Постанова № 18127, 22.06.2006, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"22" червня 2006 р.

Справа № 4/127

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В. розглянув справу № 4/127 за позовом Прокурора Устинівського району в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград

до Приватного сільськогосподарського підприємства “Седнівське” с.Седнівка Устинівського району Кіровоградської області

про стягнення 4900 грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів

Представники:

від позивача - Поліщук О.М. , довіреність № 04-04/1363 від 10.05.06 ;

від відповідача - Цвілюк С.В. , довіреність № 1 від 14.02.06 ;

від прокуратури - Кучер Т.В., посвідчення № 300 від 16.08.04 ;

час прийняття постанови 14 год. 30 хв. (вступної та резолютивної частини)

Прокурором Устинівського району заявлено позов в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград про стягнення з Приватного підприємства “Седнівське” штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2002-2003 роках.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував слідуючим:

Пунктом 2 статті 121 Конституції України, статтею 60 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку передбаченому законодавством України.

В роз'ясненні Вищого господарського суду України від 07.02.2006 року

"Про деякі питання, пов'язані із розмежуванням компетенції господарських і адміністративних судів" зазначено, що пунктом 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (1767-2001-п), передбачено, що у разі несплати підприємствами, установами, організаціями, які не забезпечують нормативу робочих місць, штрафних "санкцій в установлений термін, відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення в судовому порядку. Таким чином, Фонд соціального захисту інвалідів реалізує владні управлінські функції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон), фінансування роботи по соціальній захищеності інвалідів здійснюється Фондом України соціального захисту інвалідів (далі - Фонд). Положення про Фонд затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. №1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому. Основними завданнями Фонду є участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів, здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст.11 Закону, бюджет Фонду соціального захисту інвалідів формується за рахунок коштів республіканського бюджету, інших коштів.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно цієї ж статті Закону, сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов"язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом. Порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. №1767. Згідно пунктів 4, 5 зазначеного Порядку, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в доход державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Сума штрафних санкцій визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Середня річна заробітна плата на підприємстві обчислюється шляхом ділення суми нарахованого фонду оплати праці як в грошовій так і в натуральній формі, на середньооблікову чисельність штатних працівників, що визначається в порядку, встановленому Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, затвердженою Держкомстатом.

Відповідно до пункту 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Приватним сільськогосподарським підприємством "Седнівське" робочі місця для інвалідів у відповідності до передбаченого законом нормативу не створено. Встановлений законодавством обов'язок щороку до 15 квітня сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньої річної заробітної плати на даному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом, підприємство не виконало, штрафні санкції за 2002-2003 роки не сплатило.

Відповідно до Державної статистичної звітності форми І-ПВ "Звіт з праці" за січень-грудень 2002 року, середньооблікова чисельність штатних працівників ПСП "Седнівське" в 2002 році складала 48 осіб, фонд оплати праці становив 78, 6 тис. грн.

Відповідно до державної статистичної звітності форми І-ПВ "Звіт з праці" за січень-грудень 2003 року, середньооблікова чисельність штатних працівників підприємства в 2003 році складала 32 особи, фонд оплати праці становив 52, 0 тис. грн.

Отже, відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону, в 2002 році на підприємстві повинно бути створено 2 робочих місць для інвалідів, в 2003 році - 1 таке робоче місце.

Середня річна заробітна плата на підприємстві в 2002 році становила 1 637, 50 грн., в 2003 році - 1 625, 00 грн.

Отже, відповідач повинен був сплатити за 2002 рік за нестворення двох робочих місць для інвалідів штрафні санкції в сумі 3 275, 00 грн., а за 2003 рік - за нестворення одного робочого місця для інвалідів штрафні санкції в сумі 1 625, 00 грн.

Загальна сума несплачених штрафних санкцій за 2002-2003 роки складає 4 900, 00 грн. (чотири тисячі дев'ятсот гривень 00 копійок). В судовому засідання прокурор та представник позивача повністю підтримали заявлені вимоги та наполягають на їх задоволенні в розмірі 4900 грн.

Відповідач з позовними вимогами не погодився та вважає їх безпідставними, оскільки фактично в спірний період на підприємстві відповідача працювали особи, визнані в установленому порядку інвалідами відповідно в 2002 році 2 працівники та в 2003 році 1 працівник. Фактично на думку відповідача ним виконано вимоги закону щодо створення робочих місць та штрафні санкції не можуть бути стягнуті. Крім того, через несприятливі погодні умови загинув врожай зернових культур, що підтверджено висновком про наявність форс-мажорних обставин і штрафні с санкції навіть у разі їх нарахування підлягали списанню в повному обсязі ще в 2004 році.

Проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази в їх сукупності, правовідносини що виникли між сторонами спору та надавши їм юридичну оцінку , господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення враховуючи наступне.

Господарським судом безспірно встановлено, що відповідачем за 2002-2003 роки річний звіт форми 10 ПІ позивачу не надавався, узгоджені зобов'язання про виплату штрафних санкції відповідач на себе не брав. Однак, судом враховано, що сплата штрафних санкцій передбачена Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, тому відповідач повинен був створити робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001 передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Однак, суд не може погодитись з висновком позивача про те, що 2002 році відповідач не створив 2 робочі місця для працевлаштування інвалідів та повинен сплатити штрафні санкції у розмірі 3275 грн. Як вбачається із наданих до суду відповідачем документів протягом 2002 року на підприємстві працював інвалід 3 групи Самусенко М.О. ( посвідчення серії ААБ №145241). Таким чином, відповідачем спростовано висновок про нестворення 2 робочих місць в 2002 році. Надати будь-яке документальне підтвердження про створення ще одного робочого місця для працевлаштування інваліда в 2002 році відповідач суду не зміг, тому вимоги щодо стягнення 1637 грн. 50 коп. штрафних санкцій за нестворення робочих місць в 2002 році суд вважає обґрунтованими та таким, що підлягають до задоволення.

