Рішення № 17882267, 16.08.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

16 серпня 2011 р.

Справа 16/35/2011/5003

за позовом: приватного виробничо-комерційного підприємства "Ятрань", м.Житомир

до: фермерського господарства "Пляхівське", с.Пляхова Козятинського району Вінницької області

про стягнення 341511,37 грн. заборгованості та штрафних санкцій

Головуючий суддя Нешик О.С.

Секретар судового засідання Снігур О.О.

За участю:

представника позивача: ОСОБА_1 (довіреність №10 від 20.05.11 року),

представника відповідача: Приленський І.Г.

ВСТАНОВИВ :

Приватне виробничо-комерційне підприємство "Ятрань" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з фермерського господарства "Пляхівське" 341511,37 грн., що нараховані в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов укладеного між сторонами договору №1/07 від 01.07.2010 року. Мотивуючи свої вимоги позивач зазначив, що згідно даного договору позивач перерахував відповідачу 635080,00 грн. в якості передоплати за товар (пшеницю 6 класу в кількості 636 тон), який ФГ "Пляхівське" зобов'язалось передати у власність покупця у строк, визначений п.2.5. угоди, тобто до 01.09.2010 року. Розкриваючи зміст пункту 5.2. договору №1/07 від 01.07.2010 року, яким визначено: "У випадку невиконання зобов'язання з передачі товару, передбаченого п.1.2. договору, більше ніж на 20 календарних днів строку поставки п.2.5. договору, продавець повертає покупцю сплачену ним суму коштів...", позивач вважає, що даною умовою встановлений строк (термін) виконання зобов'язання щодо повернення отриманих кошти в сумі 635080,00 грн., яким, з урахуванням п.2.5., є 21.09.2010 року. Невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення зазначеної суми 21 вересня 2010 року, дало позивачу право нарахування з вересня 2010 року по квітень 2011 року - 30840,40 грн. інфляційних; з 22.07.2010 року по 24.05.2011 року - тридцяти відсотків річних в розмірі 85146,97 грн. та з 02.09.2010 року по 21.09.2010 року - 63508,00 грн. пені. Також невиконання ФГ "Пляхівське" обов'язку щодо поставки товару, стало підставою до звернення з вимогою про стягнення з останнього 127016,00 грн. штрафу, нарахованого згідно п.5.3. договору №1/07 від 01.07.2010 року в розмірі 20% від вартості невідвантаженого товару. Окрім цього позивач також просить суд стягнути з відповідача суму неповернутих коштів в розмірі 35000,00 грн.

Ухвалою суду від 31.05.11 року порушено провадження у справі №16/35/2011/5003 та призначено її до розгляду на 21.06.2011 року.

В зв'язку з неодноразовою неявкою в судове засідання представника відповідача, ненаданням сторонами витребуваних ухвалами суду від 31.05.2011 року, 21.06.2011 року, від 07.07.2011 року та від 27.07.2011 року документів розгляд справи відкладався.

15 серпня 2011 року, до початку розгляду справи через канцелярію суду надійшла заява позивача "про зменшення позову" б/н від 12.08.2011 року (вх. №08-46/10819/11).

В судовому засіданні, 15.08.2011 року, за ініціативою учасників процесу, з метою надання можливості відповідачу ознайомитись з заявою від 12.08.2011 року та сторонам - додаткових документів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оголошена перерва до 16 серпня 2011 року.

На визначену судом дату (16 серпня 2011 року) з'явились представники сторін.

Під час розгляду справи, 16 серпня 2011 року, представник позивача, викладені у позовній заяві №33 від 24.05.2011 року обставини підтримав, просив суд прийняти до розгляду заяву "про зменшення позовних вимоги" б/н від 12.08.2011 року, згідно якої приватне виробничо-комерційне підприємство "Ятрань" відмовляється від стягнення з фермерського господарства "Пляхівське" пені в сумі 63508,00 грн. Просить суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача основний борг в сумі 35000,00 грн.; штраф в розмірі 127016,00 грн.; відсотки за користування грошовими коштами в сумі 95194,52 грн., що нараховані за період з 22.07.2010 року по 12.08.2011 року та інфляційні нарахування на суму заборгованості в сумі 34519,61 грн. за період з серпня 2010 року по червень 2011 року.

Предствник відповідача проти прийняття судом заяви позивача "про зменшення позовних вимоги" б/н від 12.08.2011 року заперечив. Суду пояснив, що даною заявою ПВКП "Ятрань" фактично збільшило позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та 30% річних, при цьому позивач не надав доказів оплати позову в цій частині державним митом.

