Рішення № 17964165, 05.01.2011, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 2-196/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2011 року Житомирський районний суд Житомирської області

у складі: головуючої судді - Баренко С.Г.,

за участю секретаря судового засідання Левченко С.О., сторін, їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Житомирський військовий лісгосп»(далі - підприємство) про поновлення на роботу, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. Позов мотивовано тим, що за наказом відповідача від 15.03.2010, його незаконно звільнено з посади сторожа на підставі н.4 ст.40 КЗпП України (у зв’язку із відсутністю на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня 07.03.2010 без поважних причин). З причин безпідставного звільнення позивач вимушено не працює та зазнав моральної шкоди.

В судовому засіданні позов було підтримано позивачем та його представниками.

ОСОБА_1 стверджував, що 7.03.2010 він дійсно протягом часу з 12 год.40 хв. до 13 год.20 хв. відлучився з місця роботи для обіду та прийняття ліків. Він протягом всього часу роботи на підприємстві завжди відлучався на обідню перерву, проживає поруч з місцем роботи. Повернувшись на роботу, побачив директора ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які нічого йому не казали, акт при ньому не складали. Пояснення позивач написав 11.03.2010, якого передав ліснику 12.03.2010. На засідання профкому позивача не запрошували. Просив позов задовольнити, поновити його на роботу, стягнути з відповідача 10 616 грн.76 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача позов не визнала. Стверджувала, що позивача звільнено з посади сторожа за ініціативою адміністрації на підставі п.4 ст.40 КЗпП України обґрунтовано. За своєю посадовою інструкцією та розпорядком дня сторожа не мають права відлучатися з місця роботи протягом усього чергування. Вважає, що необхідність прийняття ліків 7.03.2010 позивачем належним чином не доведено. Просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач був відсутній на робочому місці протягом робочого дня більш трьох годин без поважної причини.

Беручи до уваги пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлені обставини, які відповідають трудовим правовідносинам.

Суд розглядає справу в межах заявлених вимог.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та займав посаду сторожа Зарічанського військового лісництва. (а.с. 3).

Наказом відповідача № 42-к від 15.03.2010 позивача звільнено з роботи за ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою для такого звільнення був акт від 07.03.2010 про відсутність позивача на робочому місці 07.03.2010 з 11 год. 00 хв. по 14 год. 48 хв. та згода профкому на звільнення позивача. (а.с. 24,31,32).

Відповідно до ст.ст.57,59,60 України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами.

Аналіз змісту ст.43 КЗпП України свідчить, що звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу за п.4 ст.40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник та на підставі обґрунтованого письмового подання уповноваженого органу, яке профкомом розглядається у присутності працівника, на якого воно внесено.

Всупереч наведеним вимогам закону засідання профспілкового комітету підприємства 11.03.2010 проведено у відсутності ОСОБА_1 Доказів, що останнього було належним чином повідомлено про розгляд подання про його звільнення з роботи, відповідач суду не надав. Не було представлено суду і ґрунтовне письмове подання уповноваженого органу підприємства про розірвання трудового договору з ОСОБА_1

Акт, на який посилається відповідач, про відсутність позивача на робочому місце понад 3 –х год. протягом чергування 7.03.2010, на думку суду є сумнівним.

Так в цьому акті зазначено, що його складено 07.03.2010 в м. Житомирі о 14 год.48 хв. про те, що ОСОБА_1 не було на робочому місці з 11 год.00 хв. до 14 год. 48 хв.

Втім робочим місцем позивача є Зарічанське військове лісництво, яке знаходиться в с. Зарічани, Житомирського району, на певній відстані від м. Житомира, а тому, на думку суду, час відсутності позивача на робочому місці саме до 14 год.48 хв. суперечить фактичним обставинам. Окрім цього за свідченням ОСОБА_4, цей акт було складено за його відсутністю, він його підписав іншого дня. До того представник відповідача не міг пояснити, чому акт не було складено в присутності позивача, якщо було дійсно зафіксовано час, коли останній повернувся на робоче місце 7.03.2010.

Свідок ОСОБА_5 також стверджувала, що на прохання позивача 7.03.2010 в обідній час вона , як медичний працівник ,надавала ОСОБА_1 ліки. Останній через недовгій час (30 хв.) пішов на роботу. Свідок ОСОБА_6 підтвердив факт відсутності на роботі ОСОБА_1, проте не міг вказати точно протягом якого саме часу ОСОБА_1 не було на робочому місці.

Представником відповідача не було надано суду і належних доказів про ознайомлення позивача з розпорядком та правилами його роботи. Твердження останнього, що з позивачем було проведено інструктаж з приводу охорони праці, під час якого ОСОБА_1 ознайомлено з посадовою інструкцією сторожа у тому числі і про безвідривне знаходження на робочому місці під час чергування, спростовується письмовими матеріалами.

Так з контрольного листу № 18 видно, що позивач пройшов навчання та Інструктаж з питань охорони праці 17.09.2009, а інструкція з охорони праці № 74 (для сторожа), з якою його, буцімто, ознайомлено, була

затверджена наказом відповідача від 04.01.2010, тобто після навчання та проходження інструктажу позивачем. Що, безперечно, спростовує довід відповідача про належне та своєчасне ознайомлення позивача з його посадовими обов»язками та розпорядком дня, за яким позивач під час обідньої перерви повинен бути на робочому місці.

Згідно із п.4 ст.40 КЗпП України та роз’яснень, які містяться у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992р. №9 (з подальшими змінами) при розгляді позовів про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбачений цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня так і більше трьох годин безперервно, або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Статтями 43,55 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Ураховуючи усі обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не було доведено в суді, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці безперервно більше трьох годин, без поважних причин, що є підставою для поновлення його на роботі.

Одночасно суд стягує середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення 16.03.2010 на час ухвалення даного рішення, виходячи із середнього заробітку за два повних місяці роботи перед звільненням і визначає його в розмірі 10616 грн. 76 коп. відповідно до середньоденного заробітку 36 грн.12 коп. та кількості робочих днів.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП відшкодування уповноваженим органом мопальної шкоди провадиться у разі порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальнихзв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На думку суду, незаконне звільнення позивача з роботи заподіяло йому моральної шкоди, оскільки призвело до порушення його законних прав на працю, що включає можливість заробляти собі на життя, можливості реалізації ним своїх звичок і бажань;а також призвели до тривалих вимушених змін у його житті та необхідності докладання зусиль для його організації. При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує, що були порушені конституційні права позивача, глибину його моральних страждань, а тому, суд вважає за необхідне стягнути з підприємства 1000 грн. спричиненої немайнової шкоди, виходячи з кратності встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

З огляду на наведене, керуючись: ст.ст. 43,55 Конституції України, ст.ст. п.4 ст. 40, 117, 232, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 57,58,59, 60,61,88,130, 212, 213, 215,218,367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Поновити ОСОБА_1 на роботі у Державному підприємстві «Житомирський військовий лісгосп»на посаді сторожа з 05 січня 2011 року.

Стягнути з рахунку ДП «Житомирський військовий лісгосп»код ЄДРПОУ 36548884 на користь ОСОБА_1 10616 (десять тисяч шістсот шістнадцять) грн. 76 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ДП «Житомирський військовий лісгосп»на користь держави 114 грн. 67 коп. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в цьому суді.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку на апеляційне оскарження.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Житомирської області через Житомирський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Баренко С.Г.