Рішення № 17870394, 12.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/18612.07.11 За позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_1 До Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Фінансова ініціатива»

Простягнення 3621293,70 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача ОСОБА_2- за дов..

Від відповідача ОСОБА_3- за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Фінансова ініціатива»про стягнення 1207097,90грн. збитків у звязку з неповерненням нежилих приміщень, 2414195,80грн. неустойки у звязку з неповерненням нежилих приміщень за Договором оренди нежилих приміщень від 25.06.2008р.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Розгляд справи на прохання сторін неодноразово відкладався, тому за клопотанням сторін, спір вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою ст. 69 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України викладені в постанові від 16.02.2011р. щодо необхідності при новому розгляді справи встановлення обставин зазначених у постанові, надання їм та доводам сторін належної правової оцінки, вирішення спору відповідно до вимог законодавства, всебічно зясувавши всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

25.06.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магістраль»та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлового приміщення серія ВКМ № 4982901, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль»надав в оренду, а Фізична особа підприємець ОСОБА_1 прийняла у тимчасове платне користування нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 69,5 кв.м. на першому поверсі та визначене на по-поверховому плані, що додається до цього договору. ОСОБА_1 зобовязалася сплачувати орендну плату в розмірі та в строки передбачені Договором

Згідно до п. 3.4.5 Договору Фізична особа підприємець ОСОБА_1 мала право передавати приміщення в піднайм (суборенду) третім особам.

25.06.2008 між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Фінансова ініціатива»було укладено договір суборенди нежитлового приміщення, відповідно до якого позивач надав в оренду, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 69,5 кв.м. на першому поверсі та визначене на по-поверховому плані, що додається до цього договору. Відповідач зобовязався сплачувати орендну плату в розмірі та в строки передбачені Договором.

Згідно п.2.1 Договору строк оренди встановлюється 3 роки з 25 червня 2008р. по 25 червня 2011р.

Відповідно до п.4.1 Договору за користування приміщенням Відповідач за перший місяць суборенди сплачує орендну плату з розрахунку 505,00грн. за 1 кв.м, без ПДВ.

Пунктом 4.6 договору, встановлено, що розмір орендної плати за другий та кожен місяць оренди, крім останнього місяця оренди, визначається за формулою: Ап = С х А х Д х І, де Ап плата сума щомісячної орендної плати, що підлягає сплаті Орендодавцю; С-загальна площа приміщення (69,5кв.м); А ставка орендної плати (104,05 дол.США за 1 кв.м.); Д- офіційний курс національної валюти України (курс НБУ) до долару США на день внесення орендної плати; І- індекс інфляції за попередній місяць.

Відповідно до п.1.5 Договору підписання договору та Акту приймання-передачі Сторони підтвердили, що приміщення передається Товариству Комерційного банку «Фінансова ініціатива»у належному стані, придатному для використання відповідно до мети, визначеної в п. 1.4 Договору протягом строку оренди.

Згідно акту приймання приміщення від 25.06.2008р. у відповідності з Договором позивач передав, а Відповідач прийняв нежиле приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 69,5 кв. м. на першому поверсі.

Отже, Позивачем та Відповідачем було виконано всі умови передбачені Договором для передання приміщення в суборенду.

Відповідно до п.3.4.4 договору Суборендар має право розірвати договір оренди, повідомивши про це Орендодавця не менш ніж за 90 календарних днів до бажаного строку розірвання даного Договору.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2011р. у справі № 37/174 було встановлено, що Договір оренди нежитлового приміщення від 25.06.2008р. є розірваним з 18.03.2009р. на підставі п.3.4.4 договору у звязку із завчасним повідомленням орендарем про дострокове розірвання договору оренди (не менш ніж за 90 календарних днів до бажаного строку розірвання договору).

Пунктом 5.7 договору оренди передбачено, що протягом 10 календарних днів з дати припинення Договору суборендар повинен звільнити та повернути приміщення за Актом приймання - передачі, попередньо перевівши його у стан відповідно до Акту приймання-передачі укладеного під час передання приміщення від орендодавця до суборендаря, та попередньої оплати за час перебування.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За твердженням позивача, 28.03.2009р. Відповідач зобовязаний був повернути Позивачеві передані нежилі приміщення за Договором, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 69,5 кв.м.

Але матеріали справи свідчать, що Відповідач протягом двох років не повертав приміщення та не сплачував орендну плату за користування вищезазначеним приміщенням. Суду доведено, що відповідно до Акту від 15.03.2011р. заміни замка до вхідної двері в приміщенні за адресою АДРЕСА_2, Позивачем було здійснено входження до нежилих приміщень за зазначеною адресою.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги в частині вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування спірним майном обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, що складає 2414195,80грн. з наступних підстав:

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційного банку «Фінансова ініціатива»було укладено договір суборенди нежитлового приміщення, відповідно до якого позивач надав в оренду, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 69,5 кв.м. на першому поверсі.

