Постанова № 17889451, 01.08.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2011 року 2а-2572/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І. при секретарі судового засідання Теплухіній М.І., за участю представників

позивача: Лелюх Л.П.,

відповідача: Мурги Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укртеплоліфтсервіс"

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртеплоліфтсервіс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2011 № 0000232300.

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Укртеплоліфтсервіс» та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» є фіктивними та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди. Таким чином, позивачем неправомірно занижено податок на додану вартість на загальну суму 47005,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правомірно визначив податкові зобовязання з податку на додану вартість за результатами виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Укртеплоліфтсервіс» на підставі наявної первинної бухгалтерської документації, оскільки вказаний договір був реальним та укладений з метою подальшого використання придбаного товару в господарській діяльності позивача. Позивач вважає висновки податкового органу неправомірними, а тому просив оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що договори, укладені між ТОВ «Укртеплоліфтсервіс» та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»», є нікчемними та не мали товарний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки у позивача відсутні належні документи, що підтверджують фактичне отримання та транспортування товару, відсутній сертифікат відповідності товару, у договорі не зазначено виробника пасажирського ліфта, його тип, розмір, висота та інші показники, які формують ціну такого товару. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивач не розрахувався повністю за поставку пасажирського ліфта, а тому вважає, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену ним за придбаний товар та вважає податкове повідомлення - рішення правомірним. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртеплоліфтсервіс» є юридичною особою, що зареєстрована 12.11.2007 Вишгородською районною державною адміінстрацією, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області з 13.11.2007 за №102-ТОВ. Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість з 30.01.2009 за № 355483010088.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво піднімально-транспортного устаткування; ремонт, технічне обслуговування та монтаж піднімально-транспортного управління.

Товариство з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» є юридичною особою, що зареєстрована 29.02.2007 Печерською районною державною адміністрацією м. Києва.

24 березня 2009 року між ТОВ «Укртеплоліфтсервіс», в особі директора Верховного А.О., та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір №24/03-09 про поставку пасажирського ліфта.

Згідно умов договору ТОВ «С.Дж.Р.Груп» зобовязувалось виконати роботи для ТОВ «Укртеплоліфтсервіс» по поставці пасажирського ліфта (ліфт: в/п 400 кг., 6 зупинок, двері шахти розпашні, купе кабіна металева, головний привід без редуктора), а позивач зобовязувався прийняти і оплатити ліфтове обладнання, яке буде встановлене за адресою: вул. Гагаріна, 6, смт. Десна, Вінницька область.

Вартість послуг за даним договором складала 135000,00 грн., з них: 22500,00 грн. податок на додану вартість. Згідно умов платежу замовник здійснює часткову оплату підряднику у розмірі 30% від суми договору перший аванс; 40% від суми договору другий аванс та останній аванс 30% від суми договору. Відповідно до умов договору, термін поставки ліфтового обладнання становить до 7 тижнів при умові своєчасної оплати.

За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, ТОВ «Укртеплоліфтсервіс» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни придбаного товару за податковими накладними, отриманими від ТОВ «С.Дж.Р.Груп»

У лютому 2011 року посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Укртеплоліфтсервіс» з питань правових відносин з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 за результатами якої складено акт від 24.02.2011 № 362/23-3/35548307.

У ході перевірки податковим органом встановлено, що суми податку на додану вартість у розмірі 22500,00 грн. за податковими накладними, що отримані від контрагента ТОВ «С.Дж.Р.Груп» у звязку з виконанням договору від 24.03.2009 № 24/03-09, позивачем включено до складу податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях за березень, квітень та жовтень 2009 року.

Згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено розбіжності між сумою податкового зобовязання ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та сумою податкового кредиту, задекларованого позивачем. Причиною розбіжностей є ненадання ТОВ «С.Дж.Р.Груп» підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобовязань.

У ході перевірки ДПІ у Вишгородському районі було отримано від ДПІ у Печерському районі м. Києва акт від 14.10.2010 №823/23-10/34981754 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «С.Дж.Р.Груп» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.08.2008 по 31.05.2010.

Так, податковим органом встановлено, що за зареєстрованою юридичною адресою ТОВ «С.Дж.Р.Груп» не знаходиться, а фактичне місце знаходження встановити неможливо.

