Ухвала суду № 17865653, 11.08.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"11" серпня 2011 р. Справа № 14/5026/565/2011

вх. № 9189/2011 від 08.06.2011

Господарський суд у складі головуючого судді Хабазні Ю.А., при секретарі судового засідання Соколишиній І.А., за участю: представників за довіреностями ОСОБА_1 (від виконавчої дирекції Черкаського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності), Лисенко Н.В. (від управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Черкаській області), розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду клопотання

заявникарозпорядника майна, арбітражного керуючого Пшеничного С.М.

прозатвердження реєстру вимог кредиторів

у справі за заявою

ініціюючих кредиторів 1) державної податкової інспекції у Лисянському

районі

2) управління Пенсійного фонду України в

Лисянському районі

3) Лисянського районного центру зайнятості

до боржникавідкритого акціонерного товариства “Лисянське

автотранспортне підприємство 17145”

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

Провадження у справі про банкрутство порушено ухвалою суду від 21.03.2011.

Після публікації в газеті “Урядовий курєр” від 20.04.2011 оголошення про порушення справи про банкрутство, відповідно до ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, судом розглянуто вимоги, які надійшли від конкурсних кредиторів і які боржником за участю розпорядника майна повністю визнано та надіслано повідомлення про результати їх розгляду.

Скарг від сторін на дії розпорядника майна щодо розгляду вимог конкурсних кредиторів від учасників провадження у справі про банкрутство не надійшло.

У судове засідання не зявились представники від боржника, ПП "Перевізник 17145", ОСОБА_4, державної податкової інспекції у Лисянському районі, управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі, Лисянського районного центру зайнятості. Боржник та усі заявники були належним чином повідомлені про час і місце проведення судового засідання, однак своїх представників не направили, про причини неявки не повідомили, крім державної податкової інспекції у Лисянському районі та управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі, якими подано клопотання про подальший розгляд справи без участі їх представників. Ухвалою суду від 13.07.2011 сторонам та учасникам провадження у справі розяснено, що неявка їх представників у судове засідання не є перешкодою для проведення попереднього засідання у ході якого суд може розглянути решту вимог за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.75, Господарського процесуального кодексу України суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши у ході попереднього судового засідання (яке відбулось 21.07.2011, 28.07.2011 04.08.2011 та 11.08.2011) пояснення представників, що зявились, дослідивши наявні у справі та додатково надані цими представниками матеріали, суд встановив:

що вимоги ініціюючих кредиторів, державної податкової інспекції у Лисянському районі, управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі, Лисянського районного центру зайнятості підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів відповідно до ухвали суду у цій справі від 07.04.2011;

що вимоги, які заявили конкурсні кредитори (Черкаське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Черкаській області) боржником і розпорядником майна визнані, є обгрунтованими і підтверджуються поданими ними доказами (рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду від 3011.2009, від 23.03.2010, від 22.12.2010, від 29.03.2011; поданими боржником розрахунками страхових внесків) та підлягають визнанню і включенню до реєстру вимог кредиторів повністю у заявленому ними розмірі згідно з черговістю, визначеною у реєстрі.

При цьому суд відмічає, що при розгляді вимог управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Черкаській області останній уточнив первісно заявлені вимоги, вказавши що просить визнати суму 5241,39 грн. та що суму 5145,99 грн. було вказано помилково. Суд погоджується з цими мотивами, оскільки до первісної заяви додано звіт боржника за 1 квартал 2001 року саме на суму 5241,39 грн.;

що вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому визнанню і включенню до реєстру вимог кредиторів у сумі 8752,88 грн. основного боргу у другу чергу виходячи з наступного.

Так, первісні вимоги заявлено у розмірі 186301,31 грн. (з них: 116096,50 грн. орендної плати за переданий заявником у оренду боржнику автомобіль Hundai Tucson станом на 16.05.2011; 16262,59 грн. поворотної фінансової допомоги; 53969,22 грн. боргу по підзвітним коштам у звязку з придбанням заявником за власні кошти запасних частин, паливно мастильних матеріалів, інших товарів і послуг).

У ході розгляду справи заявник неодноразово змінював подані розрахунки та суми, а також пояснення щодо обгрунтування своїх вимог. Зокрема, за останніми поясненнями (від 04.08.2011), наданими на вимогу суду вказав, що просить визнати вимоги на суму 143350 грн. за оренду автомобіля по червень 2011 року включно та 42978,21 грн. по підзвітним коштам, не вказавши свого волевиявлення щодо інших вимог.

