Рішення № 17872931, 14.07.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.07.11 р. Справа № 25/74

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В. Сгара

При секретарі судового засідання М.І. Прилуцьких

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „УкрДонінвест” м.Торез

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю східноукраїнська паливна компанія „НАДРА ДОНБАСУ” м.Донецьк

Предмет спору: стягнення заборгованості 56998, 80 грн., 3% річних 740, 07 грн., інфляційні 3134, 38 грн., пеню 3415, 41 грн.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 довір.

від відповідача: ОСОБА_2 довір.

СУТЬ СПОРУ:У судовому засіданні 13.07.2011р. оголошувалась перерва до 14.07.2011р. відповідно до ст. 77 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „УкрДонінвест” м.Торез звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю східноукраїнська паливна компанія „НАДРА ДОНБАСУ” м.Донецьк про стягнення заборгованості 56 988, 80 грн., 3% річних 529, 93 грн., інфляційні 2 336, 54 грн., пені 3 029, 85 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду копії наступних документів: договір купівлі-продажу вугільної продукції №23/46-10 від 06.12.2010р. з додатками; видаткові накладні №РН-0000003 від 20.12.2010р., №РН-0000004 від 22.12.2010р., №РН-0000007 від 29.12.2010р.; акти прийому-передачі вугілля від 20.12.2010р., від 22.12.2010р., від 29.12.2010р.; виписки банку.

Позивач позовні вимоги підтримав.

Заявою б/н від 20.06.2011р. про уточнення позовних вимог, поданою в порядку ст.22 ГПК України, позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача борг 56998, 80 грн., 3% річних 740, 07 грн., інфляційні 3134, 38 грн., пеню 3823, 71 грн. Заява підписана повноважною особою та прийнята судом.

Заявою, поданою 12.07.2011р., позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення пені та просить стягнути з відповідача борг 56998, 80 грн., 3% річних 740, 07 грн., інфляційні 3134, 38 грн., пеню 3415, 41 грн. Заява підписана повноважною особою та прийнята судом.

Відповідач у клопотаннях від 30.05.2011р. №б/н, від 16.06.2011р. №2-16/06, від 16.06.2011р. №1-16/06 просив продовжити процесуальний строк розгляду справи. У задоволенні клопотань відмовлено у звязку з тим, що строк продовження строку розгляду спору відповідачем не вказано, а також з огляду на те, що продовження процесуального строку розгляду спору можливе лише у виняткових випадках, відповідно до ст. 69 ГПК України.

У відзиві та у судовому засіданні відповідач проти вимог в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних заперечив, посилаючись на невірний розрахунок даних сум. Вважає, що нарахування пені на вартість залізничного тарифу є безпідставним та необґрунтованим, а також не передбачено умовами договору №23/46-10 від 06.12.2010р. Надав докази часткових проплат суми боргу за отримане вугілля. Підтвердив факт отримання рахунків від позивача.

У судовому засіданні 13.07.2011р. визнав вимоги в частині стягнення боргу, 3% річних та інфляційних. Вимоги щодо стягнення пені визнав частково в сумі 1732,42 грн., посилаючись на той факт, що Договором передбачено нарахування пені лише за несвоєчасну оплату за товар (вугілля), тоді як позивач нараховує пеню ще й за несвоєчасну оплату залізничного тарифу, чого не передбачено Договором, а також посилаючись на те, що відповідачем платіжними дорученнями від 27.12.2010р., 29.12.2010р. та 05.01.2011р. сплачено лише вартість отриманого товару (вугілля), а не вугілля разом із залізничним тарифом, як помилково вважає позивач.

Склад суду було змінено. У звязку із переходом судді Бойко І.А. до іншого суду, у відповідності до статті 2-1 Господарського процесуального кодексу України, для розгляду даної справи призначено суддю Сгара Е.В.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу вугільної продукції №23/46-10 від 06.12.2010р. (далі по тексту Договір). Договір укладено з додатками (специфікаціями).