Керуючись приписами ч.2 ст.78 ГПК України, суд роз'яснив позивачу визначені ч.2 ст.80 ГПК України наслідки вчинення дій щодо відмови від позову, а саме: "у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається".

Розглянувши письмову заяву ПВКП "Ятрань" в частині відмови від позову про стягнення пені, вислухавши думку учасників процесу стосовно неї, дослідивши наявні в справі матеріали, суд дійшов висновку, що дії позивача щодо відмови від позову не суперечать законодавству, не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому відмова від позову підлягає прийняттю судом на підставі положень ст.22 ГПК України. Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені, судом також враховано те, що вона підписана представником позивача ОСОБА_2., у якого наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності № 30/05Д від 30.05.11 року.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

При цьому суд вважає, що в силу положень ст.49 ГПК України, в зв'язку з відмовою позивача від позову в частині стягнення пені в сумі 63508,00 грн. витрат на оплату держмита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в цій частині покладаються на позивача. Також слід звернути увагу, що пунктом 8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №02-5/78 від 04.03.1998 року визначено, що у випадку відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи державне мито не повертається.

Розглянувши вищезазначену заяву позивача від 12.08.11 року в частині стягнення 30% річних та суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, судом встановлено, що частиною 4 статті 22 ГПК України позивачу надано право до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. При цьому у п.3 інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" №01-8/1228 від 02.06.2006 року Вищий господарський суд України на запитання, чи може бути збільшення розміру позовних вимог пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, відповів таке. Під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві, наприклад, якщо позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу.

З огляду на викладене роз'яснення, зважаючи на те, що позовна вимога в частині стягнення суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, збільшилась з 30840,40 грн. до 34519,61 грн.; а в частині стягнення 30% річних з 85146,97 грн. до 95194,52 грн. суд вважає, що заявою "про зменшення позову" б/н від 12.08.2011 року (вх. №08-46/10819/11) позивач фактично збільшив розмір позовних вимог в зазначених частинах. При цьому суд погоджується з позицією відповідача стосовного того, що ПВКП "Ятрань" не надано доказів оплати державного мита зі збільшеної суми.

У пункті 4.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №02-5/78 від 04.03.1998 року наголошено, що у разі якщо позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги в сумі 13726,76 грн. державним митом не оплачені. Відповідно до п."а" ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" №7-93 від 21.01.1993 року, недоплачене позивачем державне мито в сумі 137,27 грн. підлягає стягненню з ПВКП "Ятрань" в доход державного бюджету.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заява "про зменшення позову" б/н від 12.08.2011 року підлягає прийняттю до розгляду на підставі положень ч.4 ст.22 ГПК України.

В судовому засіданні, 16.08.2011 року, представник відповідача, подану 15.08.2011 року письмову заяву (вх. №08-4610852/11) підтримав, суму основної заборгованості в розмірі 35000,00 грн. визнав. Натомість щодо стягнення 30% річних за період з 22.07.2011 року та суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, за період з серпня 2010 року заперечив. Суду пояснив, що пунктом 5.2. договору №1/07 від 01.07.2010 року строк (термін) виконання боржником обов'язку щодо повернення сплачених коштів в разі невиконання останнім обов'язку в натурі не визначений. Відповідач вважає, що в даній нормі сторони відобразили положення ч.3 ст.612 ЦК України, та фактично мали на увазі, що у випадку невиконання боржником зобов'язання з передачі товару в кількості 636 тон більше ніж на 20 календарних днів строку поставки (п.2.5. договору - до 01.09.2010 року), виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків, що в даному разі є повернення передоплати в сумі 636000,00 грн. При цьому, на думку представника відповідача, в зв'язку з тим, що умовами договору №1/07 від 01.07.2010 року строк повернення зазначених коштів не визначений, до правовідносин, що склались між сторонами має застосовуватись положення ч.2 ст.530 ЦК України.

Також останній під час розгляду справи звернувся до суду з письмовим клопотанням б/н від 16.08.2011 року (вх. №08-46/10911/11) про зменшення суми штрафу до 1000,00 грн. При цьому просив суд врахувати, що ФГ "Пляхівське" незважаючи на те, що строк повернення грошових коштів договором не встановлений, добросовісно повертав кошти, не чекаючи пред'явлення вимоги або позову до суду. На даний час сума основної заборгованості становить 5% від суми основного боргу. Окрім цього стягнення штрафу у визначеному позивачем розмірі може призвести до банкрутства неприбуткового господарства відповідача, на якому працює 48 чоловік.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.07.2010 року між приватним виробничо-комерційним підприємством "Ятрань" (покупець) та фермерським господарством "Пляхівське" (продавець) укладено договір №1/07 від 01.07.2010 року стосовно поставки товару.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3. договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти на умовах даного договору товар - пшеницю 6 класу в кількості 636 тон. за ціною 636000,00 грн. у т.ч. ПДВ.

