Постанова № 18113522, 05.09.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 вересня 2011 р. № 2-а- 8999/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приколотнянський олійноекстракційний завод" до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області про визнання протиправними податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приколотнянський олійноекстракційний завод" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області № 00000623301/0 від 14.03.2011 року, прийняте щодо нього, а також стягнути з відповідача на його користь судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для визнання його протиправним.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за що у відповідності до чинного податкового законодавства України позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 152484 грн. на підставі оскаржуваного рішення.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За матеріалами справи судом встановлено, що уповноваженими особами Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області була проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Приколотнянський олійноекстракційний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2010 року, за результатами якої 17.02.2011 року було складено акт перевірки № 95/23-30142319, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 5.1 ст. 5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело на думку податкового органу до завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за період, що перевірявся, на 2098376 грн. за рахунок скоригованих валових витрат на 2098376 грн.;

- пп.7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження підприємством ПДВ в сумі 121987 грн., в тому числі за липень 2010 року в сумі 88335 грн., за серпень в сумі 33652 грн.;

- пп.7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення від'ємного значення по ПДВ на 457701 за рахунок завищення податкового кредиту 333957 грн. за березень 2009 року - листопад 2009 року та рахунок завищення податкового кредиту за вересень 2010 року на суму 50600 грн. підприємством завищено рядок 18.2. рядок 21 Декларації з ПДВ за вересень 2010 року на 50600 грн., який в свою чергу переноситься до рядка 23.1 наступного податкового періоду, тобто жовтня 2010 року і який в свою чергу вплине на значення рядка 26 рядка за жовтень 2010 року.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 00000623301/0 від 14.03.2011 року, згідно з яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у сумі 152484 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

За матеріалами справи вбачається, що перевіркою, проведеною відповідним податковим органом, були встановлені вищезазначені порушення податкового законодавства з боку позивача, що не узгоджується з приписами останнього, з огляду на наступне.

Так, правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статі 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Суд звертає увагу, що товариство з обмеженою відповідальністю "Приколотнянський олійноекстракційний завод", як платник податку на додану вартість, в періоді, що перевірявся, здійснювало операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість, у зв'язку з чим податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно Закону України "Про податок на додану вартість".

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Відповідно п. 7.2.8. Закону України "Про податок на додану вартість" за наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку.

Так, висновок відповідача стосовно заниження підприємством ПДВ в сумі 152484 грн. за період, що перевірявся, викладений в акті перевірки, не містить обґрунтованих даних, які відповідно до приписів чинного законодавства України дають підстави вважати, що дійсно позивачем допущене вищезазначене порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться Державною податковою адміністрацією України, контрагенти позивача: ТОВ "Електроспецтех", ТОВ "С. Дж. Р. Груп", ТОВ "Мега-Лідер-СВ", ТОВ Ексімкеп лімітед" на момент складання податкових накладних та під час здійснення господарських операцій з ТОВ "Приколотнянський олійноекстракційний завод" були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість зазначена підприємством в сумі 121987 грн., в тому числі за липень 2010 року в сумі 88335 грн., за серпень в сумі 33652 грн., підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суму податкового кредиту в розмірі 333957 грн. за березень 2009 року - листопад 2009 року та за вересень 2010 року в розмірі 50600 грн., яка підтверджена податковими накладними, складеними його контрагентами, що зазначені вище, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Окрім того, суд звертає увагу, що у відповідача відсутнє право тлумачення закону.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відповідач робить висновок, що факт неподання податкових декларацій, недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ та безпідставність складання податкових накладних вищевказаними контрагентами, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів, робіт, послуг від вищевказаних підприємств, які фактично не відбулися, оскільки на думку податкового органу в даному випадку позивачем не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст. 3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому, акт перевірки не містить посилань на те, які порушення були допущені самим позивачем.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, відповідна сторона - Вовчанська міжрайонна державна податкова інспекція Харківської області не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову шляхом скасування незаконного рішення, що узгоджується з приписам ст. 11 ч. 2 КАСУ, де передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, що має місце в даному випадку.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачеві підлягають відшкодуванню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі у сумі 3,40 грн. за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області від 14.03.2011 року № 00000623301/0, прийняте відносно товариства з обмеженою відповідальністю "Приколотнянський олійноекстракційний завод".

Відшкодувати товариству з обмеженою відповідальністю "Приколотнянський олійноекстракційний завод" судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 грн. за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 06.09.2011 року.

Суддя Самойлова В.В.