Аналізуючи позовні вимоги щодо нестворення одного робочого місця для працевлаштування інваліда в 2003 році господарський суд враховує, що згідно до наданих відповідачем документів інвалід 3-ої групи Самусенко М.О. продовжував працювати на підприємстві відповідача до 30.04.2003 року, тому висновок позивача про нестворення робочого місця в цей період є помилковим, а вимоги про стягнення штрафних санкції не є обґрунтованими та не підлягають до задоволення. Доказів про те, що відповідач відмовився в прийомі на звільнене робоче місце особи, що мала статус інваліда позивач та прокурор суду не надали та пояснили в судовому засіданні про відсутність у них такої інформації.

При цьому судом враховано, що статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” проведення активних дій по працевлаштуванню інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів. У вказаному переліку відсутні підприємства та організації всих форм власності.

Відповідач не надав суду доказів виконання вимог Закону і забезпечення працевлаштування 1 інваліда чи сплати суми штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2002 році.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 1637 грн.50 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітньої плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Відповідач вимоги Закону не виконав, в 2002 році не працевлаштувавши на 1 робоче місце інваліда.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2002 рік у розмірі 1637 грн. 50 коп.

Судом залишається без задоволення клопотання відповідача про відмову в задоволенні позову з посиланням на те, що заборгованість повинна бути списана ще в 2004 році через визнання форс-мажорних обставин. Позивач та прокурор в судовому засіданні заперечили проти застосування форс-мажорних обставин та списання заборгованості, оскільки діючим законодавством , зокрема Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не передбачено такої підстави для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій. Штрафні санкції за невиконання нормативу по створенню робочих місць інвалідам не є податком чи збором у розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а тому відсутні правові підстави керуватися приписами цього закону при проведенні списання штрафних санкцій як безнадійного боргу.

Підпунктом 18.2.1 п.18.2 ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції. При цьому, згідно з пп. "г" пп. 18.2.1 п.18.2 ст. 18, під терміном "безнадійний" слід розуміти податковий борг юридичних або фізичних осіб, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). З метою забезпечення практичного впровадження п.18.2 ст. 18 Закону наказом ДПА України N 103 від 14.03.2001р. затверджено Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків, відповідно до п. З якого, безнадійним податковим боргом вважається податковий борг юридичних або фізичних осіб, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини, стихія, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, блискавка, пожежа, буря, повінь, землетрус, нагромадження снігу або ожеледь, вибух тощо), тобто не з вини платника податків, які неможливо попередити своїми заходами за умови, що дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання податкових зобов'язань.

Стаття 67 Конституції України визначає, що податки і збори, порядок їх сплати встановлюються законом. Таким загальним законом є Закон України "Про систему оподаткування". Перелік податків і зборів (обов'язкові платежі), згідно ст.ст. 14, 15 вказаного Закону є вичерпним, їх сукупність становить систему оподаткування в Україні. Тільки законами з питань оподаткування встановлюються податки і збори (обов'язкові платежі), механізм їх справляння, пільги платникам податків, тощо. Відповідно ст. 20 Закону України "Про систему оподаткування" податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом сплаті не підлягають.

Відповідно до преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 20.02.2003 р. , який набрав чинності 26 березня 2003 року він є спеціальним законом з питань оподаткування та встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів).

Закон не може розширювати перелік податків і зборів, чи поширювати порядок погашення зобов'язань на платежі, які не входять до системи оподаткування. Закон, прийнятий виключно у відповідності до Закону України "Про систему оподаткування". Відповідно за Законом, податковим боргом визначено податкове зобов'язання, яке в свою чергу складається із зобов'язання платника податків сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів або державних цільових фондів.

Таким чином, не можна штрафні санкції за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів податковим боргом (зобов'язанням), на які поширюється дія Закону України “Про систему оподаткування”, згідно його преамбули, так як це суперечить вимогам передбаченим ч.ч. З, 6, 8 ст. 1, ч. 4 ст. 2, ст.ст. 3,14 Закону України "Про систему оподаткування", ст. 67 Конституції України.

Судом визнаються як достовірні докази про наявність фактичних обставин, які у відповідності до висновку Торгово-промислової палати України №14177/05-4 від 12.11.03 р є форс-мажорними обставинами, однак аналіз вказаних нормативних актів показав, що ці обставини не є підставою для погашення зобов'язань щодо сплати штрафних санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства “Седнівське” с.Седнівка Устинівського району Кіровоградської області код 03758476 р/р 26007301334008 МФО 323301 в Філії КЦВ “Промінвестбанк” на користь держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград вул. 50 років Жовтня 7-а р/р 31219230500264 в Відділенні Держказначейства в Кіровоградській області МФО-823016 код-24144695 адміністративно-господарські санкції розмірі 1637 грн. 50 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова буде виготовлена в повному обсязі 22 червня 2006 року.

Суддя

Ю. І. Хилько