Рішення № 17873204, 15.08.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.11 Справа№ 5015/2034/11

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», м. Київ

до відповідача1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК «РАС Логістик», м. Львів

до відповідача2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельдорадо-Холдінг», м. Київ

до відповідача3: Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1., м. Чернівці

про: стягнення 719294,44 грн.

Суддя Деркач Ю.Б.

при секретарі Боровець Я.

Представники:

від позивача ОСОБА_2. представник (довіреність б/н від 22.04.2011 р.)

від відповідача1 ОСОБА_3. представник (довіреність б/н від 19.11.2010 р.)

від відповідача2 не зявився

від відповідача3 не зявився

Представникам позивача та відповідача1 розяснено їх права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 15.08.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ельдорадо», м. Київ звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК «РАС Логістик», м. Львів та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельдорадо-Холдінг», м. Київ про стягнення 719294,44 грн., з яких 552303,41 грн. прямі збитки, 165991,03 грн. упущена вигода з відповідача1, 1000,00 грн. сума зобовязання за договором поруки з відповідача2 та судових витрат.

Ухвалою суду від 14.04.2011 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 10.05.2011 р. Ухвалою суду від 10.05.2011 р. змінено назву позивача з ТзОВ «Торгова компанія «Ельдорадо»на ТзОВ «ДІЄСА»та розгляд справи відкладався до 31.05.2011 р.

31.05.2011 р. позивачем подано додаткові пояснення № 31/05/11-1юр по суті спору.

В судовому засіданні 31.05.2011 р. оголошувалась перерва до 14.06.2011 р.

14.06.2011 р. позивачем подано заперечення № 14/06/11-3юр проти доводів відповідача1.

14.06.2011 р. відповідачем1 подано відзив від 10.06.2011 р. на позовну заяву, згідно якого просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 14.06.2011 р. залучено до участі у розгляді справи в якості відповідача3 Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1. та розгляд справи відкладався до 12.07.2011 р.

11.07.2011 р. відповідачем1 подано відзив від 10.07.2011 р. на позовну заяву, згідно якого просив у задоволенні позову відмовити.

12.07.2011 р. позивачем подано додаткові пояснення № 11/07/11-1юр щодо відзиву на позовну заяву відповідача1 від 10.06.2011 р.

Ухвалою суду від 12.07.2011 р. розгляд справи відкладався до 09.08.2011 р.

09.08.2011 р. позивачем подано додаткові пояснення № 25/07/11-1юр щодо обставин які викладені відповідачем1 у відзиві на позовну заву від 10.07.2011 р.

Ухвалою суду від 09.08.2011 р. розгляд справи відкладався до 15.08.2011 р.

15.08.2011 р. відповідачем1 подано заперечення від 12.08.2011 р. на додаткові поясненні позивача від 25.07.2011 р.

15.08.2011 р. відповідачем3 подано відзив на позовну заяву, згідно якого просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що йому спричинено збитки внаслідок неналежного виконання Експедитором відповідачем1 укладеного між ними договору №-Д1002 від 07.10.2010 року про надання транспортно-експедиційних послуг. Договір, укладений між позивачем і відповідачем1 за своєю правовою природою, згідно ст. 628 ЦК України, є типовим змішаним договором, який включає в себе елементи різних договорів (перевезення та експедирування). Позивач стверджує, що відповідач1 за цим договором є Перевізником зобовязаним доставити та видати вантаж одержувачу, а водій ОСОБА_4 його довіреною особою. Як зазначає позивач відповідач3 є залученою Виконавцем третьою особою для виконання свого зобовязання за договором Експедирування, за яку Виконавець відшкодовує Замовнику завдані збитки згідно п. 6.3 договору і що згідно п.п. 6.4, 6.5, 6.6 договору Експедитор несе матеріальну відповідальність за збереження пломб та вантажу з моменту прийняття його до перевезення до моменту передання отримувачу. Експедитор (відповідач1) повністю відповідає перед Замовником (позивачем) за недогляд осіб залучених до виконання даного договору як за власні.

Позивач також вказує, що він не вступав безпосередньо з відповідачем3 (перевізником) у будь-які правовідносини, як вказує відповідач1, а відповідач3, приймаючи від нього до перевезення вантаж виконував договір перевезення, який укладений між відповідачем1 та відповідачем3, а тому зобовязаною особою перед позивачем залишається відповідач1.