Пунктом 10. Договору передбачено, що він діє до 31.12.2011р.

З пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що на момент виникнення спірного боргу сторони перебували у договірних відносинах.

Відповідно до п.п.1.1-1.2 Договору, продавець (позивач) зобовязується поставити, а покупець (відповідач) прийняти та своєчасно оплатити вугільну продукцію далі товар. Строк поставки, вартість, кількість, якісні характеристики та ціна товару наведені у специфікаціях, погоджених сторонами, які додаються до цього Договору та є його невідємними частинами.

Строк та умови поставки, якість товару визначені сторонами у розділах 2-3 Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що покупець сплачує за товар, що продається, за договірними цінами згідно із специфікацією до Договору, що становить його невідємну частину.

Ціна за 1 тн товару визначена сторонами у додатку №1 від 06.12.2010р. до Договору (Специфікація б/н) як 630,00 грн. (з ПДВ).

Залізничний тариф та додаткові збори, повязані з транспортуванням вугілля, сплачуються покупцем додатково (п.4.3 Договору).

Покупець сплачує за відвантажений товар та за залізничний тариф протягом 10 банківських днів з моменту відвантаження товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п.4.4 Договору).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Позивач свої зобовязання за договором у грудні 2010р. виконав належним чином, поставив відповідачу вугільну продукцію у загальній кількості 414 тн, що підтверджено матеріалами справи, у тому числі двосторонніми видатковими накладними №РН-0000003 від 20.12.2010р., №РН-0000004 від 22.12.2010р., №РН-0000007 від 29.12.2010р. та актами прийому-передачі вугілля від 20.12.2010р., від 22.12.2010р., від 29.12.2010р., а також обома сторонами у письмових та усних поясненнях.

Відповідачу також були виставлені рахунки-фактури №СФ-0000012 від 20.12.2010р., №СФ-0000013 від 22.12.2010р., №СФ-0000018 від 29.12.2010р. на сплату поставленого вугілля. Факт отримання даних рахунків підтверджено відповідачем у судовому засіданні.

Відповідач свої зобовязання стосовно оплати отриманого вугілля та за залізничний тариф у повному обсязі не виконав, чим порушив умови Договору.

На підставі наведеного, позивав звернувся до суду та просить стягнути 56988, 80 грн. заборгованості в примусовому порядку.

Шляхом дослідження матеріалів справи, заслухавши пояснення обох представників сторін, суд дійшов висновку, що у відповідача перед позивачем значиться заборгованість за отриманий товар в сумі 566988, 80 грн., яка підтверджена матеріалами справи, визнана відповідачем та підлягає стягненню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищезазначеної норми права позивач просить стягнути з відповідача за період з 14.01.2011р. по 20.06.2011р. 3% річних в сумі 740,07 грн. та 3134,38 грн. інфляційних.

Відповідач проти стягнення вказаних сум заперечив, посилаючись на невірний розрахунок. У судовому засіданні 13.07.2011р. вимоги щодо стягнення інфляційних та 3% річних визнав.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана вище стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобовязання я та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобовязання незалежно від того, чи передбачена така відповідальність умовами Договору.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобовязання виникають нові додаткові зобовязання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно такі додаткові зобовязання є заходами відповідальності за порушення основного зобовязання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобовязання.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача за зазначений вище період нарахування спірних сум значилась заборгованість перед позивачем у звязку із несвоєчасним та неповним виконанням своїх договірних зобовязань стосовно оплати вартості отриманого товару. Крім того, суд звертає увагу сторін на той факт, що індекс інфляції та 3% річних не є штрафними санкціями, застосування яких можливо лише за домовленістю сторін, тоді як індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у звязку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобовязання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобовязань. Таким чином, грошовими зобовязаннями відповідача перед позивачем є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних.

Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних у відповідності до приписів діючого законодавства, та зазначені суми складають:

3% річних 740,07 грн.

інфляційні 3384,33 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 3134,38 грн., що не суперечить діючому законодавству.

