Постанова № 18128452, 13.07.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2011 р.                                                             справа № 2а/0570/9342/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 15 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі          Окрибелашвілі В.О.,

за позовом Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

до Державного підприємства «Вугільна компанія «Куйбишевська», м. Донецьк

про стягнення коштів з рахунків в банках, які обслуговують Державне підприємство «Вугільна компанія «Куйбишевська» до Державного бюджету України в рахунок погашення заборгованості з податку на додану вартість у сумі 648007,87 грн. -

за участю представників сторін:

від позивача:           ОСОБА_1 – за дов. від 19 квітня 2011 року

ОСОБА_2 – за дов. від 13 липня 2011 року

від відповідача: ОСОБА_3 – за дов. від 20 червня 2011 року

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька заявлено позов до Державного підприємства «Вугільна компанія «Куйбишевська» про стягнення коштів з рахунків в банках, які обслуговують Державне підприємство «Вугільна компанія «Куйбишевська» до Державного бюджету України в рахунок погашення заборгованості з податку на додану вартість у сумі 648007,87 грн.

Правовою підставою стягнення коштів з розрахункових рахунків у банках представники позивача під час розгляду справи вважають норми ст.ст. 67, 68 Конституції України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від04.12.1990р. № 509-XII, ст.ст. 14, 16, 20, 41, 46, 57, Податкового кодексу України. Зазначають, що податковий борг в сумі 648007,87 грн. у відповідача виник на підставі наданих податкових декларацій з податку на додану вартість, в результаті несплати заборгованості, розстроченої рішенням суд та в результаті нарахування пені. Відповідачу були направлені перша та друга податкові вимоги. Але податковий борг на день звернення до суду з даним позовом не сплачений.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував. Зазначив, що позивачем без поважних причин пропущений шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для відмови у задоволенні позову. По суті позовних вимог зазначив, що сума позову не відповідає фактичній сумі боргу, оскільки сума заборгованості з податку на додану вартість складає 454 186,91 грн., з яких 136 732,75 грн. - платіж за рішенням суду, та 317 454,16 грн. - узгоджена сума податкових зобов'язань своєчасно сплачена, відповідачем.

Строки сплати податкових зобов'язань регулюються статтею 57 Податкового Кодексу України. Пункт 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначає строки для визначення грошових зобов'язань платників податків. Наслідком збігу цього строку є звільнення платника податків від відповідного грошового зобов’язання. При цьому спір стосовно відповідної декларації та/або податкового повідомлення, які мали бути підставою для визначення грошового зобов'язання, не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У свою чергу, пункт 102.4 статті 102 зазначеного Кодексу встановлює строки стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання.

Строк для стягнення податкового боргу починає свій перебіг з дня виникнення податкового боргу, в той час як строк для визначення грошового зобов'язання контролюючим органом відраховується з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Отже підставою застосування спеціального строку тривалістю 1095 днів стягнення грошового зобов’язання є декларація, та/або грошове зобов’язання, визначене податковим органом. Податкове повідомлення-рішення є письмовим повідомленням податкових органів про обов’язок платника податків сплати суму податкового зобов’язання.

Таке повідомлення стосовно задекларованих (узгоджених) податкових зобов’язань 2010 – 2011р.р. на суму 317454,16 грн. до відповідача не надходило.

Порядок стягнення податкового боргу регулюється главою 9 Податкового кодексу України, де, зокрема, передбачені й такі заходи стягнення як накладення арешту на майно платника податку, що і було здійснено позивачем 27.05.2011р. актом опису майна № 5.

Отже, на думку відповідача, позивач має всі важелі вирішення даного спору без судового рішення.

Окрім того, до складу позовних вимог входить сума 136 732,75 грн., яка була стягнута в судовому порядку, але самостійно не погашена платником податку.

Відповідач, посилаючись на лист Вищого адміністративного суду України, від 10.02.2011р. № 203/11/13-11, вважає, що застосування строків звернення до адміністративного суду, визначених Податковим кодексом України, можливе щодо тих правовідносин, що виникли після набрання чинності Податковим кодексом України. Відповідно, строк тривалістю 1095 днів для зверненні контролюючого органу з вимогою, пов'язаною зі стягненням податкового боргу, поширюється лише на податковий борг, який виник починаючи з 1 січня 2011 року.