Представник відповідача1 в судове засідання зявився, проти позовних вимог заперечив, просить у задоволенні позову відмовити.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач1 зазначає, що свої зобовязання за договором №-Д-1002 від 07.10.2010 року виконав сам і нікого для виконання транспортно-експедиційних послуг не залучав, умов договору не порушив. Відповідач1, на виконання п.п. 1.1, 2.1, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.4 договору, прийняв Заявку, організував та забезпечив подачу автомобіля замовнику (позивачу) для здійснення перевезення та доставки вантажу Замовника вантажоодержувачам. Відповідач3, по разовому договору-заявці №-28РА позивача, подав автомобіль позивачу під завантаження, а підписанням складених позивачем товарно-транспортних накладних, уклав з ним договір перевезення та здійснював перевезення вантажу. Згідно відміток в товарно-транспортних накладних, 02.02.2011 року позивач (вантажовідправник) здав, а перевізник в особі водія ОСОБА_4 прийняв вантаж до перевезення. Цей факт в товарно-транспортних накладних скріплено підписами перевізника водія ОСОБА_4, експедитора ОСОБА_5 та вантажовідправника, а також печаткою останнього. Відповідач1 вважає, що матеріальну відповідальність за збереження вантажу, його видачу вантажоодержувачам та цілісність пломб несе перевізник, як встановлено ст. 133 Статуту автомобільного транспорту України, ст.ст. 308, 310 ГК, ст. 924 ЦК України, а також договором і Заявками Експедитора і позивача.

Відповідач1 стверджує, що не отримував товар для здійснення доставки. У товарно-транспортних накладних відсутні його підписи в одержанні вантажу. Відповідач1 зазначає, що не міг доставити та видати одержувачам товар, якого не отримував і якій позивач здав безпосередньо перевізнику (відповідачу3). Стверджує, що не має будь-якого відношення до пожежі на автомобілі в дорозі та не повинен нести відповідальність за втрату вантажу в дорозі внаслідок пожежі в автомобілі.

Також, відповідач1 зазначає, що позивач в порушення ст. 127 Статуту автомобільного транспорту України з метою перекладення відповідальності з перевізника на Експедитора та в порушення вимог ст.ст. 47, 50 Статуту автомобільного транспорту України, Правил перевезень, використав не типову форму товарно-транспортних накладних, не послався у товарно-транспортних накладних на службове посвідчення і подорожній лист, завірений печаткою перевізника, не вказав у товарно-транспортних накладних назву перевізника, зазначеного в Подорожньому листі, та приховуючи це вказує, що з відповідачем3 у договірні відносини не вступав, а перевізником є відповідач1 в особі водія ОСОБА_4.

Відповідач2 явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, проти позовних вимог у встановленому порядку не заперечив, причин неявки не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7901406260448.

Відповідач3 явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив. У відзиві на позовну заяву відповідач3 зазначає, що він як Перевізник подав автомобіль ВОЛЬВО державний номер НОМЕР_1 під завантаження позивачу на підставі договору та Заявок позивача №-28РА та відповідача1 №-2138-П від 01.02.2011 року, умовами яких встановлено, що водій приймає вантаж по кількості і якості місць, відповідає за схоронність вантажу і пломб в дорозі. Умовами Заявки №-28РА передбачено, що у випадках складення актів про це вноситься запис у всіх примірниках товарно-транспортних накладних. Водій ОСОБА_4 є його найманим працівником. Вказав, що позивачем не надано доказів наявності збитків, передбачених ст. 158 Статуту автомобільного транспорту України (товарно-транспортна накладна з відмітками про втрату товару про пожежу в дорозі та акту). Відповідач3 стверджує, що позивач не дав виконати вимоги Заявок №-28 РА та 2138-П щодо прийняття водієм вантажу по кількості і якості місць, оскільки водія ОСОБА_4 не було допущено до участі в завантаженні автомобіля і він товар до перевезення не приймав. Факти недопущення водія до участі в завантаженні автомобіля підтверджені наданими позивачем Актами завантаження ТС С 137, С 081, С 085, Відповідач3 вказує, що відповідно до ст.ст. 51, 133 Статуту автомобільного транспорту України перевізник не може нести відповідальності за схоронність вантажу, якого він фактично не приймав.

