Постанова № 17890586, 13.07.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 липня 2011 року 11:53 № 2а-8458/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкова Н.В. при секретарі судового засідання Попадин О.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПідприємства з 100% іноземною інвестицією "Монблан"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від позивача Рицький С.В.

від відповідача Тюшкевич С.І.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 листопада 2010 року підприємство зі 100% іноземною інвестицією "Монблан" (далі-позивач, ПІІ "Монблан") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі-відповідач, ДПІ у Шевченківському районі міста Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007392309/0 від 01.10.2010 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2010 року суддею Абловим Є.В. відкрито провадження та закінчено підготовче провадження у справі № 2а-15649/10/2670. Розгляд справи призначено на 23 листопада 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2010 року суддею Абловим Є.В. позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 0007392309/0 від 01.10.2010 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2010 року змінено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2011 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року у справі № 2а-15649/10/2670 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Адміністративній справі після перереєстрації присвоєно новий номер 2а-8458/11/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-8458/11/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2011 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судових засідання представник позивача підтримав позов в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та надав витребувані судом документи. Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав викладених в запереченнях.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 01 жовтня 2010 року № 0007392309/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ «Монблан»визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі усього 15196178,00 грн. (за основним платежем 10854 413,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 341 765.00 грн.).

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 06 вересня 2010 року № 2368/23-09\32671445 від 06.09.10 р. “Про результати невиїзної документальної перевірки Підприємства зі 100% іноземною інвестицією «Монблан»код ЄДРПОУ 32671445 в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Дари Узбекистану” (код за ЄДРПОУ 32920160) за період червень 2010 року” (далі по тексту Акт перевірки).

Як свідчить Акт перевірки, у ході опрацювання податкових декларацій з податку на додану вартість за червень 2010 року та додатка 5 до декларації встановлено відносини з ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану”, стан до Єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, яке зареєстровано ДПІ у Святошинському районі м. Києва, перевіркою встановлено, що ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” не подано декларацію з податку на прибуток за 1 півріччя 2010 року; не подано декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року; на даний час ПІІ «Монблан»має розбіжності згідно бази даних “АІС співставлення ПЗ та ПК”, а саме завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у червні 2010 року на суму 10854412,54 грн. з ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану”, яке не відобразило податкові зобовязання з ПІІ «Монблан»на суму податку на додану вартість 10854412,54 грн.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” не звітує до ДПІ у Святошинському районі м. Києва з червня 2010 року; згідно бази АІС “Автоматизоване співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України кількісний склад працівників цього підприємства складає 0 осіб; декларація з податку на прибуток підприємства за І квартал 2010 року з нульовими показниками валового доходу та валових витрат; таким чином, на думку відповідача, у ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” відсутні необхідні умови для здійснення результатів відповідної господарської та економічної діяльності, зокрема, технічного персоналу, основних фондів виробничих активів, складських приміщень, що і підтверджує нікчемність правочину.

Далі по тексту Акта перевірки відповідач, посилаючись на норми Цивільного та Бюджетного кодексів України та Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановив нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” та неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі такого нікчемного правочину.

За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до заниження податку на додану вартість за червень 2010 року на суму 10854412,54 грн.

Позивач не погоджується зі спірним податковим повідомленням-рішенням, вважає, що висновки про порушення ним норм Закону України “Про податок на додану вартість” не відповідають дійсності, та обґрунтовує позов наступним: господарські операції з купівлі продажу товару між позивачем та ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” повністю підтверджені первинними документами; податкові накладні, оформлені ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану”, мають усі необхідні реквізити та підписані його директором, повноваження якого встановлені та підтверджені відповідними установчими документами; відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців по ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” стан юридичної особи - зареєстровано, відомості підтверджені; на час виписки податкових накладних ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” було зареєстроване як платник податку на додану вартість; відповідачем не доведено, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” не спрямовувався на настання реальних наслідків.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 02 червня 2010 року між ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану”(продавець) та підприємством з 100% іноземною інвестицією “Монблан”(покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 1-2/06, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність покупцю, а покупець зобовязується прийняти та оплатити оргтехніку, комплектуючі та витратні матеріали за ціною, яка визначається згідно накладних на загальну 97000000, 00 грн.

Згідно пункту 4.1 вказаного договору оплата за товар здійснюється покупцем за визначеною в договорі ціною шляхом перерахування покупцем грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця або шляхом емітування векселя на зазначену суму.

