Постанова № 18117100, 30.08.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2011 р.

Справа № 5016/374/2011(4/24)

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Риковій О.М.

за участю представників сторін:

Від позивача: Власенко В.О.

Від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 15.06.2011 року

по справі № 5016/374/2011(4/24)

за позовом: Дочірнього підприємства „Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України”

до: Закритого акціонерного товариства „Трикратське кар’єроуправління”

про стягнення 3125,99 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2011 року Дочірнє підприємство „Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” (далі - Облавтодор) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Закритого акціонерного товариства „Трикратське кар’єроуправління” (далі - Кар’єроуправління) про стягнення 1754,97 грн. основного боргу, що виник у зв’язку з непроведенням остаточного розрахунку за надані у січні - березні 2008 року послуги згідно з договором № 14/01/08 від 14.01.2008р., а також 315 грн. пені, 122,85 грн. штрафу, 156,51 грн. 3% річних та 754,64 грн. втрат від інфляції за прострочення виконання грошового зобов’язання. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на ст. 231 ГК України та ст. ст. 526, 530, 610, 611, 625 ЦК України.

Кар’єроуправління не визнало позов і посилаючись на положення ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 1 ч. 2 ст. 258, ст. 267 ЦК України просило господарський суд застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.06.2011 року (суддя –Семенов А.К.) у позові відмовлено повністю з мотивів недоведеності позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням Облавтодор подав до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його повністю скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони були повідомлені заздалегідь належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду. Нез’явлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14.01.2008 року між Кар’єроуправлінням (замовник) та Облавтодором в особі філії „Вознесенський райавтодор” (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 14/01/08, за яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов’язався за завданням замовника протягом визначеного у договорі строку надавати за плату наступні послуги: послуги автокрана СМК-10; послуги автогрейдеру ГС-1402; послуги навантажувача К-702, а замовник зобов’язався оплачувати такі послуги.

Умовами пунктів 2.3, 3.1, 3.2, 6.1, 6.2, 6.3, 7.1 даного договору визначено, що замовник зобов’язаний приймати від виконавця результати надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірі і в строк, передбачені цим договором; забезпечувати виконавця інформацією, необхідною для надання послуг; за надання передбачених договором послуг замовник виплачує виконавцю протягом трьох днів шляхом перерахування на розрахунковий рахунок; здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання –приймання наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 робочих днів після фактичного надання послуг; договір вважається укладеним, набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін; строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31.12.2008р.; закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору; усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов’язані із ним, у тому числі пов’язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором про надання послуг, відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Отже, між сторонами у справі на підставі договору про надання послуг № 14/01/08 від 14.01.2008р. склалися цивільно –правові відносини, зміст яких становить їх взаємні права і обов’язки щодо надання послуг та їх приймання і оплати.

На виконання своїх зобов’язань за укладеним договором позивач протягом січня –березня 2008 року надав відповідачеві послуги автокрана СМК-10 на загальну суму 2806,97 грн., що підтверджується наявними в справі відповідними актами здачі –прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 17.01.2008р., № ОУ-0000002 від 26.02.2008р., № ОУ-0000003 від 18.03.2008р. та не заперечується відповідачем.

Оплата наданих позивачем послуг відповідачем була проведена частково на суму 914,18 грн., у зв’язку з чим з урахуванням здійсненої ним передплати на суму 137,82 грн. в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 1754,97 грн., що підтверджується атом звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2009р., підписаним обома сторонами, та не заперечується відповідачем.

Претензією (вимогою) від 20.01.2011 року № юр/139 позивач повідомив відповідача про наявність непогашеної заборгованості в сумі 1754,97 грн. за надані послуги згідно з договором № 14/01/08 від 14.01.2008р., виклав вимогу добровільно перерахувати на його розрахунковий рахунок суму боргу з урахуванням втрат від інфляції в розмірі 2043,77 грн. та попередив, що в разі несплати боргу буде вимушений звернутися до господарського суду для примусового стягнення боргу, а також втрат від інфляції, 3% річних, пені й штрафних санкцій з покладенням на відповідача судових витрат.

У відповідь на цю вимогу відповідач листом від 10.02.2011р. повідомив позивача про те, що він визнає свою заборгованість в сумі 2043,77 грн. в повному обсязі, але скрутне становище підприємства не надає можливості сплатити всю суму боргу одразу, тому просив розстрочити сплату вказаної заборгованості на 5 місяців, з 01.03.2011 року до 01.08.2011 року. У зв’язку з цим позивач і звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд послався на те, що позивачем не доведено, що відповідач свого обов’язку щодо розрахунку за надані послуги не виконав, оскільки договором від 14.01.2008р. строк розрахунку не встановлений, а з вимогою у розумінні ст. 530 ЦК України він до відповідача не звертався. Додана позивачем до матеріалів справи претензія (вимога) № юр/139 від 10.02.2011р. не є вимогою у розумінні ст. 530 ЦК України, оскільки про вказану статтю в ній не згадується. Отже, позивачем не доведено, що його права і охоронювані законом інтереси порушено і він має право на звернення до господарського суду за їх захистом.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

Так, по –перше: за умовами пунктів 3.1, 3.2, 3.3 договору № 14/01/08 від 14.01.2008р. оплатити виконавцеві надані послуги відповідач повинен був протягом трьох днів з моменту підписання акту здавання –приймання наданих послуг. Отже, остаточний розрахунок з позивачем за надані послуги відповідач повинен був здійснити не пізніше 21.03.2008 року.

По –друге: частиною 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору лише за домовленістю між собою. Оскільки умовами договору застосування заходів досудового врегулювання господарського спору не передбачено, а законом не встановлено вимоги щодо обов’язкового посилання на ст. 530 ЦК України у разі звернення кредитора до боржника з вимогою виконати свій договірний обов’язок, то надіслана позивачем відповідачеві претензія (вимога) № юр/139 від 10.02.2011р. саме і має статус вимоги у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач не заперечуючи факту надання йому за його завданням обумовлених договором № 14/01/08 від 14.01.2008р. послуг загальною сумою 2806,97 грн., не надав суду належних доказів проведення розрахунку в повному обсязі, у зв’язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 1754,97 грн. слід визнати таким, що підлягає стягненню.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що прострочення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

Перевіривши обчислені позивачем розрахунки втрат від інфляції та процентів річних та встановивши, що вони відповідають умовам договору та чинному законодавству і відповідачем не оспорені як в цілому так і за їх складовими, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 754,64 грн. втрат від інфляції та 156,51 грн. 3% річних.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас, статтею 547 ЦК України імперативно встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

З огляду на те, що умовами укладеного між сторонами договору відповідальність замовника за порушення свого грошового зобов’язання у вигляді сплати виконавцеві неустойки не встановлена, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 315 грн. пені та 122,85 грн. штрафу є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у позові повністю місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв’язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з ст.ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог витрати зі сплати державного мита в сумі 131,72 грн., у тому числі 43,86 грн. за подання апеляційної скарги, та витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу в сумі 202,96 грн.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 15.06.2011 року у справі № 5016/374/2011(4/24) скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Трикратське кар’єроуправління”

(56535, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Трикрати, вул. Гагаріна, 102, код ЄДРПОУ 03327279) на користь Дочірнього підприємства „Миколаївський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України” (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, будинок 2А, ідентифікаційний код 31159920) 1754,97 грн. основного боргу, 754,64 грн. втрат від інфляції, 156,51 грн. 3% річних та 334,68 грн. судових витрат.

В решті частини позову відмовити.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням правильних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Шевченко В. В.