Також, відповідач3 зазначає, що вказаного у позовній заяві товару в автомобілі не було, що автомобіль не був завантажений, а залишки обгорілого товару свідчать про завантаження розкомплектованого товару. У товарно-транспортних накладних не вказано ціни названого товару, а загальна сума вартості товару згідно товарно-транспортних накладних дорівнюється нулю. Відповідач3 стверджує, що товарно-транспортні накладні заповнені з порушенням вимог, встановлених ст.ст. 47, 50, 51 Статуту автомобільного транспорту України, не відповідають Типовій формі товарно-транспортних накладних, Порядку їх заповнення та Правилам перевезення вантажів.

Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів2,3 за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача1, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

07 жовтня 2010 року між позивачем та відповідачем1 укладено договір № D1002 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі по тексту договір).

Відповідно до п. 1.1. предметом договору є надання Експедитором (відповідачем1) послуг по організації перевезень найманим вантажним транспортом.

Згідно умов договору, Експедитор (відповідач1) надає послуги по організації та організовує перевезення вантажів Замовника (позивача) найманим вантажним транспортом на умовах, узгоджених сторонами на підставі Заявок.

Як вбачається з умов договору, а саме Експедитор (відповідач1) зобовязується: організувати за рахунок Замовника (позивача) перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами (п. 3.1.1. договору); письмово підтвердити прийом заявки до виконання (п. 3.1.2. договору); забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу, придатного для перевезення зазначеного вантажу (п. 3.1.4. договору).

Пунктом 2.2. договору встановлено, що конкретні умови по кожному замовленню обумовлюються в Заявці. Заявки, як і договір підписані та передані по факсу мають силу оригіналу (п. 9.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 01.02.2011 року подав Заявку на разове перевезення вантажу за №-28РА з зазначеними у ній умовами. Відповідач1 прийняв Заявку, знайшов ліцензованого перевізника вантажу СПД ФО ОСОБА_1. (відповідача3), якому відповідно до Заявки №-28 РА та Замовлення №-2138 від 01.02.2011 року та п. 3.1.4. договору, подав під завантаження транспортний засіб, що відповідав заявці.

Цим було виконано зобовязання Експедитора (відповідача1) по організації перевезення за договором від 07.10.2010 року про надання транспортно-експедиційних послуг та відповідно до умов ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України щодо договору про транспортне експедирування, оскільки сторони визначили, що цей договір укладено Замовником (позивачем) і Експедитором (відповідачем1) на надання транспортно-експедиційних послуг при перевезеннях вантажів Замовника (позивача) найманим транспортом.

Як зазначає позивач договір є змішаним і ст. 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, у разі укладення змішаного договору, за порушення обовязків за договором транспортного експедирування про надання транспортно-експедиційних послуг, Експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 ЦК України (ст. 934 ЦК); в разі порушення обовязків за договором перевезення, Перевізник відповідає перед вантажовідправником чи одержувачем відповідно до глави 64 ЦК України за нормами договору перевезення вантажу.

Отже, при вирішенні такого спору між сторонами слід встановити умови якого договору порушено і порушенням яких умов спричинено збитки.

Відповідно до заявлених позовних вимог збитки у позивача виникли під час перевезення вантажу, оскільки вантаж згорів у автомобілі в дорозі. Тобто, з договору перевезення вантажу.

Позивач стверджує, що згідно ст. 179 ГК України при укладенні господарського договору сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови, що не суперечать законодавству.

Наведене відповідає також абз. 2 ч. 2 ст. 908 ЦК України, якою встановлено, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Оскільки, відповідальність сторін щодо перевезень вантажу автотранспортом встановлена ст. 314 ГК України, ст. 924 ЦК України, Статутом автомобільного транспорту України та Правилами перевезень, то їх зміна договорами не допускається. Статтею 127 Статуту автомобільного транспорту України встановлено, що автотранспортні підприємства, вантажовідправники та одержувачі несуть матеріальну відповідальність за порушення зобовязань з перевезень вантажу на підставі даного Статуту. Угоди автотранспортних підприємств з вантажовідправниками та одержувачами, з метою зміни відповідальності, встановленої для автотранспортних підприємств, вантажовідправників та одержувачів, рахуються недійсними та не мають сили.