Відповідно до накладних від 01 червня 2010 року, 02 червня 2010 року, 07 червня 2010 року, 09 червня 2010 року, 15 червня 2010 року (5786543,94 накладна № рн-0000001 від 01.06.2010 р.; 5683361,70 накладна № рн-0000002 від 01.06.2010 р.; 5 279 050,86 накладна № рн-0000003 від 01.06.2010 р.; 5173079,20 накладна № рн-0000004 від 02.06.2010 р.; 5 683 361,70 накладна № рн-0000005 від 02.06.2010 р.; 5506 740,48 накладна № рн-0000006 від 02.06.2010 р.; 4771260,00 накладна № рн-0000007 від 02.06.2010 р.; 5876103,24 накладна № рн-0000008 від 02.06.2010 р.; 5862268,08 накладна № рн-0000009 від 02.06.2010 р.; 3094328,16 накладна № рн-0000011 від 07.06.2010 р.; 3300332, 82 накладна № рн-0000012 від 07.06.2010 р.; 5472295, 44 накладна № рн-0000013 від 09.06.2010 р.; 3924760, 40 накладна № рн-0000014 від 15.06.2010 р.) ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” поставило на адресу позивача товару на загальну суму 65413486,02 грн. та виписало податкові накладні від 01 червня 2010 року №53, від 01 червня 2010 року № 54, від 01 червня 2010 року № 55, від 02 червня 2010 року № 56, від 02 червня 2010 року № 57, від 02 червня 2010 року № 58, від 02 червня 2010 року № 59, від 02 червня 2010 року № 60, від 02 червня 2010 року № 61, від 07 червня 2010 року № 63, від 07 червня 2010 року № 64, від 09 червня 2010 року № 65 та від 15 червня 2010 року № 66 на загальну суму 65413486,02 грн., в тому числі податок на додану вартість 10854412,54 грн.

В оплату за поставлений товар ПІІ «Монблан»передало прості векселі: АА 2074448 від 02.07.2010 р. на суму 20000000,00 грн., АА 2074449 від 02.07.2010 р. на суму 10000000,00 грн., АА2074450 від 05.07.2010 р. на суму 10000000,00 грн., АА 2074451 від 05.07.2010 р. на суму 10000000,00 грн., АА 2074452 від 06.07.2010 р. на суму 10000000,00 грн., АА 2074453 від 06.07.2010 р. на суму 17990227,20 грн. всього на суму 77990227,20 грн. (копії векселів наявні у матеріалах справи).

Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що станом на 01 грудня 2010 року між ПІІ «Монблан»та ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” заборгованість між сторонами відсутня.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1)встановлення факту здійснення господарської операції; 2) становлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; 3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обовязковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Проподаток на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ПІІ «Монблан»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість всього у розмірі 10854412,54 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану”, які сплачені (нараховані) ним, у звязку з придбанням товару.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” станом на 24 вересня 2010 року зареєстрований в Єдиному державному реєстрі, а засновником та особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи значиться ОСОБА_3

Слід звернути увагу, що витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містить інформації про відсутність ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” за місцезнаходженням.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності ПІІ «Монблан», зокрема, є: інші види оптової торгівлі, посередництво в торгівлі товарами широко асортименту.

Придбаний у ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” товар в подальшому був реалізований позивачем іншим субєктам підприємницької діяльності, в т.ч ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», що підтверджується відповідними накладними та довіреностями на отримання товару, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців свідчить, що одним із видів діяльності ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” є інші види оптової торгівлі.

Доказів та підтвердження висновків Акта перевірки щодо відсутності у ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” необхідних умов для здійснення результатів відповідної господарської та економічної діяльності, зокрема, технічного персоналу, основних фондів виробничих активів, складських приміщень, відповідачем не надано.

Крім цього, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.05.2011 р. (якою справа направлена на новий розгляд), судом витребувано у позивача докази виконання операцій, якими опосередковувався рух товару, а саме транспортування товару, його прийняття за кількістю та якістю, виконання вантажно-розвантажувальних робіт, зберігання товару, а також фактичні дані щодо порядку проведення розрахунків за придбаний товар.

На вимогу суду позивачем надані належні докази, що підтвердити реальність виконання операцій, якими опосередковувався рух товару та правомірність проведених розрахунків за придбаний товар.

Зокрема, були надані договір № 182 на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів від 20 березня 2006 р., укладений між ПІІ «Монблан»(Замовник перевезень) та ПП ОСОБА_5 (перевізник), за яким на перевізника покладались обовязки по завантаженню, розвантаженню, перевезенню товарів. Судом встановлено, що строк дії договору був дійсним на момент існування взаємовідносин позивача з ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану”. Також надано ліцензію на перевезення вантажів АВ № НОМЕР_1, видану ОСОБА_5 на період з 04.08.2007 р. по 03.08.2012 р.

На підтвердження виконання перевезення товарів, придбаних ППІ «Монблан»у ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” також надано заявки на транспортні послуги № 144, 145, 146, 147, 149 (за червень 2010 р.) та акти прийому виконаних робіт між замовником (позивачем) та перевізником.

