Постанова № 17869426, 17.08.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"17" серпня 2011 р. Справа № 5019/101/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів :Остапенка М.І.,

Гончарука П.А.,

Стратієнко Л.В.

розглянувши касаційну скаргу ПМП фірми "Градієнт" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року у справі за позовомПМП фірми "Градієнт" до третя особаРівненського державного гуманітарного університету Головне управління державного казначейства України в Рівненської області простягнення коштів В С Т А Н О В И В :

у січні 2011 року, ПМП фірми "Градієнт" звернулось до господарського суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило стягнути з Рівненського державного гуманітарного університету 733 925,93 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім своїх зобов'язань за мировою угодою від 29.01.2008 року, 255 620,98 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та 2 914,42 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.03.2011 року позов задоволено та постановлено про стягнення з відповідача на користь позивача 733 925,93 грн. боргу, 255 620,98 грн. інфляційних втрат та 2 914,42 грн. річних.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року рішення місцевого господарського суду скасовано та провадження у справі щодо стягнення 733 925,93 грн. заборгованості припинено. У решті позову відмовлено.

Постанова апеляційного господарського суду оскаржена у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду України від 01.08.2011 року порушено касаційне провадження у справі, за скаргою позивача, у якій він, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, зокрема і після оголошення в судовому засіданні перерви до 17.08.2011 року, судова колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 30.01.2008 року у справі 2/310, затверджено мирову угоду, за умовами якої Рівненський державний гуманітарний університет зобов'язався до 01.01.2011 року погасити свою заборгованість перед ПМП фірми "Градієнт" у сумі 529 236 грн. за виконані ним будівельні роботи у 2004 році та сплатити інфляційні втрати в сумі 198 992,74 грн., а провадження у справі припинено.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК України про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняється провадження у справі. Зазначена норма кореспондується з нормою п. 7 ст. 80 цього Кодексу, згідно з якою господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом, а ч. 4 вказаної статті передбачено, що ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Виходячи зі змісту перелічених процесуальних норм, затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є процесуальною дією яка не може розглядатись як договір у цивільно-правовому розумінні, і спір щодо виконання якої не може бути предметом окремого судового провадження.

За таких обставин апеляційний господарський суд правомірно припинив провадження у справі щодо суми боргу, визначеної мировою угодою і підстав для скасування чи зміни судового рішення у цій частині з мотивів наведених у касаційній скарзі, судова колегія Вищого господарського суду України не вбачає.

Що ж до посилань у касаційній скарзі на відмову виконавчої служби у прийнятті до виконання мирової угоди, то необхідно зазначити приведення мирової угоди у відповідність до вимог ст. 19 Закону України “Про виконавче провадження" є обов'язком суду, який не позбавлений це зробити шляхом постановлення додаткового судового рішення за власною ініціативою чи заявою заінтересованої сторони.

Умовами мирової угоди передбачено, що до повного погашення заборгованості боржник відшкодовує кредитору інфляційні втрати за весь період прострочки.

Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання стосовно погашення заборгованості, розмір якої погоджено мировою угодою сторін.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому господарський суд першої інстанції правомірно постановив про стягнення з відповідача на відшкодування інфляційних втрат за період з 01.02.2008 року по 28.02.2011 року 255 620,98 грн. та 2 914,42 грн. 3 % річних за період з 01.01.2011 року по 08.03.2011 року, і підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині з наведених апеляційним господарським судом мотивів не було.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року в частині відмови у стягненні 255 620,98 грн. інфляційних втрат та 2 914,42 грн. 3 % річних скасувати, а рішення господарського суду Рівненської області від 09.03.2011 року у цій частині залишити без змін.

Розмір судових витрат, які підлягають відшкодуванню на користь ПМП фірми "Градієнт" зменшити з 15 160,61 грн. до 7 821 грн.

У решті постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року залишити без змін.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді                                                                       П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко