Постанова № 18113857, 15.08.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 серпня 2011 року 14:59 № 2а-7251/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: Артамонової Е.О.,

від відповідача: Пасульки О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Еліт - Едельвейс»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень № 000002340710/0, №000002350710/0 від 02 листопада 2010 року, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт - Едельвейс»(далі позивач, ТОВ «Еліт Едельвейс») з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 листопада 2010 року № 000002350710/0, № 000002340710/0.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «Прогресив - Пром», який ґрунтується на даних автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, оскільки жодним нормативним актом України не передбачено обовязку платника податку при формуванні податкових зобовязань враховувати формування податкових зобовязань його контрагентами. Позивач зазначав, що податковий кредит було сформовано ним на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Прогресив - Пром», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суму податку у розмірі 41614,00 грн., сформованого за наслідками операцій з контрагентом, який згідно даних автоматизованої системи співставлення на рівні ДПА України має стан «7»- до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей, тому підтвердити суму ПДВ у вказаному вище розмірі не є можливим.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15 серпня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ «Еліт-Едельвейс»(код ЄДРПОУ 34968210) зареєстроване Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією 02.03.2007 р. та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Дарницькому районі м. Києва з 05.03.2007 р.

У період з 17.09.2010 р. по 26.10.2010 р. ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Еліт-Едельвейс»за серпень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 7161/07-10/34968210 від 26.10.2010 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

02 листопада 2010 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 000002340710/0, яким позивачу за порушення пп.7.2.1, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1., пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 13217,00 грн., та податкове повідомлення рішення № 00002350710/0, яким позивачу за порушення пп.7.2.1, п. 7.2, пп. 7.2.6 п.7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 38613,30 грн., в тому числі основного зобовязання 28397,00 грн. та 10216,30 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Еліт-Едельвейс»в податковій декларації за липень 2010 року було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену у складі вартості робіт на користь ТОВ «Прогресив - Пром», яке згідно «0»- основний платник, а саме «7»- до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Еліт-Едельвейс»підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2010 р. на 16972, 00 грн., за серпень 2010 р. на 11425,00 грн., а також завищено суму бюджетного відшкодування на 13217,00 грн. за серпень 2010 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 01 червня 2010 року між ТОВ «Еліт-Едельвейс»(покупець) та ТОВ «Прогресив - Пром» (постачальник) було укладено договір поставки № 9/01-16, відповідно до якого постачальник зобовязується передати, а покупець прийняти та оплатити товар комплектуючі та обладнання до систем поливу. Пунктом 1.2. Договору визначено, що найменування, вид та кількість товару визначається у специфікаціях та в накладних на поставку товару (том 1, а.с. 110-111).

Сторони погодили вид, кількість та вартість товару, що підтверджується Специфікацією № 1 від 07.07.2010 року, яка є невідємним додатком № 1 до основного договору.

Поставка товару підтверджується видатковою накладною № РН-0000164 від 07.07.2010 р. на суму 208068,33 грн. (в т.ч. ПДВ 41613,67 грн.) (том 1, а.с. 113).

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Прогресив - Пром» виписало позивачу податкову накладну № 164 від 07 липня 2010 року на суму 249682,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 41613,67 грн. (запис № 11 реєстрі отриманих податкових накладних ТОВ «Еліт-Едельвейс»за липень 2010 року), яка була складена у момент виникнення податкових зобовязань ТОВ «Прогресив - Пром», тобто в момент оформлення документу, що засвідчує факт поставки товару (видаткової накладної) - том 1, а.с. 20.

Платіжним дорученням № 235 від 28 липня 2010 року ТОВ «Еліт-Едельвейс»перерахувало на поточний рахунок ТОВ «Прогресив - Пром» в банку грошові кошти в сумі 249682,00 грн. (в т.ч. ПДВ 41613,67 грн.) в якості оплати за комплектуючі систем автоматичного поливу (том 1, а.с. 114).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції (в т.ч зясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість»вiд 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у звязку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірного податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Еліт-Едельвейс»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість у розмірі 41613,67 грн. на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «Прогресив - Пром», та які сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням товарів.

Порушення з приводу вартості придбаних позивачем товарів відповідачем не встановлено.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкової накладної контрагент позивача - ТОВ «Прогресив - Пром»було зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 100234364 від 07.07.2009 року (том 2, а.с. 154), а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів.

Згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті ДПА України, свідоцтво платника податку на додану вартість, видане ТОВ «Прогресив - Пром», станом на момент розгляду даної справи анульовано не було (том. 1, а.с. 157).

В свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивач формував податковий кредит, та копія якої знаходяться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинний на момент оформлення податкової накладної) стосовно порядку оформлення та підстав її видачі, наведені в ній дані відповідають та кореспондуються з даними видаткової накладної та платіжними документами.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.07.2011 року № 360213 підтверджує, що ТОВ «Прогресив - Пром»станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том 1, а.с. 191-193).