Також, згідно податкової звітності ДПІ у Печерському районі м. Києва встановлено, що у підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Згідно бази даних АІС Податки, у деклараціях з податку на прибуток підприємства, які надавались ТОВ «С.Дж.Р.Груп» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, основні засоби у підприємства відсутні, а загальна чисельність працюючих на підприємстві 1 особа.

ТОВ «С.Дж.Р.Груп» станом на 14.10.2010 року не звітує, останній звіт до податкових органів було подано за березень 2010 року.

В ході перевірки податковими органами були використані матеріали кримінальної справи №69-107, порушеної відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» - ОСОБА_4 за ознаками злочину передбаченого частиною пятою статті 191 Кримінального кодексу України.

Відповідно до протоколу допиту свідка від 18.08.2010,ОСОБА_4 повідомив, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства. Документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності він не підписував та не уповноважував на це будь-яких осіб. Підприємство він погодився зареєструвати на своє імя на пропозицію невстановленої слідством особи ОСОБА_5 за грошову винагороду, який пообіцяв, що підприємство буде використовуватися для конвертаційної діяльності та ніяких документів підписувати не потрібно.

Враховуючи отримані дані перевірки, відповідач дійшов висновку, що дії посадових осіб ТОВ «Укртеплоліфтсервіс» та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» при укладенні договору від 24.03.2009 № 24/03-09 були вчиненні з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемними.

Таким чином, за результатами перевірки позивача податковим органом встановлено порушення позивачем приписів підпункту 1.2. пункту 1, підпунктів 2.2, 2.13, 2.14, 2.15, 2.16 пункту 2 та підпункту 3.2. пункту 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.19955 № 88, порушення підпункту 3.4. пункту 3 Порядку заповнення і надання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166 та порушення підпункту 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6, пункту 7.2., підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено завищення сум податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 47005,34 грн., з них: у березні 2009 року 7500,00 грн., у квітні 2009 року 12503,93 грн., у травні 2009 року 2346,07 грн., у червні 2009 року - 2346,07 грн., у липні 2009 року 2346,07 грн., у серпні 2009 року 5679,40 грн., у вересні 2009 року 4271,07 грн. та у жовтні 2009 року 10012,73 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.03.2011 №0000232300, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 58705,49 грн., з них: 46954,15 грн. за основним платежем та 11751,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення неправомірним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» укладено договір від 24 березня 2009 року №24/03-09, згідно з пунктом 1.1 якого, ТОВ «С.Дж.Р.Груп» зобовязувалось здійснити поставку пасажирського ліфта, а позивач, згідно з пунктом 1.2 вказаного договору, зобовязувався прийняти і оплатити роботи.

Згідно з умовами договору від 24 березня 2009 року №24/03-09, факт отримання товару оформлявся актом прийому-передачі від 30 жовтня 2009 року, платіжними дорученнями про оплату, яку позивач здійснив не в повному обсязі. На момент розгляду справи, заборгованість позивача перед постачальником становить 46000,00 грн.

Досліджуючи в судовому засіданні дані документи, суд вважає, що останні не містять доказів фактичної передачі товару згідно п.1.1 договору від 24 березня 2009 року №24/03-09 з огляду на наступне.

Відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів України договір купівлі-продажу повинен містити положення: предмет договору, зобовязання сторін, тара, упаковка та маркування товару, витрати на транспортування та страхування, порядок приймання-передачі товару, право власності, порядок розрахунків, відповідальність сторін, вирішення спорів, прикінцеві положення.

У договорі від 24 березня 2009 року №24/03-09 відсутні такі положення як: якість та комплектність товару, відповідність технічним умовам, не вказана тара, упаковка та маркування товару, право власності на товар, форму оплати, здача-приймання товару, витрати на транспортування та як буде здійснюватись транспортування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі Закон України від 16.07.1999 №996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім цього, відповідно пункту 2 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затвердженої Постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 15.06.1965 №П-6 із змінами та доповненнями (надалі Інструкція №6), при відвантаженні продукції відправник (постачальник) зобовязаний забезпечити чітке і правильне оформлення документів, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікати, посвідчення якості, та інше), відвантажувальних та розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних, якість та комплектність продукції фактичній її якості та комплектності.