Так, на запитання суду пояснив, що частина з квитанцій, включених до "звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт" є оплаченою, а частина не оплачена. В той же час, суду надана довідка від 03.08.2011 №90 (а.с.72 т.5) про те, що оплата квитанцій боржником не здійснювались взагалі у звязку з арештом майна боржника, що суперечить попереднім поясненням, тобто дійсні обставини причин невключення до поданого суду розрахунку частини приєднаних до "звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт" квитанцій та інших фінансових документів від суду приховані (наприклад, квитанція від 25.04.2010 сума 100 грн. звіт від 27.04.2010; квитанція від 29.10.2010 сума 99,96 звіт від 31.10.2010; квитанція від 31.10.2010 сума 105,00 грн. звіт від 31.10.2010; квитанція від 27.05.2010 сума 100 грн. звіт від 27.05.2010; квитанція від 24.05.2010 сума 99,96 грн. звіт від 24.05.2010; квитанція від 06.10.2010 сума 99,96 грн. звіт від 26.10.2010; квитанція від 04.10.2010 сума 329,98 грн. звіт від 26.10.2010 тощо). Не надані суду також пояснення причин зменшення суми по підзвітним коштам порівняно з первісними, а також по яким саме первинним документам таке зменшення відбулось. За таких обставин суд виходить із вимог абзацу шостого статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” і вважає, що підтвердженими є витрати, зазначені у "звітах про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт" на суму 8752,88 грн. (звіт від 10.04.2010 на загальну суму 323,03 грн. (квитки на проїзд на суми 137,87 грн.; 110,16 грн.; добові згідно з посвідченням про відрядження); звіт від 06.08.2010 на загальну суму 368,16 грн. (квитанції на суми грн. 138 грн.; 2 грн.; 2,16 грн.; 216 грн.); звіт від 01.07.2010 на загальну суму 609,03 грн. (квитанції на суми грн. 6,03 грн.; 603 грн.); звіт від 12.02.2010 на загальну суму 602,00 грн. (квитанції на суми грн. 600 грн.; 2 грн.); звіт від 01.02.2011 на загальну суму 623 грн. (квитанції на суми грн. 620 грн.; 3 грн.); звіт від 11.02.2011 на загальну суму 1181,70 грн. (квитанції на суми грн. 1170 грн.; 11,70 грн.) звіт від 25.03.2011 на загальну суму 5045,96 грн. (квитанції на суми грн. 49,96 грн.; 236,00 грн.; 4760 грн.) Вказані документи містять відомості про сплату коштів ОСОБА_4 особисто, або ж сплату коштів за боржника. Решта ж квитанцій та документів не містить будь-яких відомостей про те, що вони сплачені саме ОСОБА_4, а не будь-ким іншим. В іншій же частині поданих суду квитанцій платником взагалі вказано іншу особу або особу платника не вказано. Не надані суду будь-які докази того, що ОСОБА_4 отримував від боржника в установленому порядку кошти під звіт, що ОСОБА_4 має право витрачати будь-яку суму власних грошей з послідуючим їх відшкодуванням за рахунок боржника (п.2.15 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року №72 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 року за №237/5428; Порядок складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затверджено Наказом Державної податкової адміністрації України від 23.12.2010 №996 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 року за №44/18782та та чинний до нього Порядок затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2003 року №440, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 року за №915/8236). Тому в решті вимог по підзвітним коштам на суму 45216,34 грн. необхідно відмовити.

Вимоги на суму 8752,88 грн. підлягають відшкодуванню у другу чергу, оскільки випливають із трудових відносин. При цьому суд відмічає, що зазначені вимоги не були включені боржником до вимог по заборгованості із заробітної плати (а.с.13, 96, 97 т.4).

Також необхідно відмовити ОСОБА_4 у визнанні заявлених ним вимог на суму 16262,59 грн. поворотної фінансової допомоги, оскільки суду не надані будь-які докази її надання.

Отже загальна сума коштів, у визнанні яких суд відмовляє з вищевказаних підстав складає 61478,93 грн. (45216,34+16262,59).

Що ж стосується вимог на суму 116096,50 грн. орендної плати за переданий заявником у оренду боржнику автомобіль Hundai Tucson станом на 16.05.2011, збільшених до 143350 грн. (тобто збільшених на 27253,50 грн.) за оренду автомобіля по червень 2011 року включно, то у їх задоволенні необхідно відмовити з таких підстав.

