Рішення № 17865307, 08.07.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2011 рокуСправа № 05/5026/1362/2011

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого - судді Швидкого В.А., при секретарі судового засідання Холодній Л.В., за участю прокурорів Павленка О.А., Синецької О.Ю., представників:

від позивача: ОСОБА_1. - за довіреністю;

від відповідача-1: ОСОБА_2- за довіреністю;

від відповідача-2: ОСОБА_3 - за довіреністю;

від відповідача-3: Петренка О.М. - керівник, ОСОБА_4. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до виконавчого комітету Черкаської міської ради, приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" та дочірнього підприємства "Черкаситурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур"

про визнання недійсним рішення, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Заступником прокурора Черкаської області заявлено позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі за текстом позивач) до виконавчого комітету Черкаської міської ради (далі за текстом відповідач-1), приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (далі за текстом відповідач-2) та дочірнього підприємства "Черкаситурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (далі за текстом відповідач-3) про визнання недійсним рішення відповідача-1 № 341 від 14.03.2006 "Про оформлення права власності на комплекс будівель по вул. Пацаєва, 13"; скасування свідоцтва від 01.06.2006 про право власності на комплекс будівель, а саме: гаражі, А-І, Д, Г-І, Г1-І, Ж, Ж1, прохідну, І Б, вбиральню Е, огорожу 1-3, які знаходяться за адресою: м. Черкаси, пров. Пацаєва, 13 та визнання за державою права власності на вищевказаний комплекс будівель.

Позовні вимоги мотивовано наступним.

Черкаською обласною радою по туризму та екскурсіях у м. Черкаси по пров. Пацаєва, 13 підрядним способом в 1980-1984 роках побудований комплекс будівель -площадку стоянки автомобілів автобази “Турист”.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 18.05.1999 за № 380 надано Черкаському обласному дочірньому підприємству “Черкаситурист” Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях “Укрпрофтур” земельну ділянку площею 0,94 га забудованих земель (землі транспорту) по пров. Пацаєва, 13 у м. Черкаси в постійне користування під діючі адміністративні та виробничі приміщення за рахунок земель Черкаської міської ради.

Державний акт на право постійного користування землею, на якій розташовані адміністративні та виробничі приміщення, видано Черкаською міською радою 27.06.2000 Черкаському обласному дочірньому підприємству “Черкаситурист” Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях “Укрпрофтур”.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 341 від 14.03.2006 (далі за текстом Рішення) дозволено Черкаському обласному дочірньому підприємству “Черкаситурист” Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях “Укрпрофтур” оформити право власності на комплекс будівель, а саме: гаражі (літ. А-1, Д, Г-1, Г -1, Г '-1, Ж, Ж1), прохідну (літ. Б-1), вбиральню (літ. Е), огорожу № 1-3 по провулку Пацаєва, 13 в м. Черкаси.

На підставі Рішення в комунальному підприємстві «Черкаське обласне об»єднане бюро технічної інвентаризації»було оформлено право власності на вищевказаний комплекс будівель за Черкаським обласним дочірнім підприємством “Черкаситурист”Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях “Укрпрофтур”.

01.06.2006 виконавчим комітетом Черкаської міської ради видано Черкаському обласному дочірньому підприємству Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях “Укрпрофтур” Свідоцтво про право власності на комплекс вищевказаних будівель.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування, відповідно до п.6 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно (додаток 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002) - є правовстановлюючим документом.

Згідно ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 10.04.92 №2268-ХГТ (2268-12) "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, передані тимчасово Фонду державного майна.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 N 3943-ХП ( 3943-12) "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Цією постановою (3943-12) також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).

Постановою доручено Кабінету Міністрів України визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

На виконання цього доручення постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 (18-95-п) визначено органи управління майном загальносоюзних профспілкових організацій колишнього Союзу PCP. Однак, органу, який би був уповноважений здійснювати управління майном професійних спілок, визначено не було.

Серед майна, яким на даний час володіє Федерація профспілок України, є майно загальносоюзних профспілкових організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України (колишньої Української республіканської ради профспілок).

Оскільки питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на даний час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Відповідно до Закону України від 10.09.1991 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12), рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу PCP після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" (1427-12) без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Верховний Суд України (постанови від 25.09.2007 та від 18.11.2008) також дійшов висновку, що майно колишніх профспілкових організацій є державною власністю.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави у випадках, визначених законом. Позов заявлено в інтересах держави.

Прокурори та представник позивача позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач-1 у відзиві на позов зазначив, що оскаржуване Рішення прийняте у відповідності до чинного законодавства та в межах делегованих повноважень, проти стягнення з відповідача-1 судових витрат заперечив, оскільки не вбачає вини відповідача-1 у виникненні судового спору. Щодо заявленого позову, то покладається на розсуд суду.

