Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 22/22101.08.11 За позовом Приватного підприємства «Алмаз»
до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»
про стягнення штрафних санкцій
Суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: Чайка О.М. директор;
ОСОБА_1. (довіреність від 26.07.2011р.);
від відповідача: ОСОБА_2. (довіреність № 13-11-11454 від 31.05.2011р.);
В судовому засіданні 01.08.2011р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне підприємство «Алмаз»(надалі ПП «Алмаз», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»(надалі ПАТ КБ «Надра», відповідач) штрафних санкцій (пені) за період невиконання банком зобовязань перед клієнтом 44536, 56 грн., упущеної вигоди внаслідок невиконання відповідачем зобовязань за договором яку позивач оцінює в 279937 грн..
Під час розгляду справи судом було встановлено, що у позовній заяві позивачем зазначається про нарахування пені в сумі 36702, 33 грн., однак вимоги про стягнення штрафних санкцій (пені) заявляються до стягнення в сумі нарахованих інфляційних збитків 44536, 56 грн.. При зясуванні у позивача які саме вимоги передані ним на розгляд суду по заявленій до стягнення сумі в розмірі 44536, 56 грн., позивачем подана суду заява у якій позивач просив стягнути з відповідача саме інфляційні нарахування в сумі 44536, 56 грн., а не пеню як зазначено в позові.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем допущено порушення у виконанні своїх зобовязань за договором на обслуговування бізнес-пакету № 34 від 02.12.2008р., спір щодо стягнення суми залишку на рахунку, вже вирішено також і в судовому порядку.
Так, у звязку з допущенням прострочення в перерахуванні грошових коштів, з урахуванням такого обовязку і по виконанню судового рішення у справі 12/118 (вирішений Господарським судом Кіровоградської області), з посиланням на ст. 625 ЦК України позивач нарахував інфляційні збитки станом на 01.03.2011р. та просить стягнути їх з відповідача в межах заявленого позову.
Окрім того, до стягнення з відповідача заявлено суму збитків в розмірі 279937 грн., що є упущеною вигодою підприємства та оцінюється неотриманим прибутком від вирощування соняшнику та ячменю на площі 107 га.
Заперечення відповідача викладені письмово у відзиві на позов та додатково наданих поясненнях, які знаходяться в матеріалах справи.
У відзиві на позов відповідач зазначав про пропущення строків давності по нарахуванню пені та про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних збитків, упущеної вигоди, з огляду на непоширення на договірні відносини сторін положень ст. 625 ЦК України, недоведеність вимог по упущеній вигоді, що також підтверджено і Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2009р. у справі 6/18, ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 18.08.2010р. у справі № 22-5838 (2010р.).
Дослідивши наявні у справі докази, встановивши обставини справи, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно укладеного між сторонами договору на обслуговування бізнес-пакету № 34 від 02.12.2008р., відповідач зобовязувався своєчасно здійснювати розрахунково-касове обслуговування клієнта, у відповідності з чинним законодавством України (п. 4.3.9 договору).
Відповідно до частини третьої ст. 1068 ЦК України банк зобовязаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Статтею 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти, зокрема, платіжні доручення.
Відповідно до частини першої ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до п.1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21 січня 2004р. № 22, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.
Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня. За порушення цих строків банк, що обслуговує платника, несе відповідальність згідно із законодавством України.
28.01.2009р. позивачем ініційовано переказ грошових коштів шляхом надання до банку платіжного доручення № 6, яке в сумі 176 500 грн. банком не виконане, кошти з рахунку позивача проведені не були, а спір щодо зобовязання ВАТ КБ «Надра»перерахувати грошові кошти в сумі 176500 грн. вирішено в судовому порядку в межах справи 6/18, що розглядалась Господарським судом Кіровоградської області (рішення суду від 14.05.2009р. змінене постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2009р.).
Договір було розірвано за рішенням суду (Господарський суд Кіровоградської області) у справі 12/118 від 30.09.2010р., внаслідок чого договір припинив свою дію, рішення та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2010р., якою вказане рішення суду залишене без змін, залучені до матеріалів справи.
В судовому порядку, при розірванні договору було вирішено питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми залишку коштів на рахунку в розмірі 176500 грн..
Судові рішення прийняті за результатами розгляду позовних заяв позивача набрали законної сили та є достатніми доказами наявного прострочення у виконанні відповідачем зобовязань щодо перерахування суми грошових коштів в розмірі 176500 грн..
Присуджена до стягнення за рішенням суду сума боргу в загальному розмірі 176 500 грн. перерахована на розрахунковий рахунок ПП «Алмаз»в АТ «УкрСиббанк»02.03.2011р., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 02.03.2011р., у звязку з чим позивач за допущене прострочення в періоді з 01.02.2009р. по 01.03.2011р. нарахував інфляційні збитки в сумі 44536, 56 грн., стягнення яких і є предметом даного спору.
Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття провадження по його примусовому виконанню, у звязку з чим, враховуючи порушення відповідачем взятих на себе зобовязань, не проведення грошових коштів згідно платіжного доручення позивача № 6 від 28.01.2009р., неповернення залишку і після розірвання договору, суд визнає вимоги про стягнення з відповідача суми нарахованих інфляційних збитків такими що підлягають задоволенню частково, оскільки згідно розрахунку суду така сума складає 35476, 50 грн..
Приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення, про що зокрема зазначено і у постанові Верховного Суду України від 30.09.2008 № 1/384-07, Ухвалі Верховного Суду від 12.03.2009 (Судова палата у цивільних справах Верховного Суду), постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 (11/061).
При цьому судом відхиляються доводи відповідача з приводу неможливості застосування до відносин сторін положень ст. 625 ЦК України, оскільки передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Судом враховується також те, що згідно постанови Правління НБУ № 59 від 10.02.2009р. «Про призначення тимчасової адміністрації у Відкритому акціонерному товаристві Комерційному банку «Надра»прийнято рішення щодо призначення тимчасової адміністрації, та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 10.02.2009 по 10.08.2009р.. Дія мораторію продовжена відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05.08.2009 № 452 з 11.08.2009р. до 10.02.2010р., крім зобов'язань за договорами банківських вкладів (депозитів), договорами банківських рахунків, а також за зобов'язаннями щодо переказу коштів у межах лімітів, установлених тимчасовим адміністратором банку і погоджених Національним банком України.
В свою чергу, інфляційні нарахування на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання, у зв'язку з чим дія мораторію відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на них не розповсюджується.
Зазначені висновки викладені зокрема і у Постанові Верховного суду України від 15.11.2010р. (справі 4/720 (3-11гс10)), а в силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми збитків завданих відповідачем невиконанням своїх зобовязань в сумі 279937 грн., розмір яких розраховувався позивачем виходячи із суми витрат необхідних для вирощування соняшника та такої ж кількості ячменю на площі 107 га у 2009р., задоволенню не підлягають через наступне.
Сума збитків у розмірі позивачем обґрунтовується можливістю позивача отримати дохід в розмірі 279937 грн. при затраті коштів в сумі 176500 грн. на вирощення ячменю та соняшника у 2009 році.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з пунктом 1 статті 224 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Таким чином, позивач був зобов'язаний довести в порядку, визначеному чинним законодавством, факт понесення збитків, або неотримання упущеної вигоди внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Наведені дані про можливі витрати на вирощування соняшника та ячменю у 2009р. та очікуваний позивачем прибуток від продажу, не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, які підтверджують неотриманий підприємством прибуток (упущену вигоду) внаслідок допущеного відповідачем порушення, оскільки вимоги грунтуються на припущеннях, що позивач теоретично зміг би отримати у відповідному періоді 2009р. прибуток, якби відповідачем було повернуто суму коштів, що не дає підстав вважати обгрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди.
Грошові кошти, які мали бути повернуті відповідачем, позивач міг використати на виконання своїх зобовязань перед іншими особами, на виплату заробітної плати своїм працівникам та інше, і за відсутності обставин що виникли тощо, та не існує доказів, що саме кошти отримані від відповідача були б спрямовані на витрати необхідні для вирощування соняшника та ячменю на площі 107 га.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Жодних належних доказів, які б свідчили, що позивачем вживались якісь заходи по отриманню доходу в сумі 279937 грн. та саме внаслідок неповернення відповідачем коштів в сумі 176500 грн. позивач не зміг отримати прибуток у зазначеному розмірі, суду не надано, про наявність таких в позовній заяві не зазначено.
В даному випадку по заявленій сумі збитку в розмірі 279937 грн. відсутні підстави вважати наявним допущення порушення прав позивача діями відповідача, що свідчить про недоведеність позивачем як розміру упущеної вигоди, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками.
Судові витрати позивача про сплату державного мита у сумі 3245, 86 грн. та 236 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 348, 18 грн..
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра»(04053, м. Київ, вул. Артема 15, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 20025456) в особі філії «Кіровоградське регіональне управління»(25009, м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня 17, ідент. код 24717174) на користь Приватного підприємства «Алмаз»(25007, м. Кіровоград, вул. В. Терешкової 164, ідент. код 13751512) 35476, 50 грн. (тридцять пять тисяч чотириста сімдесят шість гривень 50 копійок) інфляційних збитків, 348, 18 грн. (триста сорок вісім гривень 18 копійок) судових витрат.
3. В іншій частині в позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р.І. Самсін
дата підписання рішення 04.08.2011
Судове рішення № 17883776, Господарський суд м. Києва було прийнято 01.08.2011. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 22/221. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: