Рішення № 17868364, 25.07.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2011 р. Справа № 5023/3545/11

вх. № 3545/11

Суддя господарського суду Доленчук Д. О.

при секретарі судовогозасідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 01.06.2011 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "Солар-Україна", м. Харків

до ТОВ "Медрикон", м. Харків

про стягнення 8393,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

В проваджені господарського суду знаходиться справа № 5023/3545/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар - Україна" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медрикон" (відповідач) про стягнення з відповідача на свою користь 8393,37 грн., з яких: 5180,00 - сума основного боргу; 2142,61 грн. - сума пені за прострочення зобов'язання та 1070,76 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами за ст. 1048 ЦК України згідно розрахунку позивача.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду” на диск CD-R, серійний номер сіс х-07098.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання його представник не з'явився, відзив на позовну заяву до суду не надав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі - продажу № 37 від 30.03.2009 р. (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору позивач зобов'язувався передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п. 4.1. договору ціна договору складає 51500,00 грн.

Пунктом 4.2. договору було передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється відповідачем в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, у наступному порядку:

- 30000,00 грн. відповідач платить позивачу до 03.04.2009 р.;

- 21500,00 грн. відповідач платить позивачу до 25.04.2009 р.

Пунктом 9.1. договору було передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу товар на загальну суму 51500,00 грн. Факт передачі товару підтверджується актом прийому - передачі від 02.04.2009 р. та видатковою накладною № Со-02412 від 02.04.2009 р.

У позові позивач зазначає, що відповідачем було здійснено часткову оплату за отриманий товар в сумі 30000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 02.04.2009 р., а на другу частину оплати вартості товару за договором у розмірі 16320,00 грн. відповідач згідно накладної № 3 від 10.03.2010 р. провів взаємозалік. У зв'язку з чим у відповідача перед позивачем залишився борг за договором на суму 5180,00 грн. (51500,00 - 30000,00 - 16320,00 = 5180,00 грн.).

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи не міститься доказів сплати відповідачем позивачу суми основного боргу за товар у розмірі 5180,00 грн. за договором.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що заборгованість по поставленому товару у розмірі 5180,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Пунктом 6.2. договору було передбачено, що у разі порушення відповідачем строків оплати товару він сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладені норми діючого законодавства та враховуючи умови п. 6.2. договору щодо нарахування пені, господарський суд приходить до висновку, що розрахунок пені позивачем було зроблено не вірно, у зв'язку з тим, що нарахування позивачем пені за прострочення виконання зобов'язання відповідачем здійснювалося більше чим за період 6-ть місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України судом була перерахована сума пені та встановлено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 569,59 грн. за період з 25.04.2009 р. по 25.10.2009 р.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1070,76 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за ст. 1048 Цивільного кодексу України про що вказується у розрахунку позивача суд зазначає наступне.

За прострочення боржником виконання грошового зобов'язання згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність боржника, зокрема у вигляді сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу поставки товару, а не з приводу договору позики, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача процентів на підставі ст. 1048 Цивільного кодексу України є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 5180,00 грн. та суми пені за прострочення зобов'язання у розмірі 569,59 грн.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 70,38 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 162,84 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", ст.ст. 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 611, 625, 628, 629, 655, 692, 1048 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медрикон" (61109, м. Харків, вул. Желєзнякова, 217, код ЄДРПОУ 34333186, р/р 2600310327201 в АБ "Металург", м. Запоріжжя, МФО 313582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар - Україна" (юридична адреса: 61005, м. Харків, вул. Пушкінська, 100; фактична адреса: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 90; код ЄДРПОУ 30882155; р/р 260047399 в ХОД "Райффайзен Банк Аваль" м. Харків МФО 350589) суму основного боргу у розмірі 5180,00 грн.; суму пені за прострочення зобов'язання у розмірі 569,59 грн.; державне мито у розмірі 70,38 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 162,84 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя Доленчук Д. О.

Рішення підписано 01.08.2011 р.