Відповідач-2 та відповідач-3 проти позову заперечили. Свої заперечення виклали у відзиві на позов, які за своїм загальним змістом мотивовані наступним.

Прокурор та позивач безпідставно посилаються на постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України", згідно з якою, до визначення правонаступників загальносоюзних організацій колишнього Союзу PCP, майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, були тимчасово передані Фонду державного майна України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності цього майна, розташованого на території України, майно тимчасово передано до загальнодержавної власністі.

Посилання прокурора та позивача на вищевказані постанови Верховної Ради України не можуть бути застосовані до спірного комплексу об'єкту нерухомості, оскільки державна реєстрація права власності на гаражі літ. А -1, Д, Г -1, Г ' -І, Г " -1, Ж, Ж ', прохідну І Б, вбиральню Е, огорожу 1-3 проведена комунальним підприємством «Черкаське обласне об»єднане бюро технічної інвентаризації»з дотриманням вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 за № 7/5. Зареєструвавши у встановлено законом порядку право власності на спірне майно, відповідач-3 встановив своє право власності шляхом підтвердження цього права державою через органи державної реєстрації цього права.

Відповідно до ч. 4 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухома майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Зареєстровані речові права мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна. З урахуванням наведених положень Закону, зареєстроване право власності за відповідачем-3 має пріоритет перед законодавчо визначеним правом держави на це майно в особі позивача.

Правомірність створення ЗАТ "Укрпрофтур" ставилась під сумнів Фондом державного майна України, яким було заявлено позов про визнання недійсними установчих документів цього товариства. Вказаний позов обґрунтовувався тим, що майно туристично-екскурсійних підприємств, установ та організацій профспілок України, яке передане Радою ФПУ до статутного капіталу товариства, належало загальносоюзному громадському об'єднанню, стало державною власністю України і належить до сфери управління Фонду державного майна України.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі №138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та АТ "Укрпрофтур" про визнання недійсними установчих документів, у задоволенні позову було відмовлено.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У розгляді справи приймали участь особи, які приймають участь у розгляді даної справи, а тому, в розумінні ст. 35 ГПК України, факт дійсності Статуту ЗАТ "Укрпрофтур" у редакції 1991 року та правомірності створення товариства не підлягає доведенню у цій справі.

Крім того, наведеним вище рішенням встановлено, майно, передане у власність ЗАТ "Укрпрофтур" для формування статутного капіталу, державою не вилучалось. Право профспілок на володіння, користування і розпорядження цим майном не оскаржене, а тому, відповідно до ст. ст. 28, 48, 49 Закону України "Про власність", який діяв на момент створення ЗАТ "Укрпрофтур" та розгляду справи № 138/7, є правомірним. Судом встановлено відсутність обмежень для створення Федерацією профспілок України та Фондом соціального страхування України на базі майна туристсько-екскурсійних підприємств ЗАТ "Укрпрофтур".

Тому, враховуючи наведені обставини, є всі підстави стверджувати, що право власності за ДП "Черкаситурист" ПАТ "Укрпрофтур" було правомірно закріплено рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 14.03.2006 № 341 "Про оформлення права власності на комплекс будівель по вул. Пацаєва, 13" та належним чином зареєстровано Комунальним підприємством "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації".

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи і наданих позивачем доказів не вбачається жодних підстав вважати, що за період часу з 1978 року (з моменту початку будівництва) та до моменту звернення до суду спірний об'єкт нерухомого майна вилучався у встановленому порядку чи визнавалось неправомірне володіння вказаним майно Українською республіканською радою профспілок, Федерацією профспілок України, ПАТ "Укрпрофтур" або ДП "Черкаситурист" ПАТ "Укрпрофтур".

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України. В зв'язку з цим, постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 та від 04.02.1994 не породжують будь-яких юридичних наслідків щодо майна профспілок України як такі, що суперечать Конституції України, положення якої є нормами прямої дії та підлягають обов'язковому застосуванню всіма державними органами, зокрема органами правосуддя при вирішенні спорів, які виникають з правовідносин, врегульованих ними. Вищезгадані постанови Верховної Ради України стосуються лише майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР. Цей факт також встановлений рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі № 138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та AT "Укрпрофтур" про визнання недійсними установчих документів і підтверджується постановою Ради Міністрів Української PCP від 23.04.1960 № 606, згідно із якою майно було передано у відання саме Укрпрофраді, а не ВЦРПС, як центральному органу профспілок СРСР. В той час, як Українські республіканські профспілки мали і мають статус самостійних юридичних осіб, свої статути, підлягають окремому правовому регулюванню (Закони України "Про об'єднання громадян", "Про професійні спілки"), протягом десятиліть відкрито та безперешкодно володіли, користувались, утримували та розпоряджались на території України майном, набутим на законних підставах за рахунок власних та залучених коштів. Окрім того, постанова від 04.02.1994 передбачає тимчасовий статус власника (держави) щодо профспілкового майна, що суперечить Закону України "Про власність" та цивільному законодавству. Чинним законодавством встановлено лише державну чи комунальну власність на постійній основі, жодних інших різновидів форм власності (зокрема тимчасова) не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