Крім цього, надано лист ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” від 08.07.2011 р., в якому на запит ПІІ «Монблан»повідомляється, що ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” на підставі договору здійснювали поставки оргтехніки ППІ «Монблан». Зберігання та відвантаження товару здійснювалось зі складу, орендованого ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” у м. Львові за адресою: вул.. Персенівка, Кінцева. Завантаження автомобілів проводилось за вказаною адресою представниками-експедиторами ПІІ «Монблан»ручними навантажувальними візками. До вказаного листа додані договір оренди складського приміщення від 01.05.2010 р. № 010510 та акти приймання передачі приміщення від 01.05.2010 р., акти здачі-приймання надання послуг, що підтверджують оренду вказаного приміщення у травні та червні 2010 року.

Крім цього, позивачем надані товарно-транспортні накладні, встановленої форми, що підтверджують факт транспортування придбаних у ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” товарів.

Відтак, вказані документи спростовують твердження відповідача та висновку акту перевірки.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ“Торговий дім “Дари Узбекистану” є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товар, що придбавався позивачем у ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану”, придбавався з метою використання та був використаний у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби” Вищий адміністративний суд України зазначив: “…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року”.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану”, суд дійшов висновку, що зміст зазначеної угоди не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Крім того, договір купівлі-продажу № 1-2/06 від 02.06.10 р. визнаний недійсним не був, а в матеріалах справи міститься заява директора ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” ОСОБА_6, який підтверджує взаємовідносини із позивачем на підставі купівлі-продажу № 1-2/06 від 02.06.10 р. та зазначає, що товар було передано уповноваженій особі покупця за видатковими накладними, в яких в графі “відпустив” стоїть його підпис та печатка очолюваного ним підприємства. Заява оформлена в присутності приватного нотаріуса на бланку ВРВ № 998196.

З огляду на розрахунки між позивачем та ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” у формі векселя, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити про наступне.

Виникнення у платника податків права на податковий кредит у звязку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів, регулюється відповідними нормами, зокрема пунктами 7.4 7.6 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Наведене стосується також і дати виникнення права платника податку на податковий кредит у разі вексельних розрахунків під час придбання товарів (послуг).

Оскільки видані чи отримані платником податку векселі не змінюють сум його податкового кредиту, такий податковий кредит визначається в загальному порядку за нормою підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону України, тобто за датою здійснення першої з подій: або датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Таким чином, платник податку, який видав вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг.

При цьому, слід ураховувати те, що для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції. Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закон України “Про податок на додану вартість” є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі ще не здійснені.

Крім того, суд звертає увагу про неможливість порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що регулює питання складання податкової накладної, оскільки в межах спірних правовідносин позивач податкових накладних не складав.

Також в матеріалах справи міститься лист ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану”, адресований позивачу, в якому зазначено про своєчасність та повноту подання підприємством податкової звітності до ДПІ у Святошинському районі м.Києва на підтвердження чого надано копію опису вкладення у цінний лист, відправлений на адресу ДПІ у Святошинському районі м. Києва. Даний опис вкладення підтверджує факт подання ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” до податкового органу податкової звітності, зокрема, податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року та додаток 1 до неї, що свідчить про помилковість інформації Акта перевірки про неподання ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану” податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року. Крім цього, до вказано листа додано витяг з ЄДР, який підтверджує належний статус ТОВ “Торговий дім “Дари Узбекистану”.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ПІІ «Монблан»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2010 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 2 745460,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 4 341 765.00 грн. є також протиправним.

Додатково до викладеного Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає, що використання відповідачем інформації з компютерних автоматизованих інформаційних систем “Співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” суперечить положенням Закону України “Продержавну податкову службу в Україні”, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

За визначенням пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Виходячи з викладеного, України “Про державну податкову службу в Україні” встановлює, що документальну невиїзну перевірку необхідно та достатньо здійснювати на підставі поданих платником податку документів, а саме податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Як видно зі змісту Акта перевірки, відповідачем проводилася саме документальна невиїзна перевірка позивача. Тобто така перевірка мала проводитися в приміщенні ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та лише на підставі поданих позивачем податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Крім того, закони України з питань оподаткування, зокрема, Закони України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про податок на додану вартість” не містять посилань на компютерні автоматизовані інформаційні системи, на підставі інформації з яких податковий орган може встановлювати порушення податкового законодавства платником податків.

Посилання відповідача на наказ Державної податкової адміністрації України від 18квітня 2008 року №266 “Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів” не приймається судом до уваги, оскільки зазначений документ не є нормативно-правовим актом і носить інформативний характер.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 01 жовтня 2010 року №0007392309/0 є протиправним та має бути скасоване.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПІІ «Монблан»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Підприємства з 100% іноземною інвестицією "Монблан" задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 0007392309/0 від 01.10.2010 р.

3. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Підприємства з 100% іноземною інвестицією "Монблан" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

повний текст постанови виготовлено та підписано 28.07.2011 р.