. ПДВ 21727,83грн.

До перевірки по взаємовідносинам ТОВ “Саноіл-Транс” з ТОВ “ТК “Ольвія” надані наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні, рахунки, договір купівлі продажу нафтопродуктів № 12 від 26.06.2009 року. Документів про транспортування товару до перевірки не надано.

Тобто, так як документів по транспортуванню паливо-мастильних матеріалів не надано, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

З вищенаведених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ “ТК “Ольвія” здійснюється поза межами правового поля, що в свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правової дієздатності ТОВ “ТК “Ольвія”. Фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ “ТК “Ольвія” та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

У зв'язку з вищевикладеним, у ТОВ “ТК “Ольвія” відсутнє, право на формування валових витрат по операціях з підприємствами постачальниками в розумінні ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Отже, ТОВ “Саноіл-Транс” отримано податкові накладні від ТОВ “ТК “Ольвія” без мети реального настання правових наслідків (ТОВ “ТК “Ольвія” не має податкових зобов'язань та не має право виписувати податкові накладні), з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вищезазначені висновки податкового органу є незаконними та необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Зокрема, правочин не може бути визнаний недійсним через його порушення однією зі сторін, яким би істотним воно не було (натомість, це може бути підставою для односторонньої відмови від правочину чи одностороннього розірвання договору).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 13, 5 і 6 ст.203 ЦК України, яка встановлює умови дійсності правочинів.

Спеціальні підстави (статті 218235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Згідно статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 627 ЦК України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо. З огляду на наведені принципи, відповідачеві не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, чисельності персоналу, місця передачі товару та переходу права власності на нього, умови його транспортування тощо. Відповідачем не наведено жодного нормативного акту який би обґрунтовував таку позицію контролюючого органу.

Субєкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Разом із тим відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі собою правочини, а вчинені таким платником господарські операції.

Зміст понять «господарська операція» та «правочин» не є тотожним.

Згідно зі ст.1 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, обовязковою ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти (під час її вчинення або в подальшому) реальні зміни майнового стану платника податків. Дотримання вимог цивільного чи господарського законодавства при цьому не є визначальним чинником для оцінки фактичних змін майнового стану платника податків.

Отже, факт придбання є обовязковою умовою для формування податкового кредиту.

Саме собою існування договору не означає, що факт руху активів мав місце.

Посилаючись на норми ст.228 ЦКУ, податкові органи змушені доводити в судовому порядку наявність умислу в діях недобросовісних платників податків. Разом із тим належне встановлення умислу можливе лише в межах кримінального процесу.

Слід наголосити на тому, що застосування положень про нікчемні правочини є по суті втручанням державних органів, що контролюють дотримання законодавства у публічно-правовій сфері податкового законодавства, у цивільно-правові відносини.

При цьому для визначення розміру податкових зобовязань платника податків не має значення дотримання ним норм цивільного чи господарського законодавства, зокрема під час укладення договорів чи вчинення інших правочинів. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що повязані з рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника податків. Відповідно, предметом аналізу повинна бути не відповідність укладених особами цивільно-правових правочинів нормам цивільного чи господарського права, а реальність здійснення господарських операцій.

У такому разі серед обставин, що повинні доводитися сторонами повинні бути не умисел сторін договору, а фактичний рух активів, наявність економічного змісту відповідної операції у вигляді спрямованості на отримання майнової вигоди не виключно за рахунок зниження та/або уникнення податкових операцій.

У разі, якщо фактичні дії учасників господарської операції не збігаються із даними їх податкового обліку, податкові бази мають визначатися, виходячи з фактичних дій учасників цієї операції та спричинених такими діями змін активів, зобовязань чи власного капіталу кожного платника податків.

Позивачем до позовної заяви додані первинні бухгалтерські документи, а саме: копія договору купівлі-продажу №12 від 26.06.2009; видаткова накладна на суму 32364,00грн. №О-00000101 від 30.06.2009; рахунок на суму 32364,00грн. №О-00000101 від 30.06.2009; податкова накладна №88 від 30.06.2009; банківська виписка від 26.06.2009; видаткова накладна на суму 98003,00грн. №О-00000088 від 07.07.2009; рахунок на суму 98003,00грн. №О-00000088 від 07.07.2009; податкова накладна №86 від 26.06.2009; банківська виписка (І том арк.спр. 45-53). Надані докази свідчать, що за перевіряємий відповідачем період по договору №12 була двічі здійснена поставка товару (дизпалива). Реальність здійснення поставок також підтверджується наданими на вимогу суду додатковими доказами: книга обліку довіреностей; книга складського обліку за 2009р., в яких відображено отримання товару від ТОВ “ТК “Ольвія” за вказаними накладними (копії листів з вказаних книг були залучені до матеріалів справи, ІІ том арк.спр.162-167).