На підставі ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Тому, враховуючи наведене, відповідач-2 та відповідач-3 вважають, що постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України" та від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" взагалі не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору як такі, що суперечать Конституції України.

Крім того, вказані підзаконні нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, відповідно не можуть поширюватись на правовідносини, що виникли ще задовго до їх прийняття. Також, позивачем при зверненні до суду не врахований передбачений ст. 49 Закону України "Про власність" та ч. 2 ст. 328 ЦК України принцип презумпції добросовісного (правомірного) володіння майном, якщо інше не буде встановлено судом.

Постановою ЦВК СРСР від 17.04.1936 “Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій” на ВЦРПС та його організації покладено керівництво роботою в галузі туризму, що стало підставою для створення мережі туристично-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській PCP перебували в складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Укрпрофраді, згідно постанови ВЦРПС від 27.11.1959 “Про поліпшення керівництва розвитком туризму в профспілках”.

Президія Федерації незалежних профспілок України постановою № П-7-7 від 23.08.1991 зі змінами від 09.10.1991 прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради по туризму і екскурсіях в Акціонерне товариство “Укрпрофтур”.

Рада Федерації незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України 04.10.1991 уклали установчий договір про створення на базі туристично-ексурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму та екскурсіях акціонерного товариства “Укрпрофтур” і затвердили його статут, який зареєстрований Київським міськвиконкомом 28.10.1991.

На час створення Рада Федерації незалежних профспілок передала до статутного фонду акціонерного товариства основні фонди і оборотні засоби туристично-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381 206 тис. руб., а Фонд соціального страхування - 10 млн. руб. За редакцією установчого договору від 23.02.1995 внески оцінені відповідно 98109900 тис. крб. та 10 млн. крб. Належність вказаного майна туристично-екскурсійних закладів профспілкам ніким не оспорювалася. Спірне нерухоме майно було передано до статутного капіталу AT "Укрпрофтур", тому, в розумінні ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", який діяв на той час, AT "Укрпрофтур" стало власником спірного майна.

Згідно ст. ст. 17-18 Закону СРСР від 09.09.1990 “Про громадські об'єднання”, ст. 20 Закону СРСР від 10.12.1990 “Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності”, ст. 20, 26 Закону України “Про власність” майно туристично-екскурсійних організацій правомірно належало профспілкам, використовувалося для забезпечення їх статутної діяльності.

Зазначені у позовній заяві прокурора в обґрунтування заявлених позовних вимог постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 “Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України” та від 04.02.1994 “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP” не передбачали вилучення майна українських профспілок на користь держави, а стосувалися майна, що перебувало у віданні центральних органів цих організацій, якими були ВЦРПС і Центральна рада по туризму та екскурсіях, а тому дія цих постанов не може поширюватися на майно, передане до статутного фонду AT “Укрпрофтур”, оскільки це майно знаходилося у складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях.

Таким чином, можна зробити висновок, що Федерація професійних спілок України як профспілкова організація не була організацією союзного підпорядкування і її майно ніколи не було державною власністю, профспілки не підпорядковувалися державі, а тільки взаємодіяли з нею у певних питаннях. Спірне майно було передано у власність AT "Укрпрофтур" до моменту прийняття постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 “Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України” та від 04.02.1994 “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP”. В подальшому спірне майно було передано засновником ДП "Черкаситурист" ПАТ "Украпрофтур" у власність на законних підставах. Відповідно оскаржуване рішення Виконавчого комітету Черкаської міської ради жодним чином не порушує права держави в особі Фонду державного майна України, тому позов не може бути задоволений.

