Рішення № 17852237, 12.07.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/23612.07.11

За позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

До Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”

Простягнення 5416910,00 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивачаОСОБА_1 представник за довіреністю від 14.02.2011 р., ОСОБА_2 представник за довіреністю від 14.02.2011 р.

Від відповідача не зявився

Від прокуратуриКарпенко Н.М. 12.07.2011 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” 5416910,00 грн. заборгованості зі сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури м. Києва за договором від 28.07.2008 р. № 406.

Провадження у справі за вищевказаними позовними вимогами було порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/236 від 01.06.2010 р., розгляд справи призначено на 20.09.2010 р.

Ухвалою від 18.06.2010 р. провадження у вказаній справі було зупинено до вирішення справи № 17/241 Господарського суду міста Києва про визнання недійсним договору № 406 від 28.07.2006 р.

10.05.2011 р. за заявою позивача провадження у справі було поновлено з огляду на усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Під час розгляду спору по суті позивач, в особі свого представника заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, посилаючись на порушення відповідачем умов договору № 406 від 28.07.2008 р. в частині повноти та своєчасності перерахування пайових внесків.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, заявлені вимоги не визнав, не визначивши при цьому підстав для їх відхилення та заявляючи натомість вимоги про зупинення провадження у справі, які були відхилені судом з мотивів, що викладені в ухвалі від 15.06.2011 р.

Розгляд справи № 46/236 неодноразово відкладався, зокрема, з причин необхідності отримання від відповідача відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження правової позиції у спору, від позивача витребуваних судом доказів (обґрунтованого розрахунку ціни позову та пояснень щодо його проведення). Також в судових засіданнях оголошувалися перерви з цих же підстав.

04.07.2011 р. в засіданні суду було оголошено перерву до 12.07.2011 р. для необхідності вивчення поданих позивачем документів.

За клопотанням сторін строк вирішення спору у справі продовжувався судом в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

12.07.2011 р. в судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили стягнути з відповідача заборгованість за договором № 406 від 28.07.2008 р.

За твердження представників позивача на виконання умов договору відповідач повинен був перерахувати пайовий внесок в сумі 5845410,00 грн. в термін з травня-серпня по жовтень 2008 року рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фону спеціального фонду міського бюджету. Як стверджує позивач, відповідач виконав свої зобовязання частково, оскільки перерахував лише один місячний пайовий внесок.

Відповідно до розрахунку, приєднаного до позовної заяви загальна заборгованість відповідача, на думку позивача, становить 5416910,00 грн., а саме: 4406790,00 сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 710120,00 грн. пені.

Прокурор у справі підтримав позицію позивача та просив задовольнити позов, заявлений в інтересах Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідач уповноваженого представника в засідання не направив, заявивши клопотання про перенесення розгляду справи у звязку з перебуванням представника відповідача в іншому судовому засіданні та для надання можливості надання заперечень з приводу поданих позивачем розрахунків.

Розглянувши подане клопотання, суд не вбачає підстав для задоволення викладеної у ньому вимоги через його безпідставність та направленість на затягування розгляду справи, адже відповідач не обмежений процесуально колом осіб, які можуть представляти його інтереси у судах, інших установах, організаціях, підприємствах; у судових засіданнях у справі № 46/236, що відбувалися неодноразово, відповідач направляв уповноважених представників, які не могли без жодних причин пояснити підстави невизнання позову; з моменту порушення провадження у справі та з врахуванням часу зупинення провадження у відповідача було достатньо часу для виконання вимог суду щодо подання письмових нормативно-обґрунтованих пояснень чи заперечень по суті спору; детальний розрахунок ціни позову був поданий позивачем 06.06.2011 р. , письмові пояснення щодо застосованого індексу інфляції 04.07.2011 р., тобто задовго до 12.07.2011 р., а тому підстави вважати, що відповідач не мав часу для підготовки до розгляду справи у суду відсутні.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.07.2008 р. між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Службою безпеки України в якості замовника та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М” в якості інвестора було укладено договір № 406, предметом якого є сплата відповідачем (забудовником) пайової участі (пайових внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (пайовий внесок) у звязку з реконструкцією з розширенням виробничо-офісних будівель по вул. Машинобудівній (Георгія Гонгадзе), 50 у Соломянському районі м. Києва.