Статтями 314 ГК України, 924 ЦК України та 133 Статуту автомобільного транспорту України встановлено, що автотранспортні підприємства (перевізники) несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві. Тому, посилання позивача на те, що за п.п. 6.4, 6.5 договору матеріальну відповідальність за збереження пломб та вантажу, переданого перевізникові, з моменту прийняття його до перевезення до передачі вантажу одержувачу, несе Експедитор, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки це суперечить названим нормам чинного законодавства України.

Слід звернути увагу, що умови п.п. 6.4, 6.5 договору змінено Заявками позивача вантажовідправника №-28РА та №-2138-П відповідача1, в порядку встановленому п. 2.2 договору.

В порядку, встановленому п. 2.2 договору Замовник (позивач) надав Експедитору (відповідачу1) Заявку на разове перевезення №-28РА від 01.02.2011 року.

У заявці №-28РА від 01.02.2011 року позивачем зазначено, що водій (експедитор) приймає вантаж по кількості місць. Водій (експедитор) повністю відповідає за збереження вантажу і пломб в дорозі.

Відповідач1 Заявку №-28РА позивача прийняв, підписав та скріпив печаткою.

01.02.2011 року відповідач1 подав відповідачу3 замовлення №-2138-П на перевезення належним йому автотранспортом вантажу позивача, згідно його заявки №-28РА від 01.02.2011 року.

Даними разовими Заявками, згідно п. 2.2 договору було обумовлено конкретні умови договору, у т.ч. і відповідальність перевізника за збереження пломб і вантажу з моменту прийняття до перевезення до видачі вантажу одержувачам.

Перевізник (відповідач3) у своєму відзиві на позовну заяву ствердив, що Заявку №-28РА позивача він одержав від відповідача1 разом з Замовленням №-2138-П від 01.02.2011 року. У заявці №-28РА від 01.02.2011 року позивачем зазначено особливі вимоги до транспорту і водія, а також встановлено порядок прийняття і перевезення вантажу. Зокрема, що водій (експедитор) приймає вантаж по кількості і якості місць. Водій (експедитор) повністю відповідає за збереження вантажу і пломб в дорозі. Умовами Заявки №-28РА встановлено, що у випадках складення актів про це вноситься запис у всіх примірниках товарно-транспортних накладних.

На обовязкову присутність водія при завантаженні та розвантаженні товару і відповідальність Перевізника за збереження вантажу в дорозі, вказано і в замовленні відповідача1 №-2138 від 01.02.2011 року.

Наведені у Заявках умови встановлені також ст.ст. 306, 314 ГК України, ст.ст. 908, 924 ЦК України, ст. 133 Статуту автомобільного транспорту України, Правилами перевезень вантажів про відповідальність Перевізника, як обовязкові норми. Заявками у даному випадку сторони змінили та привели п.п. 6.4, 6.5 договору у відповідність з чинним законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач3 замовлення №-2138-П на перевезення належним йому автотранспортом вантажу позивача, згідно заявки №-28РА позивача від 01.02.2011 року, прийняв та подав автомобіль останньому під завантаження.

Забезпеченням подачі транспортного засобу під завантаження було виконано зобовязання відповідача1, встановлені розділом 3 п.п. 3.2.1, 3.1.2, 3.1.4 договору.

З поданням 01.02.2011 року Перевізником (відповідачем3) автомобіля Вольво НОМЕР_1 з причіпом НОМЕР_2 для перевезення вантажу позивача на виконання Заявки №-28РА, завантаженням товару, складенням та підписанням товарно-транспортних накладних №-28 РА від 02.02.2011 року Вантажовідправником (позивачем) та Перевізником (відповідачем3), між ними було укладено договір перевезення вантажу.

Це стверджено підписами Вантажовідправника (позивача) про здачу і Перевізника (відповідача3) та експедитора ОСОБА_5 про прийняття вантажу до перевезення для доставки вказаним у товарно-транспортних накладних одержувачам.