Пунктом 2.5. договору сторони визначили, що продавець зобов'язується відвантажити покупцю товар у строк до 01.09.2010 року.

Пунктом 4.1. даної угоди останні також дійшли згоди, що покупець здійснює попередню оплату за товар на розрахунковий рахунок продавця до 01.08.2010 року згідно виставлених останнім рахунків.

В договорі №1/07 від 01.07.2010 року також міститься умова (п.5.2.) наступного змісту: "У випадку невиконання зобов'язання з передачі товару, передбаченого п.1.2. договору, більше ніж на 20 календарних днів строку поставки п.2.5. договору, продавець повертає покупцю сплачену ним суму коштів та сплачує покупцю відсотки за користування чужими коштами у розмірі 30% річних від суми, що підлягає поверненню. Період, за який сплачуються відсотки, розраховується починаючи з дня оплати покупцем вартості партії товару і до дня повернення сплачених Покупцем грошових коштів".

Згідно платіжних доручень №126 від 21.07.2010 року та №128 від 22.07.2010 року позивач перерахував відповідачу 635080,00 грн. Даний факт сторонами не заперечується.

Під час розгляду справи судом також встановлено, що відповідач зобов'язання щодо поставки товару в строки визначені пунктами 2.5., 5.2. договору не виконав.

Розглядаючи даний спір на предмет того, чи встановлений пунктом 5.2. договору №1/07 від 01.07.2010 року строк (термін) виконання зобов'язання щодо повернення покупцю сплачених ним коштів за товар, суд встановив, що сторони по-різному розуміють зміст окремої частини правочину (пункту 5.2. даної угоди), зокрема, наступну його частину: "У випадку невиконання зобов'язання з передачі товару, передбаченого п.1.2. договору, більше ніж на 20 календарних днів строку поставки п.2.5. договору, продавець повертає покупцю сплачену ним суму коштів...". За таких обставин, суд керувався положеннями частин 3 статті 213 ЦК України, згідно яких: при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Частиною 2 статті 251 ЦК України визначено, що терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. При цьому згідно ч.2 ст.252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Натомість, частина 2 статті 251 ЦК України містить поняття строку, яким є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно положень ч.1 ст.252 ЦК України: строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. При цьому перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України). З положень ст.ст. 253, 254 ЦК України вбачається, що обов'язковою умовою строку є його початок та закінчення.

Аналізуючи положення даних статей, суд дійшов висновку, що частиною пункту 5.2. договору: "У випадку невиконання зобов'язання з передачі товару, передбаченого п.1.2. договору, більше ніж на 20 календарних днів строку поставки п.2.5. договору..." сторони визначили строк (період) протягом якого боржник (продавець) зобов'язаний поставити покупцю товар. З наступного дня після настання події (невиконанням продавцем обов'язку щодо передачі товару більше ніж 20 днів починаючи з 01.09.2010 року), починається перебіг строку зобов'язання щодо повернення покупцю сплачених ним коштів, а саме обов'язок визначений іншою частиною пункту 5.2. договору: "...продавець повертає покупцю сплачену ним суму коштів...". При цьому судом враховано, що дієслово "...повертає..." відображає продовжувану, незакінчену дію.

Разом з цим суд дійшов висновку, що визначивши у пункті 5.2. договору №1/07 від 01.07.2010 року початок строку настання обов'язку щодо повернення коштів (ст.253 ЦК України), сторони, всупереч положень ст.254 ЦК України, не визначили його закінчення.

Окрім цього, визначаючи зміст пункту 5.2. договору №1/07 від 01.07.2010 року судом враховані положення абз.2 ч.3 ст.213 ЦК України, відповідно до яких якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Так, визначивши граничний строк поставки товару, сторони не встановили кінцевий термін обов'язку продавця повернути кошти в разі порушення ним зобов'язання щодо поставки.

З урахуванням зроблених висновків, суд дійшов висновку, що договором №1/07 від 01.07.2010 року строк (термін) виконання продавцем обов'язку щодо повернення покупцю попередньо сплачених ним коштів в сумі 635080,00 грн. не визначений.