Отже до боргу в сумі 136 732, 75 грн. повинно бути застосовано норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-III, підпунктом 15.2.1. п. 15.2. ст. 15 якого визначено, що податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого плата або до визнання боргу безнадійним. Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Відповідно до пунктів 1, 2, 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Пунктом 20.1.18 ст. 20 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р., визначено, що органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до абз. 1 п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Таким чином, позивач є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за визначенням та сплатою платником податків, повноваження якого на звернення до суду із позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків прямо передбачено законом.

Державне підприємство «Вугільна компанія «Куйбишевська» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 20.12.2005р., включене до ЄДРПОУ за номером 33966997, перебуває на податковому обліку у ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька з 20.12.2005р. (арк. справи 15 – 20).

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, порядок оскарження дій органів стягнення були визначені Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв до 01.01.2011р. та главою 9 Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011р. Згідно змісту зазначених нормативно-правових актів, стягненню з платника податків підлягає наявна у платника сума податкового боргу.

З огляду на те, що податковий борг відповідача частково виник до набрання чинності Податковим кодексом України, факт наявності податкового боргу суд встановлює за приписами законодавства, що було чинним на момент виникнення податкового боргу.

Як вбачається з розрахунку податкового боргу в сумі 648007,87 грн. (арк. справи 22, 23) та зворотного боку облікової картки (арк. справи 142), борг відповідача виник на підставі податкових декларацій, в результаті несплати податкового боргу, розстроченого рішенням суду та в результаті нарахування пені.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (далі – Закон № 2181) податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, розрахунку (надалі - податкової декларації), вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Відповідно до п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідачем до податкового органу були подані податкові декларації з податку на додану вартість: № 53657 від 20.08.2009р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 82251,00 грн., № 57568 від 21.09.2009р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 21 759,00 грн. та самостійно нарахована штрафна санкцій в сумі 167,00 грн., № 66671 від 20.10.2009р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 302 500,00 грн. та нарахована штрафна санкцій в сумі 30,00 грн., № 74149 від 20.11.2009р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 4 667,00 грн., № 77617 від 21.12.2009р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 1 960,00 грн. та нарахована штрафна санкцій в сумі 24,00 грн., № 85501 від 20.01.2010р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 55 174,00 грн., № 5415 від 22.02.2010р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 8 966,00 грн., № 8664 від 22.03.2010р., якою зменшено податкове зобов’язання з ПДВ на 6 604,00 грн., № 16199 від 20.04.2010р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 9806,00 грн., № 22031 від 20.05.2010р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 7 615,00 грн., № 25421 від 21.06.2010р., якою зменшено податкове зобов’язання з ПДВ на 1 463,00 грн., № 33382 від 20.07.2010р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 9 210,00 грн., № 39314 від 18.08.2010р., якою зменшено податкове зобов’язання з ПДВ на 8 555,00 грн., № 43877 від 20.09.2010р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 20708,00 грн. та нарахована штрафна санкцій в сумі 465,00 грн., № 51665 від 20.10.2010р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 11 344,00 грн., № 59310 від 22.11.2010р., якою зменшено податкове зобов’язання з ПДВ на 12 724,00 грн., № 63060 від 20.12.2010р., якою самостійно визначено податкове зобов’язання з ПДВ в сумі 20 247,00 грн.

Як вбачається із розрахунку податкового богу, у 2011р. відповідач декларував податкові зобов’язання шляхом зменшення податкових зобов’язань минулих періодів.

Згідно із п. 54.1. ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно із п. 50.1. ст. 50 Кодексу, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Відповідачем до податкового органу були подані податкові декларації з податку на додану вартість, якими він зменшив податкові зобов’язання, а саме: № 70378 від 20.01.2011р., якою зменшено податкове зобов’язання з ПДВ на 5722,00 грн., № 3971 від 21.02.2011р., якою зменшено податкове зобов’язання з ПДВ на 5081,00 грн., № 11178 від 18.03.2011р., якою зменшено податкове зобов’язання з ПДВ на 7 839,00 грн., № 22487 від 20.04.2011р., якою зменшено податкове зобов’язання з ПДВ на 9 615,00 грн.

Всі вищевказані декларації містяться в матеріалах справи (арк. справи 25 – 107).