Згідно з пунктом 12 Інструкції, приймання продукції по кількості проводиться відповідно транспортним і супровідним документам (рахунки-фактури, специфікації, описи, пакувальні ящики та інше) відправника (виробника).

Позивачем не надано належних документів, що підтверджують фактичне транспортування товарів, відвантаження, зберігання та отримання відповідних сертифікатів, технічних умов, що могли б підтвердити якість, комплектність товару.

На переконання суду, наявність у замовника (покупця) належно оформлених документів, які відповідно до Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97 ВР “Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, укладених продавцями (споживачами), акта прийому-передачі товару, платіжних доручень про оплату товару, податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до валових витрат та включення до податкового кредиту витрат на придбання товару, оскільки податковий орган довів, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності, оскільки не проводилися самі операції.

Представник відповідача надав суду докази, які підтверджують те, що між даними товариствами надання послуг не відбувалося, господарські відносини носили безтоварний характер.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відносини, які склались між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», не мали товарного характеру.

Крім того, характер взаємовідносин між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» дає підстави суду вважати, що даний договір має ознаки нікчемності.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною четвертою статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами частини першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Суб'єкт господарювання, як передбачено у статті 56 Господарського кодексу України може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Відповідно до статті 57 Господарського кодексу України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Згідно зі статтею 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Первинні бухгалтерські документи (видаткові та податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт, тощо) повинні мати обов'язкові реквізити, а саме - вказувати на посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи, тоді як ОСОБА_4 документи не підписував та нікого правом на складання та підписання документів від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп» не наділяв та не уповноважував це робити.

Відтак, відсутність обовязкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до субєкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини).

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу України для письмових правочинів юридичних осіб. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплені печаткою.

Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість (пункт 6.2 Порядку).

Згідно з пунктом 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Пунктом 2 Порядку визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 18 Порядку всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Як було зазначено судом вище, згідно показань фіктивного директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_4, за період господарської діяльності підприємства реалізації товарів, а також виконання робіт та надання послуг іншим підприємствам на території України не здійснював, доручення щодо надання повноважень іншим особам на здійснення фінансово-господарської діяльності не надавав та зареєстрував дане підприємство за винагороду.

Це означає, що договір поставки пасажирського ліфта від 24.03.2009 № 24/03-09 був укладений без волевиявлення уповноважених осіб ТОВ «С.Дж.Р.Груп», а тому враховуючи приписи статті 203 Цивільного кодексу України даний правочин укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, як вбачається з акта перевірки, під час перевірки позивачем не було надано доказів перевезення придбаного товару. Документи, що підтверджують переміщення товару (товарно-транспортні накладні) не були надані також позивачем і під час судового розгляду справи.

Таким чином, з огляду на те, що первинні бухгалтерських документи, які підтверджують факт виконання правочину від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп» не були підписані уповноваженою особою, суд дійшов висновку, що у позивача відсутні будь-які підстави для включення до валових витрат видатків сум сплачених на придбання пасажирського ліфта у контрагента ТОВ «С.Дж.Р.Груп» згідно договору від 24.03.2009 № 24/03-09.

Отже, встановлені за результатами проведеної перевірки податковим органом порушення вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» призвело до завищення ТОВ «Укртеплоліфтсервіс» сум податкового кредиту з податку на додану вартість на суми податку, що були сплачені постачальнику товару без документального їх підтвердження фактичного, внаслідок чого позивачем занижено та не сплачено до бюджету податок на додану вартість та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, зазначений договір між ТОВ «Укртеплоліфтсервіс» та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» є нікчемним та укладеним з метою отримання податкової вигоди, а тому право у позивача на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, складених на виконання таких угод не виникає.

З огляду на викладене, донарахування відповідачем податкового зобовязання з податку на додану вартість та податку з урахуванням штрафних санкцій, відповідає вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, враховуючи, що посадові особи контрагента позивача ТОВ «С.Дж.Р.Груп» не приймали участі в укладенні та виконанні договору від 24.03.2009 № 24/03-09, відносини між сторонами носили безтоварний характер, з метою отримання податкової вигоди, суд дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту на підставі даного договору, тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 69-72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Лисенко В.І.

Постанова у повному обсязі виготовлена 05 серпня 2011 року.