Вирішуючи питання про реальність поставки та отримання позивачем товарів та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02 червня 2011 року № 10112567 до основного виду діяльності ТОВ «Еліт-Едельвейс»належить «інші види оптової торгівлі»(код КВЕД 51.90.0) том 1, а.с. 127-128.

Судом встановлено, що замовлені позивачем у ТОВ «Прогресив - Пром»товари придбавалися позивачем з метою використання в подальшій господарській діяльності та були використані у такій діяльності, що підтверджується Звітом про партії товарів, видатковими накладними та довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей покупцями від ТОВ «Еліт Едельвейс»(том 2, а.с. 1 141).

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Наявність зазначених вище обставин відповідачем під час розгляду справи доведено не було.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Прогресив Пром» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ «Прогресив Пром», придбавалися з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, Постанова від 9 вересня 2008 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 2362425)».

Крім того, суд звертає увагу про відсутність порушень позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає форму та зміст податкової накладної № 164 від 07.07.2010 року, оскільки з наявної в матеріалах справи податкової накладної (том 1, а.с. 20) не вбачається порушень закону щодо порядку її заповнення; пункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону, оскільки податкова накладна була видана позивачу ТОВ «Прогресив Пром»; пункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону, оскільки податковий кредит звітного періоду визначено виходячи із договірної вартості товарів та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; пункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону, у звязку з тим, що податковий кредит сформовано на підставі податкової накладної, яка за змістом відповідає закону; пункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону, оскільки неправомірність нарахування податкового кредиту відповідачем не доведена.

Відповідач не заперечує фактичне здійснення цих операцій з вищезгаданим контрагентом і під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Еліт Едельвейс» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за липень, серпень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 28397,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у розмірі 10216,3 грн. є також протиправним.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

З матеріалів справи вбачається дотримання позивачем зазначених вимог. Відтак, позивач був вправі включити до бюджетного відшкодування за серпень 2010 року суми податку на додану вартість, які виникли у попередньому періоді, при тому, що з матеріалів справи вбачається відсутність заперечень відповідача щодо фактичної сплати позивачем суми податку в ціні товару (робіт, послуг).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за серпень 2010 року на 13217,00 грн. згідно з податковим повідомленням - рішенням № 000002340710/0 від 02.10.2011 року.

Додатково до викладеного Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає, що використання відповідачем інформації з компютерних автоматизованих інформаційних систем «Співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суперечить положенням Закону України «Про державну податкову службу в Україні», з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції на момент проведення перевірки та складення Акту перевірки) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

За визначенням пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 (чинного на момент проведення перевірки), невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Виходячи з викладеного, Закон встановлює, що документальну невиїзну перевірку необхідно та достатньо здійснювати на підставі поданих платником податку документів, а саме податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Як видно зі змісту Акта перевірки, відповідачем проводилася саме документальна невиїзна перевірка позивача. Тобто така перевірка мала проводитися в приміщенні органу державної податкової служби та лише на підставі поданих позивачем податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Крім того, закони України з питань оподаткування, зокрема, Закони України «Про державну податкову службу в Україні», «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент проведення перевірки) не містять посилань на компютерні автоматизовані інформаційні системи, на підставі інформації з яких податковий орган може встановлювати порушення податкового законодавства платником податків.

При цьому, суд окремо зазначає, що само по собі співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА в розумінні наведених норм Закону про ПДВ не є підставою для позбавлення платника податків на податковий кредит (не є правомірним доказом завищення податкового кредиту), а отже невизнання відповідачем податкового кредиту за результатами «співставлення»не відповідає вимогам закону та є протиправним, а податкові повідомлення - рішення, ухвалені відповідачем за результатами такого «співставлення»є незаконними.

Суд, вирішуючи спір, також враховує, що відповідачем не надано актів зустрічних перевірок контрагента позивача, які б свідчили про протиправний характер вищезгаданих господарських операцій або взагалі діяльності цих осіб.

Натомість, на запит суду Державною податковою інспекцією у Суворівському районі м. Одеси було надано інформацію (лист від 03.08.2011 р. за № 22329/9/10-104) щодо подання ТОВ «Прогресив Пром»податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року (том 2, а.с. 150). Як вбачається з копії податкової декларації ТОВ «Прогресив Пром»за липень 2010 року, останнім було включено до складу податкових зобовязань суму податку на додану вартість у розмірі 41613,67 грн., отриманого у складі вартості товарів від ТОВ «Еліт-Едельвейс» (рядок № 2 Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) том 2, а.с. 169.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 02 листопада 2010 року № 000002350710/0 та № 000002340710/0 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень - рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Еліт Едельвейс»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 02 листопада 2010 року № 000002340710/0, № 000002350710/0.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт-Едельвейс»судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмов и у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 22 серпня 2011 року.