Суд не приймає посилання відповідача про сплив строків позовної давності, встановлених ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до стягнення податкової заборгованості по деклараціям, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

До спірних правовідносин повинен застосуватись той строк позовної давності, що був встановлених законом, чинним на час їх виникнення. З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами, як під час дії Закону № 2181 та редакції КАС України, що діяла до 30.07.2010р., так і на день набрання чинності Податковим кодексом України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI.

Тому суд вважає надати аналіз спірним правовідносинам з урахуванням дії зазначених нормативних актів у часі.

Згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діяла до 30.07.2010р.), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, що діє після 30.07.2010р., тобто, з дня набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-VI), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 3. ст. 99 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, за приписами ст. 99 КАС України (у т.ч. з урахуванням змін), адміністративний позов може бути подано у строки, що можуть встановлюватися іншими законами.

Так, Закон № 2181, що був чинним на момент виникнення податкового боргу за деклараціями, строк сплати за якими настав у 2010р., є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Підпунктом 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону № 2181 встановлено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно із підпунктом 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 цього Закону, у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов’язання.

Разом з тим, нормами Закону № 2181 встановлені такі способи визначення податкових зобов’язань, як обчислення податкового зобов’язання самостійно платником податку, шляхом відображення її у декларації (п. 4.1 ст. 4); визначення податкового зобов’язання контролюючим органом (п. 4.2 ст. 4); визначення суми податкового зобов’язання за непрямими методами (п. 4.3 ст. 4).

Враховуючи наведені норми, суд приходить що висновку, що строк стягнення податкового зобов'язання встановлюється спеціальним законом з питань оподаткування та обчислюється з моменту узгодження податкового зобов’язання, при чому податкове зобов'язання самостійно визначене платником податків у податковій декларації може бути стягнуте з дня подання такої податкової декларації, оскільки таке зобов’язання оскарженню не підлягає, вважається узгодженим, безспірним та не потребує втручання податкового органу в процедуру його узгодження.

З наведених норм випливає, що умова про можливість стягнення податкового боргу протягом наведеного у ній терміну розповсюджується тільки на податкові зобов’язання, які були нараховані податковим органом.

Податковий борг, що визначений у податкових деклараціях виник внаслідок самостійного нарахування позивачем податкових зобов’язань. Ці зобов’язання не визначені податковим органом, тому не підпадають під дію норми п.п. 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 Закону № 2181. Відтак, на них не поширюються відповідні строки позовної давності.

Стосовно строків позовної давності за деклараціями, строк сплати за якими настав у 2011р., суд зазначає, що Податковий кодекс України містить норми аналогічні нормам Закону № 2181.

Так, згідно із п.п. 102.1., 102.4. ст. 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Тобто, аналогічно нормам Закону № 2181, умова про можливість стягнення податкового боргу протягом 1095 днів розповсюджується лише на податкові зобов’язання, що нараховані податковим органом. На зобов’язання, визначені платником податків самостійно не розповсюджуються норми п. 102.4. ст. 102 Податкового кодексу України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у листі Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011р. № 203/11/13-11, на який посилається відповідач, наданий системний аналіз, зокрема, норм пунктів 102.1, 102.2 та 102.4 ст. 102 Податкового кодексу України, що встановлюють строк примусового стягнення податкового боргу - 1095 днів, за зобов’язаннями, що нараховані податковим органом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що нормами спеціальних законів не встановлені строки позовної давності щодо стягнення податкового боргу, самостійно нарахованого платником податків у податкових деклараціях.

Суд також зазначає, що помилковим є посилання відповідача на те, що податковий орган повинен був направити йому письмове повідомлення стосовно задекларованих (узгоджених) податкових зобов’язань у 2010 – 2011р.р. на суму 317454,16 грн., оскільки у разі у випадку самостійного узгодження податкових зобов’язань – шляхом надання податкових декларацій, законом не передбачається направлення платнику податків будь-яких додаткових повідомлень про наявність узгоджених сум боргу.

Предметом позовних вимог є також пеня, яка нарахована відповідачу на підставі ст. 16 Закону № 2181 та ст. 129 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 1.3 ст. 1 цього Закону податковим боргом (недоїмкою) вважається, окрім штрафних, санкцій також і пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання (п. 1.4. ст. 1 Закону № 2181).

