Рішення № 17888068, 15.08.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2011 р. Справа № 5023/6498/11

вх. № 6498/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судовогозасідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, особисто; першого відповідача - не з"явився; другого відповідача - ОСОБА_3, за дорученням; 3-ї особи - не з"явився,

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Харків

до Приватного акціонерного товариства "Видавництво "Харків" корпоративне підприємство «Укрвидавполіграфія», м. Харків (перший відповідач) та Харківської міської ради, м. Харків (другий відповідач)

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Інспекція ДАБК в Харківській області, м. Харків

про зобов'язання відшкодувати шкоду та визнання права, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить зобовязати приватне акціонерне товариство “Видавництво “Харків” корпоративне підприємство “Укрвидавполіграфія” відшкодувати йому шкоду заподіяну внаслідок невиконання обовязків по договору відступлення вимоги (цесії) №1-10 від 31.08.2010 року та за договором поставки від 03.01.2008 року, а також визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 право власності на нежитлові приміщення першого поверху №№ НОМЕР_2 НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, загальною площею 350,4 кв.м., що знаходяться в будинку АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив суд визнати за ним право власності на спірне приміщення та стягнути з відповідача завдану моральну шкоду.

Представник відповідача приватного акціонерного товариства “Видавництво “Харків” корпоративне підприємство “Укрвидавполіграфія” в судове засідання не зявився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутністю та винести рішення на розсуд суду.

Представник відповідача Харківської міської ради позов не визнав, пояснивши що позивачем було виконано самочинне будівництво, тому в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Інспекції ДАБК в Харківській області в судове засідання не зявився, надав суду заяву щодо розгляду справи у відсутності представника Інспекції та просив суд під час розгляду справи оголосити зміст заперечень, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, надані в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно договору відступлення вимоги (цесії) № 1-10 від 31.08.2010 року позивач ФО-П ОСОБА_2 набув право вимоги і є кредитором за договором поставки від 03.01.2008 року. З моменту підписання вказаного договору позивач набув право вимагати від боржника належного виконання зобовязань, а саме сплати вартості товару у розмірі 152319,80 (сто пятдесят дві тисячі триста девятнадцять) гривень 80 коп., що підтверджується зазначеним договором та актом звірки взаємних розрахунків за станом на 01.07.2011 року.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

П.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено можливість заміни кредитора у зобов'язанні іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч.1 ст. 514 цього ж Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що згідно реєстраційного посвідчення № 2151 виданого Державним комунальним підприємством Харківського міського бюро технічної інвентаризації у 1996 році Відкритому акціонерному товариству “Видавництво “Харків” належить будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1.

01 вересня 2010 року між ФО-П ОСОБА_2 (Орендар) та ВАТ “Видавництво “Харків” (Орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення за № 106/10, згідно якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху по АДРЕСА_1.

Згідно вказаного Договору та акту прийому-передачі орендовані приміщення були надані для розміщення торгового залу та потребували у проведенні капітального ремонту.

Виходячи з наведеного, згідно п. 3.1. Договору Сторони домовились, що орендна плата за даним Договором нараховуватиметься Орендодавцем та сплачуватиметься Орендарем після закінчення останнім робіт з проведення капітального ремонту обєкта оренди.

П. 6.1.2. 6.1.4. Договору передбачено, що Орендар, зокрема, має право з письмового дозволу Орендодавця за власний рахунок проводити поліпшення, ремонти, перепланування, перебудову, удосконалення орендованого майна, тощо. Якщо проведені поліпшення можуть бути відокремлені без заподіяння шкоди майну, Орендар має право на їх вилучення або на відшкодування вартості витрат на їх проведення; при припиненні (розірванні) дії Договору на компенсацію витрат на поліпшення майна здійсненні з письмового дозволу Орендодавця за власний рахунок, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди майну; зроблені Орендарем поліпшення не можуть бути проведені в рахунок плати за користування майном.