Також, позивачем були надані: договір оренди складських приміщень, в переліку якого є зокрема ємності для схову паливно-мастильних матеріалів (ІІ том арк.спр. 69-74), витяги відомостей урахування видачі паливно-мастильних матеріалів (ІІ том арк.спр. 182-224), докази наявності транспортних засобів (ІІ том арк.спр. 9-60), для обслуговування яких використовувалося отримане дизпаливо.

В процесі розгляду справи у суду виник сумнів щодо реальності поставки дизпаливо відповідно до накладної від 07.07.2009 №О-00000088 на суму 98003,00грн., оскільки відповідно до наданих позивачем виписок банку та податкової накладної №86 від 26.06.2009, сплата за товар була здійснена раніше ніж виписаний рахунок на оплату. На зазначене представник позивача пояснив, що останнім помилково було раніше сплачено за товар на рахунок, який було вказано ТОВ “ТК “Ольвія” та отриманні грошові кошти були зараховані в рахунок майбутньої поставки. Також позивач пояснив, що зазвичай він здійснював покупку паливно-мастильних матеріалів у ТОВ «Полонія», та в звязку з тим що на той час у вказаного товариства не було в наявності необхідної кількості дизпалива, позивач був змушений купити товар у ТОВ “ТК “Ольвія”, складські приміщення якого знаходяться на території ТОВ «Полонія», крім того поставка була здійснена автотранспортом останнього.

Надані документи та пояснення підтверджують фактичне отримання Товариством з обмеженою відповідальністю “Саноіл-Транс” товару, їх транспортування тощо, тобто свідчать про реальність здійснення господарських операцій.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином суд вважає, що позивачем доведено правомірність включення до валових витрат суми сплачені на покупку дизпалива відповідно до договору від 26.06.2009р. №12.

Щодо зазначення у акті перевірки про відсутність у позивача необхідних умов (матеріальні ресурси) здійснення підприємницької діяльності у галузі постачання, зберігання, транспортування нафтопродуктів, а ТТН (товаро-транспортні накладні) складені з порушенням, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 р. N 281/171/578/155, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 р. за № 805/15496) слід зазначити наступне.

Вимоги вищевказаної Інструкції №281, на яку посилається відповідач, є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

В акті перевірки відповідача зазначені види діяльності позивача, якими він має право займатись, в їх перелік не входить будь який вид діяльності зазначений в Інструкції №281.

Тому суд вважає безпідставне посилання відповідача на наявність порушення позивачем вказаної Інструкції №281.

Щодо встановлення перевіркою безпідставного завищення податкового кредиту по операціях з придбання дизпалива у ТОВ “ТК “Ольвія”, чим порушено п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” слід зазначити наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахова них (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення регламентований п.7.4, 7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Враховуючи вищевикладене, на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарської операції придбання дизпалива у відповідний податковий період позивач мав всі необхідні та належним чином оформлені документи, а також докази використання дизпалива у господарській діяльності.

Таким чином позивачем додержані, встановлені законодавством вимоги щодо формування податкового кредиту по оспорюваній операції.

Згідно з приписами пп. 123.1 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Зазначена вище норма набрала чинності 01.01.2011 року, та з урахуванням вимог ст.58 Конституції України в частині накладення штрафу не може мати зворотної дії у часі у звязку з тим, що не пом'якшує відповідальність особи за правопорушення вчинене до 01.01.2011.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6)розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ТОВ “Саноіл-Транс” правомірно включено до складу валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) за результатами взаємовідносин з ТОВ “Торгівельна Компанія “Ольвія”, а висновки відповідача є такими, що не підтверджуються наявними доказами, відтак податкове повідомлення-рішення №0000712301 від 21.04.2011 року, податкове повідомлення-рішення №0000722301 від 21.04.2011 року є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 11, 17, 94, 158, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення №0000712301 від 21.04.2011, прийняте Пологівською МДПІ Запорізької області, яким нараховано грошове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 21728,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 5432,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення рішення №0000722301 від 21.04.2011, прийняте Пологівською МДПІ Запорізької області, яким нараховано грошове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 27160,00 гривень та штрафні санкції у розмірі 6790,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ «Саноіл-Транс» судовий збір у сумі 3 (три) гривні 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова виготовлена у повному обсязі 25.07.2011.

Суддя Ж.М.Чернова