Згідно ч. 2 ст. 307 ГК України, ст. 909 ЦК України, договір перевезення укладається в письмовій формі. Укладення договору підтверджується складенням перевізного документу (транспортної накладної, коносаменту тощо).

Отже, складенням вказаних товарно-транспортних накладних №-28РА, передачею вантажу перевізникові, підписанням їх позивачем і водієм ОСОБА_4 та скріпленням їх підписів печаткою позивача, підтверджено факт укладення між Вантажовідправником (позивачем) і Перевізником (відповідачем3) договору перевезення на умовах, вказаних в разовому договорі-Заявці №-28РА, відповідно до п. 2.2 договору №-Д1002 від 07.10.2010 року.

Таким чином, посилання позивача на те, що він не вступав безпосередньо з відповідачем-3 у будь-які правовідносини, суперечить дійсним обставинам справи.

Безпідставним є також посилання позивача на те, що за вантаж, прийнятий від нього Перевізником (відповідачем3), зобовязаною особою перед позивачем залишається відповідач1.

Також, суперечить дійсним обставинам та ст. 307 ГК України, ст. 909 ЦК України посилання позивача, що договір №-Д1002 від 07.10.10 р. є змішаним і за його умовами відповідач1 є перевізником.

Договором не передбачено обовязку перевезення вантажів Експедитором (відпловідачем1).

Умови договору відповідають ч.ч. 2, 3, 4 ст. 306 ГК України, ст. 47 Закону України „Про автомобільний транспорт”, згідно яких транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, повязаним з перевезенням, а перевезення вантажів (їх переміщення) здійснюється вантажним залізничним, автомобільним транспортом за договором перевезення. Субєктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (ст.ст. 306, 307 ГК України та ст.ст. 908, 909 ЦК України).

Субєктами договору № D1002 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 07.10.2010 року є Експедитор та Замовник.

Договори транспортного експедирування та перевезення мають різний не тільки субєктний склад але й зміст, предмет та правове регулювання. Договір не має умов договору перевезення ні за назвою, ні за субєктним складом, ні за наведеними умовами.

Сторонами у разовому договорі-Заявці №-28РА та товарно-транспортних накладних №-28РА є Вантажовідправник (позивач), Перевізник (відповідач3) та Вантажоодержувач (позивач). За змістом цього договору є перевезення вантажу (переміщення) від вантажовідправника до названих вантажоодержувачів, що відповідає умовам ст.ст. 306, 307 ГК України та ст.ст. 908, 909 ЦК України.

Позивач стверджує, що в Заявці №-28РА відповідач1 вказаний як Перевізник, а водій ОСОБА_4 є його довіреною особою. Тому на думку позивача, відповідальність за втрату вантажу повинен нести відповідач1.

Наведене не доведено позивачем та суперечить наявним у справі матеріалам, оскільки згідно Свідоцтва про державну реєстрацію, договорів від 07.10.2010 року та Заявок на перевезення, відповідач1 значиться і підписався як Експедитор, а відповідач3, найманим працівником якого є водій ОСОБА_4, згідно договору, Замовлення №-2138-П від 01.02.2011 року, Свідоцтва про державну реєстрацію та Ліцензії на перевезення вантажів, значиться як самостійний Субєкт підприємницької діяльності фізична особа.

Не обґрунтованим є й посилання позивача на те, що відповідач3 є третьою особою, залученою Експедитором (відповідачем1) для виконання свого зобовязання за договором.

Відповідно до п.п. 1.1, 2.1, 3.1.1.-3.1.4 договору Експедитор (відповідач1) зобовязувався: організувати перевезення вантажів позивача на погоджених умовах, прийняти та підтвердити прийняття Заявки до виконання, забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу.

Зазначені зобовязання по наданню транспортно-експедиційних послуг відповідачем1 виконано самостійно, без залучення третіх осіб.

Володільця вантажного транспорту відповідача3 залучено не для виконання обовязків Експедитора, а для здійснення перевезення вантажів позивача найманим вантажним транспортом. Це передбачено сторонами в п. 1.1 договору згодою обох сторін, а не лише Експедитора. Цим сторонами договору підкреслено, що перевезення здійснює не Експедитор (відповідачем1), а найманий вантажний транспорт, який згідно ч.ч. 3, 4 ст. 306 ГК України здійснює перевезення, а транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, повязаним з перевезенням.