В ході розгляду справи до суду надійшли наступні клопотання:

- від прокурора: клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме: копій з інвентаризаційної справи на комплекс будівель, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, пров. Пацаєва, 13, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо відповідачів, копії рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 380 від 18.05.1999 «Про надання земельної ділянки Черкаському обласному дочірньому підприємству «Черкаситурист»Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», державного акту на право постійного користування землею; клопотання про накладення арешту на комплекс будівель, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, пров. Пацаєва, 13; клопотання про поновлення строку звернення до господарського суду з даним позовом; письмові заперечення на клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі;

- від відповідача-2: клопотання про зобов»язання прокурора надати оригінали усіх документів, на які посилається прокурор в огрунтування позовних вимог; клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами; клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи; клопотання про колегіальний розгляд справи;

- від відповідача-3: клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами; клопотання про припинення провадження у справі; клопотання про витребування оригіналу інвентаризаційної справи спірного нерухомого майна; заява про застосування строків позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши клопотання, суд ухвалив: клопотання відповідача-2 та відповідача-3 про фіксування судового процесу технічними засобами задовольнити; клопотання про залучення поданих документів до матеріалів справи; заяву прокурора про відновлення строків звернення та позовної давності, заяву третього відповідача про застосування строків позовної давності прийняти і врахувати їх при прийнятті судового рішення.

Клопотання про колегіальний розгляд відхилити; клопотання про витребування оригіналів документів, якими прокурор обґрунтовує позов, відхилити; доводи стосовно належності та допустимості доказів врахувати при прийнятті судового рішення; клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи спірного майнового комплексу відхилити; клопотання про накладення арешту на спірний майновий комплекс відхилити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурорів, представників сторін, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Клопотання відповідача-2 та відповідача-3 про застосування позовної давності та відмову у позові у звязку із спливом позовної давності не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що перебіг строку позовної давності для звернення прокурора з даним позовом виник за наслідками проведення перевірки за вказівкою Генеральної прокуратури України, тобто, з червня 2011 року.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлено три роки.

Згідно ст. 76 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, чинного на момент видачі спірного Свідоцтва про право власності, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 нині чинного ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тому, перебіг строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом не порушує вимоги ст. 57 ЦК України.

Постановою Верховної Ради УРСР від 24.09.1991 №1427-ХІІ "Про проголошення незалежності України" Україна проголошена незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. Цей акт набрав чинності з моменту його схвалення. У звязку з цим весь економічний, науковий, технічний потенціал, розміщений на території України, став власністю народу України.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452 ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991 №1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших обєктів союзного підпорядкування, розташовані на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990 майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Верховна Рада України своєю постановою від 10.04.1992 №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та обєктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій. Фонд державного майна України мав прийняти майно цих підприємств, установ та обєктів до 01.05.1992, що не виконано.

Профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР, відповідно, до 1990 року були загальносоюзною громадською організацією. В єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР Укрпрофрада представляла республіканську організацію і мала статус юридичної особи.

Отже, спірний обєкт, на думку суду, є майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, який розташований на території України.

Відповідно до пункту 26 Декларації від 06.10.1990 про утворення Федерації незалежних профспілок України Рада Федерації є правонаступником Укрпрофради і все майно Федерації є власністю останньої. 21.11.1992 Федерація незалежних профспілок України була перейменована в нинішню Федерацію профспілок України.

Відповідач-2 заснований Федерацією незалежних профспілок України, правомірність його створення згідно зі ст. 35 ГПК України, не підлягає доказуванню у даній справі, оскільки цей факт встановлений рішенням Вищого арбітражного суду України у справі № 138/7.

До статутного капіталу відповідача-2 передано спірний майновий комплекс.

04.02.1994 Верховна Рада України постановою № 3943-ХІІ доручила Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників цього майна. До законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (п.1 Постанови). До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів) (п.3 Постанови.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача-2 та відповідача-3 про те, що вказані Постанови Верховної Ради України суперечать Конституції УРСР, законодавству, які прийняті після набуття відповідачем-3 право власності на спірний обєкт, тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вищезазначені постанови Верховної Ради України є загальнообовязковими та законними, про що також свідчить розпорядження Президента України від 24.05.1996 № 123/96-рп "Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", яким доручалось уряду у двомісячний термін проінформувати главу держави про стан виконання парламентських постанов та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо вирішення питань права власності на майно зазначених організацій .

16.06.1992 прийнятий Закон України "Про об'єднання громадян" №2460-ХІІ, введений в дію 18.07.1992.

Згідно ст. 1 вищевказаного Закону об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки.

Закон України про профспілки прийнятий значно пізніше, а саме: особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні були визначені Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15.09.1999 № 1045-XIV, із змінами і доповненнями. Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об'єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об'єднання, а також на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, до набуття чинності Закону України "Про профспілки", профспілки в Україні повинні були діяти відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян".