А тому до правовідносин сторін доцільно застосувати положення частини 2 статті 530 ЦК України, відповідно до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно фіскального чеку УДППЗ "Укрпошта" №6507 від 14.04.2011 року (а.с.15) позивач 14 квітня 2011 року на адресу відповідача надіслав претензію №31 від 13.04.2011 року (а.с. 17-18) з вимогою про сплату боргу та штрафних санкцій. Дана претензія отримана ФГ "Пляхівське" 19 квітня 2011 року, що стверджується підписом на повідомленні пошти про вручення поштового відправлення (в.с.16).

З аналізу ч.2 ст.530, ст.253 ЦК України, вбачається, що боржник (відповідач) зобов'язаний був виконати обов'язок щодо повернення попередньо отриманих коштів згідно договору №01/7 від 01.07.2010 року в строк до 26 квітня 2011 року.

З наявних в матеріалів справи документів, зокрема, виписки по особовому рахунку ПВКП "Ятрань", розрахунку заборгованості до позовної заяви, пояснень учасників процесу тощо вбачається, що за період з 31.08.2010 року по 26 квітня 2011 року фермерським господарством "Пляхівське" повернуто позивачу 590080,00 грн. Таким чином, станом на 27.04.2011 року простроченою заборгованістю боржника (відповідача) була сума - 45000,00 грн. Згідно платіжних доручень №178 від 11.05.2011 року та №190 від 24.05.2011 року з 27.04.2011 року відповідач перерахував кошти в розмірі 10000,00 грн. Таким чином станом на час розгляду справи в суді основна заборгованість ФГ "Пляхівське" перед ПВКП "Ятрань" становить 35000,00 грн.

Під час розгляду справи судом встановлено, що після підписання договору №1/07 від 01.07.2010 року між сторонами виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами договору №1/07 від 01.07.2010 року сторони визначили наслідки невиконання боржником (продавцем) зобов'язання щодо поставки товару, а саме: у разі невиконання зобов'язання з передачі товару...., продавець повертає покупцю сплачену ним суму коштів.... Таким чином суд вважає, що в зв'язку з невиконанням продавцем обов'язку щодо передачі товару в строк визначений пунктами 2.5., 5.2. договору, між сторонами виникли грошові зобов'язання щодо повернення коштів.

Вирішуючи питання щодо відповідності даної умови договору вимогам Закону суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому суд погоджується з думкою доктора юридичних наук ОСОБА_3, відповідно до якої у статті 627 ЦК України сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору (ст.6 ЦК України), сторони у договорі мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Виявом свободи договору є право осіб укладати договори, які передбачені законом, так і договори, які хоч законом не передбачені, але йому не суперечать (п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.6 ЦК України).

Таким чином суд вважає, що частина правочину (договору №1/07 від 01.07.2010 року), яка встановлює обов'язок продавця повернути отримані ним попередньо перераховані кошти у разі невиконання ним зобов'язання щодо поставки товару відповідає діючому законодавству та йому не суперечить.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи, що на день розгляду справи в суді відповідач не надав суду доказів погашення основного боргу в розмірі 35000,00 грн., позов в цій частині визнав, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення 35000,00 грн. підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

Відповідно до ч.2 ст.625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вище викладених висновків, суд вважає, що позивач має право на стягнення суми, на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, за період травень - червень 2011 року.

Слідуя висновкам, зробленим Вищим господарським судом під час ухвалення постанови від 15.09.2010 року у справі №11/14-10, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру боргу з урахуванням індексу інфляції слід виходити з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому здійснений платіж, помножений на індекс інфляції, визначений Держкомстатом за період прострочки. Здійснивши даний розрахунок судом отримано сума у розмірі 421,12 грн., яка підлягає задоволенню.

Розглядаючи позов в частині стягнення 30% річних від простроченої суми суд дійшов висновку, що частиною 2 статті 625 ЦК України учасникам цивільно-правових відносин надано право встановлювати у договорі інший розмір процентів, ніж той, що визначений даною нормою (3%). З огляду на те, що пунктом 5.2. договору №1/07 від 01.07.2010 року сторони погодили, що у разі невиконання зобов'язання з передачі товару..., продавець повертає покупцю сплачену ним суму коштів та сплачує покупцю відсотки за користування чужими коштами у розмірі 30% річних від суми, що підлягає поверненню, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 30% річних від простроченої суми відповідає положенням ч.2 ст.625 ЦК України, є правомірною.

Разом з цим, під час розгляду даної справи судом встановлено, що часом прострочення відповідача у зобов'язанні щодо повернення попередньої оплати є період з 27.04.2011 року, таким чином позивач має право на стягнення 30% від простроченої суми починаючи із зазначеної дати.