На Експедитора (відповідача1) покладено лише обовязок організації перевезення знайдення відповідних Заявці перевізника та вантажний транспорт та подачу у встановлений строк Замовнику.

Надалі, Вантажовідправником (позивачем) та Перевізником (відповідачем3) укладено разовий договір перевезення вантажу про доставку вантажу вказаним у товарно-транспортним накладним одержувачам, що підтверджено підписаними ними товарно-транспортними накладними.

З наявних у справі товарно-транспортних накладних вбачається, що вантаж позивача прийняв до перевезення водій ОСОБА_4 і надалі він відповідав за збереження пломб і доставку вантажу, згідно укладеного між ними договору перевезення та відповідно до ст. 924 ЦК України, ст. 133 Статуту автомобільного транспорту України. Зазначене вказано також у Заявках Вантажовідправника (позивача) №-28РА і Експедитора (відповідача1) №-2138-П.

Позивачем не надано доказів передачі ним та одержання відповідачем1 товару. Відповідач1 не є учасником договору перевезення, його підпис у товарно-транспортних накладних відсутній.

Позивачем не вказано, неналежним виконанням яких умов договору Експедитором (відповідачем1), спричинено збитки у вигляді пожежі, в якій згорів товар. Не надано також доказів неправомірних дій Експедитора (відповідача1) та їх звязку з пожежею в автомобілі в дорозі.

Для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправність, наявність збитків, причинний звязок що збитки є наслідком протиправних дій та вина.

Статтею 614 ЦК України встановлено, що вина є обовязковою підставою відповідальності за завдані збитки.

Проте, позивачем не доведено і судом не встановлено не тільки наявності вини відповідача1 у втраті вантажу перевізником знищенням пожежею в дорозі, а відсутні всі елементи складу правопорушення. Позивачем не доведено і судом не встановлено протиправності в діях відповідача1. Не пояснено причинного звязку між транспортно-експедиційними послугами та пожежею. Позивачем не представлено доказів понесення ним збитків, без яких не можна говорити про цивільно-правову відповідальність.

Підстав відповідальності Експедитора (відповідача1) позивачем не надано і судом не встановлено.

Згідно ст. 314 ГК України, ст. 924 ЦК України та ст. 133 Статуту автомобільного транспорту України перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття до перевезення та до видачі одержувачу. Зміна цієї умови сторонами не дозволяється та є недійсною згідно ст. 127 Статуту автомобільного транспорту України.

За змістом позову вантаж був знищений в дорозі в автомобілі внаслідок пожежі. Наведене свідчить, що спір виник з договору перевезення і тому з претензіями та вимогами про відшкодування збитків слід звертатися та спір підлягає розгляду в порядку, встановленому Статутом автомобільного транспорту України, Правилами перевезень та іншими нормативними актами, що регулюють перевезення.

Відповідно до 158 Статуту автомобільного транспорту України та п.п. 15.1, 15.3, 15.6 Правил перевезення вантажів автотранспортом в Україні обставини, які можуть слугувати підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств, вантажовідправників та вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, посвідчуються записами в товарно-транспортних накладних та актами встановленої форми. Виключно ці документи підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість. Інших документів, що можуть підтверджувати обставини, які є підставою для застосування матеріальної відповідальності в разі втрати вантажу під час перевезення не передбачено. Це єдині належні та допустимі докази згідно ст. 158 САТ України та ст.ст. 33,34 ГПК України.

Позивачем не надано встановлених законодавством документів, що підтверджують втрату (знищення) вантажу внаслідок пожежі.

У товарно-транспортних накладних відсутні відмітки про втрату вантажу, про складення акту та не вказано ціни та вартості товару.

Позивач у своїй Заявці №-28РА від 01.02.2011 року також як умову договору вказав на обовязок сторін у разі нестачі товару чи порушення пломби скласти акт з внесенням про це записів у всіх примірниках товарно-транспортної накладної, і що жодна з сторін не має права відмовитися від підпису складеного акту.

Крім того, згідно наданих позивачем Актів завантаження С137, С081, С085, внутрішніх замовлень, вантаж зі складу позивача отримав експедитор позивача ОСОБА_5. Він же завантажував товар без участі водія, підписався в товарно-транспортних накладних про прийняття вантажу. Він же й супроводжував вантаж як експедитор.