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Законом України "Про власність" від 07.02.1991 №697-ХІІ, із змінами і доповненнями (втратив чинність 20.06.2007, ЗУ №997) зокрема, ст. 20, було визначено, що професійні спілки та їхні громадські обєднання є субєктами права колективної власності.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Виходячи з наведеного, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Враховуючи викладене, суд вважає, що доводи прокурора і позивача про те, що суб'єкти права власності майна загальносоюзних профспілок колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпорядження ним, у тому числі спірним об'єктом, повинно здійснюватись ФДМУ, тобто позивачем, є обґрунтованими.

Згідно з ст. 34 Закону України "Про профспілки", профспілки, їх об'єднання можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.

Право власності профспілок, їх об'єднань виникає на підставі:

придбання майна за рахунок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством;

передачі їм у власність коштів та іншого майна засновниками, членами профспілки, органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Профспілки, їх об'єднання мають право власності також на майно та кошти, придбані в результаті господарської діяльності створених ними підприємств та організацій.

Втручання у статутну діяльність профспілок, їх об'єднань органів державної влади, громадських організацій не допускається, крім випадків, передбачених законами України.

Позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законами.

Від імені членів профспілки розпорядження коштами, іншим майном профспілок, їх об'єднань, що належить їм на праві власності, здійснюють керівні органи профспілки або об'єднання, створені відповідно до їх статуту чи положення (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що з проголошенням незалежності 24.08.1991 право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-ХІІ та від 01.03.1994 №3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права, тобто, Фонду державного майна України - позивача.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Право власності держави Україна на спірний об'єкт не визнається відповідачем-2 та відповідачем-3. Їх доводи про правомірність набуття права власності на спірний об'єкт та розпорядження ним Федерацією незалежних профспілок України є недоведеними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що позовні вимоги про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості підлягають задоволенню.

Позов прокурора в частині скасування свідоцтва про право власності щодо спірного об"єкта нерухомості задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Свідоцтво про право власності є похідним документом, виданим на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому не породжує факту виникнення права власності. Визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності, на підставі якого видано це свідоцтво, є підставою для визнання його нечинним і не потребує визнання його недійсним у судовому порядку.

Виходячи з вимог ст. 49 ГПК України, підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 85,00 грн. державного мита з вимог немайнового характеру.

Оскільки спір майнового характеру виник внаслідок неправомірних дій відповідача-2, суд вважає за необхідне витрати щодо сплати державного мита покласти на останнього. Згідно з довідкою, вартість спірного комплексу будівель становить 306901,00 грн. Державне мито у сумі 3069,01 грн. підлягає стягненню з відповідача-2 в доход державного бюджету.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідачів в рівних долях, тобто по 78,67 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 341 від 14.03.2006 "Про оформлення права власності на комплекс будівель по вул. Пацаєва, 13".

Визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на комплекс будівель, а саме: гаражі, А-І, Д, Г-І, Г1-І, Ж, Ж1, прохідну, І Б, вбиральню Е, огорожу 1-3, які знаходяться за адресою: м. Черкаси, пров. Пацаєва, 13.

У позові в частині скасування свідоцтва від 01.06.2006 про право власності на комплекс будівель, а саме: гаражі, А-І, Д, Г-І, Г1-І, Ж, Ж1, прохідну, І Б, вбиральню Е, огорожу 1-3, які знаходяться за адресою: м. Черкаси, пров. Пацаєва, 13, видане Черкаському обласному дочірньому підприємству Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", відмовити.

Стягнути з виконавчого комітету Черкаської міської ради, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 36, код 38564923:

- в доход державного бюджету через Державну податкову інспекцію у місті Черкаси, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, для зарахування на реєстраційний рахунок УДК в м. Черкаси №31117095700002 банк - ГУДКУ в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095 - 85,00 грн. державного мита;

- в доход Державного бюджету України через Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, м. Черкаси, просп.Хіміків, 50, для зарахування на реєстраційний рахунок №31216264700002 в ГУДКУ у Черкаській області, МФО 854018, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 095 - 78,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 2, код 02605473:

- в доход державного бюджету через Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі м. Києва, м. Київ, бульв. Верховної Ради, 24Б 3069,01грн. державного мита;

- в доход Державного бюджету України через Дніпровський відділ державної виконавчої служби Київського міського управління юстиції, м. Київ, вул. Краківська, 20, 78,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з дочірнього підприємства "Черкаситурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур", м. Черкаси, вул.Фрунзе, 29, код 02661036, в доход Державного бюджету України через Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, м. Черкаси, просп.Хіміків, 50, для зарахування на реєстраційний рахунок №31216264700002 в ГУДКУ у Черкаській області, МФО 854018, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 095 - 78,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення повного рішення.

Суддя В.А. Швидкий

Повне рішення складено 25.07.2011