Рішення № 17912848, 03.08.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/222

03.08.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна компанія «Фірма Тетяна»

про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 11 225,80 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

Від позивача: Карасьова К.О.

Від відповідача: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Астеліт»звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна компанія «Фірма Тетяна»про стягнення надмірно сплачених коштів у сумі 11 225,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 13.07.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався на підставі п.п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України у зв’язку з нез’явленням представників відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду.

У даному судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити.

Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв. Заявлені позовні вимоги не заперечив.

Конверти, що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти "за зазначеною адресою не знаходиться, вибула".

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що нез’явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 03.08.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астеліт»(далі –замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна компанія «Фірма Тетяна»(далі –виконавець) укладено договір № КІ0485 про надання послуг (далі – договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № КІ0485 від 18.02.2008 р. є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до розділу 1 договору, яким погоджено предмет останнього, відповідач зобов’язався надати позивачу послуги зі строкового розміщення і утримання телекомунікаційного обладнання позивача та інші послуги згідно даного договору, а позивач зобов’язався виплатити відповідачу винагороду за надання таких послуг. При цьому, під строковим розміщенням та утриманням обладнання сторони домовились розуміти надання усіх послуг згідно даного договору протягом строку його дії (п. 1.1 договору). Місце розміщення обладнання відповідачем знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Славгородська, 14 (п. 1.2 договору). Пунктом 1.3 договору сторонами погоджено перелік інших послуг, що надаються за договором.

Як передбачено п. 1.6 договору початком надання послуг згідно договору є момент розташування відповідачем обладнання позивача, який посвідчується актом готовності, що підписується уповноваженими представниками сторін та є невід’ємною частиною даного договору. З моменту підписання акту готовності виконавець починає надавати замовнику послуги згідно даного договору та нараховувати плату за надання послуг, а у замовника виникає зобов’язання по вчасній сплаті винагороди за надані послуг.

В ході розгляду спору судом встановлено, 15.08.2008 р. сторонами підписано акт готовності, передбачений п. 1.6 договору, та відповідно до якого підтвердили, що відповідач згідно договору розташував все обладнання позивача згідно з додатком № 1 до договору та за місцем його розміщення.

Таким чином, з моменту підписання сторонами зазначеного акту виникли обов’язки відповідача щодо надання послуг за договором та відповідні обов’язки позивача щодо сплати отриманих послуг.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.1 договору плата за один місяць надання послуг, згідно даного договору, складає 2000 (дві тисячі грн. 00 коп.) грн. з ПДВ. Оплата по договору здійснюється за кожні три місяці надання послуг (період оплати за договором). Плата здійснюється замовником шляхом банківського переказу коштів на рахунок виконавця згідно даного договору, протягом 10 банківських днів наступних з дати початку першого місяця поточного періоду оплати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору здійснив наступні перерахування грошових коштів в рахунок попередньої оплати послуг: 17.07.2008 р. –7 612,90 грн. та 6 000,00 грн.

Згідно з п. 8.1 договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє один календарний рік.

Пунктом 8.3 договору встановлено, що останній, крім випадків передбачених у ньому (одностороннє розірвання), може бути припинений або розірваний в інших випадках прямо передбачених законом. А згідно з п. 9.2 усі зміни, доповнення та додаткові угоди до договору повинні оформлятися у письмовій і вступають в силу з дати їх підписання уповноваженими представниками обох сторін.

Тож, судом встановлено, що 21.08.2008 р. сторонами підписано угоду про розірвання договору про надання послуг № КІ0485 від 18.02.2008 р., згідно з пунктом 2 якої така набуває чинності з 21.08.2008 р.

Згідно п. 1.8 договору по завершенню строку дії даного договору сторони підписують акт припинення надання послуг, який підписується по результатам демонтажу обладнання і одночасно є актом виконаних робіт за останній місяць дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що 21 серпня 2008 року сторони підписали акт припинення надання послуг до договору про надання послуг № КІ0485 від 18.02.2008 р., підписанням якого вони підтвердили, що виконавець згідно договору припинив послуги розміщення телекомунікаційного обладнання замовника за місцем його розміщення, та з його підписанням припинились обов’язки виконавця щодо надання послуг за договором та обов’язки замовника щодо сплати отриманих послуг.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Серед іншого, зобов’язання припиняється за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України).

В свою чергу, пунктом 3.8 договору встановлено, що у разі дострокового припинення дії даного договору, відповідач повинен повернути позивачеві сплачену раніше плату за надання послуг за термін, коли відповідач не надав послуги, відповідно до акту припинення надання послуг.

Тож, з підписанням сторонами акту припинення надання послуг від 21.08.2011 р. припинились обов’язки відповідача щодо надання послуг за договором та обов’язки позивача щодо сплати отриманих послуг, а з моменту укладення угоди про розірвання договору зобов’язання сторін по предмету останнього припинилися, однак в силу п. 3.8 договору для відповідача виникли зобов’язання з повернення позивачу коштів за неотримані останнім послуги за договором.

У відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, враховуючи, що надання послуг за договором сторони передбачили на умовах передоплати, та у зв’язку з достроковим розірванням договору про надання послуг № КІ0485 від 18.02.2008 р., тому строк повернення отриманої раніше замовником попередньої оплати за цим договором має визначатись з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Судом встановлено, що у зв’язку з достроковим розірванням договору про надання послуг № КІ0485 від 18.02.2008 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 0503 від 20.05.2010 р., в якому вимагав повернути надмірно сплачені кошти за договором.

У відповідь позивач отримав лист відповідача № 20 від 08.07.2010 р., в якому останній зазначав, що зобов’язується сплати кошти до 09.08.2010 р., чим визнав свій обов’язок перед позивачем з повернення грошових коштів в сумі 11 225,80 грн.

Однак, відповідач кошти в розмірі 11 225,80 грн. на розрахунковий рахунок позивача не перерахував, доказів протилежного до суду не надано.

Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

У ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Доказів належного виконання зобов’язань відповідачем зі сплати позивачу 11 225,80 грн. не надано. Доказів відсутності вини відповідача, або наявність інших обставин, які перешкоджали належному виконанню, останнім до суду не надано.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 11 225,80 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Сума надмірно сплаченого державного мита в розмірі 42,26 грн. підлягає поверненню позивачу на підставі довідки.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт»задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна компанія «Фірма Тетяна»(02091, м. Київ, вул. Славгородська, б. 14, код 21586903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт»(03110, м. Київ, вул. Солом’янська, б. 11, літ. «А», код 22859846) суму надмірно сплачених коштів у розмірі 11 225 (одинадцять тисяч двісті двадцять п’ять) грн. 80 коп., 112 (сто дванадцять) грн. 26 коп. державного мита, та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пригунова А.Б.

Дата підписання рішення:12.08.2011 р.