Нарахування пені здійснювалося податковим органом відповідно до норм ст. 16 Закону № 2181 та Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11.06.2003р. № 290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.06.2003р. за № 522/7843, якою встановлюється порядок ведення органами державної податкової служби обліку нарахування та погашення пені.

Згідно із пп. 16.1.2. п. 16.1. ст. 16 Закону № 2181, нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом; б) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами цього Закону.

Тобто, в будь-якому разі, пеня відноситься до податкового зобов'язання, яке нараховується податковим органом.

Як було зазначено вище, відповідно до пп. 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 Закону № 2181, у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання.

Слід зазначити, що порядок нарахування та погашення пені не передбачає узгодження її суми з платником податків, i в разі якщо платник податків, погашаючи податковий борг, не сплачує одночасно нараховану на суму такого податкового боргу пеню, така пеня в силу закону вважається частиною податкового боргу, не погашеного платником податків. У разі непогашення платником нарахованої пені її стягнення здійснюється у порядку, встановленому для стягнення податкового боргу.

Враховуючи те, що стягнення податкових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом відбувається у строки, визначені спеціальним законом з питань оподаткування, тобто, протягом 1095 календарних днів, і законом не передбачений порядок узгодження її суми, строк звернення до суду про стягнення пені відліковується саме з дня її нарахування.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий борг по пені виник у відповідача з 15.09.2009р. Позивач звернувся до суду із даним позовом 06.06.2011р., (в межах 1095 днів), тобто, з дотриманням строків позовної давності.

Дії стосовно нарахування пені відповідачем не оскаржувалися, докази сплати пені відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги податкового органу стосовно стягнення заборгованості з нарахованої пені є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, як вбачається з розрахунку податкового боргу (арк. справи 22, 23) та зворотного боку облікової картки (арк. справи 142 – 178), предметом позову є заборгованість, що була розстрочена ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.05.2008р. (арк. справи 118). На підставі даної ухвали суду керівником податкового органу було прийнято рішення № 7 від 30.05.2008р. (арк. справи 24).

Даною ухвалою розстрочено виконання рішення суду про стягнення з відповідача податкового боргу в сумі 522595,85 грн. на тридцять місяців з червня 2008р. по листопад 2010р. у погашення заборгованості в розмірі 467126,75 грн. (з урахуванням часткової сплати 55469,10 грн.) шляхом щомісячних перерахувань з червня 2008р. по грудень 2008р. по 10342,00 грн., з січня 2009р. по жовтень 2010р. по 17200,00 грн., в листопаді 2010р. – 16332,75 грн.

Як вбачається зі зворотного боку облікової картки, відповідачу нараховується податковий борг по 17200,00 грн. щомісячно.

Відповідач, посилаючись на акт звірки з ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька від 24.05.2011р. (арк. справи 141), зазначив, що за його даними сума заборгованості складає 454186,91 грн. (крім пені в сумі 1 572,76 грн.), у т.ч. за розстроченими платежами – 136732,75 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1. ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Статтею 70 КАС України встановлені правила належності та допустимості доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наявний у матеріалах справи акт звірки не є належним доказом наявності чи відсутності боргу у відповідача, оскільки дана обставина повинні бути підтверджені належними засобами доказування, встановленими законом. В даному випадку це є первинні документи відповідача (платіжні доручення, виписки з банківського рахунку), документи податкового обліку, правила ведення яких встановлені чинним законодавством України. Тому зазначений документ не може бути взятий судом до уваги, як належний доказ.

Разом з тим, сума боргу, зазначена у картці особового рахунку позивача з ПДВ за 2009 - 2011р. (арк. справи 142 – 163) не відповідає сумі податкового боргу за даними відповідача. Причиною цього є порядок ведення картки особового рахунку позивачем, при якому ним не враховується визначене платником податків призначення платежів.

Відповідачем були надані суду платіжні доручення та уточнюючі розрахунки, що посвідчують сплату (зменшення) податкових зобов’язань.