У п. 6 сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його реєстрації та припиняється з виконанням його умов (з дати надходження останнього платежу (р. 6.2.1), у разі настання обставин, вказаних у п. 5.2 (п. 6.2.2), у звязку з ліквідацією сторони договору (п. 6.2.3).

Згідно з п. 1.2 вказаної угоди розмір пайового внеску становить 5845410,00 грн.

До обовязків сторін за договором віднесено лише обовязок інвестора перерахувати Головному управлінню економіки та інвестицій пайовий внесок у сумі 5845410,00 грн. (без ПДВ) в термін з серпня по жовтень 2008 року включно, рівними частками, щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду міського бюджету за вказаними у п. 3.1 реквізитами.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з поясненнями позивача, підтвердженими довідкою Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надходження коштів від Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”, в рамках укладеної угоди відповідачем був сплачений лише один з трьох пайових внесків, а саме: 1948470,00 грн. 28.08.2008 р.

Відповідач зазначений факт часткового виконання зобовязань за договором не заперечив.

Позивач стверджує, що станом на 10.03.2010 р. загальна сума заборгованості відповідача по сплаті пайових внесків з врахуванням інфляції складає 4706 790,00 грн., пеня 710120,00 грн. З указаного розрахунку вбачається, що нарахована інфляційна складова на суму такого боргу дорівнює 809850,00 грн.

На вимогу суду в обґрунтування заявлених до стягнення з відповідача сум, позивач надав детальний розрахунок ціни позову та письмові пояснення від 04.07.2011 р., а також таблицю індексів інфляції за період з січня 2003 року до червня 2011 року.

З поданих документів та пояснень позивача слідує, що 20-ть належних до сплати відповідачем пайових внесків були збільшені на суму перемножених між собою індексів інфляції починаючи з січня 2003 року. Крім того, на платежі, внесення яких було прострочене відповідачеві нараховано індекс інфляції станом на дату перерахування чергового платежу.

Отже, виходячи з указаної позиції позивача, відповідач повинен був перерахувати за договором не суму, встановлену у п. 1.2 договору 5845410,00 грн., а 5850230,00 грн., оскільки за розрахунком позивача розмір пайового внеску за жовтень 2008 року складає не 1948470,00 грн., а 1953290,00 грн.

Разом з тим, наведена позиція позивача видається такою, що йде в розріз з умовами договору сторін та приписами чинного законодавства, зважаючи на наступне.

Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства.

З системно-структурного аналізу загальних положень діючого законодавства слідує, що ціна є однієї з головних серед істотних умов договору.

Як вище вказувалося, розмір пайового внеску за умовами договору встановлений в сумі 5845410,00 грн.

Як слідує з матеріалів справи, ціна договору була визначена на підставі розрахунків від 25.07.2008 р. №№ 1, 2, 3, 4 та 5 з урахуванням загальної площі адміністративно-офісних приміщень, кошторисної вартості, нормативів пайової участі забудовників і соціально-економічного значення проекту для міста, зональних коефіцієнтів, а також індексу інфляції.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” поняття терміну “індекс споживчих цін” (що розуміється ще як індекс інфляції) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання. Згідно зі ст. 3 вказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, яким, відповідно до чинного законодавства України є Державний комітет статистики України, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Ці показники, повідомлені засобами масової інформації з посиланням на Держкомстат України, є офіційними та можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум.

Статтею 6 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Отже, чинним законодавством не передбачено проведення індексації грошових зобовязань з використанням накопичувальних коефіцієнтів інфляції, розрахованих з 01.01.2003 р. (до дати виникнення зобовязань між сторонами), як це здійснено позивачем.

Індекс інфляції застосовується лише в тих випадках, коли сплаті підлягає сума, яка вноситься на рахунок отримувача окремими внесками та у різні періоди, оскільки індекс інфляції - це коефіцієнт, який застосовується для визначення відповідності (еквівалентності) певних грошових сум в різний час на дату встановлення справедливої вартості (переоцінки).

Зміст застосування індексу інфляції полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів

Так, у ч. 2 ст. 177 Господарського кодексу України встановлено, що субєкти господарювання відповідно до ч. 4 ст. 175 Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобовязання про господарську допомогу у вирішенні питання соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних обєктів та обєктів комунального господарства і побутового обслуговування, надавати іншу господарську допомогу з метою розвязання місцевих проблем. Субєкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

Відповідно до ч. 4 ст. 175 Господарського кодексу України субєкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобовязання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин. Такі зобовязання не є підставою для вимог щодо їх обовязкового виконання.

