Рішення № 17868563, 17.08.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2011 р. Справа № 5023/5714/11

вх. № 5714/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судовогозасідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився, відповідача - ОСОБА_1, за дорученням,

розглянувши справу за позовом Державної екологічної інспекції в Харківській області, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наргус", м. Харків

про стягнення 19473,75 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 19473,75 грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства про відходи. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

04.08.2011 року до господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю брати участь в судовому засіданні представника позивача, який знаходиться у щорічній відпустці.

Суд, дослідивши надане клопотання та додані до нього документи відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, чи перешкоджають певні обставини розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін в судове засідання не з'явились, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. В даному випадку, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо). Проте, нових доказів представником позивача суду не надано та про можливість їх надання в майбутньому в його клопотанні про відкладення справи не зазначено.

04.08.2011 року до господарського суду від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача.

Суд, дослідивши надані заперечення, долучає їх до матеріалів справи.

15.08.2011 року до господарського суду від представника відповідача надійшли доповнення до відзиву.

Суд, дослідивши надані доповнення, долучає їх до матеріалів справи.

До початку судового засідання відповідач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява відповідача розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

В період 26-30 липня Державною екологічною інспекцією в Харківській області на виконання вимоги Харківської міжрайонної природоохоронної прокуратури від 19.07.2010 року № 88-10 та прокуратури міста Харкова від 12.07.2010 року № 2668вих10 було здійснено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю “Наргус”.

В ході перевірки встановлені порушення вимог природоохоронного законодавства, які було зафіксовано в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 08/07-48 від 26-30 липня 2010 року.

ТОВ “Наргус” розташоване у м. Харків за адресою вул. Академіка Проскури, 1 на території ВАТ “Хартрон”. На підприємстві в наявності свідоцтво на право власності від 22.05.2007 року серія САВ № 286587 на нерухоме майно та державний акт на право постійного користування землею ІІ-ХР № 005564, загальною площею 0,8941 га.

Під час натурального обстеження прилеглої земельної ділянки було виявлено несанкціоноване місце складування будівельних відходів, .відходів металобрухту та твердих побутових відходів загальною площею - 5 м2, що було зафіксовано в акті обстеження засміченої земельної ділянки від 28 липня 2010 року № 1, що є порушенням ст. 55 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. 17 Закону України “Про відходи”.

Відповідно до п. 2 “Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства”, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04.04.2007 року № 149, засмічення земель - це наявність на території земельних ділянок сторонніх предметів і матеріалів.

На підставі вище згаданої методики Держекоінспекцією була розрахована шкода за засмічення земельної ділянки відходами, яка становить 19473,75 грн.

Розрахунок шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства зумовленої засміченням будівельними відходами разом з Претензією № 194 від 27.10.2010 р. були надіслані Відповідачу. Однак, після отримання Претензій № 194 від 27.10.2010 р., що було підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення № 61008501256118 від 03.11.2010, ТОВ “Наргус” шкоду за засмічення земельної ділянки добровільно не сплатило.

За наслідками виявлених порушень природоохоронного законодавства Державним Інспектором з охорони навколишнього природного середовища Панченко С.М., були складені протокол про адміністративне правопорушення № 001868 від 07.09.2010 року та постанова про накладання адміністративного стягнення № 06-26-375 від 07.09.2010 року, згідно якої начальника відділу охорони праці ТОВ “Наргус”, Кондрацького Олексія Федоровича, було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст. 82, 82-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн. Даний штраф був сплачений згідно з квитанцією № 35925225 від 14 вересня 2010 року.

Виходячи з положень статті 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та підпункту 9 пункту 5 Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 548 від 19.12.2006р., до повноважень Державної екологічної інспекції як спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, її органів на місцях належить подання позовів про відшкодування втрат і збитків, завданих унаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно до ч. 4, 5 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Особливості застосування відповідальності за порушення природоохоронного законодавства визначено у статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", в якій, зокрема, визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

При вирішені спору про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки необхідно враховувати наявність таких умов відповідальності, як наявність шкоди, безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

Згідно до ст. 96 Земельного кодексу України - землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про охорону земель" підприємства, установи, організації, а також громадяни, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, зобов'язані забезпечувати своєчасне вивезення таких відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

У статті 1 Закону України "Про відходи" визначено, що відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів ( ст. 1 Закону України "Про відходи" ).

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про відходи", суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані:

з) не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах;

и) здійснювати контроль за станом місць чи об'єктів розміщення власних відходів;

л) відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров'ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України.

При розрахунку шкоди позивач посилається на Методику визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (надалі Методика), затверджену наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №171 від 27.10.1997 р. (а. с. 21)

Проте, наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 149 від 04.04.2007 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2007 р. за № 422/13689, були внесені зміни до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства та Методика викладена в новій редакції.

У відповідності до нової редакції Методики відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

У розумінні Методики засміченням земель є наявність на території земельних ділянок сторонніх предметів і матеріалів.

Під ґрунтом розуміється природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості.

Родючість ґрунту це здатність ґрунту задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі достатніх кількостях для їх розвитку, які в сукупності є показником якості ґрунту.

Якість ґрунту сукупність усіх наявних позитивних негативних характеристик і властивостей, що визначають його родючість.

Таким чином, з урахуванням положень згаданої Методики позивач не довів того, що розміщення будівельних відходів, відходів металобрухту та твердих побутових відходів могло потягнути за собою зявлення у ґрунті і ґрунтових водах кількісних або якісних змін, що несуть небезпеку для навколишнього природного середовища.

Державною екологічною інспекцією не було проведено перевірку наявності у ґрунті і ґрунтових водах кількісних або якісних змін, що стались в результаті знаходження будівельних відходів, відходів металобрухту та твердих побутових відходів на земельній ділянці. Отже, підтвердження небезпеки для життя людей чи довкілля позивач не надав. Також позивач взагалі не зазначив які саме будівельні відходи, відходи металобрухту та тверді побутові відходи знаходились на земельній ділянці.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про охорону навколишнього середовища" суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей (ч. 2 ст. 55 Закону України "Про охорону навколишнього середовища").

Відповідно до п. а ст.32 Закону України "Про відходи" забороняється ведення будь-якої господарської діяльності, пов'язаної з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Аналізуючи вищевикладені положення законодавства, суд приходить до висновку, що обставиною, з яким закон пов'язує відшкодування шкоди, а саме - наявність повного складу правопорушення як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки ( наявність шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненою шкодою; вина правопорушника, є розміщення на відкритому ґрунті сторонніх предметів та матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ "Наргус" здійснює розміщення відходів (сміття) на підставі виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області дозволу № ХКиїв327 від 06.08.2009 року на розміщення відходів у 2010 р. та затвердженого заступником голови Київської райради у м. Харкові, погодженого заступником начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області ліміту на утворення та розміщення відходів на 2010р.

Позивач не надав суду доказів перевищення узгоджених лімітів Товариством.

До матеріалів справи Товариством надані протоколи № 1024 від 21.07.2010 року та № 733 від 23.05.2011 року відбору та дослідження проб ґрунту, здійснених Київською райСЕС, за результатами проведення яких зміст шкідливих речовин не перевищує встановлених норм.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Враховуючи вищевикладене, ретельно дослідивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, твердження позивача спростовуються доданими до матеріалів справи доказами, а тому відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст.49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 17, 32 Закону України "Про відходи", ст. ст. 20, 40, 55, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. ст. 1, 4, 12, 43, 44 - 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 19 серпня 2011 року