Представник заявника у судових засіданнях 21.07.2011, 28.07.2011 04.08.2011 заявлені вимоги підтримав і вказав, що вимоги підтверджуються доданими до заяви договором від 13.06.2006, актом звірки взаємних розрахунків станом на 16.05.2011, а також додатково наданими розрахунками суми боргу, договором купівлі продажу від 07.06.2006, розрахунком амортизаційних відрахувань розміру орендної плати. На запитання пояснив, що договір від свого імені і від імені боржника підписував особисто як керівник боржника, що орендна плата не виплачувалась у звязку з наявністю арештів на рахунки боржника, що заправляв автомобіль за власний рахунок, чеки про що додані до "звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт"

Заслухавши представників учасників провадження у справі про банкрутство боржника суд приходить до висновку про невідповідність укладеного договору закону, оскільки представником боржника (його керівником ОСОБА_4) вчинено правочин у своїх інтересах (ОСОБА_4)

Відповідно до статей 202, 203, 204, 206, 208 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.204, 215, 216 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статей 237 та 239 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до п.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

У звязку з установленими обставинами господарський суд, застосовуючи своє право, вважає за необхідне визнати правочин недійсним з підстави, передбаченої частини першої ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України. Докази фактичного виконання сторонами (заявником та боржником) договору, а також докази та розрахунки вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (визнання вимог у справі про банкрутство) відсутні, тому наслідки його недійсності судом не застосовуються.

Обираючи, яку норму закону необхідно застосувати до збільшених вимог по орендній платі на 27253,50 грн. і відповідно залишити заявлені вимоги без розгляду чи відмовити у їх визнанні суд відмовляє у їх визнанні і виходить з того, що недійсний договір не породжує будь-яких правових наслідків ні до порушення провадження у справі про банкрутство ні після цього.

Визнані судом вимоги ОСОБА_4 випливають з трудових відносин, тому відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №7-1 “Про державне мито” оплаті державним митом не підлягають. Однак, сплачені судові витрати заявнику не відшкодовуються (не включаються до реєстру), оскільки ним крім вимог, які випливають з трудових відносин заявлено і вимоги, які випливають з цивільно-правових відносин, які підлягають оплаті і у визнанні яких відмовлено;

що вимоги ПП "Перевізник 17145" задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Так, первісні вимоги заявлено у розмірі 80786,82 грн. орендної плати станом на 16.05.2011 за переданий заявником у оренду боржнику автобус I-Van А07А1-60 згідно з договором від 28.04.2009.

У ході розгляду справи заявник неодноразово змінював подані розрахунки та суми, а також пояснення щодо обгрунтування своїх вимог. Зокрема, за поясненнями поданими у судовому засіданні 21.07.2011 (а.с.98,119,120 т.4) орендна плата за автобус за період з липня 2008 року по липень 2011 року складає 37000 грн. та вартість матеріалів і запчастин 45386,82 грн. Згідно з наступним розрахунком заявника (а.с.34 т.5) орендна плата складає 82386,82 грн. Згідно ж із останніми поясненнями (від 04.08.2011), наданими на вимогу суду заявник вказав, що оскільки документи по закупівлі запасних частин не збереглися, то він відмовляється від цієї частини позову і надає інший розрахунок на суму 82386,82 грн..

Так, на запитання суду пояснив, що частина коштів була сплачена, а частина не оплачена. В той же час, суду надана довідка від 03.08.2011 №90 (а.с.72 т.5) про те, що виплати боржником не здійснювались взагалі у звязку з арештом майна боржника, що суперечить первісним поясненням та вказаним у розрахунках сумах щодо виплати коштів, доказів проведення розрахунків на вказані суми суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні вимог суд виходить з того, що первісно заявлені вимоги відповідно до договору згідно з договором від 28.04.2009 могли бути заявлені лише на суму 12000 грн. (тобто за рік його дії, п.3.3 договору), однак не можуть бути визнані з огляду на визнання цього договору недійсним з підстав вказаних нижче.

У решті вимог на суму 68786,82 грн. (80786,82 12000) необхідно відмовити, оскільки суду не надано будь-яких доказів існування цього боргу за договором оренди від 28.04.2009.

Решту вимог на суму 1600 грн. (82386,82 80786,82) необхідно залишити без розгляду та вважати погашеними, оскільки вони заявлені після закінчення 30-ти денного строку, установленого законом для їх подання.

Намагання підвести під первісно заявлену суму інші вимоги, обгрунтування і докази (зокрема, вартість матеріалів і запчастин на суму 45386,82 грн., інші договори оренди цього ж автобуса від 01.07.2008, від 29.04.2010 із сумою орендної плати 1000 грн. у місяць) суд відхиляє, оскільки такі вимоги можуть вважатись новими додатковими вимогами, які предявлені після закінчення 30-ти денного строку їх предявлення, оскільки докази проведення оплати не надані і розрахунки вимог є необгрунтованими і недоведеними, оскільки сума орендної плати за договором від 01.07.2008 складає 10000 грн. у місяць, тобто 40.43% від вартості автобуса за рік що не узгоджується з п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786, оскільки для договору від 29.04.2010 також наявні підстави визнати його недійсним. Однак суд підкреслює, що відмовляє у визнанні цих вимог з інших підстав за недоведеністю первісно заявлених вимог за договором від від 28.04.2009 згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України.

Що ж стосується договору оренди автобуса від 28.04.2009, то представник заявника у судових засіданнях 21.07.2011, 28.07.2011 04.08.2011 заявлені вимоги підтримав і вказав, що вимоги підтверджуються доданими до заяви договором від 28.04.2009, актом приймання передачі автобуса за цією ж датою, актом звірки взаємних розрахунків станом на 16.05.2011, а також додатково наданими розрахунками суми боргу, розрахунком розміру орендної плати. На запитання суду підтвердив, що договір від 28.04.2009 та акт приймання-передачі автобуса за цією ж датою від імені ПП "Перевізник 17145" і від імені боржника підписував особисто як керівник обох юридичних осіб.

Заслухавши представників учасників провадження у справі про банкрутство боржника суд приходить до висновку про невідповідність укладеного договору закону, оскільки представником боржника (його керівником ОСОБА_4.) вчинено правочин у інтересах іншої особи (ПП "Перевізник 17145"), представником якої він одночасно є.

Відповідно до статей 202, 203, 204, 206, 208 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.204, 215, 216 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статей 237 та 239 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до п.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

У звязку з установленими обставинами господарський суд, застосовуючи своє право, вважає за необхідне визнати правочин недійсним з підстави, передбаченої частиною першою ст.203 та ст.215 Цивільного кодексу України. Докази вартості того, що одержано за цим договором, за цінами, які існують на момент відшкодування (розгляду вимог у справі про банкрутство) відсутні, тому наслідки його недійсності судом не застосовуються.

Наявні відомості боржника про заборгованість із заробітної плати, у сумі 42989,20 грн. (а.с.96 т.4). , підлягають розподілу їх за чергами виплати (перша та друга) відповідно до ст. 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (із змінами внесеними законом від 31.07.2011).

Керуючись ст.ст. 14 і 15 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, суд

УХВАЛИВ:

1.Визнати конкурсними кредиторами державну податкову інспекцію у Лисянському районі, управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі, Лисянський районний центр зайнятості, Черкаське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Черкаській області, ОСОБА_4 у справі №14/5026/565/2011, розмір їх вимог і черговість задоволення згідно з реєстром, що додається, та затвердити цей реєстр.

2.Визнати зобовязання боржника із заробітної плати у розмірі 42989,20 грн. та зобовязати боржника разом з розпорядником майна виділити суми заборгованості із заробітної плати, які підлягають виплаті у першу та другу черги відповідно до ст. 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” по кожному працівнику та у 20-ти денний термін направити вказані відомості суду.

3. Відмовити у визнанні вимог конкурсними та включенні їх до реєстру вимог конкурсних кредиторів наступних осіб:

ОСОБА_4 частково, на суму 61478,93 грн.;

приватного підприємства "Перевізник 17145" частково, на суму 68786,82 грн.

4.Визнати недійсним договір оренди від 13.06.2006, укладений між ОСОБА_4 і боржником та відмовити ОСОБА_4 у визнанні його вимог на суму 143350 грн. конкурсними та у включенні їх до реєстру вимог конкурсних кредиторів.

5.Визнати недійсним договір оренди від 28.04.2009, укладений між приватним підприємством "Перевізник 17145" і боржником та відмовити приватному підприємству "Перевізник 17145" у визнанні його вимог на суму 12000 грн. конкурсними та у включенні їх до реєстру вимог конкурсних кредиторів.

6.Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними.

Зокрема, залишити без розгляду і вважати такими, що погашені вимоги до боржника приватного підприємства "Перевізник 17145" на суму 1600 грн.

7. Розпоряднику майна у встановленому порядку та строки повідомити конкурсних кредиторів про час і місце проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення.

8.Зобовязати учасників провадження у справі про банкрутство боржника, які будуть обрані головою зборів кредиторів або головою комітету кредиторів, направляти до господарського суду для приєднання до матеріалів справи копії протоколів таких зборів, на яких вирішені питання про обрання і зміну складу комітету кредиторів або голови комітету кредиторів.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду

Ухвалу направити розпоряднику майна, кредиторам згідно з реєстром (6), сектору з питань банкрутства у Черкаській області, а також рекомендованим листом боржнику, іншим заявникам (1).

Суддя Ю.А. Хабазня

11