Згідно зі статтею 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно приписів статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов'язковим для виконання. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. У пункті 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити грощі тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так при укладанні договору суборенди сторони погодили, що орендар має право розірвати договір оренди в односторонньому порядку, повідомивши іншу сторону за 90 календарних місяця ( п.3.4.4); протягом десяти календарних днів з дати припинення договору суборендар має звільнити та повернути приміщення за Актом приймання передачі, попередньо перевіривши його стан відповідно до Акту приймання-передачі укладеного під час передання приміщення від орендаря до суборендаря, та попередньо оплатити за час перебування ( п.5.7);

Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2011р. у справі № 37/174 було встановлено, що Договір оренди нежитлового приміщення від 25.06.2008р. є розірваним з 18.03.2009р. на підставі п.3.4.4 договору у звязку із завчасним повідомленням орендарем про дострокове розірвання договору оренди (не менш ніж за 90 календарних днів до бажаного строку розірвання договору).

Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до частини другої статті 653 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою припинення зобов'язання.

Пунктом 5.7 договору суборенди передбачено, що протягом 10 календарних днів з дати припинення Договору суборендар повинен звільнити та повернути приміщення за Актом приймання - передачі, попередньо перевівши його у стан відповідно до Акту приймання-передачі укладеного під час передання приміщення від орендодавця до суборендаря, та попередньої оплати за час перебування.

Суд погоджується з твердженням позивача, що Відповідач зобовязаний був повернути Позивачеві передані нежилі приміщення за Договором, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 69,5 кв.м. 28.03.2009р.

Однак, матеріали справи свідчать, що Відповідач протягом двох років не повертав приміщення та не сплачував орендну плату за користування вищезазначеним приміщенням. Суду доведено, що Позивачем було здійснено входження до нежилих приміщень за зазначеною адресою тільки 15.03.2011р..

Акт від 15.03.2011р. заміни замка до вхідної двері в приміщенні за адресою АДРЕСА_2, свідчить, що спірне приміщення повернуто Позивачу тільки 15.03.2011р.

Відповідно до ст.ст. 549 ЦК України, 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу вимог частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка встановлює наслідки невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі в разі припинення договору, відповідно до якої в разі затримки передачі речі наймодавцю після припинення договору, незалежно від підстав припинення договору, наймач зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час затримки.

Статтею 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користуванні майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 3 ст. 285 Господарського кодексу України та умов договору оренди відповідач повинен сплатити орендну плату за весь період користування майном

Відповідно до п.4.1 Договору за користування приміщенням Відповідач за перший місяць суборенди сплачує орендну плату з розрахунку 505,00грн. за 1 кв.м, без ПДВ.

Пунктом 4.6 договору, встановлено, що розмір орендної плати за другий та кожен місяць оренди, крім останнього місяця оренди, визначається за формулою: Ап = С х А х Д х І.

Відповідно до розрахунку заборгованості по орендній платі за період з червня місяця 2009р. по лютий 2011р. виготовленим Позивачем і не спростованим Відповідачем, заборгованість по орендній платі складає 1207097,90грн.

Враховуючи, що приміщення за актом повернуто тільки 15.03.2011р., обґрунтованою є вимога про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування спірним майном за час прострочення, а саме з червня місяця 2009р. по лютий місяць 2011р. включно, що складає 2414195,80грн.

З твердженням Відповідача про закінчення перебігу позовної давності до вимоги Позивача про стягнення неустойки з Відповідача у розмірі 2414195,80грн. суд не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки суд вважає що строки позовної давності, що застосовуються до вимог, які випливають із договору найму, визначені в ст. 786 ЦК України, в ч.2 якої вказано, що перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найма.

Вимога Позивача про стягнення збитків у розмірі 1207097,90грн. не задовольняється судом з наступних підстав.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на ст. 22 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.224 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частин першої і другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача, як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, позивачем, в порушення норм зазначеної статті, не доведено належними та допустимими доказами сукупності вищевказаних елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, зокрема, наявності збитків та протиправності поведінки відповідача.

Виходячи із змісту пред'явленого Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 позову - це фактично позов про стягнення боргу, а не відшкодування збитків.

Таким чином, відповідно до положень Договорів та чинного законодавства України Суборендар (Відповідач) зобовязаний сплачувати орендні платежі за користування Предметом оренди.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем належним чином протягом розгляду справи не було надано належних доказів по справі на спростування позовних вимог в частині стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування спірним майном за час прострочення в сумі 2414195,80грн.

В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування спірним майном за час прострочення, в частині позову про стягнення збитків у сумі 1207097,90грн., суд відмовляє з підстав вищезазначених.

Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Фінансова ініціатива»(03150, м. Київ, вул. Щорса, 7/9, код ЄДРПОУ 33299878) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (04060, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) 2414195,80грн. неустойки, 17000 грн. 00 коп. державного мита та 157 грн. 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

В частині стягнення збитків відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І.Борисенко

Повне рішення складено: 22.07.2011р.