Згідно п. 10.9 Правил перевезень вантажів, при супроводженні вантажу представником Замовника на нього покладаються обовязки приймання вантажу від відправника, охорона, запобігання його псуванню і пошкодженню, а також здача вантажу в пункті призначення одержувачу. Експедитори в дорозі повинні суворо виконувати протипожежні правила, правила по охороні праці і техніці безпеки”.

Експедитор позивача ОСОБА_5 був присутнім при вантажі в дорозі, відповідав за товар, мав товарно-транспортні накладні, то він був зобов”язаний забезпечити складення акту та внести записи в ТТН.

Позивачем не надано акту про пожежу в дорозі, про причину пожежі, який товар і скільки згоріло. Не зазначено його ціни та вартості ні актом, ні в товарно-транспортних накладних.

Тобто, позивачем не доведено факту наявності збитків та розміру збитків.

Відповідач3 вказує на неповне завантаження автомобіля. Зазначений факт неповного завантаження в автомобіль товару, названого в товарно-транспортних накладних, підтверджено документами позивача. У долучених до позовної заяви Актах завантаження С137, С081, С085 вказано, що в автомобіль завантажено лише товар, вказаний у внутрішніх Замовленнях №№ 6601191414, 6601191409, 6601191417, 4300000951.

Вартість товару зазначеного у цих замовленнях, згідно даних вказаних у відзиві відповідача3, складає 133 916,58 грн. разом з ПДВ.

Завантаження в автомобіль товару, переліченого у внутрішніх Замовленнях №№ 6601191421, 6601191412, 6601191418, 6601191397, 6601191398, 6601191405 актами завантаження не підтверджено.

Відповідно до ст.ст. 45, 47 Статуту автомобільного транспорту України за договором перевезення вантажовідправник зобовязаний надати автотранспортному підприємству на предявляємий до перевезення вантаж товарно-транспортну накладну в 4-х примірниках. Товарно-транспортна накладна є основним перевізним документом, за яким проводиться списання даного вантажу вантажовідправником та оприбуткування його отримувачем. У межах зазначеної в неї вартості товару настає відповідальність перевізника.

Статтею 50 Статуту автомобільного транспорту України встановлено, що при прийманні вантажу до перевезення шофер-експедитор автотранспортного підприємства предявляє вантажовідправнику службове посвідчення і подорожній лист, завірений печаткою автотранспортного підприємства. Приймання вантажу до перевезення, згідно ст. 51 Статуту автомобільного транспорту України, посвідчується підписом шофера-експедитора у всіх примірниках товарно-транспортних накладних, один з яких надається вантажовідправникові.

Пунктами 11.1-11.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні встановлено, що товарно-транспортні накладні та подорожі листи є основними документами на перевезення, належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Їх форма і порядок заповнення Замовником і Перевізником визначаються відповідними нормативними актами. Подорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Згідно ст. 47 Статуту автомобільного транспорту України вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності чи неповноти відомостей, зазначених ним в товарно-транспортних накладних.

Усі долучені до позовної заяви позивачем товарно-транспортні накладні складено з порушенням вимог ст.ст. 47, 50, 51 Статуту автомобільного транспорту України та Правил перевезень. Товарно-транспортні накладні не відповідають Типовій формі товарно-транспортних накладних, не мають облікового номеру та серії, суперечать Порядку їх заповнення та Правилам перевезень.

У товарно-транспортних накладних не зазначено посвідчення водія та подорожнього листа (ст. 50 Статуту автомобільного транспорту України), до якого додається товарно-транспортна накладна. Згідно Порядку заповнення товарно-транспортних накладних, в графі „Автопідприємство”, на підставі подорожнього листа, повинна бути внесена назва Перевізника, запис про назву АТП чи власника автомобіля. У товарно-транспортних накладних вказаний запис відсутній.

У поданому відповідачем3 подорожньому листі в графі «Автопідприємство»значиться «Фізична особа-підприємець ОСОБА_1.», про що не вказано у всіх товарно-транспортних накладних.

Також, у товарно-транспортних накладних відсутня графа „Експедитор”, де повинно було бути вказано відповідача1.