Враховуючи той факт, що відповідач за договором № 406 від 28.07.2008 р. взяв на себе обовязки добровільно, і за своєю природою цей договір є одностороннім (тобто, не передбачає обовязків інших учасників, зокрема, позивача по відношенню до відповідача), Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не може вважатися кредитором, що зазнавав матеріальних втрат від несвоєчасного надходження платежів від відповідача.

Зважаючи на викладене, сума пайового внеску у розмірі 5845410,00 грн. була розрахована з урахуванням індексу інфляції і повторне застосування таких індексів видається збільшенням позивачем в односторонньому порядку ціни договору.

Таким чином, розглядаючи даний спір, суд виходить з того, що відповідач сплатив один з трьох пайових внесків за договором від 28.07.2006 р. № 406 в сумі 1945470,00 грн., а тому його заборгованість перед позивачем складає 3896940,00 грн.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що за умовами укладеного сторонами договору, зміна його ціни допускається у разі збільшення загальної площі обєкту. Доказів настання зазначених умов суду подано не було.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, заборгованість відповідача у сумі 3896940,00 грн. документально підтверджена, відповідачем не заперечується, а тому підлягає стягненню.

Крім суми основного боргу, заявленими до стягнення з відповідача є 809950,00 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу та 710120,00 грн. пені.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки позивачем та прокурором заявлено до стягнення з відповідача проіндексовану внаслідок інфляції суму боргу, суд вважає за належне провести уточнений розрахунок інфляційних нарахувань за час прострочення відповідача. При проведенні такого розрахунку судом враховано, що перший пайовий внесок відповідачем сплачено своєчасно. Періоди прострочення визначено судом з моменту прострочення відповідача та по дату, визначену позивачем (10.02.2010 р.).

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу

29.09.2008 - 28.10.200819484701.01733123.99

29.10.2008 - 01.02.201038969401.185720933.90

Таким чином, розмір інфляційних нарахувань за період прострочення відповідача становить 754057,89 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Під час розгляду справи прокурором та позивачем було підтримано позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 710120,00 грн. пені відповідно до п. 4.1 договору, де вказано, що у випадку порушення строків оплати щомісячних платежів пайового внеску забудовник сплачує пеню у розмірі 0,1 % від розміру пайового внеску, зазначеного у п. 2.1 цього договору за кожен день прострочення.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем договір № 406 від 28.07.2008 р. оскаржувався в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2010 р. у справі № 17/241 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” до Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації про визнання недійсним договору було задоволено частково та визнано недійсними п. 4.1, 4.2, 4.3 та 4.4 договору, але постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.02.2011 р. вказане рішення було скасовано та у позові відмовлено повністю з мотивів того, що пайові внески відповідача за правовою природою не є благодійною діяльністю, адже договір № 406 від 28.07.2008 р. був укладений на підставі Законів України “Про столицю України місто-герой Київ” та “Про планування та забудову територій”.

Приймаючи до уваги положення договору від 28.07.2008 р. та норми діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення штрафу є такими, що заявлені правомірно. Разом з тим, при розрахунку розміру пені позивачем не враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та норми Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, де встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1). При цьому, згідно зі ст. 3 цього правового акту, розмір пені, передбачений ст. 1 даного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

194847029.09.2008 - 28.10.20083012.0000 %0.066 %*38330.56

389694029.10.2008 - 15.02.200911012.0000 %0.066 %*281090.75

389694016.02.2009 - 29.04.20097312.0000 %0.066 %*187053.12

Відповідно до уточненого розрахунку пені за період прострочення відповідача, розмір пені, що підлягає до стягнення з останнього за порушення грошового зобовязання перед позивачем, становить 506474,43 грн.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а судові витрати, що їх слід стягнути з відповідача в доход бюджету перерахуванню пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 47, 49, 75, 81-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код 14073675) на користь Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 24262621) 3896940 (три мільйона вісімсот девяносто шість) грн. борну, 754057 (сімсот пятдесят чотири тисячі пятдесят сім) грн. 89 коп. інфляційних нарахувань на суму боргу за період прострочення, 506474 9 (пятсот шість тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 43 коп. пені.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код 14073675) в доход Державного бюджету України 51574 (пятдесят одну тисячу пятсот сімдесят чотири) грн. 72 коп. державного мита та 224 (двісті двадцять чотири) грн. 70 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 15.07.2011 р.