Користуючись наданим правом, позивач звернувся до керівництва ПАТ “Видавництво “Харків” з проханням надати згоду на проведення перепланування та капітального ремонту орендованого майна.

За результатами вказаного звернення позивачем було отримано лист ПАТ “Видавництво “Харків” за підписом Голови правління С.В. Коробко, в якому Відповідач 1 підтверджує, що не заперечує проти перепланування та капітального ремонту нежитлових приміщень, що знаходяться на 1-му поверсі будинку АДРЕСА_1, які згідно договору оренди нежитлового приміщення № 106/10 від 01.09.2010 р. передані Позивачу в оренду.

Після отримання письмової згоди власника, позивачем за власні кошти було проведено роботи, повязані з переплануванням та капітальним ремонтом орендованих нежитлових приміщень.

Комунальним підприємством “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” було виготовлено технічний паспорт, згідно якого створене нерухоме майно являє собою нежитлові приміщення першого поверху №№ НОМЕР_2 НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, загальною площею 350,4 кв.м., які знаходяться в будинку АДРЕСА_1.

Статтею 331 Цивільного кодексу передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Згідно ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності на нерухоме майно, що збудоване або будується, може бути визнано судом на вимогу власника (користувача) у разі здійснення забудови на земельній ділянці, що не була відведена для такої мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту такої забудови, або вона здійснена з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво.

Вказана реконструкція здійснювалась на підставі розробленого робочого проекту, з додержанням технічних, санітарних, пожежних норм та правил громадської безпеки. Ні яких скарг з боку громадян а ні до позивача, а ні до Орендодавця не надходило.

Як встановлено судом під час розгляду справи зобовязання щодо оплати вартості товару по договору відступлення вимоги не виконано, чим порушено права позивача.

Ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно довідки про балансову вартість приміщень, що орендуються позивачем за станом на 01.07.2011 року остаточна вартість цих приміщень складає 69440,15 (шістдесят девять тисяч чотириста сорок) гривень, 15 коп.

Згідно ст. 539 ЦК України альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Під час розгляду справи позивач повідомив суд, що на його неодноразові звернення до Приватного акціонерного товариства “Видавництво “Харків” корпоративне підприємство “Укрвидавполіграфія” щодо виконання зобовязань за договором поставки від 03.01.2008 року та договором відступлення вимоги (цесії) №1-10 від 31.08.2010 року Відповідач 1 посилається на відсутність грошей на розрахунковому рахунку товариства.

Позивач також зазначив, що між ним та приватним акціонерним товариством “Видавництво “Харків” корпоративне підприємство “Укрвидавполіграфія” була досягнута домовленість щодо виконання останнім зобов'язання за договором відступлення вимоги (цесії) №1-10 від 31.08.2010 року шляхом передачі позивачу у власність належних товариству нежитлових приміщень, що є предметом договору оренди. Однак, на сей час, внаслідок проведення робіт повязаних з переплануванням та капітальним ремонтом орендованих нежитлових приміщень створено фактично нове нерухоме майно та укладання угоди щодо переходу права власності до позивача не є можливим.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання права, вони підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем та є такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди, яку вимагає позивач, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розглядаючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку, що вони є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено доказів наявності шкоди, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачі спричинили моральну шкоду, причинно-наслідкового звязку між діями чи бездіяльністю відповідачів та наслідками, тобто спричиненням відповідачами моральної шкоди позивачу, а також не визначений розмір шкоди.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) право власності на нежитлові приміщення першого поверху № № НОМЕР_2 НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, загальною площею 350,4 кв.м., що знаходяться в будинку АДРЕСА_1.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Видавництво "Харків" (61037, м. Харків, пр. Московський, 247, код ЄДРПОУ 05905728, п/р 260090175301 в ХОФ АКБ "Брокбізнесбанк" м. Харків, МФО 350910) на користь ФОП ОСОБА_2 АДРЕСА_2, код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_7 у відділенні № 19 "Банк "Грант" м. Харкова, МФО 351607) - 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Суддя Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 18 серпня 2011 року