Зі зворотного боку облікової картки відповідача за 2009р. (арк. справи 157 – 163) вбачається, що податковим органом уточнення податкових зобов’язань уточнюючим розрахунком № 2041 від 30.01.2009р. зараховано в погашення розстроченого податкового боргу рішенням суду та рішенням № 7 від 30.05.2008р. в сумі 17200,00 грн.; уточнення податкових зобов’язань уточнюючим розрахунком № 8283 від 27.02.2009р. зараховано в погашення податкового боргу по розстрочці в сумі 17200,00 грн.; уточнення податкових зобов’язань уточнюючим розрахунком № 13699 від 30.03.2009р. зараховано в погашення податкового боргу по розстрочці в сумі 17200,00 грн.; уточнення податкових зобов’язань уточнюючим розрахунком № 25433 від 30.04.2009р. зараховано в погашення податкового боргу по розстрочці в сумі 17200,00 грн.; уточнення податкових зобов’язань уточнюючим розрахунком № 37173 від 30.06.2009р. зараховано в погашення податкового боргу по розстрочці в сумі 17200,00 грн.; уточнення податкових зобов’язань уточнюючим розрахунком № 40944 від 09.07.2009р. зараховано в погашення податкового боргу по розстрочці в сумі 17200,00 грн.; уточнення податкових зобов’язань уточнюючим розрахунком № 47531 від 30.07.2009р. зараховано в погашення податкового боргу по розстрочці в сумі 17200,00 грн. (арк. справи 221 – 226, 219, 220). Всього на суму 120400,00 грн. Зазначене також підтверджується листом ДПІ у Кіровському районі м. Донецька від 15.09.2009р. № 12231/10/24-013 (арк. справи 219).

Разом з тим, судом не можуть бути взяті до уваги зазначені уточнюючі розрахунки, як докази сплати заявленої до стягнення суми заборгованості, оскільки до стягнення заявлений податковий борг, який виник у відповідача, починаючи з 31.08.2009р., тобто, вже після надання цих розрахунків і розподілу цих сум на погашення податкового боргу минулих періодів.

Відповідачем надані суду платіжні доручення, які посвідчують сплату податкових зобов’язань, розстрочених рішенням суду: від 30.10.2009р. № 383 на суму 9393,77 грн. – за жовтень 2009р., від 28.10.2009р. № 382 на суму 17200,00 грн. – за вересень 2009р., від 18.11.2009р. № 398 на суму 17200,00 грн. – за листопад 2009р., від 08.12.2009р. № 420 на суму 17200,00 грн. – за грудень 2009р., від 26.01.2010р. № 43 на суму 17200,00 грн. – за січень 2010р., від 22.02.2010р. № 79 на суму 17200,00 грн. – за лютий 2010р., від 16.03.2010р. № 89 на суму 17200,00 грн. – за березень 2010р. (арк. справи 210 – 217). Всього – на суму 112593,77 грн.

Позивачем також надані листи від 04.09.2009р. № 479 (отриманий ДПІ 07.09.2009р.) та від 28.10.2009р. № 699 (отриманий ДПІ 28.10.2009р.), що були адресовані відповідачу з проханням провести зарахування наявної переплати зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 17200,00 грн. та 7806,23 грн. – відповідно, на сплату боргу, розстроченого рішенням суду (арк. справи 216, 218).

Проте, як вбачається зі зворотного боку облікової картки (арк. справи 161) 15.09.2009р. податковим органом при перерахунку коштів з одного бюджетного рахунку суму 17200,00 грн. спрямовано на погашення боргу по декларації № 53657 від 20.08.2009р. (арк. справи 160), кошти в сумі 7806,23 грн. також спрямовані на погашення боргу по декларації № 53657 від 20.08.2009р. та по пені в сумі 10,58 грн. (арк. справи 161).

Отже, перерахунок коштів з одного бюджетного рахунку на інший податковим органом здійснено не за напрямком, визначеним платником податків, а в рахунок погашення податкових зобов'язань попередніх періодів.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону № 2181 був визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Ця норма взагалі не визначала коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначала, хто зобов’язаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обов’язок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлювала право чи обов’язок саме контролюючого органу (у даному випадку – органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобов’язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не було передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону № 2181 або іншими законами з питань оподаткування.

Як визначено п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Податкове зобов'язання або податковий борг погашається виключно коштами, які вносяться до відповідного бюджету у гривнях.

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 5, 6 Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.02.2005р. № 58/78/22, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2005р. за № 247/10527 (діяв до 21.01.2011р.), повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) у випадках, передбачених податковими законами, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб), яка може бути подана не пізніше 1095 дня, наступного за днем виникнення такої переплати.