Усі три товарно-транспортні накладні мають один номер 28РА та одну дату 02.02.2011 року. Проте, згідно п.п. 11.1, 11.2 Правил перевезень, в разі відвантаження в адреса 3-х одержувачів, кожна з 3-х товарно-транспортна накладна повинна мати окремий обліковий номер та серію. Товарно-транспортні накладні та подорожні листи є документами суворої звітності.

Також, у всіх наданих суду товарно-транспортних накладних відсутня ціна та сума вартості товару. Тому, додані до позовної заяви товарно-транспортні накладні не є документами, за якими можна списувати чи оприбутковувати товар та нараховувати збитки, як передбачено п. 1 Правил та ст. 47 Статуту автомобільного транспорту України. Вони не є підставою для нарахування та стягнення збитків з перевізника, для претензії і позову до перевізника.

Крім того, товарно-транспортних накладних не зазначено посаду матеріально-відповідальної особи, її прізвище, імя та по батькові, яка здала вантаж до перевезення.

Оскільки у товарно-транспортних накладних відсутні записи про втрату товару та складання акту, то відповідно вони не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

У товарно-транспортних накладних, які відповідно до ст.ст. 306, 307 ГК України, ст. 609 ЦК України та ст.ст. 45, 47, 50, 51 Статуту автомобільного транспорту України товарно-транспортні накладні є письмовим підтвердженням укладення договору перевезення, зазначено, що всього по ним відпущено, а водієм прийнято до перевезення товару на суму нуль грн. нуль коп. Тому, відповідно до ст. 136 Статуту автомобільного транспорту України, перевізник також не може нести відповідальність за втрату вантажу, якого водій не приймав, якого водію не було предявлено при завантаженні, при відсутності доказу його втрати, і вартість якого згідно товарно-транспортних накладних дорівнюється нулю.

Відповідач3 зазначає, що водія ОСОБА_4 не було допущено на територію складу позивача і завантаження проводилось без його присутності. Факт проведення завантаження автомобіля без участі водія ОСОБА_4, підтверджено наданими позивачем до позовної заяви Актами завантаження транспортного засобу на території складу позивача С 137, С 081, С 085.

У завантаженні, згідно актів, приймали участь лише працівники позивача: Комірник, Експедитор ОСОБА_5 та працівник СБ, які засвідчили це своїми підписами.

З матеріалів справи вбачається, що водія до участі не залучено. Завантаження автомобіля без участі водія позивачем порушено умови договору перевезення, Заявки №-28 РА від 01.02.2011 року та суперечить вимогам ст.ст. 50, 51, 133 Статуту автомобільного транспорту України, згідно яких участь водія у завантаженні є обовязковою. При завантаженні без участі водія не можна вважати доведеним, що вказаний в товарно-транспортній накладній товар завантажено в автомобіль. Не можна вважати доведеною суму збитків і не можна покласти відповідальність на перевізника, оскільки згідно ст.ст. 51,133 Статуту автомобільного транспорту України перевізник несе відповідальність за схоронність прийнятого до перевезення вантажу.

У даному випадку водій вантаж до перевезення, в порядку встановленому Статутом автомобільного транспорту України та Заявками сторін договору, не приймав.

Позивачем не додержано також вимог ст. 925 ЦК та ст. 159 Статуту автомобільного транспорту України, відповідно до яких до предявлення позову вантажовідправником чи вантажоодержувачем до перевізника на підставі даного Статуту, обовязковим є предявлення претензії. Згідно ст. 161 Статуту автомобільного транспорту України, претензії, що виникають з перевезення вантажу, предявляються до автотранспортних підприємств, які видали вантаж, а в разі втрати вантажу до підприємства, яке прийняло вантаж до перевезень.

До перевізника претензія вантажовідправником не заявлялась.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду, відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України та ст.ст. 158-163 Статуту автомобільного транспорту України, належних і допустимих доказів знищення вантажу, наявності та розміру збитків внаслідок неналежного виконання договорів транспортного експедирування та перевезення пожежі в автомобілі.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги необгрунтовані, безпідставні та такі, що до задоволення не підлягають.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, Статутом автомобільного транспорту України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

2.Судові витрати покласти на позивача.

Суддя Деркач Ю.Б.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.08.2011 р.