Перевіривши правильність нарахування ПВКП "Ятрань" позову в частині стягнення 30% річних за період з 27.04.2011 року по 12.08.2011 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в частині 3275,35 грн.

Перевіряючи правомірність і правильність нарахування позивачем пені, суд встановив, що відповідно до частини 2 статті 193 ГК України: порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 217 ГК України передбачені такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 статті 231 ГК України встановлено: "У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)".

Пунктом 5.3 договору №1/07 від 01.07.2010 року сторони домовились, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, передбаченого пунктами 1.2., яким визначена кількість товару, що продавець зобов'язується передати у власність покупця, продавець сплачує штраф у розмірі 20% від вартості невідвантаженого товару.

З огляду на викладене суд прийшов до висновку, що позов в частині стягнення штрафу заявлений правомірно, при цьому його розрахунок зроблений правильно.

Разом з цим, частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено право суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні повноваження суду закріплені в пункті 3 частині 1 статті 83 ГПК України, згідно яких господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" №02-5/289 від 18.09.1997 року визначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Керуючись даними роз'ясненнями суд дійшов висновку, що розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, слід зменшити до 8000,00 грн. При цьому судом враховані наступні обставини:

- як вже зазначено вище договором №1/07 від 01.07.2010 року строк (термін) виконання продавцем обов'язку щодо повернення покупцю попередньо сплачених ним коштів в сумі 635080,00 грн. не визначений. Разом з цим, відповідач, до отримання вимоги про погашення заборгованості, повернув позивачу 590080,00 грн., що становить 90,7% від загальної суми грошового зобов'язання;

- ухвалами суду від 31.05.2011 року, від 21.06.2011 року, від 07.07.2011 року та від 27.07.2011 року суд зобов'язував ПВКП "Ятрань" надати суду письмові пояснення з доказами в обґрунтування стосовно розміру негативних наслідків для позивача, які спричинили неналежне виконання ним зобов'язання згідно договору №1/07 від 01.07.2010 року. Станом на час розгляду справи в суді ПВКП "Ятрань" докази на підтвердження негативних наслідків, що породжені невиконанням ФГ "Пляхівське" зобов'язання стосовно поставки товару пшениці 6 класу в кількості 636 тон не надано. Під час розгляду справи в суді представники позивача не змогли пояснити суду які саме негативні наслідки спричинило фермерське господарство "Пляхівське" приватному виробничо-комерційному підприємству "Ятрань" невиконанням зазначеного обов'язку. Таким чином розмір неустойки не співрозмірний із вчиненим відповідачем порушенням господарського зобов'язання щодо обов'язку поставки товару;

- судом також враховано, що підприємство відповідача протягом 2010 - 2011 років знаходиться у скрутному матеріальному становищі, на даному підприємстві працює 48 чоловік, а тому стягнення штрафу в розмірі 127016,00 грн. може призвести до банкрутства відповідача та безробіття його працівників.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у позові в частині стягнення 119016,00 грн. пені; 91919,17 грн. - 30% річних та 34098,49 грн. інфляційних слід відмовити.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до положень ст.49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам. При цьому судом враховані висновки, викладені у п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", яким визначено, що "у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем".

Керуючись п.4 ч.1 ст.80, п.3 ч.1 ст.83, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Прийняти відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 63508,00 грн.

2. Провадження у справі в частині стягнення пені в сумі 63 508,00 грн. припинити.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з фермерського господарства "Пляхівське" (Вінницька область, Козятинський район, с.Пляхова, код ЄДРПОУ 34377663) на користь приватного виробничо-комерційного підприємства "Ятрань" (юридична адреса: 10009 м.Житомир, вул.Кибальчича, 2/4Б, кв.10; поштова адреса: 10001 м.Житомир, вул.Київська, 81, оф.405, код ЄДРПОУ 20423949) 35000,00 грн. основного боргу; 3275,35 грн. - 30% річних; 421,12 грн. суми, на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 8000,00 грн. штрафу; 1657,13 грн. - відшкодування витрат, повязаних зі сплатою державного мита та 110,09 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з приватного виробничо-комерційного підприємства "Ятрань" (юридична адреса: 10009 м.Житомир, вул.Кибальчича, 2/4Б, кв.10; поштова адреса: 10001 м.Житомир, вул.Київська, 81, оф.405, код ЄДРПОУ 20423949) недоплачене ним державне мито в сумі 137,27 грн. в доход державного бюджету.

6. В решті позову відмовити.

7. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Суддя Нешик О.С.

Повний текст рішення суду підписано 26 серпня 2011 р.

роздрук. примірн.:

1 - до справи