Заява подається платником податку до органу державної податкової служби України за місцем перебування на податковому обліку в довільній формі.

Обов'язковим реквізитом заяви є визначення платником податку напрямів зарахування коштів, що повертаються як помилково та/або надміру сплачені, зокрема, на погашення податкового зобов'язання (податкового боргу) з інших податків, зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби, незалежно від виду бюджету, щодо якого обліковується такий борг.

З наведеного випливає, що право визначати напрям зарахування коштів відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни напрямів зарахування коштів, визначених платником податків.

Отже, сплата податкових зобов’язань шляхом зарахування переплати по одному виду податків фактично є сплатою податкового боргу з іншого виду і є належним доказом сплати податкових зобов’язань.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що із заявленого до стягнення податкового боргу, що виник з 31.08.2009р. по 30.12.2010р. відповідачем підтверджена його сплата в загальній сумі 137600,00 грн., з яких 112593,77 грн. – самостійно сплачені платіжними дорученнями та 25006,23 грн. – перераховано шляхом зарахування переплати.

З 01.01.2011р. (дня набрання чинності Податковим кодексом України) податковим органом надано право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини (пп. 20.1.18. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 95.1. ст. 95. Податкового кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до п. 95.2. ст. 95 цього Кодексу стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

В матеріалах справи містяться перша від 05.02.2006р. № 1/99 та друга від 01.03.2006р. № 2/176 податкові вимоги (арк. справи 108), які отримані відповідачем. Відповідно до пп. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-III, який був чинний на момент надіслання вимог, податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Судом не може бути прийнято до уваги як доказ неправомірності направлення податкових вимог постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.07.2009р. по справі № 2-а-6530/08/0570, залишену без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009р., якою задоволений позов ДП «Вугільна компанія «Куйбишевська» до ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька про вилучення зі зворотного боку облікової картки та сторнування суми податкових зобов’язань у розмірі 10537485,92 грн. (арк. справи 200 – 208), оскільки предметом спору у даній справі є правомірність відображення в обліковій картці позивача податкових зобов’язань, що виникли внаслідок правонаступництва.

Правомірність формування та направлення відповідачу податкових вимог не були предметом розгляду в даній справі.

Відповідно до п. «в» пп. 6.4.1. п. 6.4. ст. 6 Закону № 2181, податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов'язання або стягнення податкового боргу скасовується чи змінюється судом. У такому разі податкові вимоги вважаються відкликаними у день отримання платником податків відповідного рішення суду (пп.. 6.4.4. п. 6.4. ст. 6 наведеного Закону).

Як встановлено судом, та не заперечується відповідачем, податкові вимоги ним не оскаржувалися, тому, виходячи з приписів пп. 6.4.1., 6.4.4 п. 6.4. ст. 6 Закону № 2181, податкові вимоги не можуть вважатися відкликаними і є дійсними на день розгляду даної справи.

Згідно із п. 95.3. ст. 95 Кодексу, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Пунктом 38.1. ст. 38. Податкового кодексу України встановлено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

В судовому засіданні встановлено, що із заявленого до стягнення податкового боргу в сумі 648007,87 грн. підтверджується його сплата в загальній сумі 137600,00 грн. Доказів сплати іншої частини заборгованості відповідач не надав.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги податкового органу підлягають задоволенню частково – на суму 510407,87 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька до Державного підприємства «Вугільна компанія «Куйбишевська» про стягнення коштів з рахунків в банках, які обслуговують Державне підприємство «Вугільна компанія «Куйбишевська» до Державного бюджету України в рахунок погашення заборгованості з податку на додану вартість у сумі 648007,87 грн. – задовольнити частково.

Стягнути кошти з рахунків в банках, які обслуговують Державне підприємство «Вугільна компанія «Куйбишевська» до Державного бюджету України в рахунок погашення заборгованості з податку на додану вартість у сумі 510407,87 грн. та направити за таким призначенням: № р/р № 31118029700008, ОКПО 34687187, отримувач: державний бюджет, управління Державного казначейства у Куйбишевському районі м. Донецька, банк отримувача: Головне управління державного казначейства України у Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації 14010100.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 13 липня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 18 липня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                       Абдукадирова К.Е.