Таким чином вимоги щодо стягнення з відповідача 740,07 грн. 3% річних та 3134,38 грн. інфляційних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.216218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.5.1 Договору, у разі несвоєчасного передання товару продавцем або несплати вартості товару покупцем в термін, зазначений в цьому Договорі, винна сторона сплачує за кожний день прострочення пеню, яка нараховується з вартості неотриманого (неоплаченого) товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом терміну затримки.

Як зазначено вище, згідно п. 1.1 Договору товар це вугільна продукція. Згідно пунктів 4.3 та 4.4 Договору окрім вартості товару відповідач зобовязаний сплатити позивачу додатково залізничний тариф.

При цьому, з огляду на умови Договору, відповідальності у вигляді пені за несвоєчасну сплату залізничного тарифу сторонами не передбачено.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 14.01.2011р. по 20.06.2011р. в сумі 3415,41 грн., застосовуючи при цьому подвійну облікову ставку НБУ, що відповідає умовам Договору та приписам чинного законодавства.

Разом з цим, із розрахунку пені та наданих позивачем пояснень вбачається, що при нарахуванні пені позивачем враховані часткові оплати відповідача за платіжними дорученнями №1 від 27.12.2010р., №2 від 29.12.2010р. та №3 від 05.01.2011р. як оплата за товар (вугільну продукцію) та за залізничний тариф.

Відповідач проти цього заперечив, посилаючись на те, що вищезазначеними платіжними дорученнями оплачувалась лише вартість отриманого вугілля, без залізничного тарифу.

Із рахунків-фактур, виставлених позивачем на оплату (а.с.114 116) вбачається, що вартість вугілля та компенсація за залізничний тариф в них зазначені окремо.

Відповідачем у вищезазначених платіжних дорученнях №1 від 27.12.2010р., №2 від 29.12.2010р. та №3 від 05.01.2011р. в графі „призначення платежу” вказано: „оплата за вугіль марки АШ згідно Договору №23/46-10 від 06.12.2010р.”.

Згідно п.1 ст. 1088 Цивільного кодексу України, п.п. 1.13, 1.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004р. (далі Інструкція), при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням, у тому числі, платіжних доручень.

Платіжне доручення це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача (п.1.4 Інструкції та п.1.30 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).

Згідно п.3.8 Інструкції, реквізит „Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення „Призначення платежу”.

Відповідно до абз.2 п.1.19 Інструкції, відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно самостійно змінено призначення здійснених відповідачем платежів по платіжним дорученням №1 від 27.12.2010р., №2 від 29.12.2010р. та №3 від 05.01.2011р. та його дії в цій частині не відповідають вимогам чинного законодавства та умовам Договору.

Судом здійснено перерахунок пені у відповідності до приписі діючого законодавства, умов Договору, з урахуванням здійснених відповідачем проплат та пеня складає 1732,42 грн.

Таким чином вимоги щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково в сумі 1732,42 грн.

Вимоги щодо стягнення пені в залишковій частині задоволенню не підлягають у звязку з безпідставністю заявлення.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст. 526, 527, 549, 625, 1088 Цивільного кодексу України, ст.67, 193, 216-218 Господарського кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, керуючись ст.ст. 2-1, 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „УкрДонінвест” задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю східноукраїнська паливна компанія „НАДРА ДОНБАСУ” (83017, м.Донецьк, бул.Шевченка, 29, ЄДРПОУ 32476113, п/р 26004000696631 ПАТ „Універсал Банк”, Київ, МФО 322001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „УкрДонінвест” (86600, Донецька обл.., м.Торез, вул.Нвколаєва, б.28, ЄДРПОУ 30775586, п/р 26002309628501 в ДРУ „Приватбанк” м.Донецьк, МФО 335496) 56988, 80 грн. боргу, 740,07 грн. 3% річних, 3134,38 грн. інфляційних, 1732,42 грн. пені, державне мито в сумі 625,96 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 234,68 грн.

В залишковій частині вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 14.07.2011р.

Суддя Сгара Е.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >