Постанова № 17869379, 18.08.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"18" серпня 2011 р. Справа № 5015/413/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г., Осетинського А.Й.

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "ТрастТер"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.11

у справі№5015/413/11

за позовомПриватного підприємства "ТрастТер"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанії "Лізинговий дім"

про визнання права користування та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном           Представники сторін були належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, проте у судове засідання не з'явилися.

Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати від 17.08.11, для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Осетинського А.Й.

          Приватним підприємством "ТрастТер" у січні 2011 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанії "Лізинговий дім" про визнання за позивачем права користування трьома залізничними напіввагонами №56263122, №56263130, №56263148 та зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачеві у користуванні переданим за договором фінансового лізингу від 11.03.08 майном. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 11.03.08 між ним та відповідачем укладено договір фінансового лізингу №396/0308, який є дійсним і виконувався належним чином, однак, відповідач, на його думку, протиправно вилучив предмет лізингу з користування підприємства та перереєстрував спірні вагони на себе, що і стало підставою позову. При цьому, позивач посилався на приписи статей 15, 16, 651, 759, 806 Цивільного кодексу України, статей 20, 188 Господарського кодексу України, статей 1, 2, 9 Закону України "Про фінансовий лізинг".                     Рішенням господарського суду Львівської області від 03.03.11, ухваленим суддею Гутьєвою В.В., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд першої інстанції           

Доповідач: Добролюбова Т.В.

установив, що договір фінансового лізингу було достроково припинено через прострочення позивачем сплати платежів, предмет лізингу повернутий відповідачеві за актом приймання –передачі, підписаним сторонами. Водночас, суд послався на преюдиціальність фактів установлених при розгляді інших справ 33/103, №2/137, №22/241 а саме, щодо несплати позивачем лізингових платежів та правомірності вилучення відповідачем предмета лізингу. Суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачеві у користуванні спірним майном, з огляду на те, що правом на такий позов наділений власник речі. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 11, 6, 317, 598, 627, 628, 629, 651 Цивільного кодексу України.                     Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Бонк Т.Б. –головуючого, Бойко С.М., Марко Р.І., постановою від 05.04.11, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.                                                                      Приватне підприємство "ТрастТер" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції приписів пункту 2.2 Правил реєстрації вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.09.04 №856, оскільки власником вагонів не було подано до реєструвального підрозділу усіх документів, визначених переліком. Водночас, скаржник зауважує на тому, що судами не було досліджено питання наявності підстав для припинення договору. На думку скаржника, судами порушено приписи статей 391, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, статті 9 Закону України "Про фінансовий лізинг" та невірно застосовано приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у справі №22/241 ПП"ТрастТер" було відмовлено через невірно обраний спосіб захисту порушеного права.                     Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанії "Лізинговий дім" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.                                                                                                               Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.                                        Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.03.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанією "Лізинговий дім" –лізингодавцем, та Приватним підприємством "ТрастТер"- лізингоодержувачем, укладено договір фінансового лізингу (оренди) №396/0308, за умовами якого лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, а саме: напіввагони 4-х вісні –3 штуки згідно додатку № 1. Пунктом 3.2 договору сторони узгодили, що термін дії договору встановлено з моменту сплати лізингоодержувачем першого лізингового платежу до 27.02.13. Згідно з пунктом 9.1 договору лізингодавець має право односторонньо достроково припинити дію вказаного договору письмовим повідомленням, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі упродовж 2 чергових строків. Пунктом 10.1 договору сторони передбачили, що майно вилучається з користування лізингоодержувача у випадках одностороннього дострокового припинення дії договору згідно пункту 9.1 договору; лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі упродовж 2 чергових строків або більше; лізингоодержувач користується майном з порушенням умов договору або призначенням майна. Відповідно до пункту 10.2 договору, у випадку виникнення підстав вилучення майна згідно з пунктом 10.1 договору лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про вилучення майна із зазначенням терміну і місця передачі. Після отримання такого повідомлення лізингоодержувач зобов’язаний за свій кошт здійснити повернення майна, про що складається акт прийому-передачі. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємства "ТрастТер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанії "Лізинговий дім" про визнання за позивачем права користування трьома залізничними напіввагонами №56263122, №56263130, №56263148 та зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачеві у користуванні переданим за договором фінансового лізингу від 11.03.08 майном. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. За приписами статей 6, 627 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Статтею 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 названого Кодексу договір є обов’язковим для виконання сторонами. За приписами частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Пунктом 3 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що у зв'язку з достроковим припиненням договору фінансового лізингу №396/0308 Приватне підприємство "ТрастТер" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "Лізинговий дім" прийняло напіввагони 4-х вісні в кількості 3 –х штук №№56263122, 56263130, 56263148, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 01.07.09, підписаним обома сторонами, тобто, підписавши цей акт сторони погодили той факт, що договір достроково припинено, а майно повернуто лізингодавцю. Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.09 у іншій справі № 22/241, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.10 та постановою Вищого господарського суду України від 29.06.10, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПП “ТрастТер” до ТОВ Компанії “Лізинговий Дім” про визнання дій відповідача з вилучення предмета лізингу при виконанні договору фінансового лізингу №396/0308 незаконними. Довід скаржника про безпідставність посилання судів на рішення у вказаній справі спростовується, зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 29.06.10 у цій справі, в якій установлено, що відповідач вилучив у позивача предмет лізингу через порушення позивачем зобов‘язань зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №396/0308. Факт несплати позивачем лізингових платежів за спірним договором встановлений і рішенням господарського суду Львівської області від 30.07.09 у іншій справі №2/137, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.02.10. Викладене спростовує твердження позивача про протиправність вилучення відповідачем предмета лізингу та належне виконання ним умов договору. Окрім цього, судами установлено, що через дострокове припинення договору фінансового лізингу та відповідно до пункту 2.2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, ТОВ "Компанія "лізинговий дім" подало заявку на реєстрацію (перереєстрацію) власних вантажних вагонів, в якій відповідач просив зняти з напіввагонів №№56263122, 56263130, 56263148 ознаку оренди в базі ГІОЦ Укрзалізниці. Доводи скаржника про те, що власником вагонів не було подано до реєструвального підрозділу усіх документів, визначених пунктом 2.2 вказаних Правил визнаються неспроможними, оскільки питання дотримання відповідачем порядку правил реєстрації, не входить до предмета доведення при вирішенні даного спору. З огляду на те, що судами попередніх інстанцій установлений факт правомірного вилучення у позивача предмета лізингу, вимога ПП “ТрастТер” про визнання права користування цим майном законно визнана судами безпідставною. Відносно вимог позивача про зобов’язання ТОВ Компанію “Лізинговий дім” не чинити перешкод ПП “ТрастТер” у користуванні переданим за договором фінансового лізингу майном, то відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном має право власник майна, тобто предметом негаторного позову (усунення перешкод в користуванні майном) є вимога володіючого майном власника, титульного володільця, до інших осіб про усунення порушень його права власності, користування, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою ж негаторного позову

є належне право позивача користуватися і розпоряджатися майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що позивач не є власником або титульним володільцем спірного майна, а відтак, суди правомірно відмовили у задоволенні вказаної вимоги. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки не спростовують установлених судами обставин та ґрунтуються на переоцінці доказів, проте, відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.                                                                                           Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                                   ПОСТАНОВИВ:

          Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.11 у справі №5015/413/11 залишити без змін.

Касаційну скаргу Приватного підприємства "ТрастТер" залